Постанова від 20 червня 2026 р. у справі №712/9509/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1008/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №712/9509/24 Категорія: 301030300 Чапліна Н.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіКарпенко О. В., Новіков О. М.

Секретар Любченко Т.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 (повний текст складено 27.02.2026, суддя в суді першої інстанції Чапліна Н. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и в :

у серпні 2024 року позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому просили суд визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, як за особами, які добросовісно заволоділи цією чужою квартирою і продовжують відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном з 20.03.2022 по теперішній час, тобто більше десяти років.

Позовна заява обґрунтована тим, що наказом Державної податкової адміністрації від 12.09.2001 № 916-о ОСОБА_1 призначений в порядку переведення на посаду першого заступника голови державної податкової адміністрації в Черкаській області з першочерговим наданням службового житла.

Виконуючи наказ від 12.09.2001 № 916-о, державна податкова адміністрація в Черкаській області видала наказ від 13.09.2001 № 66-о про те, що ОСОБА_1 вважається призначеним в порядку переведення з 13.09.2001 на посаду першого заступника голови державної податкової адміністрації в Черкаській області з першочерговим наданням службового житла.

Наказ № 916-о та наказ № 66-о в частині першочергового надання службового житла ОСОБА_1 виконані не були.

20.03.2002 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 добросовісно заволоділи трикімнатною квартирою АДРЕСА_1 і цього моменту добросовісно, безперервно, відкрито володіють квартирою як своєю власністю, зареєстровані в ній та безперервно проживають, сумлінно несуть тягар її утримання.

05.07.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, позивачі дізналися, що власником квартири є відповідач Головне управління Державної податкової служби у Черкаській області.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають квартиру своєю власністю, право власності на квартиру набуто на підставі ст. 344 ЦК України, оскільки позивачі є особами, які добросовісно заволоділи чужим майном - квартирою і продовжують чесно і відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом більше десяти років з 20.03.2002.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що під час розгляду справи позивачі не довели, що являються добросовісними володільцями, оскільки на момент заволодіння майном були обізнані про власника майна. Крім того, позивачами не доведено безперервність володіння спірною квартирою. Також, судом враховано, що квартира є спірною і власник претендує на неї, що було підтверджено долученими до матеріалів справи рішеннями судів.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просять скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026, як ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та з порушенням норм процесуального і неправильним застосуванням норм матеріального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Вказано, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що позивачі є особами, які добросовісно заволоділи чужим майном і продовжують чесно, відкрито, безперервно, безтитульно (тобто без будь-якої правової підстави) володіти цим нерухомим майном протягом більше десяти років з 20.03.2002, сумлінно несуть тягар утримання квартири, а відтак набули право власності на це майно за набувальною давністю.

Зазначено, що станом на 20.03.2002 добросовісного заволодіння, скаржники не знали кому вона належить та не були обізнані про її дійсного власника, оскільки лише 10.07.2002 в Управління по експлуатації адміністративних будівель ДПА в Черкаській області виникли підстави набуття права власності на квартиру і 24.07.2002 ЧООБТІ зареєструвало за ними право державної власності. Протягом всього періоду, з 20.03.2002 і по даний час ніхто крім позивачів не здійснює право щодо квартири, не має жодного зв`язку з нею та не несе тягар щодо її утримання, тому судом у даній справі надано неправильну оцінку щодо добросовісності, безперервності та безтитульності володіння позивачами майном, а відтак рішення суду про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від ГУ ДПС у Черкаській області зазначено, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення. Суд під час ухвалення рішення надав належну юридичну оцінку доказам, встановив всі обставини справи та прийняв рішення, яке повністю відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що наказом № 916-о від 12.09.2001 Державної податкової адміністрації України ОСОБА_1 був призначений в порядку переведення з 12.09.2001 на посаду першого заступника голови ДПА у Черкаській області з позачерговим наданням службового житла із звільненням його з посади начальника Уманської об`єднаної ДПІ у Черкаській області.

На виконання наказу № 916-о від 12.09.2001 ДПА України видано Наказ № 66-о від 13.09.2001 Державної податкової адміністрації у Черкаській області вважати ОСОБА_1 призначеним в порядку переведення з 13.09.2001 на посаду першого заступника голови державної податкової адміністрації в Черкаській області з першочерговим наданням службового житла звільнивши з посади Уманської об`єднаної державної податкової інспекції.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.02.2022 квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності Головному управлінню ДПС у Черкаській області, право власності зареєстроване 09.02.2022, підстава: акт приймання-передачі нерухомого майна. Аналогічна інформація міститься у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка 400664291 від 24.10.2024.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 16.11.2001 року квартира АДРЕСА_1 придбана у власність ДП «Управлінням по експлуатації адміністративних будівель Державної податкової адміністрації /ДПА/ в Черкаській області». Згідно із Договором купівлі-продажу, квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Черкаською міською радою 25.10.2001 і зареєстрованого в Черкаському бюро технічної інвентаризації за № 242.

Згідно з реєстраційним посвідченням, виданим 24.07.2002 ЧООБТІ, вказана квартира зареєстрована на праві державної власності за ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» та записана в реєстрову книгу № 12/1 за реєстровим № 2525.

Відповідно до Довідки № 15а-2615 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» є державним підприємством, відноситься до державної форми власності.

Відповідно до довідок ТОВ «Черкасиенергозбут», КП «Черкасиводоканал», ОСББ «Смілянська-2» у споживача ОСОБА_1 відсутня заборгованість за наданими послугами.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 з 20.03.2002.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17.08.2006 у справі № 22-ц-1634/2006 відмовлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог до ДП «Управління по експлуатації адмінбудівель податкових органів в Черкаській області» про визнання права на користування квартирою що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 01.10.2013 у справі № 22-ц/793/93/13 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

До матеріалів справи долучена вимога (а.с. 96 т.1) та лист ГУ ДПС у Черкаській області № 634/Р/23-00-17-01-17 від 07.05.2024 (а.с. 98 т.1), адресовані ОСОБА_1 про звільнення квартири шляхом добровільного виселення.

Відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела отримання доходів, ОСОБА_1 отримував дохід за основним місцем роботи:

-в період з 4 кварталу 2002 по 3 квартал 2005 в ДПС у Кіровоградській обл. (місцезнаходження м. Кіровоград);

-в період з 3 кварталу 2005 по 4 квартал 2006 в Департаменті економічного розвитку та торгівлі Кіровоградської обласної Державної адміністрації (місцезнаходження м. Кіровоград);

-в період з 1 кварталу 2007 по 2 квартал 2007 в ПрАТ «НАК «Надра України» (місцезнаходження м. Київ);

-в період з 2 кварталу 2017 по даний час в Центральному КППК (місцезнаходження м. Київ).

Відповідно до інформації з Державного реєстру фізичних осіб – платників податків про джерела отримання доходів, ОСОБА_2 отримувала дохід за основним місцем роботи:

-в період з 3 кварталу 2002 по 4 квартал 2003 в Філії ДП «Цептер інтернаціональ Україна» (місцезнаходження м. Дніпро);

-в період з 1кварталу 2004 по 1 квартал 2006 в ДП «Цептер інтернаціональ Україна» (місцезнаходження м. Київ).

Такими є фактичні обставини у справі.

Правовідносини, що виникли між сторонами на їх підставі, мають зазначене правове регулювання.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності, не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Таким чином, у випадку, якщо є всі підстави вважати, що власник майна тривалий час не виявляє наміру визнати певну річ своєю, він погодився з її втратою - вона може бути визнана власністю фактичного добросовісного володільця.

Інститут набувальної давності є одним із первинних способів виникнення права власності, тобто такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ - не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а базується на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: тривалого, добросовісного, відкритого та безперервного володіння майном як своїм власним.

З роз`яснень, викладених в п. 9 та п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема таке: 1) володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; 2) володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; 3) володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 (справа № 910/17274/17), а також у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 (справа № 201/12550/16), від 27.06.2019 (справа № 175/2338/16) для набуття права власності за набувальною давністю необхідна сукупність обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.04.2020 у справі № 552/1354/18 за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11.11.2022 у справі № 547/200/21 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Отже, набуття права власності за набувальною давністю є можливим лише за наявності усіх вказаних вище умов.

Зокрема, добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніви щодо правомірності його володіння майном.

Крім того, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Такі ж за змістом висновки слідують з постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 359/8844/20.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Набувальна давність не є способом захисту від претензій відомого власника. Якщо власник відомий і не відмовився від свого права, цей інститут не застосовується.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння не повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК України).

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом першої інстанції достовірно встановлено і дана обставина не спростована матеріалами справи, що позивачі почали проживати у квартирі АДРЕСА_3 , яка в зв`язку з переведенням позивача ОСОБА_1 була надана йому в користування з волі її власника ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області».

Доводи апеляційної скарги про те, що станом на 20.03.2002 квартира не була зареєстрована в БТІ за ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» та проведення реєстрації права власності за державним підприємством було проведено 24.07.2002, тобто вже після вселення в квартиру позивачів, не спростовує факту укладення між фізичною особою та відповідачем договору купівлі – продажу цієї квартири від 16.11.2001 року з відкладеним переходом права власності після сплати повної суми за договором, при цьому, з можливістю володіти та користуватися даним майном на власний розсуд відповідно до законодавства.

Судом першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано враховано ту обставину, що позов про право власності за набувальною давністю не може пред`являтися особою яка знала або мала знати, що майно має власника.

Той факт, що позивачі провели в установленому порядку реєстрацію свого проживання у вказаній квартирі спростовує їх пояснення в судовому засіданні про те, що вони не знали, що житло взагалі має будь-якого власника і вони туди заселилися самостійно, без титулу, оскільки квартира була вільною і незачиненою, оскільки така реєстрація провадилася виключно за письмовою згодою власника житла.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що самовільне зайняття чужого майна не є добросовісним заволодінням, навпаки, воно виключає добросовісність.

Наявність реєстрації в квартирі, утримання її в належному стані, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не є підставою для виникнення у позивачів права власності за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 337/4725/18) та не є підтвердженням постійного проживання саме позивачів у квартирі, що також правильно було враховано місцевим судом, зважаючи на обставину переведення позивача ОСОБА_1 на роботу в Кіровоградську область, де він працював з липня 2002 до 2007 року.

Крім того, долучені до матеріалів справи численні судові рішення у спорах між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» про визнання права на користування квартирою та між ОСОБА_1 до ДП «Управління по експлуатації адмінбудинків податкових органів Черкаської області» про визнання права власності за набувальною давністю свідчать про те, що приналежність прав на квартиру протягом тривалого часу є спірною між сторонами, що виключає таку умову набувальної давності як добросовісність володіння.

Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачами своїх позовних вимог та відсутністю підстав, передбачених ст. 344 ЦК України для визнання за ними права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки судом доказів. Незгода позивача із встановленими судом обставинами та оцінкою доказів не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, крім того наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.02.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області, Державної податкової служби України про визнання права власності за набувальною давністю – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 22.07.2026.

Суддя-доповідач

Судді