Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №694/610/26 — Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/610/26

провадження № 2/694/913/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2026 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Литвин Н.М.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача – адвокат Бабенко Руслан Володимирович, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.02.2017 року. Постановити рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліментів у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до досягнення ними повнолітнього віку. Після розірвання шлюбу позивач просить залишити шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ». Стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 04.02.2017 року між сторонами укладено шлюб, який зареєстровано у Святошинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис поновлено 10.07.2025 року. Від даного шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спільне життя з відповідачем не склалося. Вони втратили почуття взаємної любові та поваги, не проживають разом та не ведуть спільне господарство. Подальше сумісне життя, збереження шлюбу та примирення є неможливим, суперечитиме інтересам позивачки та дитини. Діти проживають з позивачкою та повністю перебувають на її вихованні та утриманні. Самостійно забезпечити належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини їх вкрай важко. Відповідач є працездатною особою, проте свідомо ухиляється від обов`язку з утримання своїх дітей, що змусило її звернутися до суду.

Ухвалою від 14.04.2026 року суд відкрив провадження у справі та призначив розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Позивач в позовній заяві просить розглянути справу без її участі та без участі її представника в порядку спрощеного провадження. В разі неявки відповідача в судове засідання, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідачу ОСОБА_2 за останнім відомим місцем проживання було надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі разом з позовною заявою та додатками до неї, які він не отримав у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Також відповідач був повідомлений про розгляд справи через оголошення на офіційному веб порталі судової влади України. Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило. Правом подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався. Жодних заяв чи клопотань до суду не подав.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може

ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 не з`явився на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив, хоча був повідомлений про час, місце і дату розгляду справи в суді, відзиву на позов, а також заяви про розгляд справи у його відсутності, не надав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу в заочному порядку, про що постановляє відповідну ухвалу.

У зв`язку із здійсненням судом розгляду справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_6 ) та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 04.02.2017 року у Святошинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис поновлено 10.07.2025 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 10.07.2025 року. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу змінилося на « ОСОБА_5 » (а.с.13).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 10.07.2026 року, виданого повторно Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), запис поновлено 10.07.2025 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 10.07.2025 року зроблено відповідний актовий запис за №19. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.14).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 10.07.2026 року, виданого повторно Святошинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), запис поновлено 10.07.2025 року, ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в Книзі реєстрації народжень 10.07.2025 року зроблено відповідний актовий запис за № 18. Батьками дитини записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.15).

Згідно з актом, складеним депутатом Звенигородської міської ради 13.01.2026 року, ОСОБА_2 у період з 2017 року по 2026 рік фактично проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ). Зазначеним актом також підтверджується факт їхнього спільного проживання разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які на даний час перебувають на повному утриманні матері (а.с.16).

Що стосується вимог позивача про розірвання шлюбу, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 410 ЦПК України іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. Іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з вимогами ст. 414 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з

держав, з якою особа має найбільш тісний зв`язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю. Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно із ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка має назву Правові наслідки шлюбу, подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання, або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання.

За таких обставин до припинення шлюбу має застосовуватись право України.

Згідно зі ст. 51 Конституції України, та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Частинами 3, 4 статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із ч.ч.2,3 п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, суди мають враховувати, що воно проводиться органами РАЦС лише у випадках, передбачених статтями 106, 107 СК (2947-14). При цьому питання про розірвання шлюбу вирішується незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Розірвання шлюбу судом відбувається: за наявності в подружжя спільних неповнолітніх дітей; за відсутності згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу, крім випадків, передбачених ст. 107 СК України; за спільною заявою подружжя, яке має дітей, відповідно до ст. 109 СК; за позовом одного з подружжя відповідно до ст. 110 СК.

Відповідно до ч. 3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Розірвання шлюбу відбувається за позовом одного з подружжя відповідно до ст.110 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що має істотне значення. Така ж позиція висловлена в п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з яким проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Судом з`ясовано, що немає згоди позивача на продовження шлюбу, а відповідач не подав заперечень проти розірвання шлюбу. На примирення позивач не згідна.

При дослідженні судом фактичних взаємин між сторонами, дійсних причин розірвання шлюбу встановлено, що подальше спільне життя чоловіка й дружини та збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача за відсутності її згоди на продовження шлюбу. Побудова сімейних відносин повинна здійснюватися на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, які в сторін відсутні.

Суд вважає, що причини, що спонукають позивача наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б спільним інтересам сторін, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню, і шлюб розривається.

Що стосується вимоги позивача про стягнення аліментів на дитину, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ч. 1ст. 180 СК України).

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Розмір аліментів, які позивач просить стягнути з відповідача, відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

При вирішенні питання присудження аліментів судом враховується той факт, що відповідач є особою працездатного віку та не надає добровільно позивачу матеріальну допомогу на утримання дітей. На даний час діти знаходяться на утриманні позивача.

За таких обставин з відповідача, який є батьком малолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і на якого покладено обов`язок по їх утриманню, слід стягнути аліменти на користь позивача в розмірі 1/3 частини з усіх видів його доходів, починаючи з дня подачі заяви до суду 09 березня 2026 року і до повноліття дітей, щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В порядку п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити рішення в частині стягнення аліментів - до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави.

Відтак, з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1331,20грн. за вимогу про стягнення аліментів.

Відтак, з відповідача на позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1331,20грн. за вимогу про розірвання шлюбу.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступного висновку.

Позивачем подано до суду договір про надання правничої допомоги від 05.03.2026 року, розрахунок вартості наданої правничої допомоги від 05.03.2026 року, акт виконаних робіт від 05.03.2026 року, на суму 7500 грн., а тому суд вважає, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7500 грн.

На підставі викладеного та ст.ст. 79,80,84,182 СК України, керуючись ст. 81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284,430 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на дітей –задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 04.02.2017 року у Святошинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), актовий запис поновлено 10.07.2025 року за № 3- розірвати.

Після розірвання шлюбу залишити позивачу шлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Шлюб припиняється у день набрання законної сили даним рішенням суду.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/3 заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі заяви 09.03.2026 року і до повноліття дітей.

В частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць рішення підлягає до негайного виконання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за позовну вимогу про розірвання шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. за позовну вимогу про стягнення аліментів на дітей.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 в понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуто Звенигородським районним судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його

проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , зареєстроване місце проживання, як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_3

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП-невідомий, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя Т.М. Кравченко