Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №917/680/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/680/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго"

на рішення Господарського суду Полтавської області від 03.03.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг",

2) Полтавська обласна рада,

про стягнення 36 510 930, 78 грн.

У судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Рудницька Ю. А.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач та/або ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (далі - відповідач та/або ПОКВПТ "Полтаватеплоенерго") про стягнення 36 510 930,78 грн, з яких: 33 398 405,63 грн основного боргу за природний газ, поставлений упродовж травня 2024 року за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2501 "Про затвердження Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії" (далі - постанова НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501), 249 119,25 грн - 3 % річних, 2 159 033,53 грн - пені, 704 372,37 грн - інфляційних втрат.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати поставленого природного газу на умовах публічного договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", типову форму якого затверджено постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501.

1.3. У свою чергу, відповідач у відзиві просив зменшити розмір пені до 0,00 грн.

Клопотання про зменшення розміру пені обґрунтоване тим, що включення ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до реєстру постачальника останньої надії відбулось внаслідок існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцька ТЕЦ" (далі - ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ"), майно якої було передане відповідачу в жовтні 2022 року, заборгованості перед ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", позиція якого була зведена до того, що саме ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" має здійснити оплату заборгованості ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ" задля продовження перебування відповідача в реєстрі постачальника зі спеціальними обов`язками та отримання природного газу за пільговою ціною.

На думку відповідача, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" не може нести відповідальності за заборгованість ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ" перед ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг". Різниця між запланованими витратами на придбання природного газу у складі тарифу ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" та фактичною вартістю природного газу склала 153 504 502,81 грн. Відповідач посилався на те, що має витрати на оплату праці, на послуги з водопостачання, купує електроенергію, в результаті чого фінансовий збиток відповідача за січень-лютий 2025 року склав 132 824 153,75 грн. Дебіторська заборгованість населення, яке складає 80 % споживачів підприємства, за послуги ПОКВПТ "Полтаватеплоенерго" становить 921 045 126,11 грн.

Відповідач вказував, що внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації, здійснення нею ракетних ударів та пошкодження майна ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ", зазначене товариство станом на початок опалювального сезону 2022 року було позбавлене можливості здійснювати постачання теплової енергії споживачам м. Кременчука.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, позивач відповідно до постанови НКРЕКП від 04.07.2017 № 880, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України від 09.04.2015 № 329-VIII "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р позивача визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.05.2024 по 30.05.2024 автоматично включено до портфеля постачальника "останньої надії" - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується поданими позивачем доказами, а саме:

- листом оператора ГТС від 14.10.2024 № ТОВВИХ-24-15636 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XQ0000XAK0U00A;

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Ф-10);

- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС- кодом 56XQ0000XAK0U00A (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій, Господарський суд міста Києва рішенням від 11.11.2024 у справі № 917/9976/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 відмовив у задоволенні позову ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", зокрема, щодо заявлених вимог про визнання протиправними дій відповідача по виключенню позивача з реєстру постачальників ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на інформаційній платформі Оператора ГТС з 01.04.2024; про зобов`язання відповідача внести зміни до реєстру споживачів ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" шляхом включення позивача як споживача з 01.04.2024 до реєстру постачальників ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на інформаційній платформі Оператора ГТС.

ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" приймало участь у розгляді справи № 910/9976/24 як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У зазначених вище судових актах, ухвалених у справі № 910/9976/24, було також встановлено, що ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" не визначено "постачальником останньої надії" у порядку, встановленому Законом України "Про ринок природного газу", оскільки таким постачальником є ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (позивач); договір постачання природного газу споживачу - ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" у частині постачання природного газу постачальником ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" припинив свою дію 31.03.2024. Вказані судові рішення залишені без змін Верховним Судом (постанова від 29.04.2025).

Судами попередніх інстанцій було досліджено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - Типовий договір), відповідно до умов якого постачальником є позивач (копія додана позивачем до позовної заяви.

Відповідно до підпункту 4.2 Типового договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Обсяг природного газу, використаний відповідачем у спірному періоді та внесений в алокацію позивача як постачальника "останньої надії" ТОВ (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить з 01.05.2024 по 30.06.2024 - 1 475,855 тис.куб.м. на суму 33 398 405,63 грн.

Позивач здійснив нарахування вартості спожитого відповідачем (Споживачем) природного газу на підставі відповідних даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримані в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Відповідно до пункту 4.1 Типового договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою Постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається Постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання.

З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1102).

Ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Типового договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідний витяг Архіву ціни газу ПОН для непобутових споживачів, які діяли у спірному періоді, доданий до позовної заяви у вигляді роздруківки.

Відповідно до пункту 4.3 Типового договору, Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).

Порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4 Типового договору, яким передбачено, що Споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу та акти приймання-передачі газу за спірний період та акти приймання-передачі природного газу, однак відповідачем такі рахунки оплачені не були (що не заперечується відповідачем).

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Господарський суд Полтавської області рішенням від 03.03.2026 у справі № 917/680/25 (суддя Тимощенко О. М.) позовні вимоги задовольнив частково; стягнув з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 33 398 405,63 грн, пеню в розмірі 431 806,71 грн, 3 % річних у сумі 249 119, 25 грн, інфляційні втрати у сумі 704 372,37 грн та судовий збір у сумі 438 131,17 грн; в іншій частині позову відмовив.

3.2. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що вартість спожитого відповідачем у спірному періоді природного газу, визначена позивачем відповідно до пункту 4.1 Типового договору, не була сплачена відповідачем у строк, встановлений пунктом 4.4 Типового договору (до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу). Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий в спірному періоді природний газ на суму 33 398 405,63 грн визнаються судом обґрунтованими.

Разом з цим, з урахуванням обставин справи, встановлених судом, враховуючи необхідність дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, місцевий господарський суд зменшив на 80 % розмір заявленої до стягнення пені та стягнув на користь позивача 431 806,71 грн пені.

3.3. Східний апеляційний господарський суд переглянувши рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1 727 226, 82 грн, постановою від 21.04.2026 у справі № 917/680/25 (Гребенюк Н. В. - головуючий, судді: Слободін М. М., Шутенко І. А.) рішення Господарського суду Полтавської області від 03.03.2026 скасував у частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 647 710,06 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, а в решті рішення залишив без змін.

При цьому, резолютивну частину рішення виклав в такій редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (36008, м. Полтава, вул. Польська, 2а, код ЄДРПОУ 03338030) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 40121452) основний борг у сумі 33 398 405,63 грн, пеню в розмірі 1 079 516,77 грн, три проценти річних у сумі 249 119,25 грн, інфляційні втрати у сумі 704 372,37 грн та судовий збір у сумі 438 131,17 грн. В іншій частині позову відмовити".

3.4. Так, оцінивши обставини справи, врахувавши доводи відповідача, викладені у клопотанні про зменшення пені, та доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, на які він посилався як на обґрунтування доводів щодо відсутності підстав для зменшення пені, суд апеляційної інстанції виснував, що справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права є часткове зменшення розміру пені на 50 %.

Суд апеляційної інстанції врахував, зокрема те, що відповідач не надав суду доказів, що стягнення пені ставить під загрозу господарську діяльність останнього, призведе до втрати як ліквідності, так і платоспроможності відповідача. Водночас суд апеляційної інстанцій також взяв до уваги те, що: умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину з огляду на їх вид діяльності; ряд об`єктів позивача зазнав пошкодження під час війни; відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов`язання за договором; недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, у відповідності до положень статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки; за нормами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

4. Короткий зміст касаційних скарг і заперечень на них

4.1. Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 у справі № 917/680/25 та рішення Господарського суду Полтавської області від 11.12.2025 у справі № 917/680/25 у частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 1 079 516,76 грн - пені; прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення 1 079 516,76 грн пені задовольнити; судові витрати за розгляд касаційної скарги покласти на відповідача та здійснити новий розподіл судових витрат за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

4.2. Позивач наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 та від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, у касаційній скарзі містяться посилання позивача на окремі абзаци із постанов Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 03.06.2020 у справі № 916/187/17.

4.3. Відповідач також звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 917/680/25 у частині задоволення позовних вимог про стягнення 647 710, 06 грн пені, а рішення Господарського суду Полтавської області від 03.03.2026 у справі № 917/680/25 залишити в силі. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

4.4. Відповідач наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, адже судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме положення статті 551 ЦК України та норми процесуального права, а саме частини четвертої статті 236 ГПК України, у зв`язку з тим, що не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.02.2026 у справі № 917/625/25.

Крім цього, у касаційній скарзі містяться посилання відповідача на окремі абзаци із постанов Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22 та інші.

4.5. ПОКВПТ "Полтаватеплоенерго" у відзиві просить у задоволенні касаційної ТОВ "ГК "Нафтогаз України" відмовити.

Крім цього відповідач надав на адресу суду додаткові пояснення в яких просить врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 917/920/25 та № 917/625/25.

4.6. ТОВ "ГК "Нафтогаз України" надало на адресу Суду заяву в якій просить провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційних скарг.

5.3. Насамперед варто звернути увагу на те, що спірним у цій справі є питання обґрунтованості або навпаки, зменшення розміру пені.

У контексті наведеного колегія судів зауважує, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач у спірний період споживав природний газ як споживач постачальника "останньої надії", однак не здійснив оплату за спожитий природний газ.

Згідно із статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За наслідком невиконання відповідачем обов`язку з оплати спожитого природного газу, позивач нарахував пеню у сумі 2 159 033, 53 грн.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК України).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення у цій справі суми пені, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що він є арифметично правильним.

Разом з цим, відповідно до статті 233 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; станом на дату ухвалення постанови ГК України втратив чинність на підставі Закону від 09.01.2025 № 4196-IX) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 909/321/24).

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 51 ЦК України).

Застосоване у статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20, від 18.12.2024 у справі № 921/320/24).

Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена права компенсації своїх майнових втрат; такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків; такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549- 552 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 наголосила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема: від 05.09.2023 у справі № 907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі № 904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24, тощо.

Так, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1199/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 28.09.2022 у справі № 916/2302/21).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - Об`єднана палата) у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частиною третьою статті 551 ЦК України, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Об`єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 також зазначила, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Суд апеляційної інстанції врахував ці висновки Об`єднаної палати.

При цьому, Об`єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені на 90 %, зауваживши, що зменшення заявленої до стягнення пені залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.

Отже, висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є усталеними та загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Позивач вважає, що як місцевий господарський суд, зменшивши розмір заявленої до стягнення пені на 80 %, так і суд апеляційної інстанції, зменшивши розмір заявленої до стягнення пені на 50 % не взяли до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки, а також інтереси обох сторін.

Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції, зменшивши розмір заявленої до стягнення пені лише на 50 % не надав належної правої оцінки всім аргументам відповідача щодо обставин (їх сукупність), які є підставою для зменшення судом пені, врахувавши виключно позицію позивача, викладену в апеляційній скарзі.

У контексті наведеного варто зауважити, що у частині третій статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін.

Згідно з частиною третьою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У статті 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ГПК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 04.05.2023 у справі № 910/1131/22 тощо).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. and others v. Sweden") (заява № 59166/12) суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, оскільки вони є нормами господарського процесуального права, та є обов`язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.

