Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №515/1594/18 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/101/26

Справа № 515/1594/18

Головуючий у першій інстанції Тимошенко С. В.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 серпня 2022 року

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

09 жовтня 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк») в особі свого представника (за довіреністю) Кіріченка В.М. пред`явило вказаний позов.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг 21.08.2008 р. звернулася до банку та підписала заяву без номеру, згідно якої отримала кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановлюного кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити проценти за користування кредитом та повернути його банку в порядку та строки, обумовлені договором. Пунктами 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору передбачено зміна кредитного ліміту за рішенням та ініціативою банку. Відповідно до п.2.1.1.5.5 Договору позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором; слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту. Згідно п.2.1.1.2.2. договору, у разі непогашення відповідачем боргових зобов`язань за кредитом до 25-го числа, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредиту. Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі. ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти за погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 13200,88 грн, у тому числі нараховано відсотків за користування кредитом – 5285,55 грн; нарахованої пені – 7226,11 грн, а також штраф (фіксована частина) – 250 грн та штраф (процентна складова) – 616,71 грн. На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Татарбунарським районним судом Одеської області заочним рішенням від 30 серпня 2022 року в задоволенні позовних вимог АТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на те, що рішення суду, постановлене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та з неповним з`ясуванням обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт зазначав, місцевий суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, допустивши грубе порушення норм цивільного права.

З моменту підписання фізичною особою заяви, між Банком та клієнтом був укладений договір в порядку 4.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.

Згідно виписки про рух коштів Відповідач активно користувався кредитним лімітом, а главою 71 ЦК України не передбачено надання безоплатного кредиту Фінансовою установою - Банком, тому перевіряючи законність та обґрунтованість позовних вимог всупереч вимогам статей 263 - 264 ІІПК України не навів мотивів, з яких не перевірив інформацію, що міститься у розрахунку про заборгованість.

Отже, є доведеним факт укладання між Позивачем та Відповідачем договору, який складається не лише з заяви позичальника, а й також з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів.

Відсутність підпису Позичальника на цих Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис Відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згодний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах.

Окрім того, зазначаємо що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Позивачем надана до суду копія Заяви від 21.08.2008 року, якою передбачено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 36 % річних та з якої чітко вбачається наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інше додаткова інформація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем вказана інформація про себе заповнена особисто, також з копії Заяви чітко вбачається, що Відповідач висловив згоду про оформлення договору, отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що «Я ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані мені у письмовому вигляді. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування у ПриватБанку...».

Банк зазначав, що сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнути усі істотні умови договору.

Таким чином, між ПАТ КБ «ПриватБа`нк (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит у вигляді ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості.

Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

ОСОБА_1 правом на подачу відзиву до апеляційного суду не скористалась. Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Учасники справи, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, були повідомлені належним чином.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судові повістки надіслані відповідачам повернулись з позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою».

У пункті 99-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Працівником АТ «Укрпошта» на довідці про причини повернення зроблено позначку «Адресат відсутній за вказаною адресою» та засвідчено його підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля, що свідчить про дотримання вимог пункту 99-1 Правил, тому у суду апеляційної інстанції не було підстав не враховувати причини повернення до суду судової повістки під час вирішення питання про повідомлення заявниці про дату, час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, а також про можливість розглядати справу за відсутності відповідача.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14, від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20.

З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_2 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та його не явка не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

21.08.2008 р. ОСОБА_1 звернулася до банку та підписала заяву без номеру, на підставі якої отримала кредит в розмірі 4000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Пунктами 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено зміна кредитного ліміту. Договором надання банківських послуг передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості за кредитом, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Як слідує з розрахунку (а.с.7-8), заборгованість відповідача перед позивачем за договором без номеру від 21.08.2008 р. станом на 19.09.2018 р. становила суму в розмірі 13200,88 грн., у тому числі нараховано відсотків за користування кредитом – 5285,55 грн; нарахованої пені – 7226,11 грн., а також штраф (фіксована частина) – 250 грн. та штраф (процентна складова) – 616,71 грн.

Відповідно до п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг (а.с.19), позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах передбачених даним договором. У разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу Банку виконати зобов`язання з повернення кредиту, оплати винагороди Банку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач, звертаючись до суду, зазначив, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» 21.08.2008 р. був укладений кредитний до говір б/н шляхом підписання заяви, на підставі чого відповідач отримала кредит у виді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Позивач у позовній заяві зазначив, що відповідач при підписанні заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 ЦК України, ст.ст. 2, 4-5, 12-13, 19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Згідно із статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною

За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками, пеню та штраф.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі повертав кредитні кошти та не сплачував передбачені зазначеним вище кредитним договором платежі, що призвело до виникнення перед банком заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами шляхом їх зняття з кредитної картки, здійснював платежі, а також поповнював картку.

На відміну від кредитних договорів, за якими загальний розмір кредиту надається відразу (одноразово), в договорі про надання споживчого кредиту у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку (за яким позичальник має можливість використовувати ліміт частинами з правом подальшого використання вільного залишку ліміту, а у разі повного повернення коштів до закінчення строку кредитування - повторно отримати кредит (зняти кошти) або його частину в межах ліміту), - розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені, а тому сукупна сума всієї заборгованості за тілом кредиту може включати в себе заборгованість за частиною кредиту, строк сплати якої не закінчився (поточне тіло кредиту), та/або заборгованість за частиною кредиту, яка не була повернута в обумовлений термін (прострочене тіло кредиту).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Колегія суддів, зазначає, що з анкети-заяви вбачається, що сторонами було погоджено Базову проценту ставку за кредитним лімітом на момент її підписання, яка становить - 3% в місяць із розрахунку 360 днів на рік.

Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилась на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов`язання.

Вказану анкету-заяву було підписано ОСОБА_1 , та останньою вказані обставини не заперечуються, та не було спростовано вказані обставини, отже сторонами було погоджено сплату Клієнтом відсотків за користування кредитними коштами.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку суми заборгованості нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі - 5457,58 грн.

Дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відтак, висновок суду першої інстанції про відмову у стягненні заборгованості по відсоткам не ґрунтується на законі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають вимоги Банку про стягнення з відповідача відсотків за користування коштами у сумі – 5457,58 грн. Доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими.

В своїх доводах апеляційної скарги банком по суті оскаржувалось рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, однак в прохальній частині апеляційної скарги банк просив рішення суду скасувати в повному обсязі та задовольнити позов повністю.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що жодних доводів про наявність підстав для стягнення пені та штрафу, апелянтом не наведено.

Крім того, правові підстави для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості за нарахованою пенею та штрафними санкціями відсутні. Доводи апеляційної скарги в цій частині є недоведеними.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позову про стягнення відсотків підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову за вищевказаного обґрунтування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити, а рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позовної вимоги.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов Банку підлягає частковому задоволенню необхідно остаточно змінити розподіл судових витрат.

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачки на користь Банку понесені ним та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції - 1 762 (а. с. 34), в апеляційній інстанції - 2 643 грн. (а. с. 80), що разом становить - 4 405 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог – 41,34%, тобто у розмірі - 1821,13 грн.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 30 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором від 21.08.2008 в розмірі 5457,58 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 1821,13 грн.

В іншій частині – позов залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький