Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №755/20350/24 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/20350/24

Провадження №: 2/755/2811/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

"14" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:

1)стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості автомобіля марки Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1 , в розмірі 229 462,00 ГРН.;

2)сягнути ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати під час розгляду справи, які складаються з оплати судового збору в розмірі 2 335,92 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13.01.2001 відповідно до свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого міським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського обласного управління юстиції зареєстрували шлюб. Судовим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.11.2018 шлюб між позивачем та відповідачем розірваний. Шлюбні стосунки між сторонами фактично припинені в 2018 році. За час законного шлюбу, в 2008 році, сторони придбали рухоме майно - автомобіль марки Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору. Титульним власником якого є відповідач. Придбання автомобіля у шлюбі та його власник підтверджується технічним паспортом. Розірвавши шлюб автомобіль залишився в постійному користуванні відповідача. У вересні 2024 року позивачу стало достеменно відомо, що автомобіль, який належить до спільного майна подружжя, відповідач без повідомлення та без письмової згоди позивача реалізувала та грошові кошти, в розмірі , які за законом належать позивачу не передала. Так, відповідач діяла всупереч нормам сімейного кодексу України, чим порушила права позивача, оскільки без його згоди розпорядилась на власний розсуд майном, яке було набуте під час шлюбу, що суперечить сімейному законодавству, а зокрема у ч.1 ст.68 СК України, якою визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Арапіної Н.Є. від 26.11.2024 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Розпорядженням керівника апарату Дніпровського районного суду м. Києва №601 від 02.04.25 відповідно до п.п.2.3.50 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, здійснено повторний автоматичний розподіл вказаної судової справи між суддями.

04.04.2025 цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, була передана в провадження судді Катющенко В.П., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08.04.2025 цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя прийнята у провадження судді ОСОБА_4 та призначена до підготовчого провадження.

08.07.2026 від представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про призначення товарознавчої експертизи.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20.10.2025 за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , призначено у справі судову товарознавчу експертизу, провадження у справі зупинено до отримання висновку експертизи.

20.01.2026 до суду з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр експертних інновацій» надійшов висновок судової товарознавчої експертизи №025-0512/1 від 16.01.2026.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29.01.2026 поновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, справа призначена до підготовчого судового засідання.

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надійшло.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позові, просила суд стягнути компенсацію вартості автомобіля відповідно до висновку судової експертизи, а також судові витрати які складаються з судового збору, витрат за проведення товарознавчої експертизи та витрат на правничу допомогу. Додатково зазначила, що після розірвання шлюбу спірний автомобіль залишився у користуванні відповідачки. Однак, остання без згоди позивача відчужила зазначений автомобіль, а отримані кошти від його реалізації позивачеві не передала. Просила суд, стягнути компенсацію згідно вказаної суми в позовній заяві а саме, 229 462 грн, однак згідно висновку судової експертизи вартість даного автомобіля становить 384 710 грн, а тому просить стягнути компенсації за авто. Також не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач в судове засідання, повторно, не з`явилася, про день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача та згодою сторони позивача ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 з 13.01.2001 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого міським відділом реєстрації актів громадського стану Луганського обласного управління юстиції (а.с.17).

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23.11.2018 у справі№ 755/16092/18 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований 13.01.2001 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського обласного управління юстиції, актовий запис № 18 (а.с.18-21).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 2995, чорного кольору зареєстровано за ОСОБА_3 з д.н.з НОМЕР_4 (а.с.15-16).

Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС № 31/3272АЗ-33392-2024 від 13.11.2024, згідно даних з Єдиного державного реєстру транспортних засобів 26.10.2012 автомобіль Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_5 - вторинна реєстрація ТЗ, придбаного в торговельній організації (4401) ВРЕР м. Луганськ, власником якого є ОСОБА_3 було перереєстровано на нового власника 14.04.2023 у ТСЦ 5341 на підставі договору купівлі-продажу № ТА04942 від 07.04.2023 (а.с.39).

Визначаючи вартість автомобіля, ОСОБА_2 надав суду скріншоти з відкритого ресурсу мережі Інтернет «auto.ria.com», відповідно до якого середня ринкова вартість автомобіля Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, які мають схожі технічні характеристики, становить 458 925,14 грн. (а.с.22-33).

Відповідно до висновку експерта ТОВ «Центр експертних інновацій» № 025-0512/1 від 16.01.2025 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи середня ринкова вартість колісного транспортного засобу марки Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , 2008 року випуску, чорного кольору, станом на квітень 2023 року, складає: 384 710 грн. (а.с.121-130).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна подружжя на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно положень ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя (постанова ВС у справі №595/324/17).

У відповідності до п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 5 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. З ст. 368 ЦК відповідно до частин 2, З ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу (крім майна, зазначеного в ст. 57 СК України). Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843 цс 17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст. 69 ч. 1 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 постанови вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Так, під час судового розгляду, судом було встановлено, що за час шлюбу сторони набули у власність транспортний засіб марки Lexus модель ІS 300 тип легковий седан-В, номер кузова НОМЕР_1 , а відтак зазначене майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , оскільки таке майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та доказів зворотному з боку відповідача за суду надано не було.

Суд при вирішенні заявлених позовних вимог виходить із тих обставин, що дане майно набуте сторонами спірних правовідносин за час проживання в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, а відтак є спільною сумісною власністю подружжя, що стороною відповідача в ході розгляду справи спростовано достатніми доказами не було.

Крім того, спірний автомобіль відповідачкою був проданий на підставі договору купівлі-продажу № ТА04942 від 07.04.2023 та перереєстрований на іншу особу, що підтверджується матеріалами справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц (провадження №61-9018сво18) зроблено висновок, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03.10.2018 у справі №127/7029/15-ц, провадження №61-9018сво18, Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №483/812/19, провадження №61-20774св19.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Статтею 11 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи висновок експерта № 025-051/1, суд приходить до висновку про те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач здійснила його продаж іншій особі після розірвання шлюбу, без згоди позивача, у зв`язку із чим на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості частини спірного транспортного засобу у сумі, яка згідно висновку експерта становить 192 355 грн (384 710 : 2 = 192 355).

Беручи до уваги такі чинники як справедливість і розумність в рамках застосування принципу верховенства права, дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази, кожен окремо та у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами у справі, однак підлягають частковому задоволенню з огляду на викладене вище.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог у цій частині, посилаючись на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з цим, представником позивача жодного доказу на підтвердження позовних вимог у цій частині надано до суду не було та не повідомила суд в судових дебатах, у відповідності до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України, про намір подання таких доказів для вирішення стягнення витрат на професійну допомогу з відповідача, відтак суд доходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та не підтвердженими належними та достатніми доказами, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

У відповідності до вимог п.2 ч.3 ст. 133, ст. 139, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають до стягненню витрати зі сплати вартості проведеної автотоварознавчої експертизи в сумі 12 000 грн, які документально підтверджені та понесені позивачем на підставі рахунку на оплату № 081220251 від 08.12.2025

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 923,55 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 7, 36, 51, 60, 63, 70, 71, 104, 105, 112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 368, 370 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 5, 10-13, 49, 76, 77-81, 89, 103, 110, 133, 137, 139, 141, 209, 213, 223, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , АДРЕСА_2 ) про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

В порядку поділу спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , компенсацію вартості частини автомобіля LEXUS IS 300, номер кузова - НОМЕР_8 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , в сумі 192 355 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати вартості проведеної автотоварознавчої експертизи в сумі 12 000 грн та судовий збір в сумі 1 923,55 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22.07.2026.

Суддя: