Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №305/1612/26 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 305/1612/26

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.07.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/407/26, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Поліковського Г. М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 28.05.2026.

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець с. Кир`яківка, Миколаївського району Миколаївської області, мешканець АДРЕСА_1 , непрацюючий, визнаний винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, та на підставі ст. 36 цього Кодексу на нього накладено адміністративне стягнення у межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 500 (п`ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 342500 від 22.05.2026 та постанови судді від 28.05.2026 вбачається, що ОСОБА_1 , спільно з одним громадянином України, 22.05.2026 близько 21 год 20 хв, був виявлений та в подальшому затриманий у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 312, на відстані близько 13000 метрів до державного кордону (територія Рахівської міської громади Рахівського району Закарпатської області) прикордонним нарядом «Група реагування», під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України у складі групи осіб.

З протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 342499 від 22.05.2026 та постанови судді від 28.05.2026 вбачається, що 22.05.2026 близько 21 год 20 хв, під час затримання, громадянин ОСОБА_1 спільно з одним громадянином України, здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із охороною державного кордону України, а саме: вдався до втечі, неодноразово повторювану законну вимогу старшого прикордонного наряду «Група реагування» старшого лейтенанта ОСОБА_3 , зупинити протиправні дії, відмовився виконувати. Своїми діями ОСОБА_1 , порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, ч. 2 ст. 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», тобто вчинив правопорушення, відповідальність за які передбачені ч. 2 ст. 204-1 КУпАП та ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат Поліковський Г. М. просить постанову судді від 28.05.2026 скасувати та закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю в

-2-

діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень. У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо спроби ОСОБА_1 незаконно перетнути державний кордон України до Румунії, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України у складі групи осіб, ОСОБА_1 заперечує такий факт, а також факт повідомлення його про розгляд справи, заперечує факт добровільного написання ним пояснення про намір незаконного перетину кордону та заяви про розгляд справи без його участі, що призвело до неправильного рішення в цій справі. ОСОБА_1 заперечує факт злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівник Державної прикордонної служби України, оскільки не чинив супротиву під час затримання. Розгляд справи без участі ОСОБА_1 позбавила його можливості надати докази та пояснення, що спростовують його винуватість у вчиненні даних правопорушень.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги захисник-адвокат Поліковський Г. М., щодо фактичних обставин справи зазначив, що ОСОБА_1 17.05.2026 виїхав з м. Дніпро автобусом до м. Кривий Ріг, де до 19.05.2026 залишався у друзів. В подальшому, вони зі своїм товаришем ОСОБА_4 вирішили поїхати в Карпати на відпочинок. 20.05.2026 прибувши потягом до м. Івано-Франківськ, попрямували до курорту Буковель, звідки вирушили по туристичному маршруту на курорт Драгобрат. В подальшому, попрямували по туристичному маршруту в сторону м. Рахів, де планували завершити свій похід. Увечері, дійшовши до гори Камень, почувши звук дрона, стали біля дерева, поки він не пролетить. Потім з`явився чоловік, ймовірно прикордонник, який здійснивши постріл, сказав виходити на дорогу і лягти лицем вниз, що ОСОБА_1 і його товариш ОСОБА_4 виконали. В подальшому підійшли інші прикордонники, які не представлялися. ОСОБА_1 жодним чином від них не переховувався і не втікав, тому не зрозуміло, з яких причин і підстав було зроблено висновок про злісну непокору та складений протокол. Працівники прикордонної служби їх обшукали та перевірили документи, які разом з телефоном забрали, доставили їх в с. Ділове. Не повіривши в мету їх перебування, яку вони повідомили, а саме те, що вони перебували там з туристичною метою і умислу на незаконний перетин державного кордону не мали, їм почали погрожувати застосуванням фізичного насильства. ОСОБА_1 примусили зробити запис у поясненні, щодо його руху в сторону кордону та визнати свою провину. Після чого, їх було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 23.06.2026 ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу. У протоколі не зазначено, які саме дії здійснював ОСОБА_1 самостійно та у групі осіб з метою спроби незаконного перетину державного кордону. Саме знаходження особи у Рахівському районі Закарпатської області, який є контрольованим прикордонним районом не є свідченням того, що особа мала на меті, будь-яким способом, незаконно перетнути державний кордон України. Зазначена у протоколі відстань 13 км до державного кордону не відповідає дійсності, оскільки така відстань насправді складала 20 км. Отже обставини, при яких ОСОБА_1 опинився в Рахівському районі Закарпатської області, обставини за яких складався протокол, примушування до вчинення написів про визнання провини у протоколі та клопотанні, що долучені до матеріалів справи, не доводять умислу ОСОБА_1 вчинити незаконну спробу перетинання державного кордону самостійно чи групою осіб та не відповідають усім фактичним обставинам справи, тобто відсутня суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, а саме наявність вини у формі умислу. Крім того, законні вимоги військовослужбовця ДПСУ ОСОБА_1 виконав та не вдавався до втечі. Доказів, які б підтверджували наведені в протоколі обставини, прикордонниками не здобуто, в протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено, суду не надано.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 та його захисник-адвокат Поліковський Г. М. на розгляд справи щодо ОСОБА_1 не з`явилися, клопотання про відкладення розгляду справи не

-3-

заявляли, відомостей про поважність причин неявки не надавали. Про їх належне повідомлення свідчать також подані 23.07.2026 захисником-адвокатом Поліковським Г. М. додаткові пояснення до апеляційної скарги. За змістом ст. 294 КУпАП неявка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, на апеляційний розгляд справи, не перешкоджає проведення судового засідання. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Поліковського Г. М., що не може розцінюватись як порушення їх прав, передбачених ст. 268, 271 КУпАП.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника Поліковського Г. М. задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи щодо ОСОБА_1 належним чином дотримані.

Частиною другою статті 185-10 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, вчиненні групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене частиною першою вказаної статті.

Частиною другою статті 204-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підроблених документів чи таких, що містять недостовірні відомості про

-4-

особу, чи без дозволу відповідних органів влади, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою зазначеної статті.

Згідно ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, протоколами про вилученні речей і документів, а також іншими вказаними у ній засобами і документами.

Протоколами про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 342500 та № 342499 від 22.05.2026 встановлено, що ОСОБА_1 , спільно з одним громадянином України, 22.05.2026 близько 21 год 20 хв, був виявлений та в подальшому затриманий у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 312, на відстані близько 13000 метрів до державного кордону (територія Рахівської міської громади Рахівського району Закарпатської області) прикордонним нарядом «Група реагування», під час спроби незаконного перетинання державного кордону з України до Румунії, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України у складі групи осіб. Крім того, під час затримання, громадянин ОСОБА_1 спільно з одним громадянином України, здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця ДПСУ під час безпосереднього виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із охороною державного кордону України, а саме: вдався до втечі, неодноразово повторювану законну вимогу старшого прикордонного наряду «Група реагування» старшого лейтенанта ОСОБА_5 , зупинити протиправні дії, відмовився виконувати. Своїми діями ОСОБА_1 , порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, ч. 2 ст. 23 Закону України «Про Державну прикордонну службу України».

Всупереч доводів апеляційної скарги, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185-10 та ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджуються й протоколами про адміністративне затримання від 22.05.2026; протоколами особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 22.05.2026; рапортом начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) старшого лейтенанта ОСОБА_5 ; довідкою про затримання 2-х громадян України на напрямку 312 п/зн ділянка відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ВІПС « ІНФОРМАЦІЯ_3 »; витягом з книги прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) розділ 2 в. Результати виконання плану охорони державного кордону в період з 20 год 10 хв 22.05.2026 по 22 год 20 хв 22.05.2026; витягом з книги прикордонної служби відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) списку особового складу відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В); копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон; скріншотами з мобільного телефону; схемою щодо затримання 2-х громадян України на напрямку 312 п/зн н.п. В. Бичків, Рахівського району Закарпатської області (ділянка віпс « ІНФОРМАЦІЯ_3 впс « ІНФОРМАЦІЯ_4 » НОМЕР_1 прикз) від 22.05.2026; письмовим поясненням та письмовою заявою ОСОБА_1 від 22.05.2026.

Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні в ході розгляду справи апеляційним

-5-

судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, а також ст. 34 Закону України «Про державну прикордонну службу України» та його винуватість у вчиненні передбачених ч. 2 ст. 204-1 та ч. 2 ст. 185-10 КУпАП адміністративних правопорушень.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового підписання протоколів та дачі пояснень.

Також, апеляційним судом не встановлено будь-яких даних, які би давали підстави вважати, що начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) старший лейтенант ОСОБА_6 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 протоколів за ознаками передбачених ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративних правопорушень, що в нього були підстави для фальсифікації протоколів чи обмови останнього у вчиненні адміністративних правопорушень, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, – у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що вищевказаний інспектор прикордонної служби діяв саме у межах наданих йому повноважень.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні дані, які можуть свідчити про те, що дії уповноважених осіб прикордонної служби при затриманні ОСОБА_1 та при оформленні відносно нього матеріалів адміністративних правопорушень, були незаконними та протиправними. У матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з відповідними заявами про незаконність дій працівників прикордонної служби щодо нього, або оскаржував такі дії у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги про те, що в ході розгляду справи суд першої інстанції дав невірну оцінку наявним доказам, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність у діях ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє як такі, що не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, що в свою чергу дає обґрунтовані підстави вважати, що вказані доводи спрямовані на ухилення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинені ним адміністративні правопорушення. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд враховує те, що в апеляційній скарзі відсутні посилання на конкретні докази та обставини, які б підтверджували вказані доводи апеляційної скарги та спростовували б висновки суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 204-1 та ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

Твердження сторони захисту про те, що наміру перетинати державний кордон ОСОБА_1 не мав, апеляційний суд не приймає до уваги з огляду на те, що наявні у матеріалах справи докази беззаперечно свідчать про порушення ОСОБА_1 вимог cт. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП за вказаних у протоколі обставин.

Зокрема, як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 разом із ОСОБА_7 був затриманий на відстані 13000 метрів від лінії державного кордону, в районні прикордонного знаку № 312, прикордонним нарядом «Група реагування», під час спроби незаконного перетинання державного кордону України до Румунії в пішому порядку, поза межами встановлених пунктів пропуску.

-6-

Аналіз встановлених обставин справи свідчить про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на спробу перетнути поза пунктами пропуску державний кордон України, у складі групи осіб.

При цьому, апеляційний суд констатує, що матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 вчинив спробу незаконного перетину державного кордону поза межами пункту пропуску спільно з ОСОБА_7 , який постановою Рахівського районного суду Закарпатської області від 28.05.2026 визнаний винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 204-1, ч. 2 ст. 185-10 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 намагався здійснити спробу незаконного перетину державного кордону України саме поза пунктами пропуску, що і свідчить про порушення ним вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення дій, за які передбачена відповідальність ст. 204-1 КУпАП.

Проаналізувавши зміст складених щодо ОСОБА_1 протоколів, апеляційним судом встановлено, що такі повною мірою відповідають вимогам ст. 256 КУпАП, оскільки у них відображені всі необхідні й передбачені цієї нормою відомості.

При цьому, в апеляційній скарзі не наведено жодних мотивів у підтвердження доводів про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185-10, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Не знаходять свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції про порушення ОСОБА_1 вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України» та вчинення ним інкримінованих адміністративних правопорушень, і доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав наміру перетинати державний кордон України, оскільки перебував у межах контрольованого прикордонного району Рахівського району з туристичною метою.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано жодних доказів у підтвердження того, що ОСОБА_1 перебував у зазначені в протоколі час та місці з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону. У матеріалах справи відсутні переконливі докази, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 , який є мешканцем м. Дніпро, знаходився у контрольованому прикордонному районі на напрямку прикордонного знаку № 312 на відстані близько 13000 м до державного кордону (територія Рахівської міської громади Рахівського району Закарпатської області), під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза межами пунктів пропуску.

Вищевказане дає обґрунтовані підстави вважати, що ці доводи спрямовані на уникнення ОСОБА_1 відповідальності за вчинені ним правопорушення, оскільки не підтверджені належними доказами та є непереконливими, а відтак і не свідчать про те, що ОСОБА_1 перебував у місці затримання з іншою метою, ніж спроба незаконного перетину державного кордону поза пунктами пропуску.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що при вирішенні питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 33 КУпАП, характер та обставини вчиненого правопорушення, особу правопорушника, ступінь його вини та майновий стан, і прийшов до вірного висновку про необхідність накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у визначеному розмірі, яке, на думку апеляційного суду, сприятиме вихованню правопорушника в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, тобто відповідає передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення.

-7-

Правильно застосовано судом і ст. 36 КУпАП, згідно з якою, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, у даному випадку, саме з врахуванням санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без змін, а подана захисником-адвокатом Поліковським Г. М. апеляційна скарга – без задоволення.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу, у тому числі про витребування доказів чи виклику свідків, не заявлялось.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Поліковського Г. М. залишити без задоволення, а постанову судді Рахівського районного суду Закарпатської області від 28.05.2026 щодо ОСОБА_8 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя