Рішення від 05 травня 2026 р. у справі №361/7034/25 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/2533/25, cправа № 361/7034/25

06.05.2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» травня 2026 року

Місто Бровари Броварського району Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

за участю секретаря судових засідань – Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні,

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить: - стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі – 407 837 грн. 72 коп., - стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію 1/2 частини вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі – 407 837 грн. 72 коп., стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

В обґрунтування вимог зазначається, що сторонам у справі на праві спільної часткової власності по 1/3 частці належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі проживає

ОСОБА_2 спільно зі своїм чоловіком. ОСОБА_1 квартирою не користується через проблемні стосунки з відповідачем. Спірне майно є неподільним, на його продаж відповідачі не погоджуються. З підстав стягнення грошової компенсації вартості у спільному майні позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 15 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

20 серпня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_2 .

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Браніцький О.М. позовні вимоги підтримав, пояснив, що спірна квартира є неподільною, спільне користування нею неможливе.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Кочмарьова Т.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що спірна квартира є трикімнатною, спільне користування та поділ її є технічно можливим.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в тому числі шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади оголошення про виклик до суду. Причини неявки суду неповідомлені.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року Управлінням комунальної власності Броварської міської ради Броварського району Київської області видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , з якого вбачається, що вказана квартира належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_4 та членам її сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від

08 січня 2008 року право спільної часткової власності на квартиру у розмірі 1/4 частки зареєстровано за ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Бориспіль Бориспільського району Київської області помер ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10 вересня 2024 року державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори Журавською В.В. ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі № 1-2446, на спадкове майно у вигляді 1/12 частки квартири АДРЕСА_2 .

10 вересня 2024 року державним нотаріусом Першої броварської державної нотаріальної контори Журавською В.В. ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване у реєстрі № 1-2447, на спадкове майно у вигляді 1/12 частки квартири АДРЕСА_2 .

Отже частка позивача ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на спірну квартиру становить – 1/3 (1/4+1/12), частка ОСОБА_2 – 1/3 (1/4+1/12). У матеріалах справи відсутні відомості щодо оформлення відповідачем ОСОБА_3 права на спадщину на 1/12 частку у квартирі. На підставі свідоцтва про право власності на житло ОСОБА_3 значиться власником 1/4 частки квартири.

Відповідно до довідки про оцінку вартості об`єкта нерухомості від 24 березня

2025 року оціночна вартість об`єкта оцінки – квартири АДРЕСА_1 становить 2 474 755 грн. 86 коп.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до частин першої третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість зробити висновок про те, що право на компенсацію частки у спільному сумісному майні виникає лише в тому випадку, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 грудня

2024 року у справі №204/3949/17.

При розгляді справи по суті встановлено, що позивач та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками спірної квартири (1/3 частка кожний) на підставі свідоцтва про право власності на житло (1/4частка) та свідоцтва про право на спадщину за законом (1/12 частка). ОСОБА_3 є власником 1/4 частки квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло. Питання щодо оформлення права власності на 1/12 частку квартири ОСОБА_3 не вирішено.

Відповідно до копії технічного паспорту на приватизовану квартиру АДРЕСА_1 квартира розташована на 4 поверсі 9 поверхового будинку складається з трьох кімнат, житловою площею 40,4 кв.м, загальна площа квартири 67,8 кв.м. Квартира обладнана балконом (терасою), площею 0,9 кв.м, лоджією – 1,7 кв.м, кімната, площею 18,0 кв.м, кімната, площею 10,2 кв.м, кімната, площею 12,2 кв.м, кухня, площею 7,3 кв.м, ванна кімната, площею 2,8 кв.м, вбиральня, площею 1,3 кв.м, коридор 12,0 кв.м, вбудована шафа, площею 1,4 кв.м.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що спірною квартирою користується лише відповідач ОСОБА_2 , з якою він має напружені стосунки, квартира є неподільною, спільне користування нею неможливе.

За змістом статті 364 ЦК України власник, який бажає виділу своєї частки, може вимагати виділу такої частки в натурі, і лише у зв`язку з неможливістю такого виділу або заборони такого виділ відповідно до закону, він має право на компенсацію, яку може вимагати на підставі цієї норми.

Належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість виділу частки позивачем до суду не надано. Позивач з цих підстав не ініціював призначення відповідної експертизи. Частка позивача у власності рівнозначна частці відповідачів.

З врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

При цьому згідно з статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Отже при вирішенні справ про стягнення грошової компенсації вартості частки квартири, що знаходиться у спільній частковій власності, крім вказаних спеціальних норм Цивільного кодексу суду слід врахувати і загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності з врахуванням прав та інтересів усіх співвласників, принципу пропорційності цивільного судочинства та дотримання розумного балансу між приватними інтересами фізичних осіб.

При цьому, суду слід ретельно вивчити обставини справи з метою з`ясувати, чи не зловживає позивач, який бажає виділу частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні та чи реалізація цього права не порушить прав інших осіб, які не мають змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки, а обмежуючи право позивача на грошову компенсацію вартості частки квартири, якою фактично володіють та користуються лише відповідачі, і виходячи при цьому з інтересів останніх (їх скрутного матеріального становища), суду слід перевірити можливості сплати відповідачами такої компенсації і враховувати, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня

2022 року у справі № 686/29779/19.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість даного позову та відмову у його задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61 21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

Як зазначив Верховний Суд у справі № 686/28627/18 від 27 липня 2022 року витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватись незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, чи будуть оплачені лише в майбутньому.

Даний висновок також узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі№ 826/13632/18 та у додатковій постанові від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу стороною відповідача подано договір № 04/08-25 про надання правової допомоги від 04 серпня 2025 року, укладений між адвокатом Кочмарьовою Т.С. та ОСОБА_2 , додаткову угоду до договору № 1 від 18 серпня 2025 року щодо фіксованої вартості наданих послуг та прибутковий касовий ордер № 018 від 18 серпня 2025 року з відміткою про прийняття адвокатом Кочмарьовою Т.С. від ОСОБА_2 грошових коштів на підставі додаткової угоди у розмірі – 8 500 грн. 00 коп.

Враховуючи наведене, стягненню з позивача на користь відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі – 8 500 грн. 00 коп.

На підставі викладеного та керуючись статтями 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі – 8 500 (вісім тисяч п`ятсот) грн.

00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин