Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №759/14168/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14168/25

пр. № 2/759/1259/26

13 травня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кравченка Ю.В., за участю секретаря судового засідання Немировської А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиції сторін

Аргументи позивачки

25 червня 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана адвокатом Дяківим Б.З., до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що:

- з 02 лютого 2008 року позивачка і відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі;

- за час шлюбу позивачка і відповідач набули право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі також - квартира);

- право власності на квартиру зареєстроване за відповідачем;

- про поділ квартири в позасудовому порядку позивачка і відповідач не домовилися.

З урахуванням викладеного, просила визнати за нею право власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином. Протягом розгляду справи позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила.

Аргументи відповідача

ОСОБА_2 та його представник, адвокат, Грищук М.В. у судове засідання не з`явилися, про причини неявки не повідомили, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Відзив на позовну заяву ОСОБА_2 не подав.

ІІ. Процесуальні дії суду

16 липня 2025 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху з підстав несплати позивачкою судового збору в повному обсязі.

22 липня 2025 року суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій визначив проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 17 вересня 2025 року.

Разом із позовною заявою представник позивача, адвокат Дяків Б.З., подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Зазначене клопотання суд задовольнив, про що зазначив в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Разом з позовною заявою ОСОБА_3 подала заяву про забезпечення шляхом витребування у відповідача копій правовстановлюючих документів на квартиру та у Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» інвентаризаційної справи щодо квартири.

23 липня 2025 року суд постановив ухвалу, якою в задоволенні вказаної заяви відмовив.

У зв`язку з бажанням сторін мирно врегулювати спір підготовче засідання, призначене на 17 вересня 2025 року суд відклав на 10 листопада 2025 року.

10 листопада 2025 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, призначив судове засідання на 14 січня 2026 року.

На підставі заяви представника відповідача судове засідання, призначене на 14 січня 2026 року, суд відклав на 19 березня 2026 року.

У зв`язку з неявкою відповідача судове засідання, призначене на 19 березня 2026 року, суд відклав на 13 травня 2026 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на те, що відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, а також ураховуючи те, що позивачка проти ухвалення заочного рішення не заперечила, суд без оформлення окремого документа ухвалив провести заочний розгляд справи.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Обставини, які встановив суд

02 лютого 2008 року позивач і відповідачка зареєстрували шлюб. Зазначену обставину відповідач визнав у підготовчому засіданні, яке відбулося 17 вересня 2025 року.

На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 25.11.2009, квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с. 76-77).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 432032593 інформація про квартиру в Державному реєстрі прав відсутня (а.с. 14).

ІV. Мотиви суду

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Аналогічна за змістом норма наведена у частині першій статті 4 ЦПК України.

Одним зі способів захисту цивільних прав, згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, є визнання права.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 372/504/17 від 21.11.2018.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Аналогічна за змістом норма закріплена у ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно із ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

V. Оцінка і висновки суду

У справі, що розглядається:

- за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність квартиру АДРЕСА_1 ; право власності на квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 ;

- в силу приписів ст. 60, 61, 63 СК України квартира належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної сумісної власності;

- доказів укладення шлюбного договору між сторонами, а так само доказів наявності будь-яких інших домовленостей щодо квартири матеріали справи не містять; отже, частки сторін у праві власності на квартиру є рівними, тому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить по 1/2 (одній другій) частці у праві власності на квартиру;

- відповідач у судове засідання не з`явився, не скористався своїми процесуальними правами учасника справи, не подав відзиву на позов та не навів суду будь-яких аргументів, якщо у нього такі існували, що спростовують доводи позивачки і надані нею докази в обґрунтування позовних вимог.

За таких обставин, суд констатує, що права позивачки підлягають судовому захисту шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позов повністю.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Позивачка при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 12 612,62 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.4415467816.1 від 16.06.2025 (а.с. 7) та платіжною інструкцією АТ КБ «Приватбанк» № 0.0.44640518386.1 від 18.07.2025(а.с. 50).

Доказів понесення інших судових витрат сторони у справі не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову повністю, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 280, 282, 288, 289, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 12 612,62 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне рішення суду складене 25 травня 2026 року.

Суддя Ю.В. Кравченко