Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №916/3085/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/3085/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 (суддя Щавинська Ю. М.)

і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 (головуючий суддя Павленко Н. А., судді Богатир К. В., Лічман Л. В.)

у справі № 916/3085/25

за позовом фізичної особи-підприємця Нєжикова Геннадія Яновича

до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про визнання договору укладеним,

(у судовому засіданні взяли участь: представника позивача - Тащі М. М., представника відповідача - Бондара А. Г.)

ВСТУП

1. Позивач як переможець електронного аукціону звернувся до суду з цим позовом про визнання укладеним договору оренди за результатами електронного аукціону щодо строкового платного користування об`єктом комунальної власності, який не був укладений внаслідок ненадіслання відповідачем офіційного повідомлення про час та місце його підписання.

2. Суди позов задовольнили.

3. За результатом розгляду касаційної скарги відповідача, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на викладене у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову

4. Фізична особа - підприємець Нєжиков Геннадій Янович (далі - позивач, ФОП Нєжиков Г. Я.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - відповідач, Департамент), з урахування заяви про уточнення позовних вимог, про визнання визнати укладеним договору оренди у редакції, погодженій сторонами.

5. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що після оголошення позивача переможцем електронного аукціону № LLP001-UA-20240626-80607 від 01.08.2024 відповідач не надіслав офіційного повідомлення про час та місце підписання договору оренди, внаслідок чого відповідний договір не був укладений сторонами, що є підставою для звернення з відповідною вимогою у судовому порядку.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень, ухвалених у цій справі

6. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 позовні вимоги (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29.10.2025) ФОП Нєжикова Г. Я. задоволено у повному обсязі. Визнано укладеним договір оренди між ФОП Нєжиковим Г. Я. та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за результатами електронного аукціону № LLP001-UA-20240626-80607 від 01.08.2024 щодо строкового платного користування об`єктом комунальної власності, а саме: нежитловим приміщенням першого поверху загальною площею 154,4 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Кримська, 62 у редакції, що викладена в резолютивній частині цього рішення.

7. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що надані відповідачем скріншоти переписки у Telegram не є належними доказами, оскільки з таких копій не вбачається за можливе встановити авторів цього листування, зміст направленого файлу. Не містить така роздруківка і доказів накладення електронних підписів сторонами, а отже, остання не може вважатися електронним документом у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Крім того, відповідна переписка також не містить запрошення позивача до підписання договору оренди із зазначенням певного часу і місця або ж визначення іншого способу для підписання таких документів.

8. Місцевий господарський суд відхилив аргументи Департаменту позивачем не було сплачено авансовий внесок та забезпечувальний депозит, оскільки пунктом 80 Порядку передбачено, що переможець електронного аукціону зобов`язаний сплатити відповідні платежі до укладення договору оренди або в день підписання такого договору. Пункти 3.5 та 4.5 примірного договору містять аналогічні положення щодо внесення платежів в день укладення цього договору або до цієї дати.

9. За висновком місцевого господарського суду, у даному випадку саме відповідачем (орендодавцем), на якого покладено відповідний обов`язок виходячи з приписів Порядку, не було запрошено переможця аукціону до підписання договору (акта приймання-передачі) у визначений ним час і місце, що у свою чергу виключає порушення позивачем (переможцем електронного аукціону) пункту 74 Порядку.

10. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 залишено без змін.

11. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що Департамент комунальної власності Одеської міської ради запросив переможця аукціону (позивача) до підписання договору (акта приймання-передачі) у визначений ним час і місце або ж забезпечив переможцю аукціону в інший спосіб можливість для підписання таких документів в установлений строк.

12. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача стосовно того, що позивачем не вживались будь-які дії щодо оскарження дій відповідача в частині організації та проведення аукціону, що вказує на відсутність прямого волевиявлення щодо укладання договору, оскільки оскарження таких дій є правом, а не обов`язком орендаря.

Касаційна скарга

13. Департамент звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

15. Скаржник стверджує, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів не відповідають чинним нормам матеріального права, а саме абзацу 4 пункту 74 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок № 483), та прийняті із порушенням норм процесуального права, а саме статей 11, 86, 236, 237 ГПК України.

16. Скаржник зазначає, що трактування позивачем абзацу 4 пункту 74 Порядку № 483 (відповідно до якого переможець електронного аукціону не вважається таким, що порушує вимоги цього пункту серед іншого якщо орендодавець не запросив переможця аукціону до підписання договору (акта приймання-передачі) у визначений ними час і місце або не забезпечив переможцю аукціону в інший спосіб можливість для підписання таких документів в установлений цим пунктом строк) на свою користь не відповідає змісту правовідносин, які виникли між сторонами в повній мірі, що призвело до неправильного тлумачення наведеної норми права судами першої інстанції та апеляційної інстанції та викривлення обставин існуючих взаємовідносин та вчинених дій сторін.

17. Скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції, попри ту обставину, що позивачем не спростовувався факт наявності листування в месенджері, а зміст повідомлень дає змогу надати оцінку як листування саме між позивачем та відповідачем, на враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, щодо належності й допустимості електронних доказів.

18. Крім того, скаржник не погоджується із застосуванням до спірних правовідносин позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 904/7450/21, зазначаючи про безальтернативність вчинення дій зі сторони Департаменту як виконавчого органу місцевого самоврядування у відповідності до норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Порядку № 483.

19. Також з посиланням на доктрину заборони суперечливої поведінки, скаржник вважає, що дії позивача, який взяв участь у аукціоні та став його переможцем, а також підписав протокол результатів проведення аукціону, а згодом просто ухилився від зобов`язань від сплати авансового внеску та забезпечувального депозиту є недобросовісними діями всупереч його попередній поведінці, що не було враховано судом першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

20. У межах встановленого Верховним Судом строку позивач - ФОП Нєжиков Г. Я., подав відзив на касаційну скаргу Департаменту, у якому заперечив проти її задоволення та просив оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, що вони є законними та такими, що відповідають положенням матеріального та процесуального права.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

21. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, в матеріалах справи наявна інформація про електронний аукціон № 20240626-80607 за лотом № 26302595-2606-58 щодо продовження договору оренди нерухомого майна: 50/100 частин нежитлових приміщень першого поверху площею 154.4 кв. м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Кримська, 62, приміщення 501 (ідентифікатор об`єкту оренди: RGL001-UA-20240618-89189).

22. Стартовий розмір орендної плати: 24 199,00 грн без ПДВ; розмір гарантійного внеску: 48 398,00 грн; розмір гарантійного внеску для чинного орендаря: 12 099,50 грн.

23. Єдиним учасником аукціону став ФОП Нєжиков Геннадій Янович.

24. Згідно з протоколом про результати електронного аукціону № 20240626-80607, затвердженим рішенням орендодавця - наказом від 11.07.2024 № 429, переможцем електронного аукціону визнано ФОП Нєжикова Геннадія Яновича із запропонованим ним розміром орендної плати 29 038,80 грн, у тому числі ПДВ 4 839,80 грн.

25. Протокол про результати електронного аукціону сформовано 04.07.2024 та підписано ФОП Нєжиковим Г. Я. 05.07.2024, Департаментом комунальної власності Одеської міської ради - 11.07.2024.

26. Матеріали справи містять примірний договір оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820.

27. 01.08.2024 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради складено акт про непідписання договору оренди за результатами електронного аукціону № LLP001-UA-20240626-80607, у якому зазначено про порушення позивачем приписів п.76 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна та відмову від підписання договору оренди нерухомого майна.

28. Листом від 01.08.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ФОП Нєжикова Г. Я. про складання відповідного акту про непідписання договору оренди та зазначив про необхідність повернення нежитлового приміщення з оренди у 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

29. У листі від 02.08.2024 позивач зазначив про те, що він не отримував запрошення від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на підписання договору оренди та акту приймання-передачі приміщення, а також повідомив Департамент, що він очікує запрошення щодо підписання договору та акту приймання-передачі у визначений Департаментом час і місце.

30. Листом від 09.08.2024 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив ФОП Нєжикова Г. Я. про те, що на електронному майданчику Української універсальної біржи проводився аукціон щодо продовження строку дії вищезазначеного договору оренди, в розділі «Всі аукціони та пов`язані додатки» 26.06.2024 опубліковано «Типовий договір оренди», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820. В подальшому, після оголошення переможця аукціону та підписання ним протоколу аукціону, ФОП Нєжиков Г. Я. належним чином 19.07.2024 за допомогою застосунку «Телеграм» був ознайомлений з проєктом договору оренди на продовження із зазначенням відповідних сум обов`язкових платежів авансового внеску та забезпечувального депозиту, які необхідно було сплатити до підписання зазначеного договору.

31. Однак, станом на дату завершення аукціону, а саме 01.08.2024, суми авансового внеску в розмірі 58 077,60 грн з ПДВ та забезпечувального депозиту в розмірі 48 398,00 грн не були сплачені переможцем аукціону на зазначені рахунки орендодавця. Відтак, враховуючи несплату авансового внеску та забезпечувального депозиту, після спливу 20 робочих днів з дати прийняття рішення про укладання договору оренди, електронний аукціон № 20240626-80607 за лотом № 26302595-2606-58 на продовження договору оренди нерухомого майна 01.08.2024 Департаментом завершено, договір оренди з переможцем аукціону не підписано.

32. Листом від 15.08.2024 позивач зазначив про відсутність з його боку порушення пункту 74 Порядку, а також про те, що він не отримував запрошення від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на підписання договору оренди, зазначивши, що направлення умов договору у застосунку «Телеграм» не є належним повідомленням, а також повторно повідомив Департамент, що він очікує запрошення щодо підписання договору та акту приймання-передачі у визначений Департаментом час і місце.

33. Позивач просить суд визнати таким, що укладений, договір оренди між ФОП Нєжиковим Г. Я. та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради за результатами електронного аукціону № LLP001-UA-20240626-80607 від 01.08.2024 щодо строкового платного користування об`єктом комунальної власності, а саме: нежитловим приміщенням першого поверху загальною площею 154,4 кв. м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Кримська, 62, саме у редакції із зазначенням у п.9.1 Умов договору, що місячна орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, становить 24199 грн без ПДВ, дата і реквізити протоколу електронного аукціону - LLP001-UA-20240626-80607 від 11.07.2024; а також визначенням у п.10.1 Умов договору розміру авансового внеску орендної плати - 48398 грн без ПДВ, у пункті 11 Умов договору суми забезпечувального депозиту - 48398 грн без ПДВ.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

34. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

35. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги Департаменту наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що подана у цій справі касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

36. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

37. Зміст наведеної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

38. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

39. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

40. У такому випадку з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

41. Верховний суд вбачає, що у даному випадку наведені у касаційній скарзі Департаменту доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження вищевикладеному не відповідають.

42. У касаційній скарзі Департамент хоч і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, проте не зазначає, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права за результатами розгляду касаційної скарги.

43. Тож фактично у касаційній скарзі відповідача відсутнє обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

44. При цьому скаржник зазначає, що позивач в односторонньому порядку ухилився від підписання договору, не сплативши авансовий платіж, забезпечувальний депозит, а також не підписавши в установлені строки договір оренди нерухомого майна, будучи обізнаним про волевиявлення Департаменту щодо підписання договору, доведеного йому через застосунок Телеграм.

45. У контексті наведеного, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд вбачає, що, вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що саме відповідачем (орендодавцем), на якого покладено відповідний обов`язок виходячи з приписів Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 (далі - Порядок), не було запрошено переможця аукціону до підписання договору (акта приймання-передачі) у визначений ним час і місце, та насамперед керувалися наявними у матеріалах справи доказами, які дослідили та оцінили у їх сукупності.

46. Суди зауважили, що конструкція пункту 74 Порядку, зокрема, зазначає про те, що переможець електронного аукціону не вважається таким, що порушує вимоги цього пункту, якщо має місце те, що орендодавець не запросив переможця аукціону до підписання договору (акта приймання-передачі) у визначений ними час і місце або не забезпечив переможцю аукціону в інший спосіб можливість для підписання таких документів в установлений цим пунктом строк, покладає на Департамент обов`язок запропонувати текст договору оренди для підписання, запросити переможця аукціону до підписання договору, забезпечити переможцю аукціону в інший спосіб можливість для підписання таких документів в установлений цим пунктом строк.

47. Суди попередніх інстанцій виснували, що відповідачем не надано доказів у розумінні пункту 74 Порядку на підтвердження запрошення переможця аукціону (позивача) до підписання договору у визначений ним час і місце або ж забезпечення в інший спосіб можливості для підписання таких документів в установлений строк, що у свою чергу виключає порушення позивачем (переможцем електронного аукціону) пункту 74 Порядку.

48. Доводи касаційної скарги Департаменту не спростовують зазначеного висновку судів попередніх інстанцій та скаржником не наведено належного обґрунтування, в чому саме полягає неправильність, на його думку, застосування цієї правової норми господарськими судами попередніх інстанцій.

49. Крім того, апеляційний господарський суд відхилив посилання відповідача на те, що саме позивач в односторонньому порядку відмовився від підписання договору оренди, зазначивши, що вони не підтверджені та не доведені належними та допустимими доказами. Натомість матеріали справи містять докази листування між сторонами, зокрема, листи позивача від 02.08.2024, від 15.08.2024, у яких останній зазначав про те, що не отримував запрошення від Департаменту на підписання договору оренди та акту приймання-передачі приміщення, а також зазначив, що він очікує запрошення щодо підписання договору та акту приймання-передачі у визначені Департаментом час і місце.

50. У постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду наголосила, що повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи.

51. Суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях у справі, що переглядається (916/3085/25) встановили, що надані відповідачем скріншоти переписки у Telegram не є належними доказами, оскільки з таких копій не вбачається за можливе встановити авторів цього листування, зміст направленого файлу, а також відповідна переписка також не містить запрошення позивача до підписання договору оренди із зазначенням певного часу і місця або ж визначення іншого способу для підписання таких документів.

52. З огляду на викладене, Суд не вбачає невідповідності висновків судів попередніх інстанцій постанові, зазначеній у пункті 50 вище.

53. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

54. Отже, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21. Більше того, вказані висновки були враховані під час ухвалення оскаржуваних судових рішень, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про належність та допустимість електронних доказів, поданих відповідачем у цій справі.

55. Враховуючи, викладене в пункті 53 цієї постанови, також не заслуговують на увагу посилання скаржника на доктрину заборони суперечливої поведінки, з урахуванням встановлених судами фактичних обставин на підставі наданих сторонами доказів у цій справі (916/3085/25).

56. Посилання скаржника на нерелевантність висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.09.2022 у справі № 904/7450/21 щодо належного урядування, зводяться до власного трактування таких висновків, що не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій.

57. Фактично доводи касаційної скарги Департаменту у цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені місцевим та апеляційним господарськими судами, обставин справи та ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у задоволенні позову.

58. Однак, суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

59. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

60. Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

61. Отже, доводи скаржника спрямовані на спонукання до переоцінки вже досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів відхиляються Верховним Судом.

62. З огляду на наведене Верховний Суд вважає, що зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України)

63. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

64. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

65. Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

66. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21, тощо.

67. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

68. Таким чином, покликання на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України не підтвердилися.

69. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

70. Доводи відзиву ФОП Нєжиков Г. Я. ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що узгоджується із наведеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

71. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

72. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

73. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

74. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає судові рішення, що оскаржувались, без змін, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2026 і рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 у справі № 916/3085/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил