Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №127/23253/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/23253/26

Провадження № 3/127/4617/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 25.06.2026 о 20.39 год по вул. Миколайчука, 19 в м. Вінниці ОСОБА_1 перебувала у п`яному вигляді в громадському місці, а саме мала хитку ходу, брудний одяг, чим ображала людську гідність та громадську мораль.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не відомі, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про вручення судової повістки у формі смс-повідомлення. Застереження, передбачені частиною другою статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КпАП) щодо обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 178 КпАП, відсутні. Тому суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.

Згідно зі статтею 245 КпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до частини першої статті 222 КпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення громадського порядку (частини перша і друга статті 178 КпАП).

Зі змісту частини першої статті 221 КпАП випливає, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років.

З наданих суду матеріалів випливає, що протокол про адміністративне правопорушення був складений у зв`язку з вчиненням ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого частиною першою статті 178 КпАП. Станом на 25.06.2026 ОСОБА_1 не досягла вісімнадцятирічного віку. Тому з огляду на приписи частини першої статті 221 КпАП ця справа має бути розглянута саме судом.

Зі змісту частини першої статті 178 КпАП випливає, що відповідальність за цією нормою настає у разі розпивання пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, крім підприємств торгівлі і громадського харчування, в яких продаж пива, алкогольних, слабоалкогольних напоїв на розлив дозволена відповідним органом місцевого самоврядування, або поява в громадських місцях у п`яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного діяння до протоколу про адміністративне правопорушення надана копія рапорту працівника поліції (далі – Рапорт), копії протоколів про адміністративне правопорушення, передбачені статтями 173 та 185 КпАП (далі – Протокол), копія протоколу затримання (далі – Затримання), довідка Армор. Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення наявне посилання на те, що до нього додані записи з бодікамер, однак у наданих суду матеріалах такі записи відсутні.

Оцінюючи надані суду матеріали, а також відсутність відповідних матеріалів, на які наявне посилання у протоколі про адміністративне правопорушення, суд вважає за доцільне зауважити таке.

У постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) ВС зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Тому Рапорти мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, які надані суду.

Відповідно до пункту 1 розділу І Інструкції з формування та ведення інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 13.03.2023 за № 180, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.05.2023 за № 727/39783 (далі – Інструкція) ця Інструкція визначає порядок формування та ведення в центральному органі управління поліції, територіальних (у тому числі міжрегіональних) органах поліції (далі - орган (підрозділ) поліції) інформаційної підсистеми «Адміністративна практика» (далі - ІП «Адмінпрактика») інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» (далі - система ІПНП), призначеної для забезпечення формування поліцією інформаційних ресурсів щодо автоматизованого обліку адміністративних правопорушень, крім адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, та порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, у тому числі зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису) (далі - адміністративні правопорушення), та осіб, які їх вчинили.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу ІІ Інструкції інформаційними ресурсами ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП є інформація, що отримана в межах компетенції органами (підрозділами) поліції, про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, відповідно до кодів, що містяться в системі ІПНП.

Зі змісту абзацу третього пункту 3 розділу ІІ Інструкції випливає, що реєстрація інформації про вчинені адміністративні правопорушення та осіб, які їх вчинили, в ІП «Адмінпрактика» системи ІПНП здійснюється на підставі протоколів про адміністративні правопорушення, постанов у справах про адміністративні правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами, протоколів про адміністративне затримання, оформлених відповідно до законодавства України.

Наведене вище свідчить, що користувачами ІП «Адмінпрактика» є уповноважені підрозділи органів поліції, до яких органи прокуратури та суд не належать. Крім того, ця база є похідною від процесуальних документів, отриманих відповідно до чинного законодавства. Також суд вважає за доцільне зауважити, що статтею 24 Кодексу України про адміністративні правопорушенні (далі – КпАП) визначено види адміністративних стягнень, статтею 33 КпАП – загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, а пунктом 1 частини першої статті 284 КпАП – що адміністративне стягнення накладається виключно постановою.

У постанові від 09.09.2020 (справа № 761/28347/15-к) ВС зазначив, що витяг з реєстр досудових розслідувань є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.07.2012, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Аналогічні висновки щодо використати відомостей з ЄРДР ВС були зроблені й у постанові від 26.01.2024 (справа № 466/9158/14-к), 04.10.2021 (справа № 724/86/20) тощо.

Хоча ці висновки ВС були зроблені щодо використання в якості доказу відомостей, що внесені до ЄРДР, однак суд вважає, що ці висновки можуть бути застосовані у цьому випадку, оскільки на підтвердження факту вчинення інших правопорушень, ніж те, що є предметом судового дослідження, надані суду матеріали містять витяг «Армор». При цьому суд вважає, що наявність у наданих суду матеріалах відповідних витягів «Армор» не може бути розцінене в якості доказів, оскільки підтвердженням факту притягнення особи до юридичної відповідальності, зокрема адміністративної, може бути лише процесуальний документ, а саме належним чином завірена копія постанови.

З огляду на викладене наявність у наданих суду матеріалів копій Протоколів, на переконання суду, не може автоматично свідчити про наявність у діянні ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 178 КпАП. Натомість наявність таких Протоколів має бути оцінена у сукупності з іншими доказами, наданими суду.

Оцінюючи в якості доказу Затримання, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з частиною першою статті 260 КпАП у випадках, прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 262 КпАП адміністративне затримання провадиться органами внутрішніх справ (Національною поліцією) – при вчиненні дрібного хуліганства, вчиненні насильства в сім`ї, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог поліцейського, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, дрібної спекуляції, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п`яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України;

Відповідно до частини першої статті 216 КпАП про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Зі змісту частини першої статті 263 КпАП випливає, що адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може тривати не більш як три години.

Наявність у матеріалах справи копії протоколу затримання, на переконання суду, не може свідчити про наявність у діянні ОСОБА_1 складу правопорушення, яке є предметом судового дослідження. Зокрема, затримання згідно з приписами частини першої статті 260 КпАП є заходом забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Суд враховує, що Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 за № 1026, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 за № 28/32999 (далі –Інструкція 1026) регламентований порядок здійснення запису поліцейськими під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Інструкції 1026 включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Незважаючи на імперативну вимогу Інструкції 1026 щодо здійснення такого запису, відповідний запис суду наданий не був.

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08), рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.

При цьому суд враховує, що у рішенні № 5-р(II)/2025 від 26.11.2025 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що з огляду на системну єдність Конституції України принцип індивідуалізації юридичної відповідальності (частина друга статті 61 Конституції України) пов`язаний із принципом презумпції невинуватості (стаття 62 Основного Закону України), та зауважує, що під час застосування санкцій, які за суттю співмірні з кримінальним покаранням, вирішальним є встановлення законодавцем обов`язку для правозастосовного органу довести вину суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності. У цьому випадку форма (ступінь) вини є однією з тих обставин, яку мають урахувати і контролюючий орган, і суд під час дослідження всіх фактичних і юридичних аспектів справи.

Із Конституції України, як зазначив Конституційний Суд України, випливає, що поняття „вина“ і обов`язок її доведення державними органами є стрижневими для розуміння статті 62 Основного Закону України. Презумпція невинуватості є процесуальною гарантією, яка, зокрема, покладає тягар доказування на правозастосовні органи та передбачає правові презумпції факту й права під час притягнення суб`єкта до відповідальності. Увесь зазначений конституційний принцип презумпції невинуватості, безперечно, буде порушено, якщо законодавче регулювання не міститиме вимоги щодо установлення вини суб`єкта, якого притягують до юридичної відповідальності.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов`язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.

Згідно з висновком ЄСПЛ, викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).

Крім того, у справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).

Хоча санкція правопорушення, за фактом якого складений протокол, не передбачає такого виду стягнення як адміністративний арешт, однак суд враховує наведені вище висновки ЄСЛП щодо квазікримінального провадження у справах про адміністративні правопорушення. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.

Як суд зазначив вище, Рапорт, Затримання, Протокол та Армор не можуть бути враховані в якості доказу винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Натомість зазначені документи мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, які були отримані в ході оформлення адміністративних матеріалів. Суд вже зазначив, що незважаючи на імперативні приписи Інструкції запис з бодікамер поліцейських, посилання на наявність яких здійснене у протоколі про адміністративне правопорушення, суду не надані. Також суд вважає за доцільне зазначити, що у цьому провадженні суд не вирішує питання щодо наявності або відсутності в діянні ОСОБА_1 ознак правопорушень, за фактами яких складені Протоколи. Інші докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, яке є предметом судового дослідження, суду не надані. Тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об`єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 178 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.

Керуючись статтями 173, 283, 284 КпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення, – закрити у зв`язку з відсутністю в її діянні складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя: