Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №128/1499/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/1499/26

Провадження № 33/801/791/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Васильєва Т. Ю.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його адвоката Андрухова Д.Г.,

розглянув апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Андрухова Дмитра Григоровича на постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №631087 від 03 квітня 2026 року, цього ж дня о 16:36 год в с. Зарванці по вул. Молодіжна, 29, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров`я КНП «ВОКПЛ ім. Акад. О.І. Ющенка ВОР» у лікаря нарколога відмовився на місці зупинки транспортного засобу. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 665,60 грн судового збору.

Не погоджуючись із такою постановою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_1 – адвокат Андрухов Д.Г. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, прийнятою з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права. Просить її скасувати, а провадження у справі – закрити у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що зміст протоколу про адміністративне правопорушення є суперечливим, так як у ньому вказано, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння (звужені зіниці, які не реагують на світло, тремтіння пальців рук) та водночас відмова від проходження огляду. З такого формулювання правопорушення неможливо чітко встановити, яке саме правопорушення ставиться ОСОБА_1 у провину. Тому вважає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним та допустимим доказом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, матеріали справи свідчать про явне упереджене ставлення працівників поліції до водія. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки відеозапису з бодікамери поліцейського, на якому зафіксовано, що правоохоронці спочатку намагалися провести перевірку на стан алкогольного сп`яніння шляхом видиху повітря і лише після цього висунули вимогу щодо проходження огляду в медичному закладі.

Також, залишено поза увагою факт грубого порушення патрульними процедури відеофіксації. Наявний відеозапис не може вважатися належним доказом у справі, оскільки розпочинається із суттєвою затримкою, не з моменту керування чи зупинки автомобіля, а вже в процесі спілкування. Більше того, працівник поліції часто відходив убік, що призвело до безперервності відеозапису, що є грубим порушенням вимог КУпАП та Інструкції, затвердженої Наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року.

Одночасно із апеляційною скаргою адвокатом подане клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказує, що оскаржувана постанова від 09 червня 2026 року надіслана в електронний кабінет та на електронну пошту захисника 11 червня 2026 року (о 20:10 год та о 20:13 год), тому вважається, що належним чином повідомлено особу лише на наступний робочий день 12 червня 2026 року. 20 червня 2026 року була подана апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, проте, її повернуто апеляційним судом через не долучення витягу із договору про надання правової допомоги. Тому вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 294 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Із матеріалів справи слідує, що оскаржувана постанова винесена Вінницьким районним судом Вінницької області 09 червня 2026 року, яка була надіслана в електронний кабінет та на електронну пошту захисника 11 червня 2026 року (о 20:10 год та о 20:13 год), тому вважається, що належним чином повідомлено його на наступний робочий день 12 червня 2026 року.

20 червня 2026 року адвокат Андрухов Д.Г. подав апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції, проте, 25 червня 2026 року її повернуто апеляційним судом через не долучення витягу із договору про надання правової допомоги. Наразі апеляційна скарга сформована в системі «Електронний суд» та отримана судом 29 червня 2026 року.

З огляду на вищенаведене, причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, тому такий строк слід поновити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 245 КУпАП визначені завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо підчас розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться доказами. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з вимогами п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Ураховуючи склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об`єктивна сторона такого правопорушення полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у передачі керування транспортними засобами особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння, а так само і за відмову осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Згідно з Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Відповідно до п. 12 згаданої вище Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами), передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду у закладі охорони здоров`я поліцейський у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.

Із матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №631087 від 03 квітня 2026 року, що цього ж дня о 16:36 год в с. Зарванці по вул. Молодіжна, 29, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме, звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров`я КНП «ВОКПЛ ім. Акад. О.І. Ющенка ВОР» у лікаря нарколога відмовився на місці зупинки транспортного засобу. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

До протоколу про адміністративне правопорушення додане направлення водія ОСОБА_1 до медичного закладу КНП ВОКПЛ ім. Акад. О.І. Ющенка на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції у зв`язку із виявленими ознаками: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук.

Також, до матеріалів справи долучений відеозапис портативного відеореєстратора поліцейського, яким зафіксована хронологія подій 03 квітня 2026 року.

Зокрема, зафіксовано спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , який знаходиться за кермом автомобіля та з`ясовує причини зупинки транспортного засобу, пояснює яким чином він керував автомобілем, тривалість керування автомобілем та інші обставини, які стосуються вчинення ним дій саме як водієм. На відеозаписі зафіксовано повідомлення поліцейським про виявлення у ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння та пропозицію пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі, від якого він відмовився. Поліцейським роз`яснено наслідки відмови від проходження огляду, його права, на що ОСОБА_1 вказує, що йому все відомо. Також зафіксовано, як ОСОБА_1 пояснює те, що він пару днів тому назад вживав заборонені речовини. В подальшому ОСОБА_1 було усунуто від керування транспортним засобом та передано керування транспортним засобом його дружині.

Отже, вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка виразилася у його відмові від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина водія цілком доведена сукупністю доказів, наявних у матеріалах справи.

За фактичних обставин, що дійсно мають місце у цій адміністративній справі, у діях ОСОБА_1 убачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого вказаною нормою матеріального права, оскільки він відмовився пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану наркотичного сп`яніння.

З висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній постанові від 09 червня 2026 року, слід погодитися, вони є правильними, об`єктивними, справедливими, підтвердженими сукупністю доказів, перевірених у ході судового розгляду, належно оцінених судом.

Твердження адвоката про те, що з протоколу про адміністративне правопорушення неможливо чітко встановити, яке саме правопорушення ставиться ОСОБА_1 у провину, не заслуговують на увагу, оскільки в протоколі чітко вказано, що останній від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку у закладі охорони здоров`я КНП «ВОКПЛ ім. Акад. О.І. Ющенка ВОР» у лікаря нарколога відмовився на місці зупинки транспортного засобу, чим порушив п.2.5 ПДР.

Апеляційний суд вважає, що даний протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №631087 від 03 квітня 2026 року, відповідає вимогам ст.256 КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.

У апеляційній скарзі адвокат вказує на порушення патрульними процедури відеофіксації, неналежність та недопустимість як доказу відеозапису, оскільки вважає, що відеозапис розпочинається із суттєвою затримкою, не з моменту керування чи зупинки автомобіля, а вже в процесі спілкування, працівник поліції часто відходив убік, що призвело до безперервності відеозапису, що є грубим порушенням вимог КУпАП та Інструкції, затвердженої Наказом МВС України № 1026 від 18 грудня 2018 року.

Такі доводи апеляційної скарги про недопустимість долученого до матеріалів справи відеозапису не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Долучений відеозапис є чітким, змістовним та таким, що повністю відтворює хронологію подій, що відбувалися за участю правопорушника (його відмова від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння) та які мають значення для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Процесуальний закон не передбачає ані необхідності фіксування відеозаписом тих обставин, які виходять за межі предмету доказування у справі, ані необхідності додання такого відеозапису до протоколу про адміністративне правопорушення.

Також, не знайшло свого підтвердження і те, що працівники поліції проявили явне упереджене ставлення до водія ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять доказів того, що до нього зі сторони працівників поліції було необ`єктивне ставлення. Ніяких доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, оскарження дій, рішення суду, тощо) скаржник не надав.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції в повному обсязі дослідив всі наявні докази з дотриманням усіх вимог процесуального та матеріального права, вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене в статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

Вимога пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року; Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національно-го законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи загалом не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи стосовно ОСОБА_1 норм матеріального чи процесуального права, не спростовують правильний висновок суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими та не знаходить законних підстав для їх задоволення.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд дійшов переконання про відсутність законних підстав для скасування правильної, належно умотивованої постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Клопотання захисника ОСОБА_1 – адвоката Андрухова Дмитра Григоровича про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.

Поновити захиснику ОСОБА_1 – адвокату Андрухову Дмитру Григоровичу строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Андрухова Дмитра Григоровича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького районного суду Вінницької області від 09 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий