Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №335/477/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.07.2026 Справа № 335/477/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/477/26 Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження № 22-ц/807/1480/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Мінгазова Р.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Пантюх Ю. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в особі представника Литвинець Юлії Сергіївни, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Кучерявої В.Ф., звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на тимчасово окупованій з 28.02.2025 російською федерацією території України, у смт. Пришиб Михайлівського району Запорізької області.

Позивач звернувся до Кропивницької міської нотаріальної контори № 1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для прийняття спадщини після померлої.

Факт родинних відносин ОСОБА_1 з померлою бабусею ОСОБА_2 підтверджується:

- виданим 29 березня 1983 року свідоцтвом про народження заявника – ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , в якому його батьком зазначений ОСОБА_3 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний запис № 404 від 29 березня 1983 року;

- виданим 08 грудня 1958 року свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 , в якому його матір`ю зазначена - ОСОБА_2 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний запис № 132 від 25 листопада 1958 року.

Вважає, що позивач є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , яке складається з не нарахованої та недоотриманої пенсії за період з 01.08.2022 року по 29.03.2025 року.

В межах оформлення спадщини за законом державним нотаріусом Кропивницької міської нотаріальної контори № 1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було зроблено запит на адресу відповідача щодо майна померлої, у вигляді недоодержанної пенсії.

У відповідь на запит Кропивницької міської нотаріальної контри № 1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано довідку № 182 від 01.09.2025 відповідно до якої недоотримана пенсія ОСОБА_2 складала 67 158,28 грн.

17.11.2025 державним нотаріусом Кропивницької міської нотаріальної контори № 1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом за спадковою справою № 342/2025 та зареєстроване в реєстрі за № 4-880, відповідно до якого недотримана пенсія спадкодавця, відповідно до відомостей з вищевказаної довідки складає 67 158,28 грн.

У листопаді 2025 відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом за спадковою справою № 342/2025 розмір недотриманої пенсії у сумі 67 158,28 грн.

Позивач звернувся з заявою від 10.12.2025 до відповідача щодо надання інформації про період, за який було нараховано та виплачено пенсію в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_2 у розмірі 67 158,28 грн. на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом за спадковою справою № 342/2025, виданого державним нотаріусом Кропивницької міської нотаріальної контори № 1, 17.11.2025 та відомостей щодо розміру недоотриманої та недорахованої пенсії за весь період її невиплати спадкодавцеві ОСОБА_2 за життя з 01.08.2022 по 29.03.2025 року.

Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 09.01.2026 вих. № 980-29980/В-02/8-0800/26 у відповідь на звернення позивача повідомило, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувачка пенсії, обчисленої відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) та була зареєстрована за адресою, що є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органу Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі, з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, відповідно до пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, не надходило. Отже, враховуючи вимоги Закону № 1058, після смерті ОСОБА_2 (дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишилася нарахована та недоодержана пенсія за період з 01.07.2022 по 30.04.2023 в сумі 67 158,28 грн, яку на підставі заяви та доданих документів від 20.11.2025, було виплачено у листопаді 2025 року на рахунок банківської установи, зазначеній у заяві.

Позивач вважає, що відповідач протиправно перешкоджає реалізації його прав як спадкоємця на отримання всього належного спадкового майна і незаконно не визнає за позивачем право власності в порядку спадкування за законом на недоотримані за життя спадкодавця пенсійні виплати за період з 01.05.2023 до 29.03.2025.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Пришиб Михайлівського району Запорізької області, на недоотриману пенсію з 01.05.2023 по 29.03.2025, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію, що належала спадкодавцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом та стягнення недоотриманої пенсії в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на недоотримані за життя пенсійні виплати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсійні виплати, недоотримані за життя ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , за період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 гривні 96 копійок.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Литвинець Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області посилається на те, що ОСОБА_2 , 1937 року народження, перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Запорізькій області та отримувала пенсію. Виплата пенсії ОСОБА_2 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органів Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії не надходило. Пенсія з 01.05.2023 по день смерті ОСОБА_2 не нараховувалась.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до стаття 1219 ЦК України права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, тобто, ті, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

На запит державного нотаріуса, щодо суми недоотриманої пенсії померлого ОСОБА_2 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), відповідачем було надано лист, де зазначено, що сума недоотриманої пенсії складає 67158,28 грн., розмір виплати може бути зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України особи, яка має право на отримання даної виплати згідно свідоцтва про право на спадщину.

Зауважує, що ОСОБА_2 з моменту припинення нарахування пенсії по день смерті не зверталась до відповідача із заявою про поновлення пенсійних виплат, розмір недоотриманої пенсії, враховуючи вимоги пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058, Порядку № 299, за період з 01.07.2022 по 01.05.2023 становить 67158,28 грн., недоотримана пенсія за період з 01.05.2023 по день смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відсутня, оскільки за вказаний період вона не нараховувалась.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кучерявої В.Ф. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області Сіпака С.І. надійшла заява з проханням розглянути справу у відсутності представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, сторона позивача – у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

В силу ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності – входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

За положеннями ст. 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року, де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Положення частин другої, третьої статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 18.07.2025 Подільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 576.

Факт родинних відносин ОСОБА_1 з померлою бабусею ОСОБА_2 підтверджується: копією свідоцтва про народження позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 29 березня 1983 року, в якому його батьком зазначений ОСОБА_3 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний запис № 404 від 29 березня 1983 року; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 від 08 грудня 1958 року, в якому його матір`ю зазначена ОСОБА_2 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження зроблено відповідний запис № 132 від 25 листопада 1958 року.

Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області 09.01.2026 вих. № 980-29980/В-02/8-0800/26 у відповідь на звернення позивача повідомило, що за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 перебувала на обліку в Головному управлінні як отримувачка пенсії, обчисленої відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) та була зареєстрована за адресою, що є тимчасово окупованою російською федерацією територією України. Виплата пенсії ОСОБА_2 була призупинена з 01.05.2023, у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058. В подальшому, звернень від ОСОБА_2 до органу Пенсійного фонду України щодо поновлення виплати пенсії, в тому числі, з повідомленням про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, відповідно до пункту 144 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, не надходило. Отже, враховуючи вимоги Закону № 1058, після смерті ОСОБА_2 (дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) залишилася нарахована та недоодержана пенсія за період з 01.07.2022 по 30.04.2023 в сумі 67 158,28 грн, яку на підставі заяви та доданих документів від 20.11.2025, було виплачено у листопаді 2025 року на рахунок банківської установи, зазначений у заяві.

17.11.2025 державним нотаріусом Кропивницької міської нотаріальної контори № 1 на підставі довідки № 182, виданої відповідачем 01.09.2025, позивачу видане свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з недоотриманої пенсії в розмірі 67 158,28 грн.

Отже, суд правильно встановив, що у даній справі спір виник з приводу права позивача на отримання у спадщину недоотриманої ОСОБА_2 за життя пенсії, яка не нараховувалась пенсійним органом внаслідок її призупинення з 01.05.2023 року по 29.03.2025 року.

Як свідчить аналіз положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Разом з тим, матеріали справи не містять рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Припинення пенсійних виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій відповідача спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених пенсійних виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання пенсійних виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається, і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю.

Таким чином, призначена пенсія померлому яка йому не нараховувалась та не виплачувалась не позбавляє його спадкоємців можливості її успадкувати.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).

Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на недоотримані останньою за життя пенсійні виплати за період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу пенсійні виплати, недоотримані за життя ОСОБА_2 за період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року.

За своїм змістом інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Докази та обставини, на які посилається представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в особі представника Литвинець Юлії Сергіївни, залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 23 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Р.В. Мінгазов

Е.А. Онищенко