Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №127/38958/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/38958/25

Провадження № 22-ц/801/1556/2026

Категорія: 91

Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокуСправа № 127/38958/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Закерничної А.О.,

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Вінницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , Військова частина НОМЕР_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , за участю заінтересованих осіб: Вінницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про оголошення фізичної особи померлою,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Шлапака Володимира Сергійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2026 року, яке ухвалив суддя Федчишен С.А., повний текст складено 05 травня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Татарчук І.М., яка діє в інтересах ОСОБА_2 звернулась в суд з заявою про оголошення фізичної особи померлою, за участю заінтересованих осіб: Вінницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , мотивуючи її тим, що 29 травня 2014 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року.

В шлюбі народилася дитина, син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 змінила ім`я на ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №256 від 06 вересня 2024 року ОСОБА_4 прибув з військової частини НОМЕР_1 в пункт тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_2 в район забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі стримування збройної агресії російської федерації у Сумській області, ведення воєнних дій.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 № 7361 від 14 листопада 2025 року ОСОБА_4 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України: Сумська область, Сумський район, Степанівська селищна ТГ – у період із 04 вересня 2024 року по 05 вересня 2024 року; Сумська область, Сумський район, Юнаківська сільська ТГ – у період із 06 вересня 2024 року по 10 вересня 2024 року.

Однак, 10 вересня 2024 року командиром військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) видано наказ № 260, згідно з яким солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 , кулеметника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 наказано «вважати таким, що 10 вересня 2024 року безвісно зник за особливих обставин, зняти з котлового забезпечення з 11 вересня 2024 року, до повернення у розташування частини та призупинити будь-які виплати на карткові рахунки військовослужбовця».

Діючи в інтересах малолітнього сина ОСОБА_2 , для отримання інформації щодо статусу його батька, вона 07 жовтня 2024 року звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою. У відповідь на цю заяву їй було повідомлено, що відповідно до сповіщення від військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 зник безвісти 08 вересня 2024 року за особливих обставин під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України в районі населеного пункту Ветрене, Курської області, рф.

З огляду на це, 08 жовтня 2024 року заявниця звернулася до Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області із заявою, у якій просила прийняти міри до розшуку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , солдата, який зник безвісті 08 вересня 2024 року в ході виконання бойового завдання в районі н.п. Ветрене Курської області. На підставі цієї заяви 08 жовтня 2024 року відкрито кримінальне провадження №12024020010001705 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно з акту про проведення службового розслідування, встановлено, що солдата ОСОБА_4 слід вважати таким, що 10 вересня 2024 року зник безвісти за особливих обставин під час воєнних дій на території курської області, російської федерації, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, тому він перебуває в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин

Таким чином, просила суд оголосити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця, кулеметника 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , померлим під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій, проте даний строк ще не сплив, а підстави для врахування обставин на які посилається сторона заявника для оголошення фізичної особи померлою до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців є недостатніми. Суд вважає, що оголошення особи померлою є крайньою мірою, передчасно обраною заявником, та потребує встановлення всіх об`єктивних обставин, що стали передумовою для такого звернення, з метою уникнення в подальшому негативних наслідків щодо переходу майнових прав особи, оголошеної померлою, у разі її появи.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Шлапак В.С. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про оголошення фізичної особи померлою – задовольнити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у заяві. Зокрема, вказав, що попри наявність низки доказів, які свідчать про те, що військовослужбовець ОСОБА_4 загинув за особливих обставин під час воєнних дій на території курської області, російської федерації, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, суд першої інстанції формально підійшов до їхньої оцінки та всупереч чинному законодавству і практиці Верховного Суду фактично звів стандарт доказування до необхідності надання майже беззаперечних доказів смерті, хоча сама правова конструкція оголошення особи померлою ґрунтується на юридичному припущенні смерті, а не на достовірному встановленні факту смерті.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що шестимісячний строк у цій справі не підлягає обчисленню через відсутність інформації про закінчення активних бойових дій на території зникнення ОСОБА_4 , оскільки такий підхід суперечить приписам ч. 2 ст. 46 ЦК України.

Звертає увагу, що висновки суду першої інстанції суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 11 грудня 2024 року в справі № 755/11021/22 та від 28 лютого 2024 року в справі № 506/358/22.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьками якого записано: батько – ОСОБА_4 , мати – ОСОБА_5 про що зроблено відповідний актовий запис №28 (а.с.23).

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року (справа №138/3037/15-ц) розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Рішення набрало законної сили 05 січня 2016 року (а.с.19).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені виданого повторно 30 листопада 2024 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) серія НОМЕР_3 , ОСОБА_5 04 вересня 2012 року змінила ім`я на ОСОБА_3 , про що зроблено відповідний актовий запис №7 (а.с.21).

Згідно з свідоцтва про зміну імені, виданого 27 листопада 2018 року Могилів-Подільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області серія НОМЕР_4 , ОСОБА_3 27 листопада 2018 року змінила ім`я на ОСОБА_1 , про що зроблено відповідний актовий запис №26 (а.с.22).

З виписки з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави – агресора №06-05/25981 від 24 грудня 2024 року ДП «Український національний центр розбудови миру» Міністерства національної єдності України вбачається, що відсутня інформація про перебування у полоні держави – агресора ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.6).

Відповідно до витягу з ЄРДР №12024020010001705 від 08 жовтня 2024 року, до чергової частини Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області 08 жовтня 2024 року надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що вона просить прийняти міри щодо розшуку її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 , солдата, який зник безвісти 08 вересня 2024 року в ході виконання бойового завдання в районі н.п. Ветрене, Курської області (а.с.7).

Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 07 жовтня 2024 року №8980, відповідно до сповіщення військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 зник безвісти 08 вересня 2024 року за особливих обставин під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України в районі населеного пункту Ветрене, Курської області, рф (а.с.9).

Відповідно до акту службового розслідування за фактом зникнення безвісти солдата ОСОБА_4 , слід вважати його таким, що зник безвісти за особливих обставин під час воєнних дій на території курської області російської федерації, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф (а.с.11 – 13).

Згідно з витягу з єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20241113-1308 від 13 листопада 2024 року ОСОБА_4 зник (виявлено) на території бойових дій (під час воєнних дій) (а.с.25).

Відповідно до листа Міністерства оборони України від 07 квітня 2026 року №УВК/1033, станом на 27 листопада 2024 року населений пункт Ветрено, Кореневського району, Курської області рф, перебував та перебуває по теперішній час під контролем збройних сил російської федерації. Станом на 06 квітня 2026 року активні бойові дії ведуться на відстані понад 11 км від населеного пункту Ветрено, Кореневського району, Курської області рф (а.с.72).

Отже, ОСОБА_4 зник під час виконання бойового завдання в умовах збройного конфлікту, на території Російської Федерації, що є обставинами, які безпосередньо загрожували життю та дають достатні підстави припускати його загибель. З дня отримання останніх відомостей про його перебування минуло понад шість місяців, що на думку сторони заявника дає законні підстави для застосування спеціального шестимісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 46 ЦК України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має нам меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені у частині другій статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що закон доповнив частину другу статті 46 ЦК України реченням другим задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

Таким чином, при вирішенні такої категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою. Отже, предметом доказування у справі є безпосередньо обставини, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про загибель особи, яку заявник просить оголосити померлою (див. постанови Верховного Суду від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22, від 04 червня 2025 року у справі № 591/11696/23, від 18 грудня 2025 року у справі № 357/16463/24, від24 грудня 2025 року у справі № 205/16123/24).

Результат аналізу наведеного дає підстави для висновку, що застосування судом, зокрема, шестимісячного строку, який обчислюється з моменту зникнення фізичної особи безвісти, можливе тільки за умови наявності істотних підстав для припущення її загибелі внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту, тобто за умови доведеності предмета доказування у справі про оголошення особи померлою.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 грудня 2025 року у справі № 205/16123/24 (провадження № 61-6220св25)).

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи. На цьому наголошено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23.

Ці обставини суд встановлює на підставі відповідних доказів, якими можуть бути, зокрема, але не виключно, накази командира військової частини, бойові розпорядження, акти службового розслідування, матеріали кримінального провадження, інформація державних органів та міжнародних інституцій, показання свідків, фото- відеоматеріали тощо.

Вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній окремій справі.

Апеляційний суд приходить до висновку про те, що сукупність досліджених у цій справі доказів не дає підстави для обґрунтованого припущення смерті ОСОБА_4 .

У справі наявні матеріали службового розслідування військової частини, відомості державних органів та міжнародних інституцій щодо відсутності інформації про перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у полоні.

Проте, з досліджених доказів вбачається, що військовослужбовець ОСОБА_4 10 вересня 2024 року зник безвісти за особливих обставин під час воєнних дій на території курської області російської федерації, виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини, здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф, при цьому свідків його поранення чи місця знаходження його тіла не встановлено під час службового розслідування. Відсутні і відомості щодо можливого застосування в бою мінно-вибухових пристроїв, які б вказували на можливе знищення тіла військовослужбовця чи часткове його пошкодження.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 940/517/25 (провадження № 61-15472св25) наголосив: «Регулярні обміни військовополоненими підтверджують, що особи, які вважалися безвісти зниклими або загиблими, можуть бути звільненими з полону через значний проміжок часу. Зокрема, широкий суспільний резонанс отримала ситуація, коли військовослужбовець, якого у 2022 році визнано загиблим, а у 2023 році після проведення ДНК-експертизи - поховано, під час обміну військовополоненими 05 лютого 2026 році повернувся в Україну живим.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладені у рішенні «Україна та Нідерланди проти росії» (об`єднані заяви № 8019/16, 43800/14, 28525/20, 11055/22) від 09 липня 2025 року, в якому Суд констатував системні порушення прав людини, пов`язані, зокрема, з незаконним утриманням або відсутністю інформації про їх долю у контексті збройного конфлікту на території України. У зазначеному рішенні ЄСПЛ звернув увагу на численні випадки позбавлення волі та утримання осіб без зв`язку із зовнішнім світом, що об`єктивно ускладнює встановлення їх місцезнаходження.

Вказані обставини наочно свідчать про існування реального ризику помилкового встановлення факту смерті особи та оголошення особи померлої у ситуації, коли такі особи фактично можуть перебувати у полоні або в інших умовах, що унеможливлюють встановлення їх місцезнаходження, а тому застосування скорочених строків, передбачених статтею 46 ЦК України, може призвести до передчасного констатування смерті людини, яка фактично є живою».

Такі висновки про застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 20 травня 2026 року у справі № 148/1176/25 (провадження № 61-12126св25) та інших подібних.

Встановивши, що надані заявником на підтвердження обставин імовірної загибелі ОСОБА_4 докази не дають підстав з надзвичайно великою вірогідністю припускати його смерть у певний час і за певних обставин, і на момент звернення до суду із цією заявою та ухвалення судом першої інстанції, не пройшло двох років, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що немає підстав для оголошення ОСОБА_4 померлим.

З урахуванням вищевикладеного доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги також є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Шлапака Володимира Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 30 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк