Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №185/9029/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5669/26 Справа № 185/9029/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді: Ткаченко І.Ю.,

суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.

за участю секретаря - Усенко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

11 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, в якому просив суд стягнути з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на свою користь моральну шкоду у зв`язку з отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він тривалий час знаходився у трудових відносинах з ПрАТ ДТЕК Павлоградвугілля. За час роботи на підприємстві з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом № 26 про нещасний випадок форми Н-1 від 25.06.2004 р та актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 22 червня 2004 року. Згідно виписки із акту огляду ЛТЕК від 25 жовтня 2004 року серії ДНА-01 № 421285 (копія додається) позивачу первинно було встановлено втрату працездатності на рівні 40% через трудове каліцтво на підставі акту № 26 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 25 червня 2004 року. Згідно довідки МСЕК від 21 грудня 2005 року серії ДНА-02 № 07624 (копія додається) позивачу повторно безстроково встановлено втрату працездатності на рівні 40% через трудове каліцтво на підставі акту № 26 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 25 червня 2004 року. Згідно довідки МСЕК від 21 грудня 2005 року серії МСЕ-ДНА-01 № 494839 (копія додається) позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності. Позивач вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я та йому завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що його турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги, а тому просив суд стягнути з відповідача, як правонаступника Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, в рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків 245 000,00 (двісті сорок п`ять тисяч) гривень без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів (а.с 1-6).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди у зв`язку з отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві 80 000 (вісімдесят тисяч) грн.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 800 (вісімсот) грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено (а.с.23-26).

В апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на теперішній час позивач отримує страхові виплати. Вказує, що законодавством України припинено обов`язок Фонду соціального страхування України відшкодовувати моральну шкоду потерпілим незалежно від дати настання страхового випадку. Зазначає, що моральна шкода відшкодовується Фондом тільки за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому, проте позивач не обґрунтував та не надав до суду належних доказів, якими саме умовами виробництва йому заподіяно втрату працездатності, та, як наслідок, не довів факту заподіяння йому моральної шкоди (а.с.30 -34).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 21 липня 1969 року по 10 жовтня 1970 року, з 28 липня 1970 року по 17 жовтня 1972 року, з 01 серпня 1977 року по 11 листопада 1988 року, з 14 листопада 1988 року по 28 лютого 1990 року, з 04 вересня 1990 року по 11 березня 1992 року, з 27 березня 1992 роук по 09 червня 1994 року, з 29 листопада 1995 року по 04 червня 1997 року, з 13 листопада 2000 року по 30 листопада 2004 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та був звільнений за п. 2 ст.40 КЗпП України у зв`язку з невідповідністю виконуваній роботі через стан здоров`я.

Під час роботи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з позивачем стався нещасний випадок, про що було складено Акт № 26 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 25 червня 2004 року та Акт розслідування нещасного випадку форми Н-5 від 22 червня 2004 року.

За змістом зазначених актів, комісією з розслідування нещасного випадку були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме, під час виконання трудових обов`язків 22.06.2004, машиніст електровоза ОСОБА_2 доставляв два вагони з породою з горизонтального блокового квершлагу. На ПС 18 обхідного відкаточного штреку електровоз № 15, яким керував ОСОБА_3 пішов юзом та вдарив електровоз № 11, яким керував ОСОБА_1 і який стояв біля вентиляційних дверей. У результаті удару електровоза № 11 посунувся через вентиляційні двері, якими був травмований у спину ОСОБА_1 . Окрім того, зазначено, що нещасний випадок вважається пов`язаним з виробництвом.

Причини нещасного випадку: порушення вимог безпеки під час експлуатації транспортних засобів.

Діагноз, який встановлено закладом охорони здоров`я: забій грудно-поперекового відділу хребта.

Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці: Ковальчук МО. - машиніст електровоза підземного — порушення п. 2.6, п. 2-14 Інструкції з охорони праці машиніста електровоза підземного (додаток до позовної заяви № 4).

Згідно виписки з акту огляду ЛТЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, до довідки серії ДНА-01 № 421285 від 25.10.2004 року, ОСОБА_1 первинно з 19.10.2004 встановлено 3 групу інвалідності, а також 40% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, відповідно до акту Н-1 № 26 від 22.06.2004. Визначена потреба у медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні.

Згідно виписки з акту огляду МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії ДНА-02, №07624 від 21.12.2025 року, ОСОБА_1 повторно безстроково з 01.11.2005 року встановлено 3 групу інвалідності, а також 40% відсотків втрати професійної працездатності за трудовим каліцтвом, відповідно до акту Н-1 № 26 від 22.06.2004 року. Визначена потреба у медикаментозному лікуванні та санаторно-курортному лікуванні (додаток до позовної заяви №5).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Нормами статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Як визначено постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання, настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності. Зазначений висновок стосувався визначення періоду виникнення у потерпілого права на відшкодування моральної шкоди, з урахуванням того, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, момент виникнення права на відшкодування моральної шкоди мав значення для визначення особи, яка має виплачувати таке відшкодування (за рахунок Фонду соціального страхування чи за рахунок роботодавця).

Тобто від дати встановлення стійкої втрати працездатності вперше залежить, яка особа має відшкодувати заподіяну працівнику моральну шкоду.

Згідно з положеннями статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року, з подальшими змінами та доповненнями, № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Отже, при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін та коли завдана моральна шкода.

Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року, справа № 210/3177/17.

Відповідальність роботодавця за заподіяння моральної шкоди умовами виробництва була вперше передбачена Законом України «Про охорону праці» № 2694-XII від 14.10.1992 року, згодом Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, та в подальшому 24 грудня 1999 року була закріплена у статті 237-1 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 первинно встановлено відсоток втрати професійної працездатності через трудове каліцтво висновком ЛТЕК від 25 жовтня 2004 року.

Згідно сталої практики Верховного Суду, потерпілі мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків, якщо стійка втрата працездатності у зв`язку з травмою на виробництві або професійним захворюванням уперше встановлена МСЕК в період з 01 квітня 2001 року по 31 грудня 2005 року.

На день встановлення позивачу стійкої втрати працездатності та третьої групи інвалідності вперше (25 жовтня 2004 року) передбачалося відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно пункту «е» частини 1 статті 21 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, чинній станом на 13 червня 2002 року), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі виплатити грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Як визначалося частиною 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, чинній станом на 13 червня 2002 року), сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Позовна давність не поширюється на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року по справі № 210/5259/16-ц).

01 січня 2023 року набрав чинності Закон України від 21 вересня 2022 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким припинено Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду шляхом реорганізації та приєднання до Пенсійного фонду України. Починаючи з 03 січня 2023 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області та виступає органом, уповноваженим державою на виконання відповідних функцій.

Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування саме з відповідача.

Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали та вірно визначив розмір моральної шкоди у розмірі 80 000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Судді: