Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №380/696/21 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа №380/696/21

провадження №К/990/26485/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, Львівської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2022 року (у складі - головуючої судді Сидор Н.Т.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року (у складі: головуючого судді - Кушнерика М.П., суддів: Курильця А.Р., Мікули О.І.) у справі №380/696/21,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (далі - Третя кадрова комісія, Комісія, відповідач-1), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Львівської обласної прокуратури (далі - відповідач-3), в якій, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Третьої кадрової комісії від 21.12.2020 №3 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», відповідно до якого ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації заступником начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 ;

- зобов`язати уповноважену кадрову комісію з атестації прокурорів та Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 новий час (дату) для проходження співбесіди (III етапу атестації);

- визнати протиправним і скасувати наказ виконувача обов`язків керівника Львівської обласної прокуратури від 16.03.2021 за № 624к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді заступника начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області з 17.03.2021;

- стягнути з відповідача-3 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.03.2021 по день ухвалення судом рішення у справі.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що рішення про неуспішне проходження прокурором атестації є безпідставним, необґрунтованим та невмотивованим, таким, що порушує права позивача, а також суперечить Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Порядку проходження прокурорами атестації, Порядку роботи кадрових комісій, а також самій меті проведення атестації прокурорів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Третьої кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» №3 від 21.12.2020.

Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської обласної прокуратури №624к від 16.03.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено позивача в органах прокуратури на посаді заступника начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області, з 18 березня 2021 року.

Стягнуто з відповідача-3 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 307 864 грн 05 коп. без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача в органах прокуратури на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 35 615, 69 грн без урахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки Третьої кадрової комісії щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетентності з мотивів неповного та частково неправильного виконання практичного завдання є необґрунтованими, позаяк оцінка професійної компетентності позивача була здійснена Комісією лише на підставі виконаного практичного завдання та без урахування того, що позивач успішно пройшов попередні етапи атестації. Окрім цього, на переконання судів попередніх інстанцій, оскаржуване рішення кадрової комісії в частині висновків про наявність сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики також не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності.

5. Враховуючи, що підставою звільнення позивача фактично слугувало рішення Третьої кадрової комісії, суди вважали оскаржуваний наказ також протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї, додаткових пояснень

6. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022, та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

7. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач-2, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України, вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питань дискреційних повноважень кадрової комісії стосовно належного обґрунтування рішення комісії про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди, в частині оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, зокрема, внаслідок реалізації повноважень членів кадрових комісій ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду професійної етики та доброчесності та надавати оцінку коректності відповідей наданих прокурором.

8. Крім того, відповідач-2 зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань застосування положень пункту 6 розділу І Порядку №221 та пункту 13 розділу ІІ Закону №113-ІХ щодо можливості врахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди, а також наявності повноважень суду щодо надання оцінки коректності відповідей наданих прокурором під час проведення співбесіди в частині визначення його професійної компетентності.

9. У відзиві на касаційну скаргу позивач доводить Суду позицію про те, що суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи та правильно застосували норми матеріального права, а оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими.

10. У додаткових поясненнях позивач просить врахувати під час касаційного розгляду і вирішення даної справи Рішення Конституційного Суду України від 01.03.2023 у справі №3-5/2022 (9/22), згідно яким визнано неконституційним пункт 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який унормовував відносини з попередженням прокурорів про можливе майбутнє звільнення з посади та проведення атестації.

11. На переконання Офісу Генерального прокурора, які викладені в додаткових поясненнях, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, та не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

12. Касаційна скарга Офісу Генерального прокурора до Верховного Суду надійшла 30.09.2022.

13. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2022 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

14. Ухвалами Верховного Суду від 05.10.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2022 у справі №380/696/21. Відмовлено скаржнику у задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

15. Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

16. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В. судді: Уханенко С.А., Мельник-Томенко Ж.М.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, подавши заяву про переведення та про намір пройти атестацію, взяв участь у проходженні атестації та успішно пройшов перші два етапи атестації: склав успішно іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора - 84 бали; склав успішно іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки - 102 бали.

18. 21 грудня 2020 року позивач виконав практичне завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, а також проходив співбесіду третьої кадрової комісії з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

19. Зі змісту протоколу засідання Третьої кадрової комісії від 21.12.2020 вбачається, що «відповідно до Порядку роботи кадрових комісій, було поставлено на голосування пропозицію про ухвалення рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 , враховуючи результати проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Результати голосування: за - 0, проти - 5. Рішення про успішне проходження атестації позивача не ухвалено. Ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації.

Як наслідок прийнято рішення Третьою кадровою комісією №3 від 21.12.2020 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», згідно якого позивач не пройшов атестацію.

За змістом згаданого рішення: «Комісією під час проведення співбесіди із прокурором ОСОБА_1 було виявлено його незнання окремих положень КК та КПК України. При цьому, відповідно до ст. 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, прокурор повинен фахово орієнтуватися у чинному законодавстві.

Таким чином, прокурором ОСОБА_1 практичне завдання № 6 вирішено з явними грубими помилками, зокрема, встановлено незнання вимог ст.ст. 223, 291 КПК України та порушення ст. 15 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів,

Крім того, поведінка ОСОБА_1 , не відповідає вимогам ст. 16, 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів. Зокрема, ОСОБА_1 повідомив комісії, що саме він познайомив з іншим прокурором Дрогобицької місцевої прокуратури К. свого товариша ОСОБА_2 з метою придбання останнім нежитлового приміщення, яке перебувало під арештом, та фактично виступив гарантом передачі коштів за це приміщення. Більше того, ОСОБА_1 двічі був присутнім під час передачі коштів з вищевказаною метою прокурору К., яку у подальшому було засуджено за вказані незаконні дії. При цьому під час надання пояснень комісії ОСОБА_1 висловив стійке переконання про відсутність в його діях порушень вимог законодавства і Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.

Зазначене створює обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності та професійної етики.

У зв`язку з викладеним, керуючись пунктами 11-16 розділу IV Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 № 221 (зі змінами), Третя кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації заступником начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області ОСОБА_1 ».

20. Згідно наказу виконувача обов`язків керівника Львівської обласної прокуратури від 16.03.2021 за №624к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач звільнений з посади заступника начальника Бориславського відділу Дрогобицької місцевої прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 17 березня 2021 року.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

21. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

23. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

24. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження та правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

25. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

26. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

27. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі і по тексту - Закон №113-ІХ), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені відповідні зміни.

28. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221), розділом ІV якого врегульовано порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

29. Так, відповідно до пункту 12 розділу ІV Порядку №221 співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.

30. Пунктом 13 розділу ІV Порядку №221 визначено, що співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

31. Відповідно до пунктів 15, 16 розділу ІV Порядку №221 після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.

Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.

32. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття (абзац третій пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого Наказом Генерального прокурора №233 від 17.10.2019 (далі і по тексту - Порядок №233)).

33. З огляду на наведені правові норми рішення кадрової комісії, ухвалене за результатами атестації, зокрема її третього етапу, має містити обґрунтований висновок про те, за якими саме критеріями (компетентності, професійної етики або доброчесності) та на підставі яких доведених фактів, прокурор не відповідає займаній посаді та, відповідно, підлягає звільненню.

34. Колегія суддів зазначає, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування наведених норм в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (у рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди).

35. Зокрема, у постановах від 18.05.2023 у справі №140/13270/21, від 21.10.2021 у справі №640/154/20 та багатьох інших, Верховний Суд висловився щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу (кадрової комісії) можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить дискреційним повноваженням цього органу під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

36. Отже, в аспекті порушених у касаційній скарзі питань та, з огляду на існуючу правозастосовчу практику Верховного Суду у цій категорії спорів, колегія суддів відхиляє посилання відповідача-2 на дискреційність повноважень кадрових комісій та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації.

37. Окрім цього, у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №120/3458/20-а та від 11.11.2021 у справі №640/17212/20-а сформував правову позицію стосовно необхідності урахування результатів перших двох етапів тестування при наданні оцінки відповідності прокурора вимогам професійної компетентності під час співбесіди. Зазначена позиція Верховного Суду щодо оцінки професійної компетентності прокурора у межах атестації в подальшому підтримана Верховним Судом у постановах від 28.04.2022 у справах №540/2328/20 та №120/4055/20-а, від 12.05.2022 у справі №520/10443/2020, від 19.05.2022 у справі №260/2845/20, від 11.08.2022 у справі №160/8111/20 та багатьох інших.

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Комісія оцінила рівень володіння практичними уміннями та навичками позивача на підставі лише виконаного практичного завдання.

39. А тому, вірними є висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість оскаржуваного рішення в цій частині та такі висновки відповідають наведеній правовій позиції Верховного Суду.

40. Також неспростованими зі сторони відповідача-2 є висновки судів попередніх інстанцій стосовно необґрунтованості рішення кадрової комісії в частині наявності сумнівів щодо відповідності позивача вимогам професійної етики.

41. Отже, за встановлених у справі обставин, доводів касаційної скарги та практики Верховного Суду, колегія суддів уважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Третьої кадрової комісії «Про неуспішне проходження прокурором атестації» №3 від 21.12.2020.

42. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

43. З огляду на те, що підставою для прийняття наказу виконувача обов`язків керівника Львівської обласної прокуратури від 16.03.2021 за № 624к «Про звільнення ОСОБА_1 », було протиправне рішення кадрової комісії, то вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ також є протиправним та підлягав скасуванню.

44. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що в заяві про збільшення позовних вимог позивач додатково уважав протиправним застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як підстави для його звільнення.

45. З огляду на висновки судів попередніх інстанцій, вказаним доводам оцінки надано не було.

46. Колегія суддів додатково зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

47. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

48. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

49. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

50. Належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

51. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

52. У постановах від 10.07.2026 у справі №420/5756/21, від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

53. З огляду на викладене, колегія суддів уважає за необхідне врахувати наведений підхід при вирішенні цього спору в суді касаційної інстанції та доповнити мотиви оскаржуваних судових рішень.

54. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

55. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

56. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

57. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

58. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення, доповнивши їх мотивами цієї постанови, а в решті - судові рішення слід залишити без змін.

59. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

60. З огляду на результат касаційного перегляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року справі №380/696/21 змінити, доповнивши їх мотивувальні частини мотивами цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року справі №380/696/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко