Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №127/5370/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5370/26

Провадження № 22-ц/801/1925/2026

Категорія: 61

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 рокуСправа № 127/5370/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинський В.П.,

суддів Берегового О.Ю., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кахно О.А., Чорногуза Ю.М., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області про відмову у забезпеченні позову від 29 травня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Демчукова Катерина Миколаївна про визнання заповіту недійсним,

в с т а н о в и в:

В лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Демчукова К.М. про визнання заповіту недійсним.

27 травня 2026 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, мотивуючи її тим, що у провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа про визнання заповіту недійсним, де ОСОБА_1 визначений відповідачем. Отримавши відомості про те, що справа може затягнутись через бажання сторони заявника оспорювати заповіт, зазначає, що до спадкового майна входить три юридичних особи, засновником яких був спадкодавець і в управління яких мав вступити він і які несуть збитки через неможливість вчинення відповідних дій з управління ними, так як підписантом по нині рахується покійний ОСОБА_3 . Ці обставини призвели до проблем з податковою інспекцією.

На даний момент виник ризик припинення господарської діяльності вказаних підприємств, знецінення їхніх активів, невиплати заробітної плати працівникам та невиконання зобов`язань перед бюджетом через відсутність органу управління.

З метою досудового врегулювання питання збереження майна та забезпечення безперебійної діяльності зазначених підприємств, позивач звернувся до нотаріуса, в якого перебуває спадкова справа, із заявою про вжиття заходів охорони спадкового майна та укладення договору на управління спадщиною відповідно до ст. 1285 ЦК України. Проте нотаріус відмовив у вчиненні у вчиненні цієї нотаріальної дії.

Так як в подальшому він має намір звернутися до суду щодо стягнення всіх податкових штрафів, що будуть накладені на вищевказані юридичні особи до інших осіб, дії та бездіяльність яких потягнула фінансові витрати, що може не покрити інше спадкове нерухоме майно в тому числі і до ОСОБА_2 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 травня 2026 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову, а в першу чергу негайно вжити заходи шляхом зобов`язання нотаріуса Першої Вінницької державної нотаріальної контори Анну Сушицьку в порядку ст. 1285 ЦК України укласти договір управління спадковим майном – корпоративними правами трьох юридичних осіб, а саме ТОВ «Антарест ТД», ТОВ «Вінстройсервіс» та ТОВ «Солар К3» з уповноваженою особою – управителем – ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до винесення та вступу в дію рішення по справі № 127/5370/26 для забезпечення безперебійної діяльності підприємств та збереження їх вартості до набрання судовим рішенням законної сили.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.

Так, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява відповідача про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не містять доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, заявником належним чином необґрунтовано свої вимоги щодо необхідності забезпечення позову. Також суд зазначив, що ОСОБА_1 , не обґрунтував чому накладення арешту на майно може призвести до порушення його прав та інтересів.

Переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно із ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

За своєю правовою природою забезпечення позову є гарантією належного виконання рішення суду про задоволення позову та ефективного відновлення порушених прав позивача. Вжиття судом цих заходів встановлює до прийняття рішення по справі певні обмеження здійснення учасниками справи, зокрема відповідачами, цивільних прав.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 914/970/18, від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Суд зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що, зрештою, дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Однак, крім з`ясування факту існування спору між сторонами, необхідним для з`ясування є і сутність (характер) спірних правовідносин.

Заяву про забезпечення позову обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 має намір подати позов про стягнення збитків внаслідок накладення на юридичні особи податкових штрафів, а тому заходи забезпечення позову у цій справі йому необхідні для забезпечення позову в іншій справі, позов у якій він планує подати в майбутньому.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Однак у справі, яка розглядається, неможливо вирішувати питання забезпечення позову у іншій справі, позов у якій тільки планується подавати.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами. У позовній заяві ставиться вимога про визнання заповіту недійсним, разом з тим у заяві про забезпечення позову заявляються вимоги щодо накладення арешту на корпоративні права, заборони суб`єктам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії, зобов`язання нотаріуса укласти договір управління спадковим майном.

Однак на час розгляду справи свідоцтво про право власності в порядку спадкування не видавалось, розпорядитись спадковим майном ніхто не може, а тому яким чином зазначені заходи забезпечення позову забезпечать позовні вимоги є незрозумілим.

Разом з тим, такий захід забезпечення позову як зобов`язання нотаріуса укласти договір на управління спадковим майном та ще й з сторонньою особою – ОСОБА_4 , при наявності осіб, які прийняли спадщину, не може бути задоволений, оскільки правовідносини щодо укладення договору на управління спадковим майном регулюються ст. 1285 ЦК України і у разі відмови нотаріуса в укладенні зазначеного договору належним способом захисту буде оскарження дій нотаріуса та зобов`язання вчинити дії.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, разом з тим, вважає, що ухвалу суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 149, 150, 153, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області про відмову у забезпеченні позову від 29 травня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: О.Ю. Береговий

В.В. Оніщук