Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №491/556/26 — Ананьївський районний суд Одеської області

Справа №491/556/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Ананьївський районний суд Одеської області

в складі головуючої судді - Надєр Л.М.,

за участю секретаря судового засідання – Голубович А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в місті Ананьєві Одеської області, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

В позовній заяві позивач зазначає, що постановою старшого лейтенанта поліції Подільського РУП ГУНП в Одеській області Денисенка А.Р. позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень за ч.1 ст.122 КУпАП за те, що 19 травня 2026 року о 12 годині 47 хвилин 20 секунд в м. Подільськ Подільського району Одеської області по просп. Шевченка, 2, керуючи транспортним засобом BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , здійснив заїзд в зону дії знаку 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив п.8.4.в. ПДР - Порушення вимог заборонних знаків, ч.1 ст.122 КУпАП. Позивач вважає, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною з наступних підстав. Дійсно, 19 травня 2026 року орієнтовно в період часу з 10 години 00 хвилин до 13 години 20 хвилин позивач перебував в м. Подільську Подільського району Одеської області у службових справах. До міста Подільська прибув на автомобілі BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 , однак, не перебуваючи за кермом вказаного автомобіля. Позивач не є власником вказаного транспортного засобу. 19 травня 2026 року орієнтовно з 10 години 05 хвилин до 13 години 20 хвилин позивач знаходився в адміністративній будівлі Подільської районної державної (військової) адміністрації. Коли він під`їхав до адміністративної будівлі, вийшов з автомобіля пасажирської сторони, поряд працівників поліції не було. Після цього він зайшов до адміністративної будівлі, де знаходився орієнтовно до 12 години 30 хвилин. Вийшовши з адміністративної будівлі, поряд з автомобілем BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 , був працівник поліції. Підійшовши до нього, представився як старший лейтенант поліції Подільського РУП ГУНП в Одеській області Денисенко А.Р. та сказав, що позивач, нібито перебуваючи за кермом вказаного транспортного засобу, здійснив заїзд в зону дії знаку 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив вимоги п. 8.4 «в» ПДР о 10 голині 20 хвилин 13 секунд. Не погодившись з висновками старшого лейтенанта поліції, позивач вказав, що він не керував цим транспортним засобом, за кермом перебував інший водій, попросивши надати докази, які стали підставою вважати саме його винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.122 КУпАП. В ході розмови з працівником поліції позивачем неодноразово наголошувалось на тому, що він не був за кермом автомобіля під час руху по вул. Соборна - Сільськогосподарська - проспект Шевченка м. Подільська. Всупереч поясненням позивача працівник поліції зазначив, що є докази саме його перебування за кермом автомобіля BMW Х5 номерний знак НОМЕР_1 . Старшим лейтенантом поліції Подільського РУП ГУНП в Одеській області Денисенком А.Р. було надано до огляду відеозапис з камери зовнішнього спостереження вул. Сільськогосподарська (відеокамера встановлена біля приміщення поліції вул. Соборна, 74, м. Подільська), на якому видно рух автомобіля BMW Х5, номерний знак НОМЕР_1 по вул. Сільськогосподарська, однак, з відеозапису особу водія встановити не є можливим, оскільки обличчя не розпізнається, та не вбачається факт керування саме позивачем транспортним засобом. Працівником поліції не було прийнято до уваги пояснення позивача з приводу вчиненого правопорушення та винесено відносно нього постанову серії ЕНА №7221587 від 19 травня 2026 року. Від підписання постанови позивач відмовився, оскільки, не згоден з винесенням постанови відносно нього за адміністративне правопорушення, яке не вчиняв. Позивач вважає, що постанова винесена без належних доказів його вини (відеозапису з нагрудної камери, пояснень свідків, очевидців чи інших доказів, які б беззаперечно підтверджували правопорушення), чим порушено принцип презумпції невинуватості.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даною позовною заявою та просить скасувати вище зазначену постанову, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, закрити.

Ухвалою суду від 05 червня 2026 року у справі відкрито провадження, прийнято рішення про здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Також, у вказаній ухвалі роз`яснено відповідачу його право подати відзив на позовну заяву та порядок його подачі.

Оскільки позивачем було самостійно направлено відповідачу копію позовної заяви з додатками до неї, що підтверджується накладною АТ «Укрпошта» від 28 травня 2026 року та описом вкладення у лист (а.с.10-11), відповідачу засобами поштового зв`язку через АТ «Укрпошта» було направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та повістку про виклик до суду на 15 червня 2026 року, які відповідач отримав 12 червня 2026 року, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту АТ «Укрпошта» (а.с.19) та поштовим повідомленням, яке повернулося до суду (а.с.22).

При цьому в судове засідання, призначене на 15 червня 2026 року, відповідач не з`явився та причину неявки не повідомив.

Позивач також не з`явився у вказане судове засідання, однак подав письмове клопотання, в якому просив розгляд справи проводити без його участі (а.с.20).

Розгляд справи було відкладено на 23 липня 2026 року та сторонам у справі були направлені повістки про виклик до суду на вказану дату.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак суд бере до уваги його клопотання про розгляд справи без його участі (а.с.20).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням, яке повернулося до суду (а.с.24), у визначені судом строки відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було.

Частиною 1 ст.268 КАС України визначено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Відповідно до ч.2 ст.268 КАС України учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

У відповідності до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, проте в судове засідання двічі не з`явився та не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву.

Враховуючи викладене, судом було визнано за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача, а також, враховуючи клопотання позивача, за відсутності позивача.

При цьому відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши позовну заяву та додані до неї матеріали, взявши до уваги клопотання позивача, взявши до уваги неявку належним чином повідомленого відповідача, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З доданої до позовної заяви копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7221587 від 19 травня 2026 року у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складеної інспектором Подільського РУП ГУНП в Одеській області, старшим лейтенантом поліції Денисенко А.Р. (а.с.9), вбачається, що 19 травня 2026 року о 10 годині 20 хвилин 13 секунд в м. Подільськ, просп. Шевченка, 2, водій керував транспортним засобом BMW Х5, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив заїзд в зону дії знак 3.21 «В`їзд заборонено», чим порушив вимоги п.8.4. «в» «Порушення вимог заборонних знаків». Власником транспортного засобу зазначено ОСОБА_3 .. Вказана постанова була винесена відносно позивача – ОСОБА_1 , та згідно вказаної постанови дії водія працівником поліції кваліфіковано за ч.1 ст.122 КУпАП, та постановлено застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 гривень.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.

Частинами 1, 2 ст.7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту.

Пунктом 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Справи, які віднесено до компетенції Національної поліції відповідають вимогам ч.4 ст. 258 КУпАП, відповідно до змісту якої передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місці вчинення правопорушення. Працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанову у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР на місці вчинення правопорушення.

Частиною 1 ст.247 КУпАП встановлено, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Правилами дорожнього руху України визначено групи дорожніх знаків, зокрема, відповідно до підпункту «в» п.8.4 ПДР передбачено заборонні знаки. Запроваджують або скасовують певні обмеження в русі.

Частиною 1 ст.122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У відповідності до п.4.1 рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, на відповідача як на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Суд зауважує, що інших доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП (відео з нагрудних бодікамер, відео з камер зовнішнього відеоспостереження, пояснень незалежних свідків події, тощо), окрім оскаржуваної постанови, матеріали справи не містять.

При цьому, сама по собі постанова про адміністративне правопорушення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від обов`язку доведення перед судом правомірності свого рішення.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 177/525/17.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_1 вищевказаного адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Враховуючи вищевикладене, зокрема відсутність в матеріалах справи доказів вчинення ОСОБА_1 зазначеного поліцейськими в оскаржуваній постанові адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, суд прийшов до висновку, що відповідачем не було доведено в передбаченому законом порядку вину особи яка притягалася до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ..

Вищевказані обставини, на переконання суду, є достатніми для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 та скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності серії ЕНА №7221587 від 19 травня 2026 року у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

Так, відповідно до закріпленого в ст.62 Конституції України принципу, особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).

Враховуючи наведені обставини і норми чинного законодавства, а також відсутність належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, суд дійшов висновку, що постанову серії ЕНА №7221587 від 19 травня 2026 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, слід скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача – закрити.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331 гривня 20 копійок, що підтверджується квитанцією, доданою до позовної заяви.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі №543/775/17 від 18 березня 2020 року відступила від правового висновку Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року, вказавши, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарження позивачем та відповідачем судового рішення. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення розмір судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що у 2026 році складає 665 гривень 60 копійок, а тому, враховуючи положення ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», за подання вказаного позову позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.

При цьому, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331 гривня 20 копійок, тобто, здійснено переплату судового збору на суму 665 гривень 60 копійок.

Позивачем не заявлялось клопотання про повернення переплаченої суми судового збору.

З урахуванням зазначеного сплачений позивачем судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.9, 122 ч.1, 247, 292, 293 КУпАП ст.ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 19, 20, 72, 77, 139, 243, 244, 245, 246, 250, 268, 286, 295 КАС України

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, від 19 травня 2026 року серії ЕНА №7221587, закривши при цьому провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Подільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 04 серпня 2025 року органом 5136, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 , судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.

У відповідності до ч.1 ст.272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 2831, 2832, 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Надєр Л.М.

Рішення набуло законної сили «____» __________________20__ року.