Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №640/1663/20 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа №640/1663/20

провадження №К/990/21113/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Уханенка С.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Рябошапки Руслана Георгійовича, Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії №2 про визнання протиправними дій, визнання незаконним і скасування наказу, вищання протиправним і скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №640/1663/20,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Рябошапки Руслана Георгійовича (далі - відповідач-1, Рябошапка Р.Г. ), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2), Кадрової комісії №2 (далі - відповідач-3, Друга кадрова комісія, Комісія), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії №2 від 06.12.2019 №12 «про неуспішне проходження атестації»;

- визнати протиправними дії Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. щодо видачі наказу №2092ц від 21.12.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019;

- визнати незаконним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2092ц;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною (рівноцінною) даній посаді в Офісі Генерального прокурора з 24.12.2019;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 по дату винесення рішення;

- стягнути з Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач, зокрема, зазначав, що спірне рішення кадрової комісії не відповідає фактичним обставинам, а саме висновки і мотиви, які покладені Комісією в основу оскаржуваного рішення відносно майнового стану позивача, у тому числі щодо відповідності майна, яке знаходиться у власності чи користуванні позивача, його законним доходам або доходам близьких осіб, є необґрунтованими та протиправними, оскільки були зроблені шляхом перебирання на себе виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції. Також указував, що наказ про звільнення не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення, а ліквідації Генеральної прокуратури України не відбулось.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 позов задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 2 від 06.12.2019 №12 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2092ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року;

- поновлено ОСОБА_1 з 25 грудня 2019 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України;

- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 151 469 (один мільйон сто п`ятдесят одна тисяча чотириста шістдесят дев`ять) гривен 60 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 грн.

4. Суд першої інстанції виходив, окрім іншого, з того, що повноваженнями щодо перевірки декларацій наділене виключно Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), від якого будь-яких повідомлень щодо ОСОБА_1 до Кадрової комісії №2 не надходило; зміст оскаржуваного рішення не дає можливості встановити дійсних мотивів і підстав його прийняття; спірний наказ про звільнення позивача підлягає скасуванню як такий, що прийнятий на підставі рішення кадрової комісії, протиправність якого встановлена у ході розгляду справи.

5. Присуджуючи на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн, суд першої інстанції зазначив, що їх понесення підтверджується матеріалами справи, а будь-яких клопотань про зменшення розміру відповідних витрат не заявлялося.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, а рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині та у пункті 9 його резолютивної частини, визначивши, що належні до стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора судові витрати на професійну правничу допомогу складають 11 883, 90 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

7. Суд апеляційної інстанції, з поміж іншого, виходив із безпідставності доводів позивача щодо протиправності спірного наказу у зв`язку із, зокрема, відсутністю обставин, зазначених у пунктів 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а саме ліквідації чи реорганізації органу прокуратури. Суд апеляційної інстанції вказував, що позивача звільнено у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про не успішне проходження атестації, а не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, що підтверджується безпосереднім посиланням у наказі саме на підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, яким чітко визначено, за якою підставою звільняється прокурор у разі неуспішного проходження ним атестації.

8. Суд апеляційної інстанції також указував, що наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування, не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно. Водночас, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що спірне рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки його зміст є лише констатацією сумніву у доброчесності прокурора та його професійній етиці без належного обґрунтування такого висновку.

9. Змінюючи рішення суду першої інстанцій, суд апеляційної інстанції зважав на пропорційний принцип розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог та те, що обсяг задоволених у цій справі позовних вимог (з урахуванням майнової вимоги про стягнення моральної шкоди (1000 грн) та чотирьох вимог немайнового характеру (768,40 грн х 4)) складає 56,59 %, присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2. Отже вважав, що на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 883,90 грн (56,59 % від 21 000 грн).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї

10. Не погодившись із прийнятими у справі судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач-2, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, указує про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.12.2021 у справі №640/1787/20, від 14.07.2022 у справі №640/1083/20, від 30.08.2022 у справі №420/7408/20, стосовно питання компетенції кадрових комісій при перевірці відповідності прокурора вимогам доброчесності через призму повноважень НАЗК.

12. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить відмовити відповідачу-2 у задоволені касаційної скарги.

ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. 12 червня 2023 року до касаційного суду надійшла скарга Офісу Генерального прокурора.

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2023 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В., судді: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

15. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/1663/20.

16. Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2023 зупинено виконання оскаржуваних судових рішень в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

17. Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2026 справу призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

18. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Жук А.В. судді: Уханенко С.А., Мельник-Томенко Ж.М.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Наказом Генерального прокурора України від 27.10.2016 №1414-ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Державної фіскальної служби України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

20. У зв`язку з прийняттям 19.09.2019 Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів iз реформи органів прокуратури» №113-ІX, позивачем 10.10.2019 подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

21. Матеріали справи свідчать, що позивач успішно склав іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а також іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, набравши відповідно, 76 та 98 балів, у зв`язку з чим був допущений до останнього етапу атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

22. Зі змісту протоколу від 06.12.2019 №12 Кадрової комісії №2 вбачається, що, врахувавши результати проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, комісія вирішила ухвалити рішення про неуспішне проходження позивачем атестації.

23. Рішенням Кадрової комісії №2 від 06.12.2019 №12 встановлено, що ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

24. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що під час проведення співбесіди Кадрова комісія з`ясувала обставини, які свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів щодо відповідності способу (рівня) життя прокурора та членів його сім`ї (близьких родичів) задекларованим доходам.

25. Підставами виникнення у Комісії сумнівів у відповідності позивача вимогам професійної компетентності визначено відомості, вказані в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині відсутності відомостей щодо вартості нерухомого майна, набутого у 2003 році, у 2005 році та у 2011 році, а також в частині набуття права власності на квартиру площею 123,3 кв м, вартістю 1 653 909 грн, грошові кошти на придбання якої ОСОБА_1 надала його сестра - ОСОБА_3 в сумі 100 000 євро; при цьому підтверджуючих документів окрім копії пояснень ОСОБА_3 , позивачем надані не були, як і не були надані документи щодо місця роботи сестри та дані щодо її доходів.

26. Наказом Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2092ц ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

29. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

30. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та правильність застосування норм матеріального права і повноту дотримання процесуального права судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає наступне.

31. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

32. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

33. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі і по тексту - Закон №113-ІХ), який набрав чинності з 25.09.2019, передбачено реформу системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені відповідні зміни.

34. Відповідно до пунктів 7 - 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, з метою проведення атестації прокурорів, Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221), розділом ІV якого врегульовано порядок проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора.

35. Одним із критеріїв процедури перевірки дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності (підпункт 3 пункту 9 розділу ІV Порядку №221), є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції.

36. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у постановах від 14.07.2022 у справі №640/1083/20 та від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 підкреслював, що визначена чинним законодавством атестація не передбачає проведення повної перевірки декларанта на запити прокурора чи кадрових комісій. Моніторинг способу життя суб`єкта декларування передбачає лише вибіркову перевірку та на підставі повідомлень фізичних чи юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб`єктів декларування, задекларованим ним майну і доходам.

37. Так, встановлений Законом України «Про запобігання корупції» порядок перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та передбачена Законом №113-ІХ процедура атестації з проведенням співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності є двома різними, окремими, законодавчо врегульованими процедурами, які мають різні правові наслідки, не підміняють та не суперечать одна одній.

38. Тому, наявність у НАЗК виключних повноважень на здійснення повної перевірки декларацій, яка полягає, зокрема, у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення суб`єкта декларування не обмежує кадрові комісії у здійсненні ними перевірок відповідності прокурора вимогам професійної етики та доброчесності відповідно до положень Закону №113-ІХ.

39. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10.07.2026 у справі №420/5756/21, від 17.10.2025 у справі №640/1262/20, від 26.06.2025 у справі №440/4268/20, від 19.05.2025 у справі №420/15162/23, від 12.02.2025 у справі №640/456/20, від 16.01.2025 у справі №460/6135/20, від 28.11.2024 у справі №400/3003/21, від 08.08.2024 у справі №420/7076/20, від 24.06.2024 у справі №260/1134/23, від 10.05.2024 у справі №640/1273/20, від 11.04.2024 у справі №420/10138/20, від 21.03.2024 у справі №460/6862/20, від 09.02.2024 у справі №140/608/21, від 02.11.2023 у справі №380/6044/21, від 26.10.2023 у справі №240/2118/21, від 28.09.2023 у справі №640/39174/21, від 06.07.2023 у справі №640/21878/20, від 08.06.2023 у справі №420/23643/21, від 31.05.2023 у справі №160/5323/21, від 18.04.2023 у справі №640/1652/20, від 28.03.2023 у справі №160/8851/20, від 22.12.2022 у справі №420/11824/20, від 17.11.2022 у справі №640/16131/20, від 27.10.2022 у справі №640/3612/20, від 22.09.2022 у справі №200/7541/20-а, від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 та інших.

40. Аналізуючи питання компетенції кадрових комісій при перевірці відповідності прокурора вимогам доброчесності через призму повноважень НАЗК, суд апеляційної інстанції у цій справі урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.07.2022 у справі №640/1083/20 та від 30.08.2022 у справі №420/7408/20 та, виходячи із встановлених обставин у справі, дійшов вірних висновків про те, що спірне рішення кадрової комісії не відповідає вимогам обґрунтованості та підлягало скасуванню.

41. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знаходять свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції і не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

42. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, не обґрунтовані та відхиляються колегією суддів.

43. Відповідно до пункту 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

44. З огляду на те, що підставою для прийняття наказу Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 №2092ц про звільнення позивача з посади у зв`язку із неуспішним проходженням атестації було протиправне рішення кадрової комісії, то вірним є висновок судів попередніх інстанцій, що оскаржуваний наказ також є протиправним та підлягав скасуванню.

45. Водночас, матеріалами справи підтверджується, що в позовній заяві в якості підстав позову в частині оскарження наказу про звільнення позивач указував, що такий наказ не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру» та ставить позивача у стан правової невизначеності, оскільки його зміст не дозволяє встановити дійсні підстави звільнення.

46. Суд першої інстанції вказаним доводам оцінки не надав. Натомість, суд апеляційної інстанції уважав безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо протиправності спірного наказу у зв`язку із, зокрема, відсутністю обставин, зазначених у пункті 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

47. Колегія суддів додатково зауважує, що після відкриття касаційного провадження у цій справі Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора), та визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

48. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

49. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.21.2000 (справа №1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

50. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

51. Належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

52. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

53. У постановах від 10.07.2026 у справі №420/5756/21, від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, у тому числі, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

54. З огляду на викладене, колегія суддів уважає за необхідне врахувати наведений підхід при вирішенні цього спору в суді касаційної інстанції та доповнити мотиви оскаржуваних судових рішень.

55. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

56. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

57. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

58. Відповідно до частин першої, четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

59. Враховуючи наведене, перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновків, що касаційну скаргу слід задовольнити частково та змінити оскаржувані судові рішення, доповнивши їх мотивами цієї постанови, а в решті - судові рішення слід залишити без змін.

60. Колегія суддів уважає, що Судом надано відповідь на всі доводи, які можуть вплинути на правильне вирішення справи на цій стадії судового розгляду.

Щодо питання поновлення виконання оскаржуваних судових рішень.

61. Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

62. Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2023 задоволено заяву Офісу Генерального прокурора та зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі №640/1663/20 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до закінчення перегляду судових рішень в касаційному порядку.

63. Ураховуючи результат касаційного перегляду, слід поновити виконання оскаржуваних судових рішень.

64. Судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359, 375 КАС України, Верховний Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №640/1663/20 змінити, доповнивши їх мотивувальні частини мотивами цієї постанови. В іншій частині судові рішення - залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №640/1663/20.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.

СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко С.А. Уханенко