Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №320/49040/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

справа № 320/49040/23

адміністративне провадження № К/990/49915/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №320/49040/23

за позовом ОСОБА_1 до Державної аудиторської служби України, за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" - про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

за касаційною скаргою адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року, прийняте в складі головуючої судді Діски А.Б., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, прийняту в складі колегії суддів: судді-доповідача Собківа Я.М., суддів Мєзєнцева Є.І., Сорочка Є.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Державної аудиторської служби України щодо здійснення перевірки діяльності ПАТ "Укрнафта" у період з 01.01.2017 до 19.08.2022 з питань, зазначених у аудиторському звіті за результатами державного фінансового аудиту діяльності ПАТ «Укрнафта» з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 02.08.2023 №05-21/2 та вказаних у акті планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 29.06.2023 №05-21/2;

- визнати протиправними дії Державної аудиторської служби України зі складання за період перевірки ПАТ «Укрнафта» з 01 січня 2017 року до 19 серпня 2022 року: аудиторського звіту за результатами державного фінансового аудиту діяльності ПАТ «Укрнафта» з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 02.08.2023 №05-21/2; акту планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 29.06.2023 №05-21/2; вимог, оформлених листом відповідача «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023;

- визнати протиправними дії Державної аудиторської служби щодо прийняття до розгляду заперечень ПАТ «Укрнафта» разом з листом «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, що були подані поза межами строку, встановленого діючим законодавством;

- визнати протиправними та скасувати вимоги Державної аудиторської служби України, оформлені листом «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, складені відповідачем за результатами проведення планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» з 01.01.2017 до 19.08.2022 року.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про те, що він, як особа, яка обіймала посади члена правління ПАТ «Укрнафта» (з 06.10.2017 до 01.05.2019), виконуючого обов`язки голови правління ПАТ «Укрнафта» (з 01.05.2019 до 30.07.2020) та голови правління ПАТ «Укрнафта» (з 31.07.2020 до 09.11.2022) звертається до суду з метою захисту своїх прав та законних інтересів, оскільки за період, коли він був членом правління ПАТ «Укрнафта» та очолював виконавчий орган ПАТ «Укрнафта», Держаудитслужбою було виявлено низку порушень вимог законодавства України з боку керівника виконавчого органу ПАТ «Укрнафта». Позивач наголошує, що кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

3. Позивач не погоджується із результатами, пропозиціями, рекомендаціями, вимогами зазначеними Держаудитслужбою в аудиторському звіті від 02.08.2023 №05-21/2, у акті ревізії від 29.06.2023 №05-21/2 та у вимозі, оформленій листом відповідача «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980 від 10.08.2023, оскільки вважає, що дії Держаудитслужби щодо здійснення державного фінансового аудиту ПАТ «Укрнафта» та проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» за період з 01.01.2017 до 19.08.2022 є незаконними, а тому дії відповідача щодо складання аудиторського звіту від 02.08.2023 №05-21/2, акта ревізії від 29.06.2023 №05-21/2 та вимоги, оформленої листом відповідача від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, також є протиправними.

4. Позивач уважає, що здійснення державного фінансового контролю (державного фінансового аудиту та ревізії) за період з 01.01.2017 до 19.08.2022 щодо питань господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» не входить до повноважень Держаудитслужби. Також позивач посилається на те, що незважаючи на відсутність порушень норм законодавства України в діяльності ПАТ «Укрнафта» в період з 01.01.2017 до 19.08.2022 та в період, коли позивач обіймав відповідні керівні посади у ПАТ «Укрнафта» (06.10.2017- 09.11.2022), відповідач вчинив вказані дії (державний фінансовий аудит та ревізію) з метою фіксації неіснуючих порушень у аудиторському звіті від 02.08.2023 №05-21/2, у акті ревізії від 29.06.2023 №05-21/2 та у вимозі, оформленій листом «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

5. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та осіб, що приєдналися до апеляційної скарги ОСОБА_1 : ОСОБА_4, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишено без задоволення, а рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року - без змін.

7. Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що правовідносини у сфері державного фінансового контролю (зокрема державного фінансового аудиту чи планової ревізії) виникають виключно між органом державного фінансового контролю та об`єктом контролю (аудиту). Так, суди зазначали про те, що спірна вимога є індивідуально-правовим актом, а відтак породжує права і обов`язки для підконтрольної установи, якій вона адресована. Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння шкоди саме його правам та інтересам оскаржуваними діями щодо проведення перевірки ПАТ «Укрнафта» чи складання звіту та акта перевірки, яка адресована ПАТ «Укрнафта», а також вчинення ПАТ «Укрнафта» чи відповідачем заходів для забезпечення притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю.

8. Суди дійшли висновків про те, що дії Державної аудиторської служби України щодо здійснення перевірки діяльності ПАТ "Укрнафта", складання аудиторського звіту, акта планової виїзної ревізії, прийняття до розгляду заперечень, а також вимога Державної аудиторської служби України, оформлена листом «Про усунення виявлених порушень» від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, не порушують прав ОСОБА_1 , оскільки такі дії вчинені відповідачем щодо об`єкта контролю, а саме ПАТ «Укрнафта». ОСОБА_1 не є учасником правовідносин з приводу оскарження дій Державної аудиторської служби України щодо проведення державного фінансового контролю та вимоги №000500-14/8980-2023 від 10.08.2023. Право на її оскарження має підприємство, щодо якого проводилася ревізія. Правом здійснювати від імені такого підприємства представницькі функції, зокрема звертатися до суду, наділена відповідна уповноважена особа - керівник або голова комісії з реорганізації.

9. З урахуванням наведених обставин суди дійшли висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 про необхідність отримання ним, як колишнім працівником та керівником ПАТ «Укрнафта» захисту у вигляді визнання протиправними дій та вимоги про усунення порушень, тому відмовили у задоволенні позовних вимог.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. Не погоджуючись із рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, адвокат Логінов Костянтин Еварестович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

11. Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження, представник позивача посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

12. Касатор зазначає про те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо оскарження акта індивідуальної дії безпосередньо посадовими особами (в т.ч. колишніми) об`єкта контролю та/або аудиту, які визначені суб`єктом владних повноважень відповідальними (винними) у вчиненні того чи іншого правопорушення та, відповідно, чиї права та законні інтереси порушує цей акт індивідуальної дії, в умовах, коли об`єкт контролю та/або аудиту незаконними діями сприяє протиправним діям та винесенню протиправних рішень суб`єктом владних повноважень (що доведено матеріалами цієї справи).

13. У касаційній скарзі представник позивача посилається на те, що саме щодо дій та рішень виконавчого органу ПАТ «Укрнафта», до складу якого входив позивач, за період з 01.01.2017 по 31.12.2022 було проведено ревізію відповідачем. Так, у вимозі Держаудитслужби зазначено низку порушень та вимог щодо усунення таких порушень і недоліків, нібито допущених позивачем за час його перебування на посаді в.о. голови правління та голови правління ПАТ «Укрнафта», тобто, у вимозі відповідач встановив позивача винною особою.

14. Крім того касатор, посилаючись на пункт четвертий частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не були досліджені зібрані докази у справі та не було надано їм відповідної оцінки, також не витребувано матеріали та докази, які б дозволяли суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі. Також касатор вказує на те, що суд апеляційної інстанції залишив без розгляду клопотання позивача про приєднання доказів, що унеможливило об`єктивний розгляд справи, а також суди розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Касатор звертає увагу на те, що справа була розглянута суддею першої інстанції Діскою А.Б., якій правомірно, на думку касатора, був заявлений відвід, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Відвід був заявлений і судді апеляційної інстанції Собківу Я.М., отже, в ухваленні оскаржуваних судових рішень брали участь судді, яким обґрунтовано були заявлені відводи.

ІV. Позиція інших учасників справи

15. Адвокат Катрук Євген Анатолійович, який діє в інтересах ОСОБА_3 , надав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд задовольнити касаційну скаргу.

16. У відзиві на касаційну скаргу Державна аудиторська служба України просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - залишити в силі.

17. Адвокат Шеін Ігор В`ячеславович, який діє в інтересах ОСОБА_4 , у відзиві на касаційну скаргу просить суд задовольнити касаційну скаргу.

18. Адвокат Катрук Євген Анатолійович, який діє в інтересах ОСОБА_2 , у відзиві на касаційну скаргу просить суд задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

19. Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М., від 21 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за скаргою адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року.

20. Касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

21. 07 лютого 2025 року від адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про передачу справи №200/7238/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2026 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами на 23 липня 2026 року.

VI. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

23. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 рішенням наглядової ради ПАТ "Укрнафта" відповідно до протоколу від 06.10.2017 року №3/17 був призначений членом правління - заступником голови правління, виконавчим віце-президентом з питань збуту ПАТ "Укрнафта".

24. У період з 01.05.2019 по 30.07.2020 тимчасове виконання обов`язків голови правління ПАТ "Укрнафта" відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 28.03.2019, протокол №27, наказу про призначення від 01.05.2019 №873-к здійснював ОСОБА_1 .

25. З 31.07.2020 ОСОБА_1 був головою правління ПАТ "Укрнафта", відповідно до рішення наглядової ради ПАТ "Укрнафта" від 20.05.2020, протокол №7/20 та від 23.07.2020, протокол №12/20, наказ про призначення від 31.07.2020 №1719-к. Вказану посаду позивач обіймав до 09.11.2022, відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 09.11.2022, протокол №2, наказ про припинення трудового договору, (контракту) від 09.11.2022 №1812-к.

26. Державною аудиторською службою України було проведено заходи державного фінансового контролю щодо ПАТ "Укрнафта" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року, а саме: державний фінансовий аудит діяльності ПАТ "Укрнафта"; ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрнафта".

27. За результатами проведення державного фінансового аудиту було складено аудиторський звіт за результатами державного фінансового аудиту діяльності ПАТ "Укрнафта" з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 02.08.2023 №05-21/2.

28. За результатами проведення ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрнафта" Держаудитслужбою підготовлено: акт планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства "Укрнафта" за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 29.06.2023 №05-21/2; вимогу за результатами ревізії, оформлену листом "Про усунення виявлених порушень" від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, у якій зазначено, що ПАТ "Укрнафта" повинно надати Держаудитслужбі до 11.09.2023 вичерпну інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків разом із завіреними копіями підтвердних первинних, розпорядчих та інших документів.

29. У зазначених індивідуальних актах, складених за результатами державного контролю, викладено висновки щодо порушень, допущених ПАТ "Укрнафта".

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

30. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

31. Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України)

Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

32. Статтею 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26 січня 1993 року № 2939-XII, далі - Закон №2939-ХІІ, передбачено, що здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

33. Орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, Бюджетним кодексом України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

34. Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

35. За приписами частини першої статті 4 Закону №2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

36. Пункт 3, 7, 10 статті 10 Закону №2939-XII. Органу державного фінансового контролю надається право залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців відповідних органів виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок.

37. Органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

38. Органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

39. У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

40. Згідно пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43, далі - Положення №43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

41. Підпунктом 3 пункту 4 Положення №43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки державних закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

42. В силу пп.16 пункту 6 Положення №43 Держаудитслужба України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

43. Згідно з пунктом 7 Положення №43 Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

44. Порядок проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок №550), яким визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

45. Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку.

46. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

47. Згідно з пунктом 6 Порядку №550 органи державного фінансового контролю за письмовим зверненням можуть отримувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, що стосується діяльності та фінансового стану об`єкта контролю.

48. Відповідно до абзацу восьмого пункту 3 Порядок №550 об`єкт контролю - підконтрольна установа та її відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також суб`єкт господарювання незалежно від форми власності, який не віднесено Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон) до підконтрольних установ та у якого здійснюється державний фінансовий контроль на підставі судового рішення, ухваленого у кримінальному провадженні.

49. Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

50.Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2019 року №252 затверджено Порядок проведення Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами державного фінансового аудиту діяльності суб`єктів господарювання (далі - Порядок №252).

51. Згідно з пунктом 3 Порядку №252, державний фінансовий аудит діяльності суб`єктів господарювання (далі - аудит) - це вид державного фінансового аудиту, що полягає у перевірці та аналізі стану справ щодо законного та ефективного використання державних та/або комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, стану внутрішнього контролю у суб`єктів господарювання.

52. Підпунктом 7 пункту 4 Порядку встановлено, що об`єкт аудиту - суб`єкт господарювання державної і комунальної власності, підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов`язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об`єднання таких підприємств;

53.Під час проведення аудиту з метою дослідження гіпотез аудиту та отримання аудиторських доказів може здійснюватися збір інформації за письмовим запитом органу Держаудитслужби та/або державними аудиторами за місцезнаходженням учасника аудиту (пункт 8 Порядку №252).

VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

54. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

55. З огляду на викладені приписи статті 341 КАС України, Суд здійснює перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги.

56. Касаційне провадження у цій справі відкрите з підстав, передбачених пунктами 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

57. У касаційній скарзі представник позивача посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо права посадових осіб (в тому числі колишніх) об`єкта контролю на самостійне оскарження акта індивідуальної дії, яким їх визнано винними у правопорушенні.

58. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

59. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Держаудитслужба відповідно до вимог Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», Порядку №252 та Порядку № 550 провела заходи державного фінансового контролю фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» за період з 01.01.2017 по 31.12.2022, шляхом проведення державного фінансового аудиту та інспектування, у формі планової ревізії.

60. За результатами проведеного державного фінансового аудиту Держаудитслужба склала звіт № 05-21/2, а за результатами проведеної планової ревізії - акт ревізії № 05-21/2 та вимогу, у якій вказано про те, що ПАТ «Укрнафта» повинна надати Держаудитслужбі до 11.09.2023 інформацію про вжиті заходи з усунення порушень і недоліків.

61. Зазначений звіт №05-21/2 та акт ревізії №05-21/2 разом з вимогою щодо вжиття заходів з усунення порушень Держаудитслужба керуючись Порядком №252 та Порядком №550, надіслала на поштову адресу ПАТ «Укрнафта».

62. Позивач звернувся з цим позовом до суду, оскільки вважає протиправними дії відповідача щодо проведення вказаних заходів державного контролю, складання акта ревізії та аудиторського звіту, а також вимогу про усунення виявлених порушень, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, оскільки у вимозі Держаудитслужби зазначено низку порушень та вимог щодо усунення таких порушень і недоліків, нібито допущених позивачем за час його перебування на посаді в.о. голови правління та голови правління ПАТ «Укрнафта».

63. Верховний Суд звертає увагу на те, що аналіз положень Порядку №252 та Порядку № 550 дає підстави для висновку про те, що вказані підзаконні нормативно-правові акти містять імперативні норми, які чітко регламентують сферу їх застосування за колом осіб, визначаючи конкретних суб`єктів, на правовідносини за участю яких поширюється їхня дія.

64. Так, приписи Порядку №252 містять визначення «об`єкт аудиту» - це суб`єкт господарювання державної і комунальної власності, підприємства, утворені в установленому порядку органами державної влади, органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов`язань і здійснення платежів, у тому числі державні, казенні, комунальні підприємства, а також господарські товариства, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарські товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, у тому числі казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, об`єднання таких підприємств (підпункт 7 пункту 4) та "учасники аудиту" - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми і форми власності та суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, які мали (мають) безпосередні правовідносини з об`єктом аудиту та/або були задіяні для виконання договірних відносин з об`єктом аудиту (підпункт 8 пункту 4).

65. Порядок №550 містить визначення "об`єкт контролю" - підконтрольна установа та її відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також суб`єкт господарювання незалежно від форми власності, який не віднесено Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" до підконтрольних установ та у якого здійснюється державний фінансовий контроль на підставі судового рішення, ухваленого у кримінальному провадженні (абзац восьмий пункт 3).

66. Також Порядок №252 та Порядок № 550 передбачає те, що орган державного фінансового контролю, зокрема Держаудитслужба, за результатами проведення зазначених заходів надсилає відповідні документи, тобто аудиторський звіт та/або акт ревізії, саме об`єкту аудиту (об`єкту контролю) із встановленням строків їх розгляду.

67. Отже, Верховний Суд уважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що правовідносини, які виникають у сфері здійснення державного фінансового контролю (державного фінансового аудиту, планової ревізії тощо) виникають виключно між органом державного фінансового контролю та об`єктом аудиту та/або об`єктом контролю.

68. У цій справі, крім дій щодо проведення заходів державного фінансового контролю відносно ПАТ "Укрнафта", позивач оскаржує також вимогу "Про усунення виявлених порушень" від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, яка видана за результатами проведених заходів державного фінансового контролю, щодо оскарження якої Верховний Суд зазначає таке.

69. У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

70. Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

71. Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

72. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

73. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

74. Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

75. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

76. Згідно з частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

77. Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

78. Згідно з пунктами 18, 19 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

79. Так, правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин.

80. Водночас правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов`язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб`єкта і відповідно інший суб`єкт зобов`язаний виконувати його вимоги.

81. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

82. Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі №9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22, від 17.07.2025 № 990/173/25 та інших.

83. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

84. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що з огляду на свій зміст, письмова вимога Держаудитслужби наділена ознаками правового акта індивідуальної дії, спрямованого на коригування діяльності підконтрольного об`єкта. Цей документ породжує правові наслідки виключно для юридичної особи - адресата, яка й зобов`язана її виконати. Відтак, цей акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства за позовом особи, щодо якої його було прийнято або чиїх прав та інтересів він безпосередньо стосується.

85. Позивач стверджує, що висновки Держаудитслужби як контролюючого органу, що викладені у звіті № 05-21/2 та акті ревізії № 05-21/2, а також у вимозі № 000500-14/8980-2023 можуть бути підґрунтям для стягнення грошових коштів в межах цивільного та/або господарського судочинства.

86. Верховний Суд звертає увагу на те, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

87. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують або можуть породити в майбутньому негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю. Тобто таке рішення (дії чи бездіяльність) є юридичним фактом, який має існувати на момент звернення до суду, передувати йому та підтверджуватися належними доказами.

88. Вимога органу державного фінансового контролю є обов`язковою до виконання лише в частині усунення виявлених порушень законодавства (коригування роботи підконтрольної організації) та породжує юридичні наслідки саме для підконтрольної установи. Водночас виявлені збитки, завдані державі чи об`єкту контролю, хоча й можуть бути зазначені у вимозі, не підлягають примусовому стягненню на підставі цього акта, оскільки вони відшкодовуються виключно у добровільному порядку або шляхом звернення органу контролю до суду з відповідним позовом.

89. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 20 травня 2025 року у справі №140/10477/23.

90. З огляду на викладене, твердження позивача щодо порушення його прав та законних інтересів Держаудитслужбою, шляхом прийняття індивідуально-правових актів відносно ПАТ «Укрнафта», мають виключно прогностичний характер, що підтверджує відсутність предмета судового захисту в цих правовідносинах. Оскільки право на звернення до суду виникає лише за умови реального порушення прав, свобод чи інтересів особи, позивач у цьому випадку не є суб`єктом (носієм) порушеного права.

91. Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дії Державної аудиторської служби України щодо здійснення перевірки діяльності ПАТ «Укрнафта», складання аудиторського звіту, акта планової виїзної ревізії, прийняття до розгляду заперечень, а також вимога Державної аудиторської служби України, оформлена листом "Про усунення виявлених порушень" від 10.08.2023 №000500-14/8980-2023, не порушують права ОСОБА_1 щодо їх оскарження, оскільки такі дії та рішення вчинені відповідачем у відношенні об`єкту контролю та аудиту, а саме ПАТ "Укрнафта".

92. Проаналізувавши доводи касаційної скарги щодо підстав відкриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд зазначає таке.

93. У касаційній скарзі касатор посилається на те, що суд апеляційної інстанції залишив без розгляду клопотання позивача про приєднання доказів, що унеможливило об`єктивний розгляд справи, а також суди розглянули у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Касатор звертає увагу на те, що справа була розглянута суддею першої інстанції Діскою А.Б., якій правомірно, на думку касатора, був заявлений відвід, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Відвід був заявлений і судді апеляційної інстанції Собківу Я.М., отже, в ухваленні оскаржуваних судових рішень брали участь судді, яким обґрунтовано були заявлені відводи.

94. Щодо доводів касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України, Верховний Суд зауважує, що відповідно до вказаної норми процесуального закону підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

95. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

96. Водночас частиною другою цієї статті передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

97. Частиною третьою статті 257 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

98. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).

99. Так, відповідно до частини четвертої статті 12 та частини четвертої статті 257 КАС України (у редакції, що була чинною на момент подання позовної заяви та вирішення питання про відкриття провадження у справі) виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

100. За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

101. Верховний Суд зазначає, що ця справа не належить до категорії справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного провадження у значенні згаданих статей, а тому Суд, беручи до уваги передбачені частиною третьою статті 257 КАС України чинники, може розглянути її як за правилами загального позовного провадження, так і за правилами спрощеного позовного провадження, якщо дійде такого висновку.

102. Судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2024 року про відкриття провадження у справі, посилаючись на положення статті 12 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей спір підлягає розгляду у формі спрощеного позовного провадження за правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

103. 08 лютого 2024 року та 12 квітня 2024 року до суду першої інстанції позивачем були подані заяви про перехід зі спрощеного провадження в загальне позовне провадження. Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що у справі є значний об`єм документів, зокрема акт планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2022 року від 29 червня 2023 року №05-21/2, містить об`єм до 1500 аркушів, що свідчить про значну складність справи та необхідність тривалого часу для їх дослідження. На підтвердження необхідності розгляду справи у порядку загального позовного провадження представником позивача наголошено на тому, що у даній справі надалі буде залучено значну кількість осіб, на права та інтереси яких рішення у даній справі може вплинути, а тому є нагальна необхідність у розгляді справи у порядку загального позовного провадження.

104. Ухвалами Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року та від 21 травня 2024 року відмовлено в задоволенні клопотань представника позивача про перехід зі спрощеного провадження в загальне позовне провадження та про колегіальний розгляд справи.

105. Таким чином, Київський окружний адміністративний суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог КАС України, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги у цій частині Верховним Судом відхиляються.

106. Не є слушними й твердження касатора щодо допущених судами першої та апеляційної інстанцій порушень при розгляді його заяви від 27 березня 2024 року про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. та заяви від 12 липня 2024 року про відвід судді Шостого апеляційного адміністративного суду Собківа Я.М.

107. Як слідує із матеріалів справи, до Київського окружного адміністративного суду 29 березня 2024 року надійшла заява представника позивача про відвід судді Дісці А. Б. від розгляду справи №320/49040/23 відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КАС України, за якою суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Обставиною, яка, за твердженням представника позивача, свідчить про наявність обставин, які викликають сумніви в упередженості чи необ`єктивності судді є невирішення питання про витребування доказів при відкритті провадження у справі, що позбавило позивача на формування його правової позиції при розгляді справи. Також представник позивача вказав, що суддею в порушення порядку хронологічної черговості прийнято ухвали про відмову в залученні третіх осіб, без розгляду клопотання про витребування доказів, що свідчить про упереджене та необ`єктивне ставлення до позивача. Крім того зазначає, що близька особа судді Діски А. Б. займає керівну посаду в іншій установі, підконтрольній Державній аудиторській службі України, відповідачем здійснювалась перевіка такої установи і результати заходів фінансового контролю були передані до правоохоронних органів. А тому позивач вважає, що відповідач та правоохоронні органи можуть тиснути на суддю Діску А. Б. через близьку особу та схиляти до прийняття завідомо неправосудних рішень у справі № 320/49040/23.

108. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року визнано заявлений позивачем відвід судді Діски А.Б. необґрунтованим та передано заяву про відвід судді у справі № 320/49040/23 на автоматизований розподіл для визначення судді, який вирішуватиме питання про заявлений відвід, відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, для розгляду заяви.

109. Ухвала мотивована тим, що заявляючи відвід судді, позивач не надав доказів на підтвердження обставин, які б об`єктивно викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості судді. Наведені позивачем обставини не свідчать про наявність підстав для відводу, передбачених у пункті 4 частини 1 статті 36 КАС України, а сам відвід пов`язується виключно з суб`єктивним сприйняттям позивачем ухвалених судових рішень та дій судді під час прийняття до провадження позовної заяви. Так, позивач вважає, що нерозгляд клопотання про витребування доказів під час відкриття провадження у справі унеможливлює подальший належний розгляд справи, оскільки позиції сторін в судовому процесі є неповними через наявність обставин, які залишаються офіційно судом нез`ясованими. Проте вказані доводи позивача не можуть свідчити про наявність обставин, які б об`єктивно викликали обґрунтовані сумніви в неупередженості судді, оскільки з огляду на вимоги ст. 9, 80 КАС України суд не позбавлений можливості витребувати необхідні докази протягом усього розгляду справи по суті, черговості розгляду заявлених клопотань закон не визначає, на момент подання заяви про відвід розгляд справи №320/49040/23 та клопотань триває, рішення по справі не прийнято. Також суд визнав необґрунтованими посилання позивача на ту обставину, що у зв`язку з перевіркою Державною аудиторською службою України іншої установи, а саме КНУ імені Тараса Шевченка, в якій працює близька особа судді Діски А. Б., суддя може бути упередженою при розгляді справи № 320/49040/23, оскільки виконання відповідачем функцій з державного фінансового контролю щодо КНУ імені Тараса Шевченка жодним чином не стосується предмету та підстав позову у даній справі.

110. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду у складі судді Колеснікової І.С. від 02 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Діски А.Б. від розгляду справи №320/49040/23.

111. Постановляючи вказану ухвалу, Київський окружний адміністративний суд керувався приписами статей 36, 37, 39, 40 КАС України та дійшов висновку про те, що жодних обставин, які б підтверджували, що головуючий суддя матиме упередженість щодо прийняття рішення у справі, окрім незгоди з процесуальними діями судді, у заяві про відвід не наведено. Зазначені обставини в обґрунтування заяви про відвід судді є суб`єктивними, не підтвердженими належними і допустимими доказами та не свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо неупередженості та об`єктивності судді, що свідчить про відсутність підстав для відводу судді.

112. Беручи до уваги наведене, Верховний Суд не встановив процесуальних порушень в порядку розгляду судом першої інстанції заяви представника позивача про відвід судді Діски А. Б. від розгляду справи №320/49040/23, ця заява розглянута відповідно до вимог статті 40 КАС України. Представником позивача не було наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю Діску А.Б. упередженою чи необ`єктивною або що вона прямо чи опосередковано заінтересована у результаті розгляду справи №320/49040/23, що свідчить про необґрунтованість заяви скаржника про відвід судді.

113. Також 12.07.2024 ОСОБА_1 подав заяву про відвід судді Шостого апеляційного адміністративного суду відвід судді Собківа Я.М. Вказана заява мотивована тим, що суддя Собків Я.М. на час вчинення дій з підготовки справи до розгляду не розглянув заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги. Крім того заявник зазначає, що ним разом із апеляційною скаргою було подано клопотання про витребування доказів, проте станом на дату подання заяви про відвід вказане клопотання вирішено не було, що, на думку позивача унеможливлює подальший належний розгляд справи в апеляційному провадженні.

114. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Шостого апеляційного адміністративного суду Собківа Я.М. від розгляду справи № 320/49040/23 визнано необґрунтованою та передано справу № 320/49040/23 для визначення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду судді, що вирішуватиме питання про відвід.

115. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду у складі судді Вівдиченко Т.Р. від 31 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Шостого апеляційного адміністративного суду Собківа Я.М. відмовлено.

116. Постановляючи вказану ухвалу, Шостий апеляційний адміністративний суд керувався приписами статей 36, 40 КАС України та дійшов висновку про те, що доводи позивача стосовно нерозгляду суддею заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги, а також, клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів не є обставинами, які в силу статей 36, 37 КАС України перешкоджали судді-доповідачу Собківу Я.М. брати участь у розгляді даної справи чи свідчили б про його упередженість. Водночас суд апеляційної інстанції не позбавлений можливості розглянути заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги, а також, клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів після призначення справи до розгляду. Також суд вказав на те, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року задоволено заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 . Також ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів розглянуто та задоволено.

117. Ураховуючи наведене Верховний Суд не встановив процесуальних порушень в порядку розгляду судом апеляційної інстанції заяви позивача про відвід судді-доповідачу Собківу Я.М. від розгляду справи №320/49040/23, заява розглянута відповідно до вимог статті 40 КАС України.

118. Щодо інших процесуальних порушень, на які представник позивача посилається у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

119. Також Верховний Суд відхиляє клопотання адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки для такої передачі відсутні критерії та підстави, визначені частиною п`ятою статті 346 КАС України.

120. Так, відповідно до вимог частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

121. За змістом наведених процесуальних норм, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням змісту спірних правовідносин та їх предмету правового регулювання оцінює наявність виключної правової проблеми та необхідність передачі справи для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

122. Проаналізувавши клопотання представника позивача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд зазначає, що наведені в ньому доводи не містять передбачених статтею 346 КАС України підстав для такої передачі.

123. Крім того Верховний Суд звертає увагу на те, що частиною п`ятою статті 346 КАС України передбачено право суду, а не обов`язок стосовно передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.

124. Отже, клопотання касатора про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

125. Верховний Суд констатує, що доводи касатора, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження у ході касаційного розгляду справи.

126. У контексті обставин цієї справи та підстав касаційного провадження Судом надано відповідь на всі доводи касаційної скарги, які можуть вплинути на правильне вирішення справи.

127. Суд резюмує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка. Суди правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

128. Наведені у касаційній скарзі доводи та аргументи не спростовують наведених у цій постанові висновків.

129. За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

130. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

131. Ураховуючи приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ХІ. Судові витрати

132. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у задоволенні клопотання адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , про передачу справи №320/49040/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу адвоката Логінова Костянтина Еварестовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

3. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі №320/49040/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко