Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №175/3664/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1945/26 Справа № 175/3664/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Кравченка О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 січня 2026 року о 23 годині 39 хвилин на вул. Миколи Рибалка біля буд. 59 у місті Краматорську Донецької області керував транспортним засобом Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проведено за згодою водія із застосуванням газоаналізатора Alcotest 6820, результат огляду становив 1,39 проміле.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Кравченко О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, подав апеляційну скаргу, в якій просить провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог указує, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення за наведених вище обставин, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним і беззаперечним доказом винуватості водія у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Наголошує, що 19 січня 2026 року ОСОБА_1 разом зі своїм побратимом відвідував сауну в мікрорайоні «Доманський» у місті Краматорську, де вони милися та вживали алкогольні напої. Після виходу із сауни він сів на заднє сидіння службового автомобіля, де мав намір подрімати дорогою. Його товариш сів за кермо та повів автомобіль у напрямку аеродрому міста Краматорська. Дорогою їх почав наздоганяти автомобіль патрульної поліції. У зв`язку з цим товариш сказав, що йому не можна потрапляти у поле зору поліцейських у стані сп`яніння за кермом, та попросив узяти відповідальність за керування автомобілем на себе. Коли ОСОБА_1 погодився, його товариш зупинив автомобіль лівим боком до патрульних, щоб не дати їм можливості побачити водія. У цей час ОСОБА_1 вийшов із правого боку із заднього пасажирського місця та попрямував назустріч працівникам поліції, щоб відволікти їх. У цей час товариш пересів із місця водія на місце переднього пасажира. Оскільки ОСОБА_1 не мав при собі особистих документів, вони проїхали до місця його проживання, де він надав документи та пройшов огляд. Тобто, на думку захисника, усупереч вимогам чинного законодавства огляд на стан сп`яніння проведено не за місцем зупинення транспортного засобу. Зі складеним протоколом ОСОБА_1 не згодний.

Зауважує, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначено: «19 січня 2026 року о 23 годині 39 хвилин, вул. Гаражна, 80» та «19 січня 2026 року о 23 годині 39 хвилин у місті Краматорську на вул. Миколи Рибалко біля буд. 59 громадянин ОСОБА_1 керував транспортним засобом». Тобто з тексту протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що в один і той самий час, а саме 19 січня 2026 року о 23 годині 39 хвилин, водій ОСОБА_1 одночасно керував транспортним засобом у двох місцях: біля буд. 80 на вул. Гаражній у місті Краматорську та біля буд. 59 на вул. Миколи Рибалко у місті Краматорську. Однак це фізично неможливо, оскільки відстань між вул. Гаражною та вул. Миколи Рибалка у місті Краматорську становить приблизно 4,9 км.

Звертає увагу, що відповідно до відеозапису працівники поліції на ґрунтовій дорозі за містом наздоганяють автомобіль, пофарбований у військовий камуфляж. При цьому номерний знак автомобіля на відеозаписі не зафіксовано. Після декількох хвилин переслідування патрульні вмикають проблискові маячки, після чого військовий автомобіль зупиняється лівим боком до них.

Зазначає, що відеозаписи надано не повністю, а фрагментарно. На цих відеозаписах відображено, що, коли поліцейські підходять до зупиненого автомобіля, з невидимого для них правого боку до них підходить військовослужбовець, який надалі назвався ОСОБА_1 . При цьому в автомобілі на місці пасажира перебуває інший військовослужбовець. Однак хто саме із цих військовослужбовців керував військовим автомобілем, не зафіксовано. Зробити однозначний висновок про те, що автомобілем керував ОСОБА_1 , неможливо.

Указує, що працівники поліції не відрекомендувалися та не повідомили причини зупинки транспортного засобу, однак одразу почали вимагати надати їм документи на автомобіль і право на керування транспортним засобом.

ОСОБА_1 та його захисник адвокат Кравченко О.М. у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, при цьому були належним чином повідомлені про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд її справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перешкодам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Кравченка О.М. на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.

Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали справи, обміркувавши наведені в апеляційній скарзі доводи захисту, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її відповідно до закону.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписом ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, параграф 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 виконані належним чином.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.9а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративну відповідальність передбачено за керування транспортними засобами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом та факт перебування водія у стані алкогольного сп`яніння.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються протоколом серії ЕПР1 № 570580 від 20 січня 2026 року; матеріалами відеофіксації правопорушення; чеком тесту Drager; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; рапортом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дослідив відеозапис поліцейських, відповідно до якого встановлено факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 . Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 підтвердив, що керував транспортним засобом, та зазначив, що вони їдуть до позицій. Поліцейські виявили ознаки алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_1 підтвердив, що вживав алкогольні напої. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не мав при собі документів, він разом із працівниками поліції проїхав до місця свого проживання, при цьому його автомобілем керував товариш. Після встановлення особи ОСОБА_1 запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що він погодився. Результат огляду становив 1,39 проміле. Щодо подальшого проходження огляду в закладі охорони здоров`я ОСОБА_1 зазначив, що огляд усе одно покаже стан сп`яніння.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, що стосується саме адміністративного правопорушення, тому підстав для сумніву в достовірності відеозапису в апеляційного суду не виникає.

Посилання захисника на фрагментарність технічного запису є безпідставним, оскільки матеріали справи містять два файли технічного запису поліцейських, відеозаписи в яких починаються до зупинки транспортного засобу та закінчуються після складання протоколу про адміністративне правопорушення й ознайомлення з ним водія.

Водночас, посилаючись на відсутність певного проміжку часу на відеозаписі, захисник не вказує, які саме обставини або ключові моменти, що мають істотне значення та спростовують установлені судом обставини, не зафіксовано на відеозаписі, а тому вказані доводи мають формальний характер. Апеляційний суд не вбачає в цьому випадку порушень вимог закону щодо фіксації технічними засобами процедури проведення огляду на стан сп`яніння.

Твердження захисника про відсутність доказів керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 та взяття ним на себе відповідальності задля допомоги товаришу, який не міг повідомити, що керував транспортним засобом, не знайшли підтвердження. Після зупинки транспортного засобу поліцейські одразу підійшли до автомобіля, кермо в якому розташоване з правого боку. Біля автомобіля вже перебував ОСОБА_1 , при цьому його товариш залишався в автомобілі. З огляду на незначний проміжок часу з моменту зупинки автомобіля до моменту, коли працівники поліції підійшли до нього, жодних ознак переміщення осіб усередині автомобіля або виходу особи з іншої частини автомобіля, ніж місце водія, не встановлено.

Також апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 зазначив, куди прямував, та не заперечував, що саме він керував автомобілем, як після зупинки, так і під час проведення огляду та складання матеріалів про адміністративне правопорушення.

Позиція сторони захисту про те, що товариш ОСОБА_1 не міг повідомити, що він керував транспортним засобом, тому попросив ОСОБА_1 вказати, що автомобілем керував саме він, опосередковано спростовується тим, що надалі, коли ОСОБА_1 разом із працівниками поліції поїхав до місця свого проживання, його товариш керував транспортним засобом Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 , та рухався попереду автомобіля патрульної поліції.

Апеляційний суд наголошує, що норми чинного КУпАП та відповідної Інструкції не вимагають обов`язкової відеофіксації факту керування особою транспортним засобом. Такий факт підлягає доведенню сукупністю доказів, які вказують на те, що особа керувала транспортним засобом. Більше того, відеофіксація особи безпосередньо під час руху транспортного засобу не завжди є технічно можливою, а тому на підставі всіх наявних у справі доказів суд встановлює наявність або відсутність факту керування транспортним засобом особою, стосовно якої складено протокол.

У цьому випадку сукупністю доказів, зокрема поясненнями самого ОСОБА_1 та іншими наведеними вище обставинами, факт керування транспортним засобом Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 , саме ОСОБА_1 підтверджується поза розумним сумнівом.

Неможливість побачити номерний знак автомобіля на відеозаписі поліцейських не вказує на недопустимість цього доказу або недоведеність винуватості ОСОБА_1 , оскільки він особисто не заперечував, що керував транспортним засобом Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 . Крім того, проведення технічної фіксації в нічний час унеможливлювало чітке відображення номерного знака, який було встановлено після зупинки цього автомобіля.

Зазначення у протоколі двох адрес не є порушенням вимог ст. 256 КУпАП та не спростовує винуватості ОСОБА_1 , оскільки, як установлено судом і зазначено самим захисником, транспортний засіб Nissan Navara, номерний знак НОМЕР_3 , було зупинено за однією адресою. Однак у зв`язку з неможливістю встановити особу водія через відсутність у нього будь-яких документів поліцейські прослідували за іншою адресою, і лише після встановлення особи виник обов`язок провести огляд водія на стан сп`яніння. Саме із цих підстав працівники поліції зазначили дві адреси: місце зупинки транспортного засобу та місце встановлення особи, що за наведених обставин не є порушенням вимог закону. Отже, оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення не містить істотних порушень, які давали б суду підстави для визнання доказів недопустимими або неналежними.

Із цих же підстав проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння не за адресою зупинки транспортного засобу в цьому випадку відповідає порядку проходження огляду на стан сп`яніння, установленому ст. 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 11 листопада 2015 року. Таке посилання захисника є формальним, оскільки без належного встановлення особи інспектор поліції не міг перейти до проведення відповідного огляду.

Не підлягають задоволенню і доводи апеляційної скарги щодо безпідставності зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби - проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні. Крім того, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено в нічний час, у період дії комендантської години, а тому зупинка транспортного засобу була законною та не спростовує наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На думку апеляційного суду, досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, які беззаперечно підтверджують наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та перебування водія у стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

Під час доказування винуватості доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу в п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не має залишатися жодного розумного сумніву, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, на підставі сукупності доказів поза розумним сумнівом установлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, чим підтверджено обов`язкові складові інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Доводи захисника щодо порушення встановленого порядку або недоведеності винуватості ОСОБА_1 не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Частиною 7 ст. 294 КУпАП встановлено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не наведено.

Переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність та обґрунтованість постановленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування та спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Кравченка О.М., апеляційний суд доходить висновку, що постанову суду першої інстанції винесено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Кравченка О.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА