Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №188/1282/23 — Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/1282/23

Провадження № 2/188/56/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року с-ще Петропавлівка

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Курочкіної О.М.

секретар судового засідання Сахно А.А.

Справа № 188/1282/23

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позову зазначено, що 25.11.2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду сільського голови Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, на підставі рішення Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області № 1-1/УПІ від 25.11.2020 року.

Рішенням Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області №582 - 11/УІІІ від 19.11.2021 року висловлено недовіру Петропавлівському селищному голові та достроково припинено повноваження ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 є головою місцевого товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Нібас» та депутатом чергового скликання Дніпропетровської обласної ради.

До обрання позивача на посаду селищного голови, сторони у справі не перебували у дружніх, приятельських, партнерських, трудових чи будь-яких інших відносинах.

За період перебування позивача на посаді голови селищної ради, з відповідачем також не мали жодних відносин як у сфері владних повноважень, господарських відносин, так і сфері публічно-правових відносин.

Позивач стверджує, що відповідач допускав неодноразово негативні публічні заяви щодо нього та його дій як на посаді селищного голови, так і в повсякденному житті. Здійснював публікацію таких висловлювань в місцевих засобах масової інформації, результатом чого стало звернення до суду з подібним позовом.

Відповідач продовжив прояви негативного ставлення та 03.05.2023 року, перебуваючи на засіданні 26 сесії Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області в якості гостя, в присутності депутатів селищної ради, інших запрошених гостей та головної редакторки місцевої газети «Степова Зоря» ОСОБА_3 заявив наступне : «Такі як ОСОБА_4 - ворюги, подонки, п`ять чоловік, начинають в Фейсбуці виписувати на мене...».

Головна редакторка місцевої газети та електронного відеоресурсу «Степова Зоря», здійснювала відеозапис чергової сесії, здійснювала відеотрансляцію в прямому ефірі та в подальшому відеозапис було поширено через інтернетмережі на електронному сайті газети «Степова Зоря» і «Стрімкомедіа.uа», тобто у відкритому доступі для будь-якого громадянина громади, держави та світу вцілому, а отже інформацію видану відповідачем окрім виголошення в присутності більше 30 осіб в подальшому розповсюджено практично по всьому Світі.

Позивач стверджує, що зазначена відповідачем інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності, та є такою, що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію.

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетичні поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Тобто для визнання інформації негативною, а відтак недостовірною, та покладення на відповідача обов`язку довести протилежне, достатньо щоб позивач вважав, що інформація порушує його немайнові права, оскільки інформація, поширювана щодо нього

по-перше: має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про вчинення мною кримінальних правопорушень та аморальних проступків, адже висловлені відповідачем слова : «ворюга» та «подонок», є саме підтвердження факту вчинення мною вищенаведених дій, бо згідно установлених назв в нашій державі словом «ворюга» називають осіб, що здійснили крадіжку, а словом : «подонок», - аморальних, підлих, таких, що викликає відразу осіб, фактів чого в свою чергу відповідачем не доведено;

по-друге : висловлені відповідачем по відношенню до позивача слова :

«ворюга» та «подонок», є образливими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію;

по-третє: не є оціночним судженням, а обов`язок доказування їх достовірності покладається на відповідача.

Позивач вважає, що поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку його особи в очах оточуючих, порушивши честь, гідність, ділову репутацію.

Просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує право на повагу до його честі, гідності, та недоторканість ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 , 03.05.2023 року на засіданні 26 сесії Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області : «Такі як Яблуновський - ворюги, подонки...».

Зобов`язати ОСОБА_2 , спростувати поширену ним недостовірну інформацію, шляхом оприлюднення на шпальтах місцевої газети «Степова Зоря» та інтернет-ресурсу «Тижневик Присамарського краю «Степова Зоря» наступного тексту спростування: « ІНФОРМАЦІЯ_1 на засіданні 26 сесії Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області мною, ОСОБА_2 , надано недостовірну інформацію порівнявши ОСОБА_1 з ворюгами, подонками, про що шкодую та прохаю вибачення».

Стягнути з ОСОБА_2 , судові витрати в справі, а саме судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп.) гривень.

В судове засідання сторони не з`явились. Позивач надав заяву про розгляд справи в його відсутність, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.

Відповідач у справі в судове засідання не з`явився, причина неявки суду не відома. Про час та місце розгляду справи неодноразово був повідомлений належним чином, відповідно до ст. 128 ЦПК України. Відзив, заперечення чи клопотання до суду не надходили.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін та винести заочне рішення, відповідно до ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду сільського голови Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, на підставі рішення Петропавлівської селищної ради Дніпропетровської області № 1-1/УПІ від 25.11.2020 року.

Рішенням Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області №582 - 11/УІІІ від 19.11.2021 року висловлено недовіру Петропавлівському селищному голові та достроково припинено повноваження ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 є головою місцевого товариства з обмеженою відповідальністю агрофірми «Нібас» та депутатом чергового скликання Дніпропетровської обласної ради.

Позивач стверджує, що відповідач допускав неодноразово негативні публічні заяви щодо нього та його дій як на посаді селищного голови, так і в повсякденному житті. Здійснював публікацію таких висловлювань в місцевих засобах масової інформації, результатом чого стало звернення до суду з подібним позовом.

Відповідач, перебуваючи на засіданні 26 сесії Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області 03.05.2023 року в якості гостя, в присутності депутатів селищної ради, інших запрошених гостей та головної редакторки місцевої газети «Степова Зоря» ОСОБА_3 заявив наступне : «Такі як ОСОБА_4 - ворюги, подонки, п`ять чоловік, начинають в Фейсбуці виписувати на мене...».

Головна редакторка місцевої газети здійснювала відеозапис чергової сесії та відеотрансляцію в прямому ефірі та в подальшому відеозапис було поширено через інтернетмережі на електронному сайті газети «Степова Зоря» і «Стрімкомедіа.uа».

Позивач стверджує, що зазначена відповідачем інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності, та такою, що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

З позиції правової природи, право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства.

Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у абзацах 3, 5 пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Відеозаписом засідання 26 сесії Петропавлівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області, підтверджується, що вислів відповідача містив такі слова як «ворюги» «подонки», які безумовно належать до образливих.

Проте, з точки зору законодавства України, ключовим є те, як саме вони були використані: як оціночне судження чи як ствердження факту.

Оціночне судження чи образа - у цивільному праві подібна лексика кваліфікується як образа (умисне приниження в непристойній формі), а не поширення недостовірної інформації.

Відповідно до Цивільного кодексу України (ст. 297, 201) та рішень Верховного Суду України, межа між образою та оцінкою пролягає наступним чином:

оціночне судження (не є наклепом), якщо слова на кшталт «подонок» або «ворюга» вживаються як емоційна оцінка чи критика вчинків людини, це вважається реалізацією права на свободу слова. Таку думку не можна спростувати через суд;

фактичне твердження (є порушенням), якщо стверджується конкретний факт (наприклад, прямо заявляється «він вкрав стільки-то грошей», «він скоїв злочин»), і ця інформація є неправдивою, вона принижує честь, гідність та ділову репутацію. Такий факт підлягає спростуванню.

Образливий вислів є вираженням суб`єктивної думки та є оціночним судженням і не може бути витлумачене як таке, що містить фактичні дані.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

При цьому не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже висловлювання відповідача є його суб`єктивною думкою, а тому не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно визначеного ст. 277 ЦК України порядку.

Крім того, політики та публічні особи мають право захищати свою репутацію в суді. Проте Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) та Верховний Суд України встановлюють для них жорсткіші вимоги. Межа допустимої критики щодо політика є значно ширшою, ніж щодо приватної особи.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя.

У даній резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

Згідно з Декларацією про свободу політичних дебатів у ЗМІ, ці діячі самі шукають довіри виборців. Вони погодилися на публічність, тому мають бути готові до жорсткого суспільного аналізу своїх дій. Межа критики для публічної особи значно ширша, ніж для пересічної людини, яка не бере участі в політиці чи управлінні.

У статтях 3,4,6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати та виявляти більшу толерантність.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Загальні вимоги до доказів врегульовані ст.77-80 ЦПК України, а положеннями ч.1,6 ст.81 ЦПК України чітко врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд наголошує, що за правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 462/2056/20 засадничі принципи цивільного судочинства змагальність та диспозитивність покладають на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно з цивільним процесуальним законом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач фактично просить спростувати інформацію, яка за змістом є суб`єктивною думкою, у ній викладені оціночні судження з використанням характерних мовностилістичних засобів та відповідної риторики, які не потребують доказуванню, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо вирішення питання про сплату судового збору, відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові - на позивача. Тому судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за пред`явлення позовної заяви до суду у сумі 1073,60 гривень, слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, враховуючи позиції Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та Верховного Суду України, керуючись ЗУ "Про інформацію", Конституцією України, ст.ст. 7, 12, 19, 76, 80, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст.201,267,277,297,299 ЦК України, суд-

У Х В А Л И В

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п.15.5 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя О. М. Курочкіна