Як убачається з матеріалів справи місцевий господарський суд, вирішуючи питання щодо можливості зменшення пені врахував такі обставини:

- виконання відповідачем функцій суб`єкта господарювання, що здійснює постачання теплової енергії населенню та об`єктам соціальної інфраструктури;

- пов`язані з передачею відповідачу цілісного майнового комплексу Кременчуцької ТЕЦ, пошкодженого внаслідок збройної агресії, та покладенням на нього обов`язків із забезпечення теплопостачання (рішення Полтавської обласної ради від 22.09.2022 № 473 "Про надання згоди на безоплатне прийняття з державної у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ", розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.10.2022 № 894-Р "Про передачу цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу ТОВ Кременчуцька ТЕЦ" Державної установи "Навчально-методичний центр з газової безпеки" у спільну власність територіальних громад Полтавської області", рішення Полтавської обласної ради від 14.10.2022 № 481 "Про прийняття цілісного майнового комплексу відокремленого підрозділу "Кременчуцька ТЕЦ" Державної установи "Навчально-методичний центр з газової безпеки" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області", рішення Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 20.10.2022 № 1508);

- відсутність у відповідача можливості отримання природного газу за пільговою ціною у зв`язку з наявністю заборгованості іншого суб`єкта господарювання (зміст судових рішень, ухвалених у справі № 910/9976/24);

- тарифне регулювання діяльності відповідача та обмеженість можливостей компенсації витрат за рахунок споживачів, переважну більшість яких становить населення;

- значний обсяг дебіторської заборгованості споживачів за надані послуги, що безпосередньо впливає на платоспроможність відповідача (станом на 01.06.2025 дебіторська заборгованість споживачів за теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води складає 1 830 431 641,96 грн);

З урахуванням цього, місцевий господарський суд виснував, що виникнення заборгованості перед позивачем у спірному періоді значною мірою знаходиться в причинному зв`язку не тільки з діями відповідача як постачальника теплової енергії, а із обставинами, які об`єктивно склалися упродовж 2022- 2024 років (передача відповідачу майна Кременчуцької ТЕЦ, зруйнованої внаслідок повномасштабної військової агресії Російської Федерації, покладення на відповідача обов`язків виконавця послуг з постачання теплової енергії та гарячої води споживачам м. Кременчука, в тому числі населенню, за наявності непогашених боргів ТОВ "Кременчуцька ТЕЦ" перед ТОВ "Нафтогаз Трейдинг" як постачальника газу зі спеціальними обов`язками для забезпечення загальносуспільних інтересів).

Поряд із цим, приймаючи судове рішення, суд апеляційної інстанції повною мірою врахував обставини, належним чином установлені місцевим господарським судом, проте також взяв до уваги, що:

відповідач не надав суду доказів, що стягнення пені ставить під загрозу господарську діяльність останнього, призведе до втрати як ліквідності, так і його платоспроможності;

умови воєнного стану впливають на діяльність обох сторін правочину та враховуючи значення їх виду діяльності, - позивача (торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (основний)) та відповідача (виробництво електроенергії (основний) та, зокрема, постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря);

ряд об`єктів позивача теж зазнали пошкодження під час війни;

відповідачем допущено значний строк прострочення виконання грошового зобов`язання за договором;

недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника та відсутність у боржника необхідних коштів, відповідно до положень статті 617 ЦК України, не є підставою для звільнення його від відповідальності зі сплати неустойки;

за нормами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, з оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно підійшов до розгляду клопотання відповідача про зменшення пені, забезпечивши максимальну ретельність при дослідженні доказів та доводів обох сторін. Оцінивши баланс інтересів сторін, апеляційний суд дійшов справедливого та обґрунтованого висновку, що оптимальним розміром зменшення пені є саме 50 % замість 80 %. Такий підхід дозволив ухвалити законне рішення, яке з одного боку враховує інтереси відповідача, а з іншого - не порушує права позивача на справедливу компенсацію.

Аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у цій справі щодо зменшення пені на 50 %, не свідчить про їх невідповідність висновкам щодо застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилаються скаржники як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки ці висновки (щодо наявності/відсутності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій) не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених у кожній конкретній справі.

Незгода скаржників із рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Враховуючи викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 у справі № 917/680/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