Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №914/2379/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/2379/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 (головуюча - Зварич О. В., судді: Іванчук С. В., Панова І. Ю.) і рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2026 (суддя Мороз Н. В.) у справі

за позовом Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок"

про зобов`язання вчинити дії.

(учасники справи повідомлені про день, час та місце розгляду касаційної скарги належним чином, однак своїх уповноважених представників для участі у судовому засіданні не направили)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і обґрунтування позовних вимог

1. У серпні 2025 року Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Позивач, Управління) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Краківський ринок" (далі - Відповідач, ТОВ "Краківський ринок", Товариство) надати Управлінню вихідні дані, необхідні для проведення оцінки цілісного майнового комплексу МДКП "Центральний ринок" за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, який перебуває в оренді за договором № 4 від 25.02.1998, а саме: інвентаризаційні описи основних засобів і нематеріальних активів, зведений акт інвентаризації цілісного майнового комплексу, аудиторський висновок за результатами аудиторської перевірки стосовно цілісного майнового комплексу, передавальний баланс підприємства, складений відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, в якому будуть відображені результати інвентаризації.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Управління пояснювало, що у спірних правовідносинах наявні правові підстави для внесення змін в укладений між сторонами договір оренди цілісного майнового комплексу МДКП "Центральний ринок" в частині збільшення розміру орендної плати. Водночас Товариство, як орендар і балансоутримувач означеного ЦМК відмовляється надати результати інвентаризації, аудиторський висновок та передавальний баланс підприємства, складений на дату оцінки, без яких проведення оцінки об`єкта оренди є неможливим, що в свою чергу унеможливлює внесення змін до згаданого договору. На думку Позивача, такі дії Товариства є порушенням договірних зобов`язань останнього, а також прав територіальної громади міста, як власника орендованого майна.

Фактичні обставини справи

3. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що згідно із наказом представництва Фонду державного майна України у місті Львові від 27.01.1998 № 26 було створено інвентаризаційну комісію для проведення інвентаризації основних засобів, цінностей та розрахунків в підприємстві комунальної власності МДКП "Центральний ринок" за адресою м. Львів, вул. Базарна, 11.

4. 01.02.1998 за результатами проведеної інвентаризації відповідна комісія склала інвентаризаційний опис основних засобів ЦМК МДКП "Центральний ринок", також представила орендодавцю баланс підприємства станом на 01.02.1998.

5. Після цього, представництво Фонду державного майна України у місті Львові наказом від 18.02.1998 № 84 створило комісію з оцінки ЦМК МДКП "Центральний ринок", якій доручило провести оцінку вказаного ЦМК відповідно до вимог Методики оцінки вартості об`єктів оренди.

6. 24.02.1998 вказана комісія склала Акт оцінки вартості ЦМК МДКП "Центральний ринок", затверджений наказом представництва Фонду державного майна України у місті Львові від 24.02.1998 № 95.

7. 25.02.1998 представництво Фонду державного майна України у місті Львові і ТОВ "Краківський ринок" уклали договір оренди державного майна № 4 (далі - Договір).

7.1. Згідно із п. 1.1 Договору орендодавець (представництво ФДМУ у місті Львові) передає, а орендар (ТОВ "Краківський ринок") приймає в строкове, платне володіння та користування майновий комплекс міського державного комунального підприємства "Центральний ринок", склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки та передаточного балансу вказаного підприємства, складеного станом на 01.02.1998 і становить 1279174,80 грн. У тому числі передається в оренду майно 1279174,80 грн із нього: основні фонди за балансовою вартістю 1882078 грн, основні фонди за залишковою вартістю 1279175 грн, інше майно за балансовою вартістю 10227 грн.

7.2. Відповідно до п. 2.1 Договору вступ орендаря у володіння та користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому - передачі вказаного майна.

7.3. За положеннями п. 2.2 Договору передача майна в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається держава, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди.

7.4. Згідно із п. 2.3 Договору передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в акті інвентаризації цього майна станом на 01.02.1998, складеного згідно з методикою № 786, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1996.

7.5. Пунктом 3.1 Договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

7.6. За положеннями п. 3.1.1 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету щоквартально не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом, з урахуванням щомісячного індексу інфляції щодо суми орендної плати, визначеного за перший місяць після укладення договору оренди, яка становить 275,43 грн, в тому числі 20% ПДВ.

7.7. Відповідно до п. 3.2. Договору розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

7.8. Згідно із п. 5.1 Договору орендар зобов`язується використовувати орендоване майно у відповідності з його призначенням, визначеним Статутом підприємства, майно якого передано в оренду, та умовами цього договору.

7.9. Пунктом 10.1 Договору передбачено, що цей договір діє з 25.02.1998 до 25.02.2033, строком на 35 років.

8. Факт передачі в оренду Товариству майнового комплексу МДКП "Центральний ринок" підтверджується відповідним актом прийому-передачі № 4 від 25.02.1998.

9. 02.10.2000 сторони уклали додаткову угоду до Договору, згідно з якою домовились, що права та обов`язки орендодавця ЦМК МДКП "Центральний ринок" передано до Управління ресурсів Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління).

10. Відповідно до вказаної додаткової угоди Договір перейменовано на договір оренди цілісного майнового комплексу № 4 від 25.02.1998 (далі також Договір).

10.1. Пункт 3.1 Договору викладено в новій редакції, а саме узгоджено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна (затвердженою Постановою КМУ № 786 від 04.10.1995 року) із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 18.05.1998 року № 699, від 29.06.1999 року № 1171, від 19.01.2000 року № 75.

10.2. Відповідно до нової редакції п. 3.2 Договору базова річна орендна плата визначена, виходячи з орендної ставки 4% від залишкової вартості (за балансом, форма № 1) орендованих основних засобів (на 01.09.2000 залишкова вартість складає 1279174 грн. 80 коп. і становить 51166 грн. 99 коп.), відповідно з розрахунком, який є невід`ємною частиною додаткової угоди до даного договору та цього договору. Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін.

10.3. Згідно із новою редакцією п. 3.1.1 Договору орендна плата перераховується щоквартально не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним періодом (квартал, рік) з урахуванням щомісячного індексу інфляції щодо суми орендної плати, визначеної за перший місяць, яка становить за вересень 2000 року 5894,86 грн.

11. До додаткової угоди від 02.10.2000 долучено новий розрахунок орендної плати.

12. За доводами Управління розмір орендної плати за Договором, встановлений додатковою угодою від 02.10.2000, щомісячно коригувався на індекс інфляції і станом на час звернення із позовом у цій справі склав 79696,89 грн на місяць.

13. Поряд з цим, за результатами фінансового аудиту бюджету Львівської міської територіальної громади за період з 01.01.2021 по 30.06.2024, проведеного Державною аудиторською службою України, складено звіт від 21.01.2025 № 002000-25/01, в якому вказано таке.

13.1. ЦМК, які використовуються під ринки у місті, суб`єкти господарювання отримали на умовах оренди, в рамках яких орендна плата становила незначні розміри, при тому, що ринки є найбільш функціональними та приносять значні прибутки їх власникам.

13.2. ТОВ "Краківський ринок" на підставі Договору, укладеного представництвом Фонду державного майна у місті Львові, взято в оренду до 25.02.2033 ЦМК МДКП "Центральний ринок" загальною площею 4814,9 кв. м (адреса: м. Львів, вул. Базарна, 11), місячна орендна плата по якому станом на вересень 2000 року становила 5,89 тис грн, що складало 4 % від залишкової балансової вартості майна.

13.3. Управління не вживало заходи (в тому числі шляхом проведення відповідної претензійно-позовної роботи) щодо перегляду умов Договору, зокрема, в частині збільшення ставки орендної плати, розмір якої за використання ЦМК комунальних підприємств торгівлі тільки протягом досліджуваного періоду збільшився з 10% до 20% та оновлення вартості майна. Як результат, недоотримано бюджетом доходів у вигляді орендної плати розрахунково від 41772,44 тис. грн до 52258,82 тис. грн.

13.4. Прийняття представницькими та виконавчими органами Львівської міської ради понад 20 років тому неефективних рішень щодо передачі в оренду майна на невигідних для міста умовах (низька орендна плата, тривалий строк оренди, відсутність у договорах оренди умов щодо можливості внесення змін в односторонньому порядку, неналежний опис майна та оцінки ЦМК тощо) та не в повній мірі ефективна діюча політика управління комунальним майном призвела до втрати можливості отримати доходи від оренди комунального майна бюджетом громади за досліджуваний період.

13.5. За наслідками проведеного аудиту рекомендовано з метою забезпечення ефективного управління комунальним майном вжити заходи в частині перегляду умов договорів, укладених понад 20 років тому, до вимог діючих нормативних актів.

14. Листом від 24.03.2025 № 2302-вих-42768 Управління звернулося до ТОВ "Краківський ринок" із пропозицією викласти Договір в новій редакції, а саме редакції примірного договору та використати ставку відповідно до нової Методики розрахунку орендної плати.

15. Матеріали справи не містять доказів відповіді на вказаний лист.

16. Після цього, Управління видало наказ № 62-з від 24.06.2025 "Про інвентаризацію ЦМК за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11", згідно з яким вирішено створити інвентаризаційну комісію, доручити їй закінчити інвентаризацію до 14.07.2025 та подати результати інвентаризації, баланс та аудиторський висновок в Управління не пізніше 19.07.2025.

17. Листом № 2302-вих-89583 від 19.06.2025 Управління повідомило Товариство про створення відповідної інвентаризаційної комісії та просило надати дані директора та головного бухгалтера, які будуть включені до складу комісії за посадами відповідно до Положення про інвентаризацію.

18. 14.07.2025 члени інвентаризаційної комісії склали акт про те, що без участі керівника та головного бухгалтера ТОВ "Краківський ринок" провести інвентаризацію ЦМК за адресою: м. Львів, вул. Базарна, 11, який перебуває в оренді Товариства, не вбачається за можливе. Дані бухгалтерського обліку орендарем не представлені. Отримати доступ для огляду до майна, що входить до об`єкта оренди, розпочати інвентаризацію основних засобів і нематеріальних активів, визначити склад майна, що передано в оренду, перевірити фактичну наявність майна з даними бухгалтерського обліку, скласти інвентаризаційні описи без представників орендаря (балансоутримувача) не вбачається за можливе.

19. Посилаючись на наведені обставини, Управління вважало свої права порушеними, оскільки внесення змін до Договору в частині розміру орендної плати за оренду ЦМК визначається, виходячи з ринкової (оціночної) вартості об`єкта оренди, а першим етапом процедури перегляду орендної плати за договором є визначення вартості об`єкта оренди, для чого, у свою чергу, необхідно отримати відповідні документи. Оскільки Товариство означених документів добровільно не надає, Управління й ініціювало цей господарський спір.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

20. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Львівської області рішенням від 10.02.2026 відмовив у його задоволенні. Західний апеляційний господарський суд постановою від 11.05.2026 рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

21. Вказані рішення і постанова обґрунтовані такими аргументами і обставинами.

21.1. У спірних правовідносинах після укладення Договору змінилась методика розрахунку орендної плати за об`єкт оренди, зокрема, база розрахунку (після змін - нею є ринкова, а не балансова вартість майна) та орендна ставка, яка за своєю суттю є тарифом за оплату послуг оренди комунального майна та яка збільшилась з 4% до 20% на рік.

21.2. Оскільки в Договорі сторони досягли згоди щодо перегляду орендної плати в разі зміни Методики її розрахунку, зміни централізованих цін і тарифів, Управління дійсно має підстави спонукати Товариство внести зміни до вказаного договору в частині орендної плати, які будуть полягати у застосуванні орендної ставки 20% до ринкової вартості основних засобів та нематеріальних активів ЦМК, який складає об`єкт оренди.

21.3. Проте, предметом позову у цій справі є вимоги про зобов`язання Відповідача надати Позивачеві вихідні дані, необхідні для проведення оцінки ЦМК, а не вимоги про внесення змін до Договору і водночас Управління не довело, що означеним договором чи законодавством встановлено обов`язок Відповідача надати Позивачеві затребувані документи (при тому, що вони відсутні та не виготовлялись, жодних доказів їхньої наявності в розпорядженні Відповідача судам не надавалось). Тому і підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.

21.4. Суди окремо відмітили, що Методикою оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 року № 629 (зі змінами) (далі - Методика оцінки) передбачено лише два випадки, коли обов`язково проводиться оцінка майна та аудиторська перевірка, за результатами якої складається аудиторський висновок: 1) перед укладенням договору оренди; 2) перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

21.5. Також зауважили, що аналіз пунктів 5-3, 5-4 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158 (далі - Положення) дає підстави для висновку про те, що Позивач як орендодавець, не позбавлений можливості провести інвентаризацію орендованого майна самостійно, повідомивши про це орендаря рекомендованим листом з повідомленням за сім календарних днів до початку інвентаризації.

Касаційна скарга

22. Не погодившись із судовими рішеннями, Управління звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

23. Підставами касаційного оскарження ухвалених судами попередніх інстанцій рішення і постанови скаржник визначив положення пунктів 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

23.1. Щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів пункту 5-4 Положення, частини другої статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та не врахування ними висновку Верховного Суду щодо правильного застосування означених норм, викладеного у постанові від 29.11.2022 у справі № 914/1146/21.

23.2. Щодо підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів пункту 2 Методики оцінки, частини другої статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та пункту 40 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, в той час як висновок Верховного Суду щодо правильного застосування означених норм права у подібних правовідносинах відсутній.

24. Доводи касаційної скарги узагальнено зводяться до того, що законодавство покладає на орендаря - балансоутримувача обов`язок забезпечити інвентаризацію та оцінку ЦМК. Для виконання цього обов`язку необхідні результати інвентаризації, аудиторський висновок та передавальний баланс. Усі ці документи перебувають у сфері контролю Відповідача. Відмова Товариства надати такі документи блокує проведення оцінки та перегляд орендної плати, а тому суди мали задовольнити позовні вимоги про зобов`язання Відповідача їх надати, однак внаслідок неправильного тлумачення вказаних приписів помилково дійшли протилежних висновків.

Узагальнені доводи іншої сторони

25. У відзиві Товариство заперечує проти доводів касаційної скарги, вказуючи, що вони є необґрунтованими. Зазначає, що Позивач не довів існування ані в Договорі, ані в законі обов`язку ТОВ "Краківський ринок" надати інвентаризаційні описи, зведений акт інвентаризації, аудиторський висновок та передавальний баланс, а тому заявлені вимоги є безпідставними. Висновки судів попередніх інстанцій Відповідач вважає правомірними. У зв`язку з цим, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення і постанову - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

26. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, про що 29.06.2026 постановив відповідну ухвалу.

27. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких міркувань.

30. Приписами пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. Відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

32. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

33. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

34. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

35. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справі, на неврахування правового висновку в якій посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із вказаної постанови відсутні з огляду на таке.

36. Так, у справі № 914/1146/21 суди розглядали спір за позовом приватного підприємства до виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання недійсним рішення відповідача "Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень".

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що виходячи зі змісту частини другої статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ, який набрав чинності 01.02.2020) орган управління комунальним майном зобов`язаний прийняти рішення про балансоутримувача єдиного майнового комплексу лише у разі припинення договору оренди. Позивач стверджував, що на момент прийняття оскаржуваного рішення договір оренди, на підставі якого він використовує спірний ЦМК був чинний, оскільки завершував свою дію 01.07.2021, а тому відповідач передчасно та без будь-яких правових підстав передав об`єкт оренди своїй комунальній установі, чим порушив право позивача бути балансоутримувачем спірного ЦМК.

Місцевий суд у позові відмовив. Суд апеляційної інстанції рішення місцевого суду скасував та ухвалив нове, яким позов задовольнив. Верховний Суд постанову апеляційного суду залишив без змін.

У постанові від 29.11.2022 у справі № 914/1146/21 Верховний Суд виснував про те, що з урахуванням системного аналізу змісту частини 2 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пунктів 13-16 Порядку № 847, зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "уповноважений орган управління або його правонаступник не може приймати рішення про балансоутримувача єдиного майнового комплексу до припинення договору оренди єдиного майнового комплексу".

37. З наведеного слідує, що у справі № 914/1146/21 спірні правовідносини стосувалися питання зміни балансоутримувача орендованого ЦМК під час дії договору оренди. Предметом оскарження було рішення виконкому про таку зміну.

38. В той же час у справі № 914/2379/25 спірні правовідносини сформувалися навколо питання наявності / відсутності у орендаря ЦМК обов`язку із надання орендодавцеві вихідних даних (документів) для проведення оцінки об`єкта оренди.

39. Тобто сама суть (зміст) правовідносин у порівнюваних спорах є відмінними. Відрізняються у них також предмети і підстави позовних вимог, фактичні обставини і матеріально-правове регулювання. Приписи Порядку повернення орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств після припинення або розірвання договору оренди, які затверджені наказом Фонду державного майна України від 07.08.1997 № 847 у спірних правовідносинах застосуванню не підлягали, судами не аналізувалися.

40. Звідси правовідносини у справі № 914/1146/21 і № 914/2379/25 не є подібними, що можливість врахування згаданого правового висновку із постанови Верховного Суду від 29.11.2022 для застосування приписів пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України виключає.

41. Колегія суддів нагадує, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).

42. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

43. Зважаючи на те, що постанова Верховного Суду, на яку посилається Управління у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, прийнята касаційним судом у неподібних справі № 914/2379/25 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 і рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2026 у цій справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.

44. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

45. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

46. Суд касаційної інстанції вже неодноразово висновував, що при касаційному оскарженні судових рішень із згаданої підстави необхідним є: (1) з`ясування відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; (2) наявність/відсутність подібності правовідносин; (3) наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

47. При цьому, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

48. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

49. В світлі наведеного Верховний Суд зауважує, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

50. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

51. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 та ін).

52. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

53. Водночас згідно з частинами першою та другою статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

54. Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

55. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

56. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

57. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

58. З наведених норм права вбачається, що застосування такого способу захисту, як примусове виконання обов`язку в натурі, можливе лише за умови встановлення судом існування відповідного обов`язку відповідача, визначення джерела його виникнення (закону або договору), а також факту його невиконання чи неналежного виконання.

59. Вирішуючи спір про зобов`язання особи вчинити певні дії, суд повинен установити не лише наявність у позивача інтересу в отриманні відповідного результату, а насамперед наявність у відповідача конкретного юридичного обов`язку, примусового виконання якого вимагає позивач.

60. Предметом позову у цій справі є вимога Управління про зобов`язання Товариства надати інвентаризаційні описи основних засобів та нематеріальних активів, зведений акт інвентаризації цілісного майнового комплексу, аудиторський висновок за результатами аудиторської перевірки та передавальний баланс підприємства.

61. Таким чином, у межах розгляду цієї справи підлягало з`ясуванню питання про наявність або відсутність у Відповідача передбаченого законом чи договором обов`язку надати Позивачу зазначені документи.

62. Обґрунтовуючи наявність такого обов`язку, Управління посилалося на положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483, Методики оцінки, а також Положення.

63. Відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі якщо об`єктом оренди є єдиний майновий комплекс, орендоване майно приймається орендарем на баланс з приміткою, що це майно є орендованим.

64. Пунктом 40 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна передбачено, що орендодавець оприлюднює в електронній торговій системі оголошення про передачу в оренду єдиного майнового комплексу у строк, визначений частиною п`ятою статті 14 Закону. Особливості оголошення про передачу в оренду єдиного майнового комплексу передбачені пунктом 55 цього Порядку.

Протягом строку, передбаченого абзацом першим цього пункту, уповноважений орган управління та балансоутримувач забезпечують проведення інвентаризації майна єдиного майнового комплексу, а балансоутримувач забезпечує визначення його ринкової вартості відповідно до вимог законодавства.

Електронний аукціон з передачі в оренду єдиного майнового комплексу здійснюється відповідно до цього Порядку.

65. Приписи Методики оцінки та Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що передається в оренду, визначають порядок проведення інвентаризації, оцінки майна та оформлення результатів відповідних процедур.

66. З проаналізованих положень слідує, що окремі норми законодавства регулюють участь балансоутримувача у процедурах обліку майна та інвентаризації, а також у процесах, пов`язаних із визначенням вартості майна при передачі його в оренду.

67. Разом із тим наведені положення не містять прямого припису щодо обов`язку балансоутримувача передати орендодавцю інвентаризаційні описи основних засобів і нематеріальних активів, зведений акт інвентаризації ЦМК, аудиторський висновок та передавальний баланс у порядку та спосіб, визначені заявленими позовними вимогами.

68. Сам по собі факт покладення на Відповідача обов`язків балансоутримувача ЦМК не є достатньою підставою для висновку про існування у нього саме того обов`язку, примусового виконання якого вимагає Позивач у межах цього спору.

69. При цьому колегія суддів звертає увагу, що спір у цій справі виник не щодо права Позивача на проведення оцінки об`єкта оренди, не щодо можливості перегляду орендної плати, не щодо статусу Відповідача як балансоутримувача ЦМК та не щодо наявності у нього передбачених законодавством обов`язків, пов`язаних із веденням обліку майна та проведенням інвентаризації.

70. Спірним у цій справі є виключно питання наявності у Відповідача обов`язку надати Позивачу конкретно визначені документи у спосіб, зазначений у прохальній частині позовної заяви.

71. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

72. Проте скаржник не навів ані положень Договору, ані норм чинного законодавства, які б прямо покладали на Відповідача обов`язок надати йому саме ті документи та саме у тому порядку, який визначений заявленими позовними вимогами.

73. Відсутність встановленого законом або договором обов`язку виключає можливість застосування до Товариства способу захисту у вигляді примусового виконання обов`язку в натурі незалежно від того, чи має Управління інтерес у проведенні оцінки та перегляді орендної плати.

74. Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що частина документів, надання яких є предметом позову, є результатом проведення інвентаризації, аудиторської перевірки та інших передбачених законодавством процедур і станом на момент звернення до суду фактично не була сформована.

75. За таких обставин заявлені позовні вимоги фактично спрямовані не лише на передачу наявних документів, а й на спонукання Відповідача до вчинення комплексу дій щодо їх створення та оформлення.

76. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у спірних правовідносинах правових підстав для задоволення позову. Неправильного застосування чи порушення судами норм матеріального та процесуального права при наданні таких висновків скаржник суду касаційної інстанції не довів.

77. Аргументи касаційної скарги щодо здійсненого судами застосування окремих пунктів Методики оцінки та Положення Верховний Суд оцінює критично, позаяк констатує, що (з урахуванням висновків, викладених у пункті 72 - 73 цієї постанови) на правильність та законність оскаржених рішення і постанови по суті спору вони жодним чином не вплинули.

78. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даної постанови є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

79. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

80. За наведеного Верховний Суд вважає, що інша заявлена у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження рішення і постанови судів попередніх інстанцій (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) в межах здійснення касаційного провадження у цій справі свого підтвердження не знайшла.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

81. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Позивача у частині зазначеної підстави.

82. В свою чергу, за змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

83. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

84. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи щодо іншої підстави касаційного оскарження (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України) є необґрунтованими, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених рішення і постанови судів попередніх інстанцій у даній справі.

Судові витрати

85. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги судові витрати за її подання покладаються на скаржника.

За таких обставин, керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 і рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2026 у справі № 914/2379/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.