Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №191/4788/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5325/26 Справа № 191/4788/25 Суддя у 1-й інстанції - Костеленко Я. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

18 вересня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що постановою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у справі № 191/2910/21 його позовні вимоги до АТ «Українська залізниця» були частково задоволені і з АТ «Українська залізниця» на користь позивача було стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2020 року до 05 серпня 2021 року в розмірі 165164,08 грн. та судовий збір в розмірі 4150,26 грн. 13 березня 2025 року відповідачем було сплачено позивачу судовий збір в розмірі 4150,26 грн. та частково присуджену суму середнього заробітку в розмірі 127176,35 грн. Залишилася невідшкодованою сума середнього заробітку 37987,73 грн. Внаслідок цього позивач зазнав матеріальної шкоди, яка виражається у вигляді доходів, які він би міг одержати за звичайних обставин. Кількість прострочених днів за період з 18 лютого 2025 року по 18 вересня 2025 року становить 214 днів. Позивач посилається на вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України і просить суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати за період з 19 лютого 2025 року по 12 вересня 2025 року в розмірі 2934,62 грн., 3 % річних за період з 18 лютого 2025 року по 18 вересня 2025 року в розмірі 766,45 грн., а також моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн., що виразилася в істотності змушених змін життєвих відносин позивача, незручності в житті, пов`язані з тривалим невиконанням відповідачем судового рішення, та 5000,00 грн. моральної шкоди, пов`язаної з характером і тривалістю переживань, витрат часу та коштів на подання позову до суду, складення позовної заяви, істотністю змушених змін життєвих відносин, часу й зусиль, необхідних для відновлення колишнього спокою (а.с. 4-12).

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди - відмовлено у повному обсязі (а.с.84-85).

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково прирівняв компенсацію за несвоєчасний розрахунок до заробітної плати, що призвело до неправомірного утримання податків. Вказує, що такі виплати є окремим видом цивільно-правової відповідальності роботодавця, а не оплатою праці (а.с.90-95).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення належних сум за затримку розрахунку при звільненні.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у справі № 191/2910/21 було скасовано рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2023 року та стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2020 року по 05 серпня 2021 року в розмірі 165164,08 грн. та судовий збір в розмірі 4150,26 грн.

Постановою Верховного Суду від 18 лютого 2025 року постанова Дніпровського апеляційного суду залишена без змін.

На виконання вказаного судового рішення РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» 13.03.2025 року сплачено на користь позивача судовий збір в розмірі 4150,26 грн. та середній заробіток в розмірі 127176,35 грн., що підтверджується платіжними інструкціями № 195720 від 13 березня 2025 року на суму 29729,53 грн., № 195723 від 13 березня 2025 року на суму 8258,20 грн., № 195717 від 13 березня 2025 року на суму 127176,35 грн., № 194397 від 13 березня 2025 року на суму 3195,70 грн., № 194399 від 13 березня 2025 року на суму 747,05 грн., № 194398 від 13 березня 2025 року на суму 207,51 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованими, а тому враховуючи правомірність дій відповідача щодо виплати позивачеві присуджених до стягнення сум, суд не вбачав підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

При цьому, структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі ст.2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Згідно з п.2.2.8 Інструкції № 114/8713 суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати входять до складу фонду додаткової заробітної плати.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати є додатковою заробітною платою, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Водночас відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не погіршує становище працівника, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також підлягали відрахуванню податки і збори.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання)

Згідно з п.п.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування фізичної особи-резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого, зокрема включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України).

В п.п.14.1.48 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п.п.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок на доходи з фізичних осіб із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 %, визначену в ст.167 ПК України.

За змістом підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПК України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПК України.

Нарахування, утримання і сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених в п.п.1.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, здійснюється в порядку, встановленому розділом ІV ПК України, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу ХХ ПК України, за ставкою, визначеною п.п.1 п.п.1.3 п.16.1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України – 5 % від об`єкта оподаткування (п.п.1.4 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Згідно з п.п.1.5 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених в п.п.1 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, є особи, визначені у ст.171 ПК України, зокрема податкові агенти, у тому числі роботодавці.

В п.п. «г» п.п.164.2.17, п.п.164.2.20 ст.164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий таким платником як додаткове благо у вигляді суми грошового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов`язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом Іv цього Кодексу; інші доходи, крім зазначених у ст.165 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначено, що вимоги про стягнення відповідних сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу є спором як складової належної працівнику заробітної плати, тобто спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці особи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено виплату позивачеві належних сум за затримку розрахунку при звільнення на виконання рішення суду в розмірі 127176,35 грн. у зв`язку з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18 %, що становить 29729,53 грн., військового збору в розмірі 5 %, що становить 8258,20 грн.

Колегія суддів зауважує, що не зазначення у резолютивній частині судового рішення, що сума, яка підлягала стягненню на користь відповідача, визначається судом без утримання податку й інших обов`язкових платежів, не дає підстав отримати цю суму відповідачу, ураховуючи обов`язок сплати податків та інших обов`язкових платежів.

Незалежно від того чи виконується рішення суду щодо стягнення середнього заробітку в добровільному чи в примусовому порядку роботодавець, як податковий агент, зобов`язаний оплатити до бюджету в дохід держави як податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із сум середнього заробітку, присудженого працівникові.

Кошти, щодо яких виник спір у справі - це та частина присуджених коштів працівнику рішенням суду, з яких роботодавець сплатив податок з доходів працівників та військовий збір, не є сумою заробітної плати, що належить до виплати працівнику.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що викладені в ній доводи зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку та дійшов правильних висновків.

Ці доводи не впливають на правильність оскаржуваного судового рішення. Враховуючи викладене, суд першої інстанції постановив законне і обґрунтоване рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді: