Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №906/580/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 906/580/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: Малик С.О.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Служби безпеки України

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026

та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2026

у справі № 906/580/25

за позовом Служби безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок"

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 932 210, 80 грн,

В С Т А Н О В И В:

Служба безпеки України звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська промислова компанія «Крок» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 932 210,80 грн, з яких: 1 242 150,56 грн пеня і штраф за прострочення поставки товару; 690 060,24 грн штраф за поставку неякісного товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо поставки товарів за договором про закупівлю товарів за державні кошти №19/1-129в від 05.08.2024.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.01.2026 (суддя Нестерчук С.С.), залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 (колегія суддів у складі: Романюк Ю.Г. - головуючий, Саврій В.А., Миханюк М.В.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача: 496 860, 22 грн штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання; 690 060, 24 грн штрафу за поставку неякісного товару. Відмовлено у задоволенні вимог в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 745 290, 34 грн за прострочення виконання зобов`язання.

Судами обох інстанцій встановлено, що 05.08.2024 між Службою безпеки України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Крок" (продавець) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/1-129в, відповідно до умов якого а продавець зобов`язується у терміни, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити та передати у власність покупцю взуття різне, крім спортивного та захисного, код ДК 021:2015 - 18810000-0 (Черевики з високими берцями зимові), в кількості (асортименті) та по ціні, відповідно до Специфікації (додаток 1) та Технічної специфікації (додаток 2), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно з п.2.1 договору продавець зобов`язується поставити (передати) та відвантажити покупцю товар, якість, комплектність і кількість якого має відповідати вимогам Специфікації та Технічної специфікації, нормативно-технічної документації, яка діє на території України, технологічним регламентам заводу/фірми виробника (сертифікату виробника), стандартам якості (сертифікатам якості/відповідності, декларації про відповідність, технічним вимогам), висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи та іншій документації, що встановлює вимоги до якості товару такого типу.

Положеннями п. 2.2 договору передбачено, що товар постачається (передається) та відвантажується продавцем в упаковці та з маркуванням заводу/фірми виробника, повинен бути новим та таким, що не був у використанні. Продавець гарантує якість та комплектність товару, яка встановлена вимогами до товару такого типу, а також наявність документації, яка її підтверджує та надається заводом/фірмою виробником.

У п. 3.1 договору визначено, що ціна цього договору згідно зі специфікацією становить: 12 438 259,50 грн, у тому числі ПДВ 2 073 043,25 грн.

Строк (термін) поставки (передачі) продавцем товару покупцю встановлено до 17.12.2024 року (п. 5.1 договору).

Змістом п. 5.2 договору передбачено, що поставка (передача) та відвантаження продавцем товару покупцю здійснюється згідно зі специфікацією (додаток 1) та Технічною специфікацією (додаток 2), при цьому поставка може здійснюватися окремими партіями. Партією товару вважається кількість товару, яка вказана в рахунках-фактурах та видаткових накладних, наданих продавцем на підставі письмового замовлення покупця, в якому також покупцем зазначається розмірний ряд для виготовлення товару.

Пунктом 5.3 договору визначено, що письмове замовлення надсилається покупцем електронною поштою або факсом, з наступним надсиланням поштою, при цьому воно вважається отриманим продавцем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту надсилання поштою.

Згідно з п. 5.4 договору продавець зобов`язаний протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладання сторонами договору надати на затвердження покупцю зразки товару у кількості 2 (двох) одиниць (далі - робочі зразки товару), які перевірені у випробувальній лабораторії на відповідність вимогам технічних специфікацій та технічних умов, визначених у додатку 2. Робочі зразки повинні бути з ярликами, належним чином упаковані та мати товарний вигляд.

Відповідно до п. 5.4.4 договору строк проведення покупцем перевірки робочих зразків та документів до них становить 3 (три) робочих дні з дня їх отримання.

Нормами п. 5.4.7 договору передбачено, що у разі виявлення невідповідності робочих зразків вимогам технічних специфікацій та технічних умов покупець складає протокол невідповідності, після чого зразки повертаються продавцю для доопрацювання з подальшим повторним поданням на затвердження.

Строк повторної перевірки робочих зразків визначено у п. 5.4.8 договору та становить 3 (три) робочих дні.

Про готовність передачі товару (його окремої партії) (після затвердження робочих зразків товару) продавець зобов`язаний повідомити покупця за телефоном або факсом, з наступним надсиланням поштою (електронною поштою за адресою: 4otdell@ukr.net) (п.5.5 договору).

Товар не може бути поставлений (переданий) продавцем та прийнятий покупцем раніше ніж робочі зразки товару будуть затвердженні покупцем відповідно до умов договору (п.5.6 договору).

У п. 5.7 договору визначено, що поставка (передача) та відвантаження (розгрузка) товару продавцем здійснюється силами, засобами, транспортом продавця та за рахунок Продавця на адресу покупця: Україна, м. Київ (адреса повідомляється покупцем після отримання від продавця повідомлення про готовність поставки товару). Усі витрати, пов`язані із доставкою товару зі складу продавця на склад покупця, виконуються за рахунок продавця.

Під час приймання-передачі товару сторони зобов`язані належним чином перевірити в повному обсязі кількість, комплектність і якість (пакування, маркування, зовнішній вигляд, конструкцію, лінійні виміри) товару на відповідність вимогам технічних умов, технічних специфікацій та затвердженим робочим зразкам товару, а також належним чином оформити і підписати усі необхідні товаросупровідні документи, що засвідчують факт приймання-передачі товару (видаткові накладні тощо) (п. 5.8 договору).

Пунктом 5.9 договору передбачено, що покупець не підписує документи, зазначені у п. 5.8 договору, у разі виявлення факту поставки (передачі) продавцем неякісного (дефектного/бракованого, некомплектного, некількісного) товару (його частини), такого, що не відповідає умовам п.п.2.1-2.2 договору та/або вимогам, наведених у додатках 1, 2, у такому разі складається акт усунення недоліків товару (його частини), який підписують представники сторін.

Товар вважається поставленим (переданим) продавцем та прийнятим покупцем по кількості відповідно до видаткової накладної. Сторонами погоджено, що товар вважається прийнятим по якості у разі його відповідності нормативно-технічній документації, визначеної в додатку 2 (п.5.11 договору).

У разі постачання (передачі) продавцем покупцю неякісного товару (дефектного/бракованого, некомплектного, некількісного), такого, що не відповідає умовам п.п. 2.1- 2.2 договору та/або вимогам, наведених у додатках 1, 2 до договору, виявленого покупцем (сторонами) під час його прийому-передачі, продавець сплачує штраф, передбачений п. 8.2 договору та забезпечує його заміну новим якісним (комплектним, кількісним), відповідним до умов п.п. 2.1-2.2 договору та/або вимогам, наведених у додатках 1, 2 до договору товаром, за власний рахунок (силами, засобами та транспортом) протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання продавцем від покупця оформленого (складеного) і підписаного сторонами акта усунення недоліків (невідповідності) товару (його частини) (п.5.17 договору).

Покупець має право одностороннього (односторонньо дострокового) розірвання договору у разі невиконання (неналежного виконання) продавцем своїх зобов`язань за договором, повідомивши про це продавця у письмовій формі за 7 (сім) днів до дати розірвання договору. Договір вважається розірваним (втрачає чинність) на 8 (восьмий) день з дня надсилання вказаного письмового повідомлення. Покупець не відшкодовує витрати та/або збитки продавцю у разі розірвання договору з причин невиконання (неналежного виконання) зобов`язань за договором продавцем (п. 7.2.1 договору).

Відповідно до п. 7.3.1 договору продавець зобов`язаний забезпечити поставку (передачу) товару у строки встановлені договором.

У разі поставки (передачі) продавцем покупцю неякісного (дефектного/бракованого, некомплектного, некількісного), такого, що не відповідає умовам п.п. 2.1-2.2 договору та/або вимогам, наведеним у додатках 1, 2 товару, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 20% вартості такого товару та за власний рахунок (силами, засобами та транспортом) здійснює заміну на аналогічний товар належної якості, комплектності, кількості, відповідності до умов п.п. 2.1-2.2 договору та/або вимог, наведених у додатках 1,2 товаром, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання від покупця акта усунення недоліків (невідповідності) товару (його частини) (п. 8.2 договору).

За порушення строків виконання зобов`язання продавець сплачує покупцю пеню, у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (п. 8.3 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами та діє в межах строку дії правового режиму воєнного стану в Україні, але в будь-якому разі до 25.12.2024, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, щодо взаєморозрахунків, виконання продавцем гарантійних зобов`язань та в інших визначених договором випадках - є обов`язковим до виконання в повному обсязі (п. 12.1 договору).

Цей договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Того ж дня, 05.08.2024, сторонами укладено додаткову угоду №1, якою змінено ціну договору, виклавши п.3.1 у такій редакції:

"Ціна цього Договору згідно з Специфікацією (додаток 1) становить: 12 438 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 073 000,00 грн."

Крім того, цією угодою викладено у новій редакції Додаток 1 до Договору.

Специфікацією (додаток № 1 до Договору) сторони погодили:

1) найменування товару - Черевики з високими берцями зимові;

2) кількість - 5000 пар;

3) ціна за одиницю з ПДВ - 2487,60 грн;

4) загальна вартість з урахуванням усіх податків та зборів в т.ч. ПДВ - 12 438 000,00 грн.

У технічній специфікації (додаток №2 до Договору) визначено: черевики з високими берцями зимові виготовляються відповідно до технічної специфікації Міністерства оборони України "Черевики з високими берцями зимові" ТСА01XJ.14755-362:2022(01).

Предмет виготовляється в оливковому кольорі за технологією виробництва взуття литтєвого методу кріплення підошви.

07.08.2024 відповідач надав позивачу робочі зразки.

09.08.2024 позивач відповідно до п. 5.4.7 договору склав протокол невідповідності робочих зразків з переліком зауважень до них.

Робочі зразки згідно із супровідним листом від 12.08.2024 та реєстром повернення робочих зразків були повернуті відповідачу для доопрацювання.

Повторні зразки були надані відповідачем 13.11.2024 та затверджені позивачем 14.11.2024, про що складено відповідний протокол.

14.11.2024 позивач листом №19/1-6191вс повідомив відповідача розміри для виготовлення черевиків.

Згідно з видатковою накладною №319 від 17.12.2024 відповідач здійснив поставку товару - Черевики з високими берцями зимові у кількості 2000 пар на суму 4 975 200,00 грн. За актом приймання-передачі покупець прийняв 772 пари на суму 1 920 427,20 грн.

18.12.2024 сторони склали та підписали акт №1 про невідповідність товару, яким зафіксовано дефекти (заломи та потертості шкіри в місцях кріплення підошви, потертості верхнього краю носкової та задникової частини підошви в місцях її кріплення, раковини) у 1228 пар на суму 3 054 772,80 грн та погоджено повернення неякісного товару продавцю і його заміну на товар належної якості відповідно до умов та у терміни визначені договором, але не пізніше закінчення строку його дії.

Відповідно до видаткової накладної №327 від 25.12.2024 відповідач поставив 230 пар на суму 572 148,00 грн. Позивач прийняв 71 пару на суму 176 619,60 грн.

27.12.2024 сторони склали та підписали акт №2 про невідповідність, яким зафіксовано дефекти у 159 пар на суму 395 528,40 грн та погоджено їх повернення і заміну.

Отже, за поставками у грудні 2024 року покупцем прийнято товар у загальній кількості 843 пари на суму 2 097 046,80 грн.

Таким чином, покупцем прийнято товар у загальній кількості 843 пари на суму 2 097 046,80 грн, а саме відповідно до видаткової накладної №319 від 17.12.2024 прийнято товар у кількості 772 пар на суму 1 920 427,20 грн та видаткової накладної від №327 від 25.12.2024 прийнято товар у кількості 71 пара на суму 176 619,60 грн.

Відповідач звернувся до позивача з листом № 26/12/24 від 26.12.2024 з проханням розглянути питання щодо укладення додаткової угоди до Договору, якою передбачити зменшення обсягу поставки на 3000 пар без застосування штрафних санкцій, або перенесення строку поставки до 30.01.2025, посилаючись на істотну зміну обставин.

Листом №23 від 09.01.2025 відповідач, відповідно до умов договору, повідомив позивача про заплановане відвантаження продукції на 10.01.2025.

Відповідач звернувся до позивача з листом №13/01/25 від 13.01.2025 для надання роз`яснень щодо можливості виконання зобов`язань з постачання товару за Договором з огляду на те, що листом №23 від 09.01.2025 повідомляв про готовність до поставки товару, однак відповіді не отримав.

Листами №23/01/25 від 23.01.2025, №30/01/25 від 30.01.2025 відповідач проінформував позивача про готовність товару до поставки та просив повідомити про спосіб виконання зобов`язань за договором.

Позивач у відповідь на листи відповідача листами № 19/1/4/1-175 від 06.02.2025, 13.02.2025 повідомив, що з урахуванням затвердженого бюджетного асигнування на 2025 рік з посиланням на ч. 3 ст. 612 ЦК України відмовляються від укладання додаткової угоди та продовження виконання зобов`язань за договором.

Позивач листом №19/18-204 від 12.02.2025 направив відповідачу претензію щодо прострочення поставки товару на суму 1 242 150,56 грн станом на 05.02.2025, що складає 50 днів, та вимагав сплатити у місячний строк штрафні санкції у розмірі 1 932 210,80 грн згідно з наданим розрахунком.

У відповідь на зазначену претензію відповідач направив позивачу лист №10/03/25 від 10.03.2025, у якому вказав, що листами №23 від 09.01.2025, №13/01/25 від 13.01.2025 та №23/01/25 від 23.01.2025 повідомляв позивача про готовність товару за договором поставки. Також відповідач зазначив, що 10.01.2025 з метою виконання договірних зобов`язань ним було направлено автотранспорт із партією товару, однак, за твердженням відповідача, автомобіль на територію покупця пропущений не був, у зв`язку з чим поставка не відбулась.

Посилаючись на п. 7.1.2 договору (обов`язок покупця приймати поставлений товар згідно з видатковими накладними), відповідач повідомив, що прострочення поставки відбулося не з його вини, а тому нарахування пені 0,1% вартості товару та штрафу 7% вважає безпідставним.

Крім того, відповідач висловив заперечення щодо нарахування штрафу за поставку неякісного товару, пославшись на п. 3.3.3 ТСА01XJ.14755-362:2022(01), який передбачає, що допускається відхилення тону кольору, яке суттєво не впливає на загальну кольорову гаму; не значні розводи кольору на підошві, які значно не впливають на загальну кольорову гаму предмета; незначні виливи поліуретану всередину взуття, при умові, що вони в плоскому вигляді не спричиняють дискомфорт під час носіння взуття.

Відповідач зазначив, що у зв`язку з цим застосування штрафу на підставі п. 8.2 договору вважає необґрунтованим.

Частково задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості. У той же час, суди дійшли висновку про наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій у розмірі 745 290,34 грн.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суди обох інстанцій неправильно застосували норми ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.06.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 21.07.2026 та надано строк на подання відзиву на неї до 03.07.2026.

До Верховного Суду 25.06.2026 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить залишити останню без задоволення, а оскаржені судові рішення у відповідній частині - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів в оскарженій частині, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За частинами другою, третьою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Оскільки позивач оскаржує судові рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (зменшення штрафних санкцій), колегія суддів переглядає судові рішення саме в цій частині.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

Так, главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За ч.ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України також передбачено, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.

Висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово і послідовно викладався Верховним Судом у низці постанов.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

При цьому, у законодавстві не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Зокрема, Верховний Суд зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Колегія суддів також зауважує, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 виклала, зокрема, такі висновки:

" …. - розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України та в ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду…;

- … індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Як убачається зі змісту оскаржених судових рішень у справі № 906/580/25, приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, судами враховано, зокрема: частковий ступінь виконання відповідачем зобов`язання та вжиття заходів для його виконання; особливості процедури виконання договору, зокрема необхідність затвердження робочих зразків лише 14.11.2024 та об`єктивно стислий строк для виготовлення продукції до 17.12.2024; поведінку сторін після спливу строку поставки, зокрема неодноразові повідомлення відповідача про готовність до поставки та відмову позивача від прийняття виконання лише у лютому 2025 року; відсутність доказів збитків, співмірних заявленому розміру неустойки; наявність обставин, пов`язаних із виконанням відповідачем державних контрактів для потреб сектору безпеки і оборони.

При цьому суди вказали, що такі обставини не усувають факту порушення та не звільняють відповідача від відповідальності, однак мають істотне значення для визначення співмірності санкцій наслідкам порушення.

У вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій положень ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, Суд звертається до наведених вище висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 та наголошує на тому, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19, від 04.10.2021 у справі №922/3436/20, від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вирішення питання щодо зменшення розміру неустойки є виключною дискрецією суду, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та реалізується ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження та оцінки доказів за правилами статей 210, 86 ГПК України.

У справі, яка переглядається, вирішуючи питання про зменшення штрафу та пені, суди перевірили всі доводи сторін і врахували всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнали за можливе реалізувати право на зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Відтак, з огляду на конкретні обставини справи, яка розглядається, доводи скаржника у цій частині не знайшли свого підтвердження. Суд відхиляє доводи щодо неправильного застосування судами положень ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, якими передбачено можливість зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки суд, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини та подані докази в сукупності обґрунтовано визначив, що такі обставини є достатніми для зменшення штрафних санкцій. Переоцінка цих обставин та встановлення інших обставин, в силу визначених статтею 300 ГПК України меж перегляду справи судом касаційної інстанції не входить до компетенції Верховного Суду, як суду права.

З огляду на наведене вище у Суду відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним (близькі за змістом висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22).

За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень в частині зменшення розміру штрафних санкцій, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині відсутні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення у відповідній частині, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Служби безпеки України залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 та рішення Господарського суду Житомирської області від 22.01.2026 у справі № 906/580/25 в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.