Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №465/3064/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/3064/26 Головуючий у 1 інстанції: Кушнір Б.Б.

Провадження № 22-ц/811/1329/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Сорокіної Ірини Володимирівни на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року в складі судді Кушнір Б.Б. у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсними умов договорів, розірвання договорів, стягнення за договорами та стягнення моральної шкоди, -

встановив:

У квітні 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 про визнання недісними умов договорів та про розірвання договорів, стягнення за договорами та стягнення моральної шкоди, в якому просила суд:

1. Визнати недійсним пункт 9.1 Договору №2008253 купівлі-продажу обладнання, укладеного від 20.08.2025 року між ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та фізичною особою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 );

2. Розірвати Договір №2008253 купівлі-продажу обладнання, укладений від 20.08.2025 року між ФОП ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 ;

3. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 суму передоплати за Договором №2008253 купівлі-продажу обладнання у розмірі 114 675 грн.

4. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 за Договором №2008253 купівлі-продажу обладнання проценти у розмірі 1 253,57 грн;

5. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 за Договором №2008253 купівлі-продажу обладнання інфляційні втрати у розмірі 2 658,23 грн;

6. Розірвати Договір №2008254 про надання послуг, укладений від 20.08.2025 року між ФОП ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 ;

7. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 за Договором №2008254 про надання послуг 31 275,00 грн.

8. Стягнути ФОП ОСОБА_2 на користь фізичної особи ОСОБА_1 75 000 грн моральної шкоди.

9. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь фізичної особи ОСОБА_1 витрати на судовий збір.

10. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь фізичної особи ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 72 975,00 грн.

Оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недісними умов договорів, про розірвання договорів, стягнення за договорами та стягнення моральної шкоди - повернуто позивачу.

Ухвалу оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подала адвокат Сорокіна І.В. Вважає, що ухвала прийнята з неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовано тим, що позовні вимоги стосувались двох договорів, які були укладені між позивачем та відповідачем, а саме: Договір №2008253 купівлі-продажу обладнання та Договір №2008254 про надання послуг. Дані договори є взаємозалежними та нерозривними між собою. Метою укладення обох договорів з боку позивачки було отримання комплексу благ, пов`язаних із створенням джерела додаткового доходу – придбання кавомашини для самообслуговування (товар), а також пошук локації для її встановлення (послуга). Як замовлення та поставку кавомашини (товару), так і пошук та підбір локалізації для її розміщення, позивачка довірила одній і тій самій особі – відповідачу. Оферту за обома договорами зробив саме відповідач, оскільки це і є його основним видом підприємницької діяльності.

Наголошує, що доля Договору №2008254 про надання послуг на пряму залежала від Договору №2008253 купівлі-продажу обладнання. Іншими словами, якби Договір №2008253 купівлі-продажу обладання не було укладено, то сенсу укладати Договір №2008254 про надання послуг у позивачки не було б абсолютно. Зазначене дає підстави стверджувати, що розгляд спірних питань, які виникли між сторонами щодо обох договорів, не може здйснюватися в окремих справах. В разі розділення вимог в окремі справи, можливість об`єктивно вирішити спір в повному обсязі з врахуванням всіх обставин втрачається, оскільки дані вимоги є взаємопов`язаними і повинні вирішуватися в комплексі.

З врахуванням викладеного вважає, що суд при постановленні ухвали віднісся до справи з надмірним фомалізмом.

Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про повернення позовної заяви в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву позивачці, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу та розірвання договору про надання послуг фактично складається з окремих самостійних вимог.

Оскільки позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог та сплачено судовий збір, виходячи із загальної суми позову, а після роз`єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується, то у даному випадку застосування судом положень ч.6 ст.188 ЦПК України і роз`єднання позовних вимог не сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства та призведе до безпідставного зменшення судових витрат позивача.

Водночас судом роз`яснено позивачу про можливість звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості з окремими позовами по кожному договору окремо.

Тобто, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог, передбачені ст. 188 ЦПК України.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із положеннями ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

Відповідно до приписів статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Пунктами 4, 5 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно із пунктом другим частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадку, коли порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 188 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої та другої статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення цивільного спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Об`єднаними можуть бути позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів). Однорідними є позовні вимоги, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у ч. 1 ст. 188 ЦПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах чотири, п`ять вказаної статті.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 18 серпня 2023 року тю справі № 910/21280/21 сформульовано правовий висновок щодо застосування норм про об`єднання позовів, який є релевантним і для цивільного судочинства в контексті тлумачення аналогічних процесуальних норм. Верховний Суд зазначив, що порушення правил об`єднання вимог має місце, якщо вимоги не пов`язані підставами виникнення або доказами. Однак, якщо заявлені в одному позові вимоги є однорідними або пов`язані доказами, у суду відсутні підстави для повернення позовної заяви. Верховний Суд також наголосив, що аналіз пункту 2 частини 4 статті 185 ЦПК України (аналог ст. 174 ГПК) у системному зв`язку з частиною 6 статті 188 ЦПК України свідчить про те, що у разі сумнівів щодо доцільності спільного розгляду, суд має право роз`єднати позовні вимоги, а не повертати заяву. Повернення заяви є крайнім заходом, який застосовується, коли об`єднані вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства або різними судами (виключна підсудність), чого в даній справі не встановлено.

На думку колегії суддів, суд дійшов помилкового висновку про порушення правил об`єднання позовних вимог, не врахувавши положення ч. 1 ст. 188 ЦПК України.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, вимоги позивачки за обома договорами (№2008253 та №2008254) мають спільну правову та фактичну природу. Правовідносини виникли між одними і тими самими сторонами, укладені в один день (20.08.2025) та спрямовані на досягнення єдиної господарської мети – організація бізнесу з продажу кави через автомати. Послуги з пошуку локації (Договір №2008254) є похідними від основного зобов`язання з придбання обладнання (Договір №2008253), оскільки без наявності обладнання послуги з пошуку місця для нього втрачають економічний сенс для позивача.

Крім того, поданими доказами (договори, квитанції) підтверджується спільність доказової бази, оскільки факти укладення, виконання та порушення цих двох договорів нерозривно пов`язані. Спільний розгляд заявлених вимог в одному провадженні не лише не ускладнює, а навпаки сприяє повному та об`єктивному з`ясуванню обставин, оскільки дозволяє суду дослідити обставини справи, надати оцінку усім доказам в сукупності та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, уникнувши ризику ухвалення суперечливих судових рішень в окремих провадженнях.

Посилання суду першої інстанції на те, що спільний розгляд вимог призведе до безпідставного зменшення судового збору, не може бути підставою для повернення позову, оскільки питання правильності сплати судового збору вирішується судом при відкритті провадження та може бути скориговане шляхом залишення позову без руху для доплати судового збору, а не поверненням позовної заяви.

Слід зауважити, що навіть у разі сумнівів суду щодо доцільності спільного розгляду, процесуальним законом (ч. 6 ст. 188 ЦПК України) передбачено інститут роз`єднання позовних вимог, а не повернення заяви, що у даному випадку є проявом надмірного формалізму та обмежує доступ до правосуддя.

Отже, слід дійти висновку, що суд дійшов помилкового висновку про недоцільність спільного розгляду всіх заявлених позовних вимог та не вирішив питання про застосування положень ч. 6 ст. 188 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Так, у справі «Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню на підставі ст.379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Сорокіної Ірини Володимирівни задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 06 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови.

Повний текст постанови складений 21 липня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк