Рішення від 26 квітня 2026 р. у справі №758/1666/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1666/25

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2026 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Мельниченко К.Б., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання недійсним договорів позики у формі боргових розписок

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_3 (надалі за текстом - позивач) до ОСОБА_4 (надалі за текстом - відповідач), про визнання недійсним договорів позики у формі боргових розписок.

Позивач просить суд:

- визнати недійсним договір позики у формі боргової розписки від 19.04.2018 року.

- визнати недійсним договір позики у формі боргової розписки від 14.11.2018 року.

- визнати недійсним договір позики у формі боргової розписки від 15.11.2018 року.

Позовні вимоги наявністю підстав для визнання недійсними договорів позики, а саме:

- договори позики у формі боргових розписок є неукладеними;

- у Розписці від 14.11.2018 року не зазначено, що кошти взяті у борг, не зазначено валюту конкретної країни (неможливо встановити, які саме долари (якої іноземної держави) відсутні ідентифікуючі ознаки сторін.

- у розписці від 15.11.2018 року не зазначено, що кошти взяті у борг, відсутнє зазначення будь-якої валюти, відсутні ідентифікуючі ознаки сторін;

- з наданих розписок неможливо встановити, які саме долари (якої іноземної держави: США, Австралії, Канади, тощо) малися на увазі.

Відповідач заперечує проти позову виходячи з наступного:

- правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним;

- зміст розписок підтверджує реальний характер та правову природу договору позики, оскільки у розписках був зафіксований факт отримання та зазначена сума позичених коштів;

- всі боргові розписки підтверджують реальний характер та правову природу договору позики, оскільки у розписках був зафіксований факт отримання та зазначена дата повернення позичених коштів із визначенням грошової одиниці - долар США.

- відсутність особистих даних позикодавця, а саме, його реєстраційного номера облікової картки платника податків, серії та номера паспорта та адреси проживання, не має правового значення, оскільки згідно з вимогами статті 1047 ЦК України зазначення таких відомостей у розписці не вимагається, а сама розписка як борговий документ повинна містити дані про передання позикодавцем позичальнику визначеної грошової суми і зобов`язання з їх повернення.

Ухвалою від 04.02.2025 позовну заяву залишено без руху.

18.02.2025 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 19.02.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.

13.03.2025 до суду від відповідача надійшов відзив.

20.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 20.03.2025 судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

26.03.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення.

08.05.2025 до суду від відповідача надійшла заява про виклик свідків та клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 29.07.2025 судом залишено без задоволення заяву про виклик свідків та клопотання про витребування доказів.

11.09.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі та додаткові пояснення.

У судовому засіданні 11.09.2025 судом залишено без задоволення заяву про закриття провадження у справі та про витребування оригіналів розписок.

23.10.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

У судовому засіданні 21.04.2026 взяли участь представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечувала.

Суд, керуючись приписами ч.1 ст. 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення оголосивши дату та час його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та дослідивши докази, суд встановив наступне.

В матеріалах справи наявні 3 Договори позик у формі розписок від 19.04.2018 року, від 14.11.2018 року та від 15.11.2018 року, які складені російською мовою та за змістом яких позивач (позичальник) взяв у позику у ОСОБА_5 (позикодавця) кошти у борг та зобов`язався їх повернути на умовах визначених у вказаних договорах.

Відповідач вказує, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Довідки №131/02-14 від 28.10.2020 за спадковою справою 21/2019 Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зверькова Н.В. повідомляє, що 22 липня 2019 року відкрилася спадкова справа № 21/2019 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє місце проживання якого було: АДРЕСА_1 . Єдиним спадкоємцем та законом після смерті ОСОБА_5 є його донька. Інших спадкоємців немає.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Суд керується наступним.

Щодо визнання недійсним спірних договорів, які не вчинено (не укладено).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відсутність у договорі позики однієї з істотних умов, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У Постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц вказано, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Оскільки позивач наполягає, що спірні Договори є неукладеними, суд відмовляє у позовних вимогах про визнання договорів недійсними з наведених вище підстав.

Щодо визнання недійсними спірних договорів оскільки в них не вказано в якій валюті взято позику.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в Постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, тощо.

Зі змісту спірних договорів вбачається, що в них визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, а також містяться відповідні графічні символи (символ), що використовуються для скороченого позначення грошової одиниці певної країни.

Стаття 1051 ЦК України визначає, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Матеріали цієї справи не містять доказів того, що позичальник, оскаржував договір позики з підстав, визначених ч.1 ст.1051 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Позивач під час розгляду її справи не надала суду доказів, що внаслідок укладення спірних договорів були порушені його особисті права чи інтереси.

Крім того, під час розгляду справи не встановлено обставин внаслідок яких оскаржувані договори можуть бути визнані недійсними.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги та не доведено порушення прав позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , про визнання недійсним договорів позики у формі боргових розписок - залишити без задоволення;

Повне найменування сторін:

позивач - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач - ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя В.В. Гребенюк