Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №712/15098/25 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м.Черкаси

Справа № 712/15098/25

Провадження № 22-ц/821/1512/26

Категорія: 305010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: Виконавчий комітет Черкаської міської ради, Державна казначейська служба України, Перший відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

представник виконавчого комітету Черкаської міської ради - Прокопчук Анна Петрівна,

представник Державної казначейської служби України - Ярош Сергій Васильович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника Державної казначейської служби України - Яроша Сергія Васильовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Токової С.Є. у приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Державної казначейської служби України, Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення коштів,-

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчого комітету Черкаської міської ради, Державної казначейської служби України, Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про повернення незаконно стягнутих коштів та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що Першим відділом ДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було примусово виконано постанову адміністративної комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради № 168 від 12.06.2024 та стягнуто з її банківського рахунку штраф на користь держави у сумі 1 275 грн та виконавчий збір у розмірі 127,50 грн, яку вона оскаржила в судовому порядку і яка рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2025 року була скасована.

Зазначене рішення суду набрало законної сили. З огляду на вказане судове рішення, яким було скасовано штраф, відпала правова підстава, а тому вказані кошти підлягають поверненню їй , як особі, з рахунку якої вони були стягнуті.

Крім того, Головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Чорною С.А., при примусовому виконанні постанови № 168 адміністративної комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 1 275, 00 грн, прийняті наступні документи у виконавчому провадженні (далі – ВП) № 75906826 : постанову від 27.08.2024 про арешт коштів боржника, якою стягнуто з ФОП ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/ основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 1 683, 25 грн; постанову від 27.08.2024 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, які стягуються із ФОП ОСОБА_1 ; постанову від 27.08.2024 про стягнення виконавчого збору, якою стягнуто із ФОП ОСОБА_1 127, 50 грн виконавчого збору на користь Першого відділу ДВС у м.Черкаси; постанову від 30.08.2024, про зняття арешту з коштів боржника, яка свідчить про примусове стягнення коштів з ФОП ОСОБА_1 , а саме: 1 275, 00 грн штрафу; 280,75 грн- мінімальних витрат ВП; 127, 50 грн– виконавчого збору; постанову від 10.09.2025 про закінчення виконавчого провадження, яка свідчить про повне фактичне виконання скасованого судом рішення № 168 від 12.06.2024 та про незаконне стягнення коштів із ФОП ОСОБА_1 за ВП № 75906826.

Щодо витрат виконавчого провадження та повернення стягнутого посилається на практику Верховного Суду та вважає, що вони також підлягають задоволенню, оскільки це передбачене ч. 7 ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження», заявник має право захистити та відновити свої права не тільки за допомогою звернення до інших органів, установ таких, як ДВС, а й за допомогою звернення до суду, оскільки всі витрати, які виникли у період виконання рішення суду, яке потім було скасоване, пов`язані безпосередньо з виконанням цього рішення, та є наслідком виконання рішення, а тому підлягають поверненню як безпідставно отримані, оскільки підстава у вигляді рішення суду відпала у зв`язку з його скасуванням.

Вказує, що незаконні дії відповідача - виконавчого комітету ЧМР, в особі його адміністративної комісії, призвели до тривалих душевних страждань і стресу. У зв`язку з винесенням та необхідністю оскарження незаконної постанови № 168 вона відчула приниження та несправедливе переслідування з боку органу влади, що травмувало її морально.

Для захисту своїх прав, зазначає ОСОБА_1 , вона була змушена протягом цілого року відвідувати судові засідання, подавати належні докази та спростовувати заперечення опонента, а також, спілкуватися із виконавчою службою, нести витрати часу, отримувати нервове напруження та стрес, що особливо важко для людини її віку, що спричинило вагомі моральні страждання та сприяло суттєвому погіршенню її стану здоров`я і змусило на протязі цілого місяця здійснювати стаціонарне лікування, про що свідчить додана до цієї заяви виписка із медичної карти.

Заподіяну адміністративною комісією ВК ЧМР шкоду оцінює в 100 000 грн. До того ж, незаконно стягнені кошти до цього часу їй не повернуті, у зв`язку із чим доведеться ще витратити немало часу, моральних сил і здоров`я для їх повернення.

На підставі вищевикладеного ОСОБА_1 просить суд:

стягнути на свою користь з Державної казначейської служби України зайво стягнуті кошти в розмірі 1 275,00 грн;

стягнути на свою користь з Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) зайво стягнуті кошти в межах виконавчого провадження № 75906826 від 27.08.2024 року в розмірі 280,75 грн - мінімальних витрат виконавчого провадження та 127,50 грн виконавчого збору;

стягнути з виконавчого комітету Черкаської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань департаменту управління справами та юридичного забезпечення Черкаської міської ради на свою користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року позовні вимоги - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 зайво стягнуті кошти в розмірі 1 275,00 грн та 5 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення коштів у розмірі 1 275,00 грн, суд першої інстанції виходив із того, що після скасування судом постанови про застосування штрафу, платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави.

Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення зайво стягнутих коштів в межах виконавчого провадження у розмірі 280,75 грн та 127,50 грн, суд виходив із того, що процедуру оскарження постанови про застосування штрафу, позивачкою було ініційовано вже після відкриття виконавчого провадження щодо її примусового виконання, тому кошти, які були стягнуті як витрати виконавчого провадження, не можуть вважатися безпідставно перерахованими.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено належними і допустимими доказами завдану моральну шкоду розмір якої, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд визначив у 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі, поданій 25 травня 2026 року через систему «Електронний суд», ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду в частині стягнення моральної шкоди необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, просила змінити рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року в частині визначення розміру моральної шкоди та стягнути з ВК Черкаської міської ради на її користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не погоджено відшкодування розміру моральної шкоди.

Вказує, що ФОП ОСОБА_1 є особою похилого віку та інвалідом 2 групи, проте здійснює підприємницьку діяльність і сплачує податки, однак Черкаська міська рада на протязі багатьох років свідомо чинить їй перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08.08.2022 у справі №580/7963/21, визнано протиправною бездіяльність департаменту архітектури та містобудування Черкаської міської ради щодо невчинення своєчасних і належних дій з продовження 6 паспортів прив`язки тимчасових споруд.

Пізніше, зазначає позивачка, вона знову змушена була вирішувати питання продовження паспортів прив`язки в усіх судових інстанціях, що негативно вплинуло на її стан здоров`я і спричинило їй суттєву моральну шкоду.

В червні 2024 року відносно неї було прийнято постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 адміністративного штрафу, яка нею була оскаржена до суду і рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 серпня 2025 року у справі № 580/3572/24 скасовано постанову адміністративної комісії ВК Черкаської міської ради про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу у розмірі 1 275,00 грн.

Суд першої інстанції не врахував, що Черкаська міська рада продовжує порушувати її права, законні інтереси та перешкоджає господарській діяльності.

При визначенні моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, суд першої інстанції не мотивував, чому саме такий розмір є справедливим та не зазначив підстав відхилення її обгрунтувань щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн; не надав належної оцінки ключовим доказам у справі, зокрема: медичній документації, доказам багаторічного психологічного стресу, поясненням щодо негативного впливу незаконних дій відповідача на стан здоров`я позивачки, обґрунтуванням погіршення ділової репутації ФОП ОСОБА_1 . Вказує, що завдана моральна шкода пов`язана не лише зі штрафом, а постійними судовими процесами у зв`язку із незаконними діями Черкаської міської ради, які також призвели до значного погіршення її стану здоров`я.

Суд фактично переклав на позивачку надмірний тягар доказування та проігнорував вік та стан здоров`я, тривалість порушення прав позивачки, неправильно застосував практику ЄСПЛ, допустив істотне порушення норм процесуального права, оскільки суд розглянув справу без виклику сторін, що призвело до поверхневого аналізу доказів та неповного встановлення обставин справи; вважає визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди явно несправедливим та непропорційним.

В апеляційній скарзі, поданій 09 червня 2026 року через систему «Електронний суд», представник Державної казначейської служби України – Ярош С.В., вважаючи рішення суду в частині стягнення моральної шкоди винесеним з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, при неповному з`ясуванні обставин справи та без врахування правової позиції Верховного суду у подібних правовідносинах, просив рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року змінити, скасувавши в частині стягнення моральної шкоди з Державного бюджету України та доповнити резолютивну частину рішення новим абзацом наступного змісту: «стягнути з Виконавчого комітету Черкаської міської ради на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди», в іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що шкода, завдана фізичній особі органом місцевого самоврядування відшкодовується таким органом місцевого самоврядування незалежно від вини цього органу, або її посадовими особами, а не за рахунок коштів Державного бюджету, як помилково вирішив суд першої інстанції.

Посилається на висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 459/274/17, згідно якої шкода повинна бути відшкодована винною особою – боржником (органом місцевого самоврядування), а на Казначейство покладається функція з виконання рішення суду щодо стягнення коштів з боржників відповідно до вимог та Порядку №845, які не були враховані судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 09 червня 2026 року, представник Державної казначейської служби – Ярош С.В. не погоджується з вимогами апеляційної скарги ОСОБА_1 у повному обсязі та вважає рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру моральної шкоди винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при всебічно з`ясованих обставинах справи, з урахуванням позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах і просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року в частині визначення розміру моральної шкоди - залишити без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 15 червня 2026 року, представник Виконавчого комітету Черкаської міської ради – Прокопчук А.П., вважаючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 необгрунтованими, такими, що не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

18 червня 2026 року до Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив Виконавчого комітету Черкаської міської ради, в якому остання просила доводи відзиву ВК Черкаської міської ради визнати необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів її апеляційної скарги, просить її апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення змінити в частині визначення моральної шкоди, шляхом збільшення її розміру до 100 000,00 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12.06.2024 адміністративна комісія Виконавчого комітету Черкаської міської ради розглянула матеріали справи про адміністративні правопорушення за ст. 152 КУпАП відносно ФОП ОСОБА_1 , за результатом розгляду було винесено постанову № 168 від 12.06.2024 про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП та накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 1 275,00 грн. Вказану постанову позивачкою було оскаржено в судовому порядку і рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 серпня 2025 року вона була скасована.

Державним виконавцем Першого відділу Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) було відкрито виконавче провадження № 75906826 з виконання постанови Адміністративної комісії № 168 від 12.06.2024 про стягнення з Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 на користь держави штрафу в сумі 1 275,00 грн. Також, було винесено постанови про стягнення з боржника розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 280, 75 грн та стягнення виконавчого збору у сумі 127,50 грн.

10.09.2024 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.08.2025 у справі № 580/8721/24 скасовано постанову адміністративної комісії.

Моральну шкоду позивач оцінила у розмірі 100 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення моральної шкоди, тому в частині стягнення коштів у розмірі 1 275,00 грн, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не переглядається.

В повній мірі зазначенимвимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те саме правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 та вони відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24).

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року у справі № 462/6940/24.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами (див. постанову Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).

Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, яку ОСОБА_1 визначила у розмірі 100 000,00 грн, позивачка вказала, що незаконні дії відповідача – ВК Черкаської міської ради призвели до тривалих душевних страждань і стресу. У зв`язку з винесенням та необхідністю оскарження незаконної постанови № 168 вона відчула приниження та несправедливе переслідування з боку органів влади, що травмувало її морально. Крім того, для захисту своїх прав вона була змушена протягом року відвідувати судові засідання, отримувати нервове напруження та перебувати у стресовому стані, що особливо важко для людини її віку, що спричинило моральні страждання та сприяло суттєвому погіршенню стану здоров`я і змусило її протягом місяця перебувати на стаціонарному лікуванні.

Обов`язок доказування в цивільному процесі встановлений статтею 81 ЦПК України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказуванню підлягає факт завдання особі моральної шкоди, в чому така моральна шкода знайшла вираз, в якій грошовій формі чи в якій матеріальній формі особа оцінює завдану їй шкоду та з чого вона при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради, яка, в подальшому, була скасована судом, а провадження у справі закрито, позивачка вимушена була приймати участь у процедурі притягнення її до відповідальності у статусі порушника, звертатися до суду щодо поновлення порушених прав, то остання відповідно відчувала душевні страждання, занепокоєння та зазнавала негативних вимушених змін у своєму житті, у зв`язку із чим суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував загальні засади цивільного законодавства, а саме: розумність, виваженість та справедливість.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її збагачення.

Є необгрунтованими посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , що судом першої інстанції не погоджено відшкодування розміру моральної шкоди, оскільки при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди, заподіяної діями/бездіяльністю органів місцевого самоврядування, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що було дотримано судом першої інстанції.

На переконання колегії суддів, визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди 5 000,00 грн з урахуванням характеру спірних правовідносин, ступеня та наслідків порушення прав позивачки, наявних доказів є справедливою та достатньою компенсацією моральних страждань ОСОБА_1 .

Також є необгрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно того, що ФОП ОСОБА_1 є особою похилого віку та інвалідом 2 групи, здійснює підприємницьку діяльність і сплачує податки, однак Черкаська міська рада на протязі багатьох років свідомо чинить їй перешкоди у здійсненні підприємницької діяльності, оскільки обгрунтування позову стосується виключно протиправності постанови адміністративної комісії від 12.06.2024 №168, скасованої рішенням суду, а апеляційна скарга ґрунтується обставинами, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до діяльності/бездіяльності Черкаської міської ради, проте предметом даного спору є наслідки прийняття постанови адміністративної комісії № 168 від 12.06.2024 та відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із скасуванням даної постанови, тому в цій частині доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відхиляються як безпідставні.

Водночас, в апеляційній скарзі представник Державної казначейської служби України – Ярош С.В. не погоджується із рішенням суду лише в частині стягнення коштів з Державного бюджету України.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла до наступних висновків.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права є учасником цивільних відносин, а тому виступають відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 172 ЦК України).

Статтею 77 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а в результаті неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування - за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалася на те, що їй завдано моральну шкоду протиправними діями адміністративної комісії виконавчого комітету Черкаської міської ради, яка полягає в прийнятті відносно неї постанови про накладення адміністративного штрафу, яка була в подальшому скасована рішенням суду, що набрало законної сили, а провадження у справі про адміністративне правопорушення – закрито і просила стягнути моральну шкоду саме з виконавчого комітету Черкаської міської ради.

Відповідно до приписів статті 1174 ЦК України обов`язок з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових або службових осіб органу місцевого самоврядування, покладається саме на відповідний орган місцевого самоврядування як юридичну особу публічного права. Іншого порядку відповідальності посадових або службових осіб органу місцевого самоврядування законом не визначено.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, проте помилково зазначив в резолютивній частині рішення щодо стягнення коштів з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди є правильним, однак зробленим із неправильним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та з порушенням норм процесуального прав, тому апеляційна скарга представника Державної казначейської служби України – Яроша С.В. підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - до зміни.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.9 ч. 1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Державної казначейської служби України задоволена, а позивач звільнена від сплати судового збору, і при зверненні до суду із апеляційною скаргою Державною казначейською службою України було сплачено судовий збір у розмірі 1 996,80 грн, тому вказану суму судових витрат по оплаті судового збору Державній казначейській службі України належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Державної казначейської служби України - Яроша Сергія Васильовича – задовольнити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зайво стягнуті кошти в розмірі 1 275,00 грн. та стягнути з Виконавчого комітету Черкаської міської ради (ЄДРПОУ 04061547) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 5 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.»

В іншій частині рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 травня 2026 року - залишити без змін.

Компенсувати Державній казначейській службі України сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 996,80 грн. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча: О.В. Карпенко

Судді : Ю.В. Сіренко

Л.І. Василенко

/повний текст постанови суду виготовлений 23 липня 2026 року/