Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №186/2108/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5314/26 Справа № 186/2108/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко С.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”

на рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026 року, -

В С Т А Н О В И В:

15 жовтня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він багато років працював у тяжких та шкідливих умовах вугільної промисловості, у зв`язку з чим він отримав професійні захворювання, про що свідчить акт по формі П-4 від 02.09.2016 року. За висновком МСЕК від 26.09.2016 року йому первинно встановлено 60% втрати професійної працездатності сукупно: 40% - радикулопатія з дефартрозами; 10% - ХОЗЛ; 10% - туговухість. Через здобуті професійні захворювання він змушений систематично лікуватися в лікарнях та санаторіях. На даний час він відчуває сильний біль у грудях та суглобах, йому важко ходити, обмежений в рухах. Постійний прийом ліків, нестача коштів на лікування та фізичний біль, а також душевні страждання від свого безсилля і безсилля ліків допомогти йому позбавитися від цього болю, або полегшити його страждання, через постійний біль у нього безпокійний сон, він став нервовою та дратівливою людиною, йому неможливо займатися домашніми справами, що потребують навіть незначних фізичних зусиль, що спричиняє йому моральну шкоду. Позивач просить стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 150 000 грн. (а.с. 1-3зв).

Рішенням Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди – задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000 (сто двадцять тисяч) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено, також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.52-54зв).

Не погодившись із рішенням суду, ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявляє вимогу про зміну рішення суду в частині стягнення моральної шкоди до 60 000 грн. з урахуванням спливу 9 років з дати встановлення позивачеві відсотку стійкої втрати професійної працездатності. (а.с 56-59зв).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом 1 інстанції встановлено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 17 серпня 1990 року по 01 вересня 1991 року, з 24 січня 1994 року по 21 січня 1999 року, з 01 лютого 1999 року по 12 травня 2016 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та був звільнений п. 2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я, про що свідчать записи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 17 серпня 1990 року (а.с. 7-8зв).

Згідно з Довідкою Міжрайонної профпатологічної МСЕК про результати визначення ступеня професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12ААА №042611 від 26 вересня 2016 року, ОСОБА_2 , первинно з 13 вересня 2016 року до 01 жовтня 2017 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 40% - радикулопатія з ДПП, 10% - ХОЗЛ, 10% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування (а.с. 4).

Згідно з актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.09.2016 року, професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технології, механізмів, робочого інструменту, не постійне використання ЗІЗ.

Причинами професійного захворювання є: вміст пилу переважно фіброгенної дії (кремнію діоксиду кристалічного із вмістом пилу від 10% до 70% (пил вуглепородний)) в повітрі робочої зони в 48,7 разів перевищує ГДК (фактичне значення 97,4 мг/м3, при нормативному - 2 мг/м3) по СанПин 4617-88 «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны». Еквівалентний рівень шуму перевищує нормативний на 15дБА (фактичне значення 95 дБА, при нормативному — 80 дБА); освітленість (коефіцієнт природного освітлення) — природнє освітлення відсутнє, при нормі ?0,6, температура повітря витще нормативних параметрів на 2°С (фактичне значення 26°С, при нормативному — 21,0-24,0°С), відносна вологість повітря 65%, при нормі 75% по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1.095-2002. Важкість праці: маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 40 кг, при нормі до 30 кг; величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками 75220 кг/с, при нормі до 70000 кг/с; перебування в незручній та/або фіксованій позі 57,8% часу зміни, при нормі — вільна зручна поза, нахили тулуби (вимушені, більше 30°) становить 116 разів за зміну, при нормі 51-100 разів на зміну. Напруженість праці: тривалість зосередження уваги (% від часу зміни) — 100% часу зміни, при нормі 51-75% часу зміни; ступінь відповідальності за результат своєї діяльності, значущість помилки — є відповідальність за функціональну якість основних робіт — є відповідальним за виконання допоміжних робіт; ступінь ризику для власного життя — вірогідний (норма — виключений); ступінь відповідальності за безпеку інших осіб — є відповідальним за безпеку (норма-виключена), нерегулярна змінність з роботою в нічний час (норма — однозмінна робота без нічної зміни).

Як вбачається з акту, ОСОБА_1 були встановлені професійні захворювання за діагнозом: 1. Радикулопатія попереково-крижова L5,S1 та шийна С6-С8, переважно зліва, з вираженим статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним та периферичним та нейросудинним синдромами з вазомоторними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остеоартрозу у поєднанні з періартрозами ліктьових (ПФ першого-другого ст.) та колінних (ПФ другого ст.) суглобів, код — М 54.1, М17-19. 2. Хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої ст., емфізема легень першої стадії), група «А», ЛН першого ст., код — J 44, J 43.8. 3. Нейросенсорна приглухуватість справа першої ст. (з помірним зниженням слуху), код -Н 90.3 (а.с. 25-26зв).

Згідно витягу № 153/25/1312/В з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №153/25/1312/Р від 05.09.2025 року позивачу повторно з 01.10.2025 року до 01.10.2028 року встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності за професійним захворюванням з 18.08.2016 року (а.с. 9-10зв).

На підтвердження звернення за медичною допомогою внаслідок отриманого професійного захворювання позивачем надано виписки та висновки з історії хвороби, які свідчать про перебування ОСОБА_1 на лікуванні внаслідок отриманого професійного захворювання (а.с.11-22, 27-30).

Надані позивачем письмові докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги частково, суд 1 інстанції виходив із того, що внаслідок професійного захворювання позивачу було встановлено 60 відсотків втрати професійної працездатності та 3-ї групи інвалідності, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, обмежувати свою життєву активність, прикладати додаткові зусилля для організації свого життя. З урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, необхідність постійного лікування та реабілітації, суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Так, у статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з частинами першою та п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 4 Закону України “Про охорону праці” державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і особистою необережністю потерпілого, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду, тому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що наявність вини позивача у виникненні професійного захворювання виключає відшкодування відповідачем заподіяної моральної шкоди через ушкодження здоров`я та втрату професійної працездатності.

Як роз`яснено в пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов`язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв`язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Як вбачається з акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.09.2016 року, однією з причин є не постійне використання ЗІЗ.

Однак, факт заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 , у зв`язку з виникненням професійного захворювання доведений матеріалами справи. Позивач втратив професійну працездатність, став інвалідом третьої групи, переносив фізичні страждання та відчував біль через отриману травму, що позбавило його нормальних життєвих зв`язків, та вимагало додаткових зусиль для організації життя.

Тому, наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.

У зв`язку із викладеним колегія суддів погоджується із висновком суду 1 інстанції про часткове задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблені з урахуванням міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на тяжкість отриманої виробничої травми, внаслідок якої позивач став інвалідом третьої групи, відсоток втрати працездатності, який становив 60%, стан його здоров`я, який потребує постійного медикаментозного лікування, стаціонарного лікування, відповідно до довідки МСЕК, з урахуванням тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, враховуючи ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00 грн., відповідає характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив через ушкодження здоров`я.

Доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували протиправність дій відповідача щодо позивача, а вимоги про відповідача про відшкодування моральної шкоди ґрунтуються лише на припущеннях, колегія суддів не приймає до уваги оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону та спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.09.2016 року, та довідкою МСЕК від 26.09.2016 року.

Зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно підпункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходив із того, що внаслідок отриманої виробничої травми позивач втратив 60% професійної працездатності, встановлення 3 групи інвалідності, що свідчить, що призвело до кардинальної негативної зміни життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки.

Прийнявши до уваги факт втрати позивачем 60% працездатності, встановлення 3 групи інвалідності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн.

Окрім того, відносно доводів відповідача щодо необхідності урахування спливу 9 років з дати встановлення позивачеві відсотку стійкої втрати професійної працездатності, суд звертає увагу, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з професійним захворюванням виникає з моменту встановлення МСЕК стійкої втрати працездатності, оскільки саме з цього часу особа об`єктивно усвідомлює факт порушення її здоров`я та його правові наслідки. У вказаній постанові також зазначено, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати всі докази у їх сукупності. Разом з тим, зазначена правова позиція не містить висновку про те, що моральні страждання обмежуються виключно датою встановлення МСЕК або припиняються зі спливом часу. Навпаки, із системного аналізу цієї постанови вбачається, що встановлення втрати працездатності є юридичним фактом виникнення права на захист, а не моментом припинення страждань.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” - залишити без задоволення.

Рішення Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді: