Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №524/297/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/297/26 Номер провадження 22-ц/814/2015/26Головуючий у 1-й інстанції Колеснікова О.М. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Дряниці Ю.В., Чумак О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою поданою представником позивачки ОСОБА_1 – адвокатом Шевченко Станіславом Миколайовичем на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Третьою особою визначила ОСОБА_3 .

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 1222 від 30 листопада 2007 року, складеного Автозаводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції у Полтавській області, є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 доньці ОСОБА_3 виповнилося 18 років.

Наразі вона продовжує навчатися у Державному торговельно-економічному університеті на факультеті технологій та бізнесу на 1 курсі денної форми навчання за спеціальністю «Менеджмент», освітня програма «креативні індустрії та управління бізнесом (б)», за першим бакалаврським рівнем освіти. Строк навчання складає 3 роки 10 місяців.

Відповідач ОСОБА_2 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до сповіщення сім`ї № 590 від 13 серпня 2025 року, складеного ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що батько доньки, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 , зник безвісти 11 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Спепова-Новоселівка Куп`янського району Харківської області.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 09 вересня 2025 року № 4698/6130, ОСОБА_2 в період із 18 липня 2025 року по 11 серпня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

У витязі з Єдиного реєстру розслідувань 12025170500001495 від 15 серпня 2025 року зазначено, що з 11 серпня 2025 року зник безвісти військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який перебував у зоні проведення бойових дій. Відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 115 КК України.

Позивачка вважає, що відповідач набув статусу особи, яка безвісти зникла за особливих обставин, він є батьком повнолітньої особи, яка продовжує навчатись та потребує матеріальної допомоги, його статус не зменшує обсяг його цивільної правоздатності, не позбавляє обов`язку, передбаченого статтями 198, 199 СК України, утримувати повнолітню доньку, яка продовжує навчатись.

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх його доходів щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви до суду на період навчання доньки, але не довше ніж до досягнення нею двадцяти трьох років.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

Крім того, цією ухвалою зупинено провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Ухвала суду в частині зупинення провадження у справі мотивована тим, що маються обставини, які, відповідно до пункту другого частини першої статті 253 ЦПК України, є обов`язковими підставами для зупинення провадження у справі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Із ухвалою суду першої інстанції не погодився представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Шевченко С.М., який оскаржив її в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2026 року у справі № 524/297/26 в частині зупинення провадження у справі, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиції учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі наводяться мотиви про те, що у даній справі немає підстав для зупинення провадження.

Особа, яка подала апеляційну скаргу, також вважає, що зупинення провадження у праві не повинно призводити до необґрунтованого затягування розгляду справи.

Вказує на необхідності дотримання пункту 1 статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини».

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.

Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку.

Щодо розгляду справи без виклику сторін

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Предметом перегляду є ухвала про зупинення провадження у справі, яка відповідно до пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що оскаржувана ухвала зазначена в частині другій статті 369 ЦПК України, то справа розглядається без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Позиція суду апеляційної інстанції

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За приписами пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Як зазначено у пункті 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Верховний Суд у постанові від 28 травня 2025 року по справі № 473/4906/23 звернув увагу на те, що конструкція норми пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України має імперативний характер та покладає на суд саме обов`язок зупинити провадження у справі із цієї підстави, незалежно від наявності у сторони представника, стадії процесу (підготовче провадження, розгляд справи по суті, апеляційне, касаційне оскарження), ціни позову, виду вимог, що розглядаються у провадженні, чи будь-яких інших чинників.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.

Згідно з пунктом другим цього Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє до цього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону № 389-VIII визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII (далі - Закон № 1934-XII) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Структура Збройних Сил України визначена статтею 3 Закону № 1934-XII, відповідно до частини третьої якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1934-XII особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та вирішення питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, із послідуючими змінами та доповненнями.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як уже зазначалося, у позовній заяві вказано, що відповідно до сповіщення сім`ї № 590 від 13 серпня 2025 року, складеного ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що батько доньки, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 , зник безвісти 11 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Спепова-Новоселівка Куп`янського району Харківської області.

У позовній заяві також вказано, що згідно довідки військової частини НОМЕР_2 від 09 вересня 2025 року № 4698/6130, ОСОБА_2 дійсно в період із 18 липня 2025 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Крім того, як вказано у позовній заяві, у витязі з Єдиного реєстру розслідувань 12025170500001495 від 15 серпня 2025 року зазначено, що з 11 серпня 2025 року зник безвісти військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 , який перебував у зоні проведення бойових дій. Відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 115 КК України.

На підтвердження позовних вимог, до позовної заяви додано, зокрема, сповіщення сім`ї (а.с. 23), витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 24), із яких слідує, що ОСОБА_2 , був призваний на військову службу та зник безвісти.

Тобто, позивач сама підтвердила та не заперечує факту, що відповідач перебував у складі Збройних Сил України та зник безвісти.

Отже, встановивши, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України, на підставі наданих доказів, суд першої інстанції правильно зупинив провадження у справі згідно пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, який зобов`язує суд, за наявності обставин, визначених у цьому пункті, зупинити провадження у справі.

Вищевказана позиція узгоджується із правовими висновками, які висловлені Верховним Судом у постановах від 29 лютого 2024 року по справі № 149/9/23, від 05 червня 2024 року по справі № 317/3364/21, від 17 липня 2024 року по справі № 439/1518/23, від 05 грудня 2024 року по справі № 285/7724/23, від 14 лютого 2025 року по справі № 405/1261/24.

Крім того, слід зауважити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року по справі № 757/947/22 Велика Палата вказала, що за змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та у пункті 5 частини першої статті 236 КАС України.

Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.

Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII та Закон України «Про оборону України» № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Cил України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця, як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду, як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця, як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим, під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Підсумовуючи наведені мотиви, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

У даній справі, як було встановлено, позивачка не заперечувала факту перебування відповідача у складі Збройних Сил України, а та обставина, що ОСОБА_2 зник безвісти не позбавляє його прав, які гарантовані йому чинним процесуальним законодавством, зокрема, є спеціальної захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачка звернулася із позовом про стягнення аліментів на повнолітню дочку, яка продовжує навчатися.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо необхідності зупинення провадження у справі, а суд першої інстанції постановив з цього питання законну ухвалу.

Отже, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2026 року - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Шевченко Станіслава Миколайовича – залишити без задоволення.

Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука від 15 січня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 липня 2026 року.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Ю.Б. Дряниця

О.В. Чумак