Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №203/9786/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6327/26 Справа № 203/9786/25 Суддя у 1-й інстанції - Казак С.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Управління-служба у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 10 березня 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

26 грудня 2025 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому посилався на те, що з 16.04.2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачкою, під час якого в них народилась дитина – син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З липня 2020 року шлюбні відносини з відповідачкою фактично було припинено та вони проживали окремо, спільного господарства не вели. З цього часу дитина постійно проживала разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Криничанського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2021 року у справі № 178/1131/20 шлюб між ними було розірвано. Розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради № 104-р від 19.07.2022 року було визначено місце проживання дитини разом із батьком. Висновком органу опіки та піклування Шевченківського району Дніпровської міської ради визнано за недоцільне визначення місця проживання дитини разом із матір`ю. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2022 року у справі № 932/5207/21 з відповідачки на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 2510 грн., щомісячно, а також відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та стягнення аліментів. В зв`язку з відсутністю фінансування з боку матері додаткових витрат на дитину, батьком було ініційовано позов до суду. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023 року у справі № 932/1130/23 було задоволено позов позивача до відповідачки про стягнення додаткових витрат на утримання дитини в сумі 27005 грн. 30 коп., а також стягнення додаткових витрат в сумі 2750 грн. щомісячно. У зв`язку із невиконанням відповідачкою рішення суду про стягнення аліментів, позивачем було позов до суду про стягнення пені. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2023 року у справі № 932/1133/23 позов було задоволено та стягнуто пеню за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 55069 грн. 94 коп. Існуюча за рішеннями суду заборгованість стягувалась з відповідачки примусово, проте рішення в повному обсязі залишаються невиконаними. З кінця 2024 року відповідачка ні добровільно, ні примусово не приймає участі в утриманні дитини та з цього часу позивач самостійно забезпечує дитину в повному обсязі, без будь-якої фінансової участі та підтримки матері. Факт самостійного утримання та виховання дитини позивачем полягає в тому, що дитина проживає разом із ним, він забезпечує останню житлом, харчуванням, одягом, взуттям, предметами побуту та шкільним приладдям. Він самостійно фінансує навчання дитини, додаткові освітні заняття, репетиторів, позашкільні заходи та розвиток здібностей. Виключно ним організовуються звернення до медичних закладів, проходження профілактичних оглядів, лікування та придбання медикаментів, що є особливо важливим з огляду на наявність у дитини хронічних захворювань. Він забезпечує режим дитини, контроль за навчальним процесом, виконання домашніх завдань, організацію відпочинку та дозвілля. Мати участі у вихованні, утриманні, розвитку та забезпеченні потреб дитини не бере. Заявлені вимоги не спрямовані на обмеження чи припинення батьківських прав матері дитини, а мають виключно підтверджувальний характер та спрямовані на закріплення фактичного стану і виключно в інтересах дитини. Між сторонами вирішений спір щодо місця проживання дитини, однак існує спір про обсяг та реальність виконання батьківських обов`язків, що й зумовлює необхідність судового встановлення юридичного факту. Такий правовий захід забезпечує дитині стабільне середовище проживання, належне матеріальне забезпечення, доступ до навчання, медичного огляду, розвитку здібностей та дозвілля, гарантує реалізацію її прав на повноцінний захист. Підставою звернення до суду щодо встановлення факту самостійного виховання дитини є реалізація прав, зокрема: оформлення соціальної допомоги, що передбачена Законом України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», ст.18-1 якого визначено право батька на державну соціальну допомогу; отримання податкової пільги без ризику спору з ДПС, що передбачено ст. 169.1.3 ПК України, де зазначено, що платник податку, який самостійно утримує дитину, має право на податкову соціальну пільгу; отримання додаткової щорічної відпустки, що передбачена ст. 182-1 КЗпП України; можливість представництва інтересів дитини без додаткових згод у побутових адміністративних питаннях. Посилаючись на вказані обставини, позивач у пред`явленому позові просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-4).

Рішенням Центрального районного суду міста Дніпра від 10 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – Управління-служба у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – відмовлено повністю.

Вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 86-89).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач одноосібно піклується про дитину з 2020 року: забезпечує житлові умови, харчування, навчання, медичне обслуговування та дозвілля дитини, тоді як мати фактично усунулася від виконання батьківських обов`язків. Вказує, що суд першої інстанції проігнорував інтереси дитини, що позбавляє права на належний соціальний захист і пільги як дитини, так і батька. Зауважує, що встановлення такого факту лише констатує реальний стан справ і не змінює правового статусу матері (а.с. 31-34).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сторони з 16.04.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого в них народилась дитина – син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З липня 2020 року сторони фактично припинили шлюбні відносини та стали проживати окремо.

З моменту припинення шлюбних відносин та спільного проживання і по теперішній час їх малолітній син проживає разом із батьком.

Рішенням Криничанського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2021 року у справі № 178/1131/20 шлюб між сторонами було розірвано.

Розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради № 104-р від 19.07.2022 року було визначено місце проживання дитини разом із батьком.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2022 року у справі № 932/5207/21 з відповідачки на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 2510 грн., щомісячно, а також відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 (після зміни прізвища – ОСОБА_5 ) до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та стягнення аліментів.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01.08.2023 року у справі № 932/1130/23 було задоволено позов позивача до відповідачки про стягнення додаткових витрат на утримання дитини в сумі 27005 грн. 30 коп., а також додаткових витрат в сумі 2750 грн. щомісячно.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.09.2023 року у справі № 932/1133/23 було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів в сумі 55069 грн. 94 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка підтримує зв`язки із дитиною та продовжує спілкуватись з останньою, відсутність даних, які б свідчили про умисне невиконання нею обов`язків по утриманню та вихованню дитини, «невідчужуваність» таких батьківських обов`язків, а також, що встановлення факту протилежного у позовному провадженні можливе лише під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи, виходячи з такого.

Так, статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною 1 ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1-4 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Зокрема, ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною 1 статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 12, ч.ч. 1 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте, колегія суддів зазначає, що встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.

Матеріали справи свідчать про те, що спір між сторонами щодо місця проживання дитини вирішувався в судовому порядку, що свідчить про бажання відповідачки після припинення шлюбних відносин із позивачем щодо проживання дитини разом із нею.

Згідно обставин, встановлених рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.10.2022 року у справі № 932/5207/21 також вбачається, що 19.02.2022 року між сторонами укладався договір щодо визначення годин спілкування відповідачки з дитиною, які також визначались розпорядженням голови адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради № 72 від 22.03.2021 року. Відповідно до довідки практичного психолога та соціального педагога КП «»Дніпропетровський центр соціально-психологічної допомоги» ДОР встановлено, що дитина бажала почергового проживати та спілкуватись з кожним із батьків.

Хоча дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.

Ті обставини, що мати дитини проживає окремо, не свідчать про те, що позивач самостійно виховує дитину і не позбавляють матір дитини батьківських прав і не залишають дитину без материнського виховання.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків.

Як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає брати участь у вихованні сина, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Відтак, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Посилання та доводи позивача, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 10 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді: