Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №185/633/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4575/26 Справа № 185/633/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

19 січня 2025 року позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось через підсистему «Електронний суд» до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 5109833 від 05.08.2021 у розмірі 49 400,00 грн., витрати на правничу допомогу 6 000 грн. та витрати по сплаті судового збору. Позов обґрунтовано тим, що 05.08.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «МІЛОАН» укладений в електронній формі кредитний договір № 5109833, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн., строком на 30 днів. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання. 11.11.2021 згідно умов Договору відступлення прав вимоги № 12Т, ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 5109833 від 05.08.2021 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до Відповідача. Згідно Договору відступлення права вимоги сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 49 400,00 грн., з яких: - заборгованість за тілом кредиту становить 10 000 грн.; - заборгованість за відсотками становить 37 500,00 грн.; - заборгованість за комісійними винагородами становить – 1 900,00 грн. Позивач просить стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати на сплату судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу 6 000 грн. (а.с.1-7).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 5109833 від 05.08.2021 року у розмірі 19 400, 00 грн., яка складається з : заборгованості за тілом кредиту – 10 000,00 грн.; заборгованості за відсотками – 7 500, 00 грн.; заборгованості за комісією – 1 900,00 грн., також витрати по сплаті судового збору в розмірі 951,31 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3951,31 грн.

В іншій частині позову - відмовлено ( а.с.75-78).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач з 05.09.2021 року не мав правових підстав нараховувати відсотки за кредитним договором, а мав право нарахувати 3 % річних та інфляційні витрати за прострочення виконання зобов`язання. Отже вимога про стягнення з неї відсотків за користування кредитними коштами на дату відступлення права вимоги у розмірі 37 500 грн. є незаконними. Крім того, вважає що позивачем пропущений строк позовної давності у звязку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 96-101).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом 1 інстанції було встановлено, що 05.08.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» укладений в електронній формі договір про споживчий кредит № 5109833, згідно з умовами якого відповідачка отримала 10 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.

Пунктом 6 цього договору визначено порядок його укладення. Договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Для підписання договору позичальник використовує одноразовий ідентифікатор. Після укладення кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в його особистому кабінеті. Договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

За умовами договору ТОВ «МІЛОАН» зобов`язалося надати відповідачу кредит у розмірі 10 000 грн на умовах строковості, зворотності і платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за його користування. Комісія за надання кредиту: 1 900 грн., нараховується одноразово. Проценти за користування кредитом: 7 500 грн., нараховуються за ставкою 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Кредит надається строком на 30 днів з 05.08.2021 року. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом: 04.09.2021.

Кошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на картковий рахунок позичальника. Вказаний договір було підписано відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

З платіжного доручення № 52942609 від 05.08.2021 вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» здійснило переказ коштів на рахунок ОСОБА_1 на суму 10 000,00 грн.

Підписавши кредитний договір, графік платежів, паспорт споживчого кредиту відповідачка погодилася з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «МІЛОАН».

11.11.2021 року ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та первісний кредитор уклали договір факторингу, за яким до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги, зокрема, за договором № 5109833 від 05.08.2021.

За розрахунком позивача заборгованість за кредитним договором склала 49 400,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 10 000 грн.; заборгованість за відсотками становить 37 500,00 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить – 1 900,00 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів та невиконання належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим стягненню підлягає сума у розмірі 19 400,00 грн., яка складається із: 10 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7 500,00 грн. - заборгованість за процентами ( в межах дії договору) та 1900,00 грн. - заборгованість за комісією.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з абз. другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Оскільки, факт підписання сторонами кредитного договору та отримання відповідачем грошових коштів відповідачем визнається, то суд 1 інстанції дійшов висновку, що вказаний договір є укладеним і що між сторонами досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов вказаного договору, який оформлено сторонами в електронній формі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок , зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статтей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між фінансовою установою та відповідачкою кредитного договору дана фінансова установа надала позичальниці суму позики, а остання зобов`язувалася повернути надану позику у повному обсязі у визначені договором строк - до 04.09.2021 року.

Таким чином, позикодавець відповідно до ст. 1048 ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування: до 04.09.2021 року, після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки нарахування позичальнику процентів після 05.09.2021 року у відповідності до положень п. 2.3.1.2. договору, не знаходить свого належного юридичного обґрунтування і по своїй суті є реалізацією положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка захищає інтереси кредитодавця в разі прострочення позичальником грошового зобов`язання, а отже, не має обґрунтованих підстав вважати, що після спливу визначеного у п. 1.4. договору строку кредитування відбулася пролонгація кредиту.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що позивач з 05.09.2021 року не мав правових підстав нараховувати відсотки за кредитним договором, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом 1 інстанції стягнуті проценти в межах строку дії договору.

Також, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо пропущення позивачем строку позовної давності, виходячи з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст.256 ЦК).

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц прийшла до висновку про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення, і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову, тобто, обмежується загальною позовною давністю тривалістю три роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження №61-6640 св 21).

За таких обставин, суд 1 інстанції прийшов до вірного висновку з яким погоджується апеляційний суд, що перебіг строку позовної давності у рамках даної справи щодо стягнення, що розпочався в вересні 2021, не закінчився в вересні 2024 року, оскільки Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

При цьому, востаннє дію карантину через COVID-19 було продовжено до 30 червня 2023 року постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383. Тобто, з 1 липня 2023 року дію карантину через COVID-19 зупинено.

Проте, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України з 24 лютого по теперішній час.

Враховуючи продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257, внаслідок введення карантину (п.12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п.19 Перехідних положень ЦК України), загальний строк позовної давності в 3 три роки продовжено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді: