Вирок від 21 липня 2026 р. у справі №148/1673/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/1673/26

Провадження № 1-кп/148/138/26

В И Р О К

Іменем України

22 липня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

при секретареві ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

потерпілого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Тульчин кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62026240040002731 від 20.04.2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Приозерне, Кілійського району, Одеської області, українця, громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

В С Т А Н О В И В :

05.05.2026 року близько 15:20 год солдат ОСОБА_4 , перебуваючи за місцем проживання свого знайомого - ОСОБА_5 , що за адресою: АДРЕСА_2 , у приміщенні житлового будинку вживав з останнім спиртні напої.

Після розпивання спиртних напоїв солдат ОСОБА_4 пішов до іншої кімнати вказаного житлового будинку, а ОСОБА_5 залишився у кімнаті, де вони спільно вживали спиртні напої. В цей час, солдат ОСОБА_4 помітив куртку, яка знаходилась на стільці, що належить ОСОБА_5 , та в цей час в нього виник раптовий кримінально-протиправний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном, а саме вчинення крадіжки.

У подальшому, солдат ОСОБА_4 , взявши до рук згадану вище куртку, перевірив вміст її кишень та у одній з яких виявив грошові кошти у розмірі 8000 гривень купюрами номіналом по 200 та 500 гривень, якими вирішив незаконно заволодіти. Продовжуючи кримінально-протиправні дії, спрямовані на таємне заволодіння чужим майном, солдат ОСОБА_4 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, переслідуючи мету власного збагачення за рахунок інших осіб, таємно, протиправно, завідомо знаючи, що вказані грошові кошти є чужими для нього, тобто такими, що перебувають у власності іншої особи, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану протиправно заволодів ними та поклав їх до власної кишені.

Після вказаний дій, солдат ОСОБА_4 , утримуючи викрадене майно, а саме грошові кошти в сумі 8000 гривень при собі, залишив місце вчинення кримінального правопорушення, отримавши реальну можливість розпоряджатися викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив ОСОБА_5 майнову шкоду на вказану суму.

Будучи допитаним в якості обвинуваченого ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України визнав повністю не заперечуючи обставини викладені в обвинувальному акті, додатково пояснивши, що дійсно 05.05.2026 року близько 15:00 год перебуваючи за місцем проживання потерпілого - ОСОБА_5 , що за адресою: АДРЕСА_2 , після розпивання спиртних напоїв з куртки потерпілого викрав грошові кошти у розмірі 8000 гривень частину яких витратив, а з частиною в тойже день був затриманий працівника поліції.

Потерпілий ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснив, що обвинуваченого пустив на декілька днів пожити у його будинку що за адресою: АДРЕСА_2 та 05.05.2026 року 15.00 год. виявив крадіжку 8000,00 грн. та звернувся у поліцію та в подальшому йому повідомили, що затримали обвинуваченого та вилучили у нього грошові кошти.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють всі обставини, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні і викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі. При цьому, судом їм було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення у судовому засіданні доведена повністю і зібраних доказів достатньо для визнання його винним, а його умисні дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України та приймає до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Згідно цієї постанови, відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

При вирішенні питання про обрання міри покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відповідно до ст. 12 КК України злочин є тяжким, відповідно до ст. 66 КК України до пом`якшуючих обставин суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обтяжуючих обставин передбачених ст. 67 КК України не встановлено.

Крім цього суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення; дані про особу обвинуваченого, який в силу закону не судимий, вину визнав в повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, у лікаря нарколога та лікаря психіатра на обліку не перебуває; за місцем проходження військової служби характеризується посередньо; усвідомив неправомірність своїх дій та засуджує їх, є військовим, має стійке бажання продовжувати проходити службу, його ставлення до вчиненого кримінального правопорушення.

При визначенні виду і розміру кримінального покарання суд також враховує, що одним із європейських стандартів кримінального судочинства є принцип «nulla poena sine lege» (ніякого покарання без закону), закріплений у ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 «не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення», а також принцип «пропорційності», коли призначене особі покарання є непропорційним втручанням держави у права людини (остаточне рішення ЄСПЛ від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12).

Згідно прецедентної судової практики ЄСПЛ, «тяжкість вчиненого злочину не повинна бути основним визначальним фактором щодо покарання, а щодо ув`язнення та його строків акценти треба зміщувати в бік досягнення ресоціалізації», тобто незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства. При цьому, суд враховує автономну концепцію поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може бути спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.

Враховуючи викладене, засади, передбачені ст. 65 КК України, із врахуванням всіх обставин провадження та особи обвинуваченого, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховуючи позицію прокурора про необхідність перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання та відсутності заперечень з боку потерпілого, суд вважає за потрібне призначити ОСОБА_4 основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті ч. 4 ст. 185 КК України та призначити покарання з застосуванням ст. 69 КК України, а також, враховуючи, обставини справи та особу засудженого, зокрема що ОСОБА_4 є військовослужбовцем, має стійке бажання продовжувати проходити службу, застосувати ст. 58 КК України і призначивши останньому покарання у виді службового обмеження на строк два роки з відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 %.

Визначене таким чином остаточне покарання у виді службового обмеження не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, – воно має бути законним (несвавільним) і пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи), саме таке покарання буде достатнім для виправлення обвинуваченого, а також попередження скоєння ним нових злочинів.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Згідно з протоколом затримання, ОСОБА_4 був затриманий 05 травня 2025 року о 21.06 год.

Ухвалою слідчого судді Тульчинського районного суду Вінницької області від 08 травня 2025 року щодо ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави 133120,00 грн., який в подальшому продовжено до 20.08.2026.

Так як обвинувачений ОСОБА_4 з 05.05.2026 року перебуває під вартою, то останньому з врахуванням вимог ч. 5 ст. 72 КК України слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з розрахунку день за день.

Питання щодо речових доказів належить вирішенню відповідно до вимог ст.100 КПК України, скасувавши відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України арешт накладений на речові докази в кримінальному провадженні.

Процесуальні витрати на залучення експерта для проведення експертизи у справі відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_4 на користь держави.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, призначивши йому покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки .

На підставі ст. 58 КК України призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді службового обмеження на строк 2 роки з відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення 20 %.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання, строк попереднього ув`язнення у період з 05.05.2026 року по 22.07.2026

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, скасувати, звільнивши ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави 3850,88 грн. за проведення експертизи № СЕ-19/102-26/9192-Д від 14.05.2026.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тульчинського районного суду Вінницької області від 08.05.2026 року, справа № 148/1320/26 - скасувати.

Речові докази, а саме:

- сліди рук із зовнішньої поверхні пропіленової обгортки паспорта ОСОБА_5 , сліди рук із зовнішньої поверхні скляного стакану, сліди рук із зовнішньої поверхні скляної пляшки з-під горілки «Немирівська», сліди рук із поверхні лутки дверей, що ведуть з коридору до кімнати будинку №1, які перенесено на чистий аркуш паперу формату А4 з пояснювальними надписами та поміщено до паперового конверту «НПУ» з підписами понятих та слідчого, а також скріплені печаткою «Для довідок» Тульчинського РВП - знищити;

- грошові кошти у сумі 6400 гривень номіналом купюр 500 гривень в кількості 4 одиниці, а саме – ЕН5615304, ЛД2711334, НЄ7697233, КН3204322, купюрами номіналом 200 гривень в кількості 22 одиниці, а саме – БС2987342, БС5210439, АН3396390, БС1263803, БК0207166, БК0207167, ЕН7648368, БК4884210, ВР1832772, БК7399508, БТ1945339, БН9831536, БН9831535, БП2240091, БП2240089, БП5300363, БП3480207, БП3480206, БП3480205, БП3480204, БП3480201, БП3232027, які вилучено та поміщено до спеціального пакету «НПУ» NPU 5108279 – повернути за належністю потерпілому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду на протязі 30 днів починаючи з часу оголошення, а засудженим до позбавлення волі з часу отримання копії вироку.

Засудженому та прокурору копію вироку вручити негайно після проголошення.

Суддя ОСОБА_1