Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №442/4123/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/4123/25 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.

Провадження № 22-ц/811/493/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

Провадження № 22-ц/811/496/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Хоцяновича О.В.,

з участю: представника ТОВ «Парк Природи» –

Шияна М.В., представника ПрАТ «Львівобленерго» –

Булькевича А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Природи» – Шияна Миколи Володимировича на ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року про застосування заходів процесуального примусу у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Львівобленерго», третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Парк Природи», про зобов`язання до вчинення дій,

встановив:

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року клопотання представника третьої особи Шияна М.В. про закриття провадження у справі повернуто.

Застосовано до представника товариства з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Парк Природи» Шияна М.В. захід процесуального примусу у виді штрафу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України штраф в сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3328 грн.

Ухвалу суду в частині застосування заходу процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3328 грн. оскаржив представник третьої особи ТОВ «Парк Природи» – адвокат Шиян М.В., просив її скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у застосуванні до ОСОБА_2 вказаного заходу процесуального примусу, вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань, та закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України – справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги на вказане судове рішення суду першої інстанції обґрунтовані тим, що повторне звернення з питанням юрисдикції було зумовлене не бажанням затягнути процес, а появою нових істотних доказів та обставин, окрім того, суд першої інстанції, застосовуючи штраф за подання процесуального документа, фактично ототожнив реалізацію ним функцій захисника зі зловживанням правами, чим порушив фундаментальні гарантії незалежності адвокатури, закріплені як у національному законодавстві, так і в практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ).

Наголошує, що його клопотання від 14.01.2026 року було, власне, реалізацією обов`язку відстоювати позицію клієнта шляхом ініціювання питання про юрисдикцію на підставі нових доказів, тому кваліфікація таких дій, як зловживання, є втручанням у свободу вираження поглядів адвоката в залі суду.

Додає, що подання клопотання про закриття провадження є процесуальною формою висловлення правової позиції адвоката щодо відсутності у суду юрисдикції розглядати даний спір, навіть якщо суд не погоджується з цією позицією, суд не мав права накладати штраф за сам факт її висловлення в процесуальному документі, оскільки це прямо заборонено ст.23 Закону України «Про адвокатуру».

Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норму про процесуальний примус, проігнорувавши спеціальний імунітет адвоката від переслідування за правову позицію, а отже, застосування штрафу є непропорційним втручанням у здійснення адвокатської діяльності та порушенням права на справедливий суд.

Звертає увагу, що суд першої інстанції помилково ототожнив клопотання від 14.01.2026 року з попереднім, оскільки нове клопотання базувалося на новому доказі – листі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 05.01.2026 року №29-13-0.32-64/2-26, який містив інформацію, що була відсутня на момент розгляду першого клопотання, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 4621286500:03:000:0101 була запроектована та передана для обслуговування будинку відпочинку «Ватра». Зазначена обставина є ключовою та новою, вона документально пов`язує спірний об`єкт із конкретним рекреаційним комплексом, а не звичайним житловим будинком, заповнюючи ту прогалину в доказах, на яку посилався суд у листопаді 2025 року.

Зауважує, що подання адвокатом доказу, який усуває недолік, вказаний судом у попередньому судовому рішенні, є добросовісною реалізацією права на захист, а не зловживанням.

Наголошує, що представник третьої особи обґрунтовано доводив, що утримання майнового комплексу «Ватра» (частиною якого є ділянка позивача) виходить за межі поняття «побутових потреб населення» та відноситься до сфери господарювання. У зв`язку з цим, вважає, що суд першої інстанції помилково послався на постанову ВП ВС у справі №757/45133/15-ц, не врахувавши відмінність фактичних обставин (активне доведення господарської мети у цій справі проти пасивності позивача у справі ВП ВС) та зміни у законодавстві.

Зазначає, що його дії, як представника третьої особи, були спрямовані на дотримання принципу належної юрисдикції суду і не могли кваліфікуватися як перешкоджання судочинству, позаяк, суд безпідставно відмовив у дослідженні долучених до клопотання доказів, чим порушив право на справедливий суд та проявивши надмірний формалізм.

Додає, що відмова суду оцінювати долучені до клопотання докази лише через відсутність окремої фрази: «прошу долучити до справи», суперечить практиці ЄСПЛ, яка забороняє створювати штучні бар`єри у доступі до правосуддя через суворе тлумачення процесуальних норм.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року у задоволенні заяви представника третьої особи Шияна М.В. про відвід головуючому-судді Медведику Л.О. відмовлено.

Застосовано до представника ТОВ «Парк Природи» Шияна М.В. захід процесуального примусу у виді штрафу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України штраф в сумі двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 6656 грн.

Ухвалу суду в частині застосування заходу процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 6656 грн. оскаржив представник третьої особи ТОВ «Парк Природи» – адвокат Шиян М.В., просив її скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у застосуванні до ОСОБА_2 вказаного заходу процесуального примусу, вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань.

Доводи апеляційної скарги на вказане судове рішення обґрунтовані тим, що суд першої інстанції, застосовуючи штраф за подання процесуального документа (заяви про відвід), фактично ототожнив реалізацію адвокатом представницьких функцій зі зловживанням правами, чим порушив фундаментальні гарантії незалежності адвокатури, закріплені як у національному законодавстві, так і в судовій практиці ЄСПЛ.

Зазначає, що заява про відвід була мотивована неможливістю ознайомитися з технічним записом судового засідання через дії апарату суду, що є перешкодою у здійсненні захисту (представництва), кваліфікація цих дій як зловживання є втручанням у свободу вираження поглядів адвоката.

Додає, що відсутність документів в Електронному кабінеті адвоката через помилку працівників суду, підтверджену листом ДП «ІСС», є порушенням зі сторони суду вимог процесуального законодавства (ст.14 ЦПК України).

Наголошує, що обов`язок належного фіксування судового процесу та забезпечення доступу до матеріалів справи покладається на суд, як державну інституцію, а не особисто на секретаря чи помічника, і практика ЄСПЛ стало підтверджує таку позицію.

На переконання апелянта, заявлення відводу судді, який не забезпечує дотримання цих вимог і покриває недбалість апарату, є законним способом захисту прав клієнта, а не зловживанням.

Вважає, що накладення штрафу за це є покаранням адвоката за помилки самого суду.

03 та 04 березня 2026 року позивач ОСОБА_1 подала відзиви на апеляційні скарги, в яких заперечила доводи та вимоги апелянта, покликаючись на нерелевантність вказаного в апеляційних скаргах рішення ЄСПЛ від 04 листопада 2025 року у справі Marko Tesic v. Serbia, оскільки у випадку представника ТОВ «Парк Природи» ситуація є діаметрально протилежною: штраф накладено не за зміст його висловлювань («саркастичний тон» чи «неввічливість»), не за критику суду і не за образу честі судді, а за систематичне ігнорування вже прийнятого судового рішення щодо юрисдикції, оскільки Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області вже вирішувалося аналогічне по суті клопотання представника третьої особи Шияна М.В. ухвалою від 03 листопада 2025 року, тому повторення того ж самого клопотання є формою процесуальної агресії, яка не має на меті захист прав, а спрямована на виснаження ресурсів суду та опонентів, а в іншому випадку – штраф було накладено за вчинення конкретної деструктивної процесуальної дії – безпідставне використання інструменту відводу.

Також, сторона позивача вважає, що апелянт змішує поняття «правової позиції» та «процесуальної поведінки», оскільки незалежність адвоката не означає його звільнення від обов`язку дотримуватись процесуальних норм, спільних для всіх учасників процесу, при цьому, найбільш дієвим способом реагування на зловживання процесуальними правами є саме процесуальні штрафи. Процесуальний штраф не є покаранням за зміст правової позиції, а є інструментом підтримання порядку та дисципліни.

Додає, що адвокат, як професійний правник, несе підвищений рівень відповідальності за чистоту процесу.

Наголошує, що вимога суду дотримуватися ст.83 ЦПК України щодо подання доказів є не формалізмом, а вимогою процесуальної дисципліни, обов`язковою саме для адвоката.

Позивач вважає, що накладення повторного штрафу у більшому розмірі за заявлення безпідставного відводу судді свідчить про пропорційність заходу, адже представник ТОВ «Парк Природи» вдруге протягом одного засідання явно зловживав процесуальними правами, жодним чином не реагуючи на вже накладений мінімальний штраф за зловживання процесуальними правами, продовжив затягувати процес.

В судове засідання апеляційного суду 14.07.2026 року позивач ОСОБА_1 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи була належним чином повідомлена, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто у її відсутності.

Ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 23.07.2026 року о 12:30.

Заслухавши пояснення представника третьої особи ТОВ «Парк Природи» в підтримання апеляційних скарг, пояснення представника відповідача ПрАТ «Львівобленерго», який відніс вирішення апеляційних скарг на розсуд суду, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Підстави та порядок застосування заходів процесуального примусу визначені статтею 143 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали (ч.2 ст.143 ЦПК).

Відповідно до ч.1 ст.144 ЦПК України, заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов`язків, встановлених цим Кодексом (ч.2 ст.144 ЦПК).

Частиною першою статті 148 ЦПК України визначено, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема, ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;

3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;

4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений строк;

5) порушення заборон, встановлених частиною дев`ятою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 148 ЦПК України передбачено, що у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали суду про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 148 ЦПК України, у випадку невиконання процесуальних обов`язків, зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Суд може скасувати постановлену ним ухвалу про стягнення штрафу, якщо особа, стосовно якої її постановлено, виправила допущене порушення та (або) надала докази поважності причин невиконання відповідних вимог суду чи своїх процесуальних обов`язків (ч.6 ст.148 ЦПК).

Вимоги щодо заяви про відвід встановлені статтею 39 ЦПК України.

Так, зокрема, частиною третьою статті 39 ЦПК України визначено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Згідно з частиною п`ятою статті 39 ЦПК України, якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

Крім того, частиною першою статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності підстав або нових обставин; заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Частиною четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

З матеріалів справи встановлено, що провадження в даній справі відкрите ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 червня 2025 року, підготовче засідання призначене на 21 липня 2025 року.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 липня 2025 року залучено до участі у справі як третю особу – ТОВ «Парк Природи».

Представництво третьої особи ТОВ «Парк Природи» в суді першої інстанції здійснювалося адвокатами Булат Н.О. та Шияном М.В., про що свідчать наявні у справі ордери на надання правничої допомоги без обмеження повноважень адвокатів.

03.11.2025 року в судовому засіданні представником третьої особи – Шияном М.В. заявлено клопотання про закриття провадження у справі з тієї підстави, що даний спір підлягає розгляду судами господарської юрисдикції.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року у задоволенні клопотання представника третьої особи про закриття провадження у справі відмовлено.

14.01.2026 року третя особа ТОВ «Парк Природи», від імені якої діяв представник – адвокат Шиян М.В., подала до суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, у зв`язку з тим, що справа не відноситься до юрисдикції загальних судів, а повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.

При цьому, вказувалося, що обґрунтування необхідності закриття провадження у справі базується на нових доказах, які підтверджують, що будинок позивачки є комерційною нерухомістю, а земельна ділянка передана для обслуговування будинку відпочинку «Ватра», що підтверджує комерційну природу об`єкта та виключає його правовий статус як житлового будинку для задоволення особистих побутових потреб громадянина.

Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції визнав дії представника третьої особи щодо подання повторного клопотання про закриття провадження у справі, як зловживання процесуальними правами, оскільки 03 листопада 2025 року судом уже вирішувалось аналогічне по суті клопотання цього ж представника, у задоволенні якого було відмовлено.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки він суперечить наведеній вище нормі пункту 1 частини другої статті 44 ЦПК України, якою визначено наявність обов`язкових умов для кваліфікації дій учасника справи, як зловживання процесуальним правом, а саме: подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності підстав або нових обставин.

Проте, в даному випадку клопотання третьої особи обґрунтоване підставою, яка передбачена цивільним процесуальним законом – п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, та новими обставинами, встановленими заявником на підставі нових доказів, які при вирішенні первинного клопотання судом першої інстанції не досліджувалися.

До того ж, немає підстав для висновку, що такі дії третьої особи створюють протиправні перешкоди у здійсненні судочинства та/або суперечать завданню цивільного судочинства, оскільки за вимогами статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Окрім того, судом першої інстанції не враховано, що клопотання про закриття провадження у справі від 14.01.2026 року подане третьою особою (заявником вказано ТОВ «Парк Природи»), яка є юридичною особою і представництво якої в силу закону здійснює її керівник, позаяк, суд застосував захід процесуального примусу до адвоката, який надає правничу допомогу третій особі на підставі договору і позиція якого у справі не може бути відмінною від позиції клієнта (п.3 ч.2 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, суд першої інстанції безпідставно застосував до представника третьої особи – адвоката Шияна М.В. захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 3328 грн., тому оскаржувана ухвала в цій частині підлягає скасуванню.

При цьому, вимога апеляційної скарги про закриття провадження у справі не підлягає задоволенню, оскільки в іншій частині, а саме: в частині повернення клопотання про закриття провадження у справі без розгляду по суті, ухвала суду першої інстанції не оскаржується в апеляційному порядку, тому така вимога апелянта суперечить положенням статті 367 ЦПК України і не може вирішуватись за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про стягнення штрафу в порядку процесуального примусу.

Іншою оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції, застосовуючи до представника ТОВ «Парк Природи» – адвоката Шияна М.В. захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 6656 грн., визнав дії представника третьої особи щодо заявлення безпідставного відводу судді зловживанням процесуальним правом.

Однак, як зазначалося вище, відповідно до п.1 ч.2 ст.44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу.

З матеріалів справи встановлено, що 29.01.2026 року у судовому засіданні представником третьої особи – адвокатом Шияном М.В. було заявлено відвід головуючому судді вперше і такий відвід мотивовано допущенням під час розгляду справи процесуальних порушень та виявом упередженості судді у прийнятті процесуальних рішень.

Отже, за встановлених обставин справи немає підстав для висновку про заявлення представником третьої особи завідомо безпідставного відводу та/або зловживання ним процесуальним правом на заявлення відводу судді, яке можна було б оцінити як вчинення дій з метою створення протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Таким чином, заходи процесуального примусу у виді штрафів застосовані до представника третьої особи – адвоката Шияна М.В. за відсутності для цього достатніх підстав, тому оскаржувані ухвали в цій частині підлягають скасуванню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 141 ЦПК України, вирішення питання розподілу судових витрат здійснюється за наслідками розгляду справи, позаяк, в даному випадку предметом апеляційного перегляду є ухвали суду першої інстанції з процесуальних питань, тому вимога апелянта про вирішення апеляційним судом питання розподілу судових витрат по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг не підлягає до задоволенню.

Відповідно до вимог ч.4 ст.148 та ч.1 ст.389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційні скарги представника товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Природи» – Шияна Миколи Володимировича задовольнити частково.

Ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2026 року про застосування до представника товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Природи» – Шияна Миколи Володимировича заходів процесуального примусу у виді штрафів в розмірі 3328 гривень та 6656 гривень – скасувати.

У задоволенні решти вимог за апеляційними скаргами – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 23 липня 2026 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич