Окрема думка від 07 липня 2026 р. у справі №922/3857/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Верховного Суду Бакуліної С.В.

08 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/3857/24

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 (головуючий суддя - Гетьман Р.А., судді: Склярук О.І., Хачатрян В.С.), рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2025 (суддя Чистякова І.О.)

та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 (головуючий суддя - Гетьман Р.А., судді: Склярук О.І., Хачатрян В.С.) та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2025 (суддя Чистякова І.О.) за заявою Комунального підприємства "Міський водоканал"

у справі №922/3857/24

за позовом Комунального підприємства "Міський водоканал"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі"

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі"

до Комунального підприємства "Міський водоканал"

про визнання договору недійсним та застосування двосторонньої реституції.

1. Комунальне підприємство "Міський водоканал" (далі за текстом також - КП "Міський водоканал") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вєк Технолоджі" (далі за текстом також - ТОВ "Вєк Технолоджі"), в якому просило:

- визнати додаткові угоди №№2-7 від 29.11.2021 до договору про постачання електричної енергії від 24.11.2021 №1322, укладеного між КП "Міський водоканал" та ТОВ "Вєк Технолоджі", недійсними;

- стягнути з ТОВ "Вєк Технолоджі" на користь КП "Міський водоканал" грошові кошти в розмірі 319 173,75 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що спірні додаткові угоди, якими було незаконно та необґрунтовано збільшено ціну електричної енергії за період листопад-грудень 2021 року на 2,59998 грн, що складає понад 30% від початкової ціни товару, визначеної сторонами у договорі, укладені з порушенням статті 652 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК) та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі за текстом - Закон про публічні закупівлі), що є підставою для визнання їх недійсними та стягнення з позивача на користь відповідача безпідставно отриманих за цими угодами грошових коштів на підставі частини першої статті 216, статті 1212 ЦК.

3. Заперечуючи позовні вимоги, відповідач наголошував, що додаткові угоди №№2-7 укладені правомірно, а правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, є нерелевантною до спірних правовідносин у цій справі, так як у справі №922/2321/22 позивач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня відповідно статті 22 Бюджетного кодексу України (далі за текстом - БК), тоді як у цій справі №922/3857/24 позивач не є розпорядником бюджетних коштів відповідно до наведеної норми.

4. Разом з відзивом на первісну позовну заяву ТОВ "Вєк Технолоджі" звернулось до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до КП "Міський водоканал" про визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.11.2021 №1322 та застосування двосторонньої реституції, залишивши КП "Міський водоканал" спожиту електроенергію у розмірі 199075 квт*г, а ТОВ "Вєк Технолоджі" сплачені за цю електроенергію грошові кошти в розмірі 937 639,18 грн.

5. Обґрунтовуючи зустрічний позов, позивач за цим позовом стверджував, що за умовами договору ціна за одиницю товару може бути збільшена більше ніж на 10%, однак така умова договору вступає в протиріччя з новітньою практикою Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, стосовно того, що ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, що є підставою для визнання недійсним вказаного договору та застосування двосторонньої реституції.

6. Заперечуючи зустрічний позов, відповідач за цим позовом наголошував, що позивач за зустрічним позовом не навів жодних обставин, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним на момент його укладення.

7. Господарський суд Харківської області рішенням від 27.01.2025 первісний позов задовольнив частково.

Визнав додаткові угоди №№3, 4, 5, 6, 7 від 29.11.2021 до договору про постачання електричної енергії від 24.11.2021 №1322, укладеного між КП "Міський водоканал" та ТОВ "Вєк Технолоджі", недійсними.

Стягнув з ТОВ "Вєк Технолоджі" на користь КП "Міський водоканал" грошові кошти в розмірі 306 954,77 грн, а також судовий збір в розмірі 15 795,46 грн.

В іншій частині первісного позову відмовив.

Відмовив у задоволенні зустрічного позову повністю.

8. Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 24.02.2025 заяву КП "Міський водоканал" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнив частково.

Поклав на ТОВ "Вєк Технолоджі" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 800 грн.

Стягнув з ТОВ "Вєк Технолоджі" на користь КП "Міський водоканал" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 800 грн.

Решту суми судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 200 грн поклав на КП "Міський водоканал".

Відмовив у задоволенні заяв ТОВ "Вєк Технолоджі" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу повністю.

9. Східний апеляційний господарський суд постановами від 09.02.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2025 у цій справі залишив без змін.

10. Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що:

(1) за додатковою угодою №2 до договору ціна за 1 кВт/год електричної енергії не перевищує 10% від початкової ціни, в той час як наступні додаткові угоди до договору, зокрема, додаткова угода №3 не відповідають вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, адже ціна за 1 кВт/год електричної енергії склала 3,598644447, тобто ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, визначеної у договорі, що суперечить положенням вказаної норми.

Оскільки попередня додаткова угода №3 суперечить вимогам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, недійсними є також всі наступні додаткові угоди №№4-7 до договору, так як кожна наступна додаткова угода має фіксовану ціну за одиницю товару, а тому є похідною від попередніх додаткових угод та автоматично незаконною, адже без попередньої додаткової угоди ціна за послідуючими угодами фактично перевищуватиме ціну за одиницю товару більше ніж на 10%, визначених в статті 41 Закону про публічні закупівлі, у порівнянні із основним договором;

(2) грошові кошти в сумі 306 954,77 грн є такими, що безпідставно одержані ТОВ "Вєк Технолоджі", підстава їх набуття відпала, а тому ТОВ "Вєк Технолоджі" зобов`язане повернути їх КП "Міський водоканал", що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК;

(3) позивач за зустрічним позовом не навів, а суд не встановив жодних підстав, передбачених статтею 215 ЦК, з якими закон пов`язує недійсність правочину, в той час як зміна судової практики не є підставою для визнання договору недійсним у розумінні статті 215 ЦК.

За відсутності підстав для визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.11.2021 №1322, відсутні підстави для застосування наслідків недійсності цього правочину.

11. Апеляційний суд, окрім наведеного, зауважив, що:

(1) з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставин справи, посилання на те, що ціна електроенергії в оспорюваному договорі визначається відповідно зміни середньозважених цін на РДН і таким чином регулюється пунктом 7 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, а не пунктом 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону, не виключає можливість та необхідність застосування у цьому випадку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі як імперативно встановленої та забороняючої норми щодо підвищення ціни товару більше ніж на 10%;

(2) КП "Міський водоканал" належить до суб`єктного складу осіб, які визначені замовниками у розумінні Закону про публічні закупівлі, відповідно зобов`язане здійснювати закупівлі з дотриманням вимог законодавства незалежно до джерела фінансування;

(3) посилання на те, що відповідно до відповіді казначейства КП "Міський водоканал" не було зареєстровано в органі казначейства бюджетне зобов`язання за договором про постачання електричної енергії споживачу від 24.11.2021 №1322 та те, що позивач за первісним позовом оплатив електроенергію за свої особисті, а не державні кошти, відтак не може посилатись на порушення інтересів держави, зокрема з огляду на те, що не здійснює владних управлінських функцій і не є суб`єктом владних повноважень, не впливає на можливість КП "Міський водоканал" набувати правового статусу позивача за первісним позовом у цій справі у порядку Закону про публічні закупівлі як сторони договору;

(4) посилання на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №919/1043/21, є безпідставними, оскільки обставини вказаної справи не є подібними зі справою, яка переглядається, та стосуються застосування статті 228 ЦК.

12. Частково задовольняючи заяву КП "Міський водоканал" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що:

(1) КП "Міський водоканал" у позовній заяві навело попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи, які станом на день звернення до суду з позовом складають 30 000 грн, зазначивши, що кінцевий розрахунок витрат за надання професійної правничої допомоги буде подано в строки та в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також - ГПК) після ухвалення рішення суду;

(2) факт надання КП "Міський водоканал" послуг за укладеними з адвокатським об`єднанням договорами про надання правової допомоги підтверджується актами надання послуг від 12.11.2024 №255 та від 27.01.2025 №11 всього на загальну суму 30 000 грн, в яких зазначено про надання наступних послуг: підготовка проєкта листа претензії про повернення коштів до ТОВ "Вєк Технолоджі"; підготовка та подання до суду позовної заяви в інтересах Клієнта до ТОВ "Вєк Технолоджі", пов`язаного з поверненням грошових коштів у розмірі 319 176,86 грн, правнича допомога за договором від 19.11.2024 №1177-19/11/2024;

(3) згідно з пунктом 1 детального опису наданих послуг з професійної правової допомоги у справі №922/3857/24 в Господарському суді Харківської області (додаток №1 до акта надання послуг від 27.01.2025 №11 до Договору про надання правової допомоги від 19.11.2024 №1177-19/11/2024) сторони погодили детальний опис наданих послуг з професійної правової допомоги у справі №922/3857/24 в Господарському суді Харківської області, а за змістом пункту 2 цього Детального опису наданих послуг - вартість наданих послуг відповідно до акта надання послуг від 27.01.2025 №11, яка становить фіксований розмір - 15 000 грн;

(4) фактично КП "Міський водоканал" перерахувало Адвокатському об`єднанню витрати за надання правової допомоги в загальному розмірі 30 000 грн, про що свідчать платіжні інструкції від 18.11.2024 №8912, від 30.01.2025 №114;

(5) послуги професійної правничої допомоги (подання позовної заяви) було надано адвокаткою, що підтверджується виданим адвокатським об`єднанням ордером для представництва та захисту інтересів КП "Міський водоканал" у Господарському суді Харківської області на підставі договору про надання правової допомоги від 24.10.2024 №1158-24/10/2024.

Усі інші послуги професійної правничої допомоги було надано КП "Міський водоканал" адвокаткою Лосич Т.С., що підтверджується відповідними ордерами, виданими для представництва та захисту інтересів КП "Міський водоканал" у Господарському суді Харківської області на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 25.11.2024, б/н від 29.11.2024;

(6) надані КП "Міський водоканал" докази в їх сукупності підтверджують суму його витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн, є пов`язаними з цією справою та відповідають фактично наданим послугам.

Водночас, зважаючи на те, що первісний позов задоволено частково, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК, понесені КП "Міський водоканал" судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на ТОВ "Вєк Технолоджі" у розмірі 25 800 грн, що становить 86% від суми понесених позивачем за первісним позовом витрат на професійну правничу допомогу. Решта судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 200 грн покладається на КП "Міський водоканал".

13. ТОВ "Вєк Технолоджі" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2025 та направити справу на новий розгляд (вимоги нової редакції касаційної скарги); скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2025 за заявою КП "Міський водоканал" і повністю відмовити в відшкодуванні витрат адвоката.

14. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2025, ухвалених по суті спору, скаржник (з урахуванням нової редакції касаційної скарги) посилався на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи, що:

(1) суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 12.02.2025 у справі №914/619/24, щодо застосування положень Закону про публічні закупівлі;

- від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, щодо застосування статей 172, 203, 216, 228 ЦК та статті 208 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК), статті 19 Конституції України;

(2) не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

15. Доводи скаржника в частині оскарження рішень судів по суті спору зводились до того, що:

(1) суди не врахували відповідь Державної казначейської служби України про те, що за спірним договором не було зареєстровано бюджетного зобов`язання, а також платіжну інструкцію, за якою оплата здійснювалася з рахунку, відкритого в Акціонерному банку "Укргазбанк", а не через казначейський рахунок, які є ключовими для встановлення однієї з центральних фактичних обставин у цій справі, а саме стосовно того, чи був спірний договір виконаний за рахунок коштів місцевого бюджету, чи за рахунок коштів самого комунального підприємства як окремого суб`єкта господарювання.

Без дослідження цих доказів суди не могли належно встановити: - чи дійсно позивач виступає у цій справі як особа, яка захищає публічний інтерес, пов`язаний із бюджетними коштами; - чи є релевантним перенесення на цю справу висновків про контроль за використанням коштів бюджету; - чи можна кваліфікувати спір як такий, що стосується саме коштів місцевого бюджету.

У контексті наведеного суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, яка зауважила, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона в зобов`язальних правовідносинах, а також визнала належним інтерес органу місцевого самоврядування саме тому, що йшлося про законність та ефективність використання коштів обласного бюджету, король за використанням яких здійснював відповідний орган місцевого самоврядування.

Зі справи №905/1907/21 випливає не універсальний висновок про будь-який спір за участю комунального суб`єкта, а необхідність чіткого розмежування: чи йдеться про витрачання бюджетних коштів, що перебувають під контролем ради, чи про звичайні договірні розрахунки сторони зобов`язання.

У цій справі позов подало саме комунальне підприємство, а не міська рада, з огляду на що суди мали окремо встановити, чи були спірні платежі саме коштами місцевого бюджету чи коштами самого підприємства, проте не зробили цього, а тому не вправі були автоматично ототожнювати інтерес підприємства як сторони договору з інтересом територіальної громади щодо законного витрачання коштів бюджету;

(2) поза увагою судів також залишилась правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, яка зазначила, що визначати, у чому полягає порушення інтересів держави та оспорювати правочин із цієї підстави може лише суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями, або прокурор, а також підтвердила, що за недійсності правочину застосовується двостороння реституція, а не одностороннє повернення лише того, що є вигідним одній стороні.

Для цієї справи це означає, що (1) сам по собі факт комунальної форми власності позивача не надає йому у спорі з постачальником статусу суб`єкта владних повноважень; (2) навіть якщо виходити з гіпотези про недійсність спірних додаткових угод, суди не могли обмежитися лише стягненням коштів з відповідача без належної оцінки того, що електрична енергія була фактично поставлена та спожита, чого останні не зробили.

Тобто, навіть у разі визнання додаткових угод недійсними суди мали дослідити питання про вартість фактично отриманого позивачем виконання та про правові наслідки неможливості повернення електричної енергії в натурі, проте не зробили цього, що ще раз підтверджує неповноту встановлення фактичних обставин та необхідність нового розгляду справи;

(3) апеляційний суд не врахував також правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.02.2025 у справі №914/619/24, відповідно до якого законодавець розрізняє дві самостійні правові підстави зміни істотних умов договору про закупівлю електричної енергії: зміну ціни за одиницю товару у разі коливання ціни на ринку та зміну середньозважених цін на ринку "на добу наперед" у разі встановлення в договорі порядку зміни ціни, а тому неправомірно звів спір лише до моделі, передбаченої пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, не надавши належної оцінки тому, що сторони окремо погодили договірний механізм зміни ціни, прив`язаний до офіційно оприлюднених показників ДП "Оператор ринку".

Зокрема, суди не оцінили належим чином істотні обставини стосовно того, що: позивач не оспорює ані сам договір від 24.11.2021 №1322, ані додаткову угоду від 29.11.2021 №1, якою саме і було погоджено порядок зміни ціни; право споживача відмовитися від зміни ціни та право на розірвання договору; позивач попри наявність передбаченого договором права на припинення правовідносин у разі незгоди зі зміною ціни, продовжив споживання електричної енергії; твердження про нібито безальтернативність укладення спірних додаткових угод потребувало критичної оцінки, оскільки постачання могло здійснюватися, зокрема, постачальником "останньої надії", а ціна постачальника останньої надії, за доводами скаржника, була вищою за ціну постачання відповідача.

16. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 та додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 24.02.2025 за заявою КП "Міський водоканал", скаржник стверджував, що суди попередніх інстанцій не варували правових висновків Верховного Суду, викладених у постанова від 07.02.2024 у справі №904/1377/22, від 19.07.2021 у справі №910/16803/19, від 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, щодо застосування статей 124, 129, 221 ГПК (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).

17. Доводи скаржника в частині оскарження рішень судів в частині розподілу судових витрат за заявою КП "Міський водоканал" зводились до того, що:

(1) відповідач порушив норми статті 129 ГПК, а саме не подав разом з першою заявою по суті спору попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого ним судового збору, необхідно відмовити.

Така поведінка відповідача порушує права позивача на справедливий судовий розгляд, адже останній не встиг підготувати заперечення на такі вимоги відповідача;

(2) відповідач не подавав та не заявив до закінчення судових дебатів у справі про необхідність розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, крім судового збору, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення щодо таких судових витрат.

Крім цього відповідач на стадії судових дебатів не подав докази до закінчення дебатів і не зробив відповідну заяву в той же строк, з огляду на що суд не може прийняти такі докази. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку та незаявлення відповідної заяви до закінчення судових дебатів, суд залишає відповідну заяву без розгляду в силу імперативних положень закону;

(3) адвокатське об`єднання не отримало повноважень на розгляд зустрічного позову, як не отримала відповідних повноважень й адвокатка Лосич Т.С., яка діє в межах договору передоручення.

Адвокатське об`єднання надало два договори на передоручення адвокатці Лосич Т.С. від 25.11.2024 та 29.11.2024, в яких не зазначено, яке саме доручення якого клієнта по якій справі їй передоручено і в яких обсягах, що унеможливлює право адвокатки Лосич Т.С. представляти в суді відповідача за зустрічним позовом, підписувати документи, робити заяви;

(4) оскільки ні час, ні тарифна сітка не узгоджені сторонами договору про надання правничої допомоги, то вартість послуг є невизначеною, а договір у цій частині є неукладеним;

(5) так як акт не може змінювати умови договору, то вартість юридичної допомоги, вказана в акті, є незгодженою сторонами;

(6) за результатом виконання договору від 19.11.2024 №1177-19/11/2024 було складено акт про надання послуг від 27.01.2025 №11 на суму 15 000 грн, в якому не було надано перелік наданих послуг з ціною за кожну.

Додаток до акта не можна вважати частиною цього акта, так як він підписаний тільки керівником адвокатського об`єднання, підпис клієнта не передбачений.

Перелік послуг, наданий в додатку, не співвідноситься з цінами, узгодженими в акті, критерієм оцінки є робочі часи, затрачені адвокатом на виконання послуги, вартість яких договором не обумовлена.

При цьому вказаний додаток містить перелік послуг по зустрічному позову, повноважень на представництва в суді за яким адвокатському об`єднанню клієнт не надав;

(7) вартість послуг за договором від 19.11.2024 №1177-19/11/2024у розмірі 15 000 грн є значно завищена порівняно з попереднім договором, який визначає вартість заяви в розмірі 5 000 грн.

18. КП "Міський водоканал" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без розгляду, оскаржувані рішення судів - без змін.

19. Заперечення позивача зводились до того, що:

(1) КП "Міський водоканал" належить до суб`єктного складу осіб, які визначені замовниками у розумінні Закону про публічні закупівлю, а тому зобов`язано здійснювати закупівлі з дотриманням вимог законодавства незалежно до джерела фінансування.

При цьому посилання скаржника на те, що позивач оплатив електроенергію за свої особисті, а не державні кошти, а тому не може посилатись на порушення інтересів держави, так як не здійснює владних управлінських функцій та не є суб`єктом владних повноважень, не впливає на його можливість набувати правового статусу позивача за первісним позовом у цій справі в порядку Закону про публічні закупівлі як сторони договору;

(2) з огляду на характер спірних правовідносин, посилання скаржника на те, що ціна електроенергії в оспорюваному договорі визначається відповідно зміни середньозважених цін на ринку "на добу наперед", а відтак підпадає під правове регулювання пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі, а не пункту 2 цієї норми, не виключає можливість та необхідність застосування у цьому випадку саме пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону про публічні закупівлі як імперативно встановленої та забороняючої норми щодо підвищення ціни товару більше ніж на 10%.

Викладена в постанові від 12.02.2025 по справі №914/619/24 правова позиція Верховного Суду, на яку покликається скаржник, є нерелевантною для цієї справи, так як обставини справи не є подібними зі справою, яка переглядається;

(3) позиція скаржника в частині оскарження рішень судів щодо розподілу судових витрат за заявою КП "Міський водоканал" повністю (слово в слово) дублює позицію скаржника, викладену в апеляційній скарзі на додаткове рішення суду першої інстанції, який (суд), ухвалюючи додаткове рішення, дослідив всі докази та обставини;

(4) КП "Міський водоканал" в позовній заяві та на стадії судових дебатів заявляло, що подасть заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в межах строку, визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК, докази чого наявні в матеріалах справи, а саме в записі судового засідання від 27.01.2025.

Заявивши, що в межах п`яти днів після ухвалення рішення суду буде подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, КП "Міський водоканал" подало таку заяву в межах відповідного строку, а саме визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК;

(5) оскільки зустрічну позовну заяву суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом у межах однієї справи та в межах одного провадження, а договір про надання правничої допомоги передбачає представництво інтересів КП "Міський водоканал" у справі №922/3857/24, адвокатське об`єднання та, відповідно, за договором передоручення адвокатка Лосич Т.С. мали повноваження представництво інтересів КП "Міський водоканал" при розгляді зустрічного позову.

У вступній частині (преамбулі) договорів передоручення чітко зазначено, в інтересах якого клієнта та за яким договором здійснюється доручення на представництво інтересів, які (договори передоручення) містять достатній обсяг повноважень для представництва інтересів КП "Міський водоканал" в суді першої інстанції за зустрічним позовом, підписувати документи, робити заяви;

(6) Адвокатське об`єднання та КП "Міський водоканал" не укладали додаткової угоди на виконання пункту 4.3 договору від 19.11.2024 №1177-19/11/2024, адвокатське об`єднання надало позивачу послуги у справі №922/3857/24 у межах ,визначених предметом та пунктом 4.1 цього договору, з огляду на що не було об`єктивної необхідності в укладенні відповідної додаткової угоди.

У цьому договорі сторони погодили вартість послуги, яка не залежить як від часу, затраченого на участь у судових засіданнях, так і від часу, затраченого на підготовку та написання процесуальних документів, а у відповідному акті надання послуг визначили найменування наданої послуги, а саме: "Правнича допомога за договором №1177-19/11/2024 від 19.11.2024 р., справа №922/3857/24", яке (найменування послуги) деталізовано в додатку №1 до відповідного акта;

(7) суперечливою та негеологічною є позиція скаржника, який, вказуючи про відсутність переліку наданих послуг, одночасно стверджує, що такий перелік послуг не співвідноситься з цінами, узгодженими в акті;

(8) Адвокатське об`єднання та КП "Міський водоканал", керуючись принципом свободи договору та враховуючи складність такого процесуального документу як позовна заява та витрачений час, встановили суму в розмірі 15 000 грн за підготовку проекту претензії, підготовку та подання позовної заяви, тоді як визначена цим договором вартість інших процесуальних документів у розмірі 5 000 грн за 1 шт. була погоджена з огляду на те, що такі процесуальні документи займають менше часу ніж позовна заява.

20. Верховний Суд постановою від 08.07.2026 касаційну скаргу ТОВ "Вєк Технолоджі" залишив без задоволення.

Постанови Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026, рішення від 27.01.2025 та додаткове рішення від 24.02.2025 Господарського суду Харківської області у справі №922/3857/24 залишив без змін.

21. Указана постанова мотивована, зокрема тим, що:

КП "Міський водоканал" є юридичною особою, тобто є самостійним учасником господарських відносин, який від власного імені набуває майнових прав та обов`язків, зокрема шляхом укладення цивільно-правових договорів, а відтак у силу положень чинного законодавства такий має право і на їх оспорення в судовому порядку, як сторона правочину.

Комунальне підприємство як особа, яка самостійно провадить господарську діяльність в рамках отриманого фінансування та власних надходжень від господарської діяльності, та як сторона спірного договору є належним позивачем у даній справі.

Доводи скаржника, що у цій категорії спорів належним позивачем може бути лише орган місцевого самоврядування (рада) або прокурор суперечать дійсному змісту статей 16, 215 ЦК та зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка передбачає можливість звернення прокурора до суду в інтересах інших осіб, але при цьому не позбавляє права таких осіб на самостійне звернення до суду.

Отже, звернення сторони договору з вимогами про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності шляхом повернення (стягнення) коштів (що є похідною вимогою) є належним способом захисту, який передбачений законом та відповідає характеру спірних правовідносин, а також спрямований на реальне відновлення права (законного інтересу), у разі встановлення судом обставин його порушення.

22. Не погоджуюсь з такими висновками Верховного Суду з огляду на таке.

23. Предметом спору в цій справі за первісним позовом є наявність підстав для визнання недійсними спірних у цій справі додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії та стягнення з відповідача на користь позивача коштів, що становлять різницю між сумою, що фактично перерахована відповідачу, та сумою, що підлягала сплаті за електроенергію за ціною договору (з урахуванням додаткової угоди №2), а за зустріним позовом - наявність/відсутність підстав для визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу з наведених позивачем за зустрічним позовом підстав, а також для застосування двосторонньої реституції, залишивши КП "Міський водоканал" спожиту електроенергію, а ТОВ "Вєк Технолоджі" сплачені за цю електроенергію грошові кошти.

24. У аспекті предмета спору у цій справі за первісним позовом, висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги в частині оскарження рішень судів по суті спору у межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження, під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів по суті спору, зокрема, в частині задоволених вимог первісного позову, першочергово підлягало з`ясуванню питання правомірності заявлення саме КП "Міський водоканал" та, відповідно, задоволення (часткове задоволення) судами, вимог про визнання недійсними спірних додаткових угод та, як наслідок, визнання їх недійними, про стягнення з відповідача саме на користь позивача сплачених на підставі цих додаткових угод спірних грошових коштів, яке (питання) належало розглядати через призму з`ясування наявності у КП "Міський водоканал" суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого останнє подало первісний позов у цій справі, тобто встановлення, чи є КП "Міський водоканал" належним позивачем у цій справі, зокрема, за вимогою про стягнення відповідних коштів на свою користь, що, в свою чергу, залежало від встановлення обставин фінансування проведеної закупівлі, відповідно, укладених за її наслідками спірних у цій справі додаткових угод (за рахунок яких грошових коштів здійснювалось їх фінансування).

25. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

26. Частина перша статті 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

27. Згідно із положеннями частин першої та другої статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

28. За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

29. Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

30. Порушенням є такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

31. Верховний Суд неодноразово зазначав, що вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

32. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

33. Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

34. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

35. Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

36. Положення частини другої статті 16 ЦК передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

37. Відповідно до частин першої та третьої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

38. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

39. За висновком Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19).

40. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

41. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову (постанова судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

42. Вищенаведене свідчить, що при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину, суд повинен вирішити питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

43. При цьому першочергово суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, оскільки відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, адже лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб.

44. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, суд має з`ясувати чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає таке порушення, і лише потім з`ясувати наявність підстав для визнання недійсними спірних додаткових угод та стягнення спірних коштів.

45. Проте, частково задовольняючи вимоги за первісним позовом у цій справі (за виключенням вимог за додатковою угодою №2), а саме про визнання недійсними інших спірних додаткових угод як таких, що укладені з порушенням Закону про публічні закупівлі, та стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих за такими додатковими угодами грошових коштів на підставі частини першої статті 216, статті 1212 ЦК, що, як зазначили суди, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, суди не встановили наявність у КП "Міський водоканал" суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого останнє подало первісний позов у цій справі, а відтак не з`ясували, чи є КП "Міський водоканал" належним позивачем у цій справі, зокрема, за вимогою про повернення (стягнення) отриманих за спірними додатковими угодами грошових коштів саме на свою користь.

46. Зокрема суди не врахували, що як за змістом відзиву на позовну заяву, так і зустрічного позову, стверджуючи про нерелевантність до спірних у цій справі за первісним позовом правовідносин правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, відповідач наголошував, що позивачем у справі №922/2321/22, на користь якого відшкодовувались відповідні грошові кошти, був Спеціальний авіаційний загін, який є розпорядником бюджетних коштів у силу статті 22 БК, тоді як у цій справі №922/3857/24 позивач за первісним позовом - КП "Міський водоканал" не є розпорядником бюджетних коштів, а тому суд повинен застосувати двосторонню реституцію, що можна розцінювати як намагання відповідача довести, що КП "Міський водоканал" не є особою, якій згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в наведеній справі за наслідками визнання недійсними спірних додаткових угод підлягають поверненню сплачені за ними спірні грошові кошти як безпідставно набуті, зокрема з огляду на те, що таке не є розпорядником бюджетних коштів, а тому наголошував на необхідності застосування двосторонньої реституції.

47. У контексті відповідних доводів відповідач як за змістом відзиву на позовну заяву та зустрічного позову, так і за змістом апеляційної скарги покликався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в поставі від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, відповідно до якрї:

"8.19. Тобто Ліцей не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі №295/4481/16-ц, від 16.05.2018 у справі №638/11634/17, а також в підпункті 8.17 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21.

8.20. Те, що позивач є стороною за договором, джерелом фінансування за яким були кошти субвенції з державного бюджету, також не свідчить про наявність у Ліцею відповідних владних повноважень, оскільки у відносинах щодо розрахунків з постачальником за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 та підпункті 8.30 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

8.21. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає неправильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсним Договору відповідно до положень частини третьої статті 228 ЦК України з огляду на недодержання вимог щодо відповідності умов цього правочину інтересам держави, оскільки Ліцей не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до висновків КГС ВС, викладених у постановах від 08.07.2020 у справах №910/13840/18 та №910/12608/18, від 12.12.2019 у справі №910/13266/18, від 10.12.2019 у справі №910/13891/18, від 05.11.2019 у справі №910/14113/18 та від 23.10.2019 у справі №910/13263/18.".

48. З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зокрема, стосовно того, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником за договором комунальний заклад (яким є позивач за первісним позовом у цій справі) виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах, яка не є особою, яка наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом в інтересах держави, відповідач фактично намагався довести, що внаслідок визнання недійсними спірних у цій справі за первісним позовом додаткових угод, суд мав застосувати двосторонню реституцію, а не повертати (стягувати на користь) КП "Міський водоканал" спірні грошові кошти.

49. Так, за змістом апеляційної скарги відповідач наголошував, що відповідно до відповіді казначейства КП "Міський водоканал" не було зареєстровано в органі казначейства бюджетне зобов`язання за спірним договором, останнє оплатило електричну енергію за свої особисті, а не державні кошти, а отже не може посилатись на порушення інтересів держави, з огляду на те, що не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Спірний договір є договором між двома суб`єктами підприємницької діяльності, укладений і виконаний на свій власний ризик, що базується на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, а відтак позивач за первісним позовом не може посилатись на порушення інтересів держави та у разі визнання судом договору недійсним, останній має застосувати двосторонню реституцію

50. Проте, незважаючи на відповідну позицію відповідача, яку останній послідовно висловлював під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, суди не з`ясували обставини фінансування проведеної закупівлі, відповідно укладених за її наслідками спірних у цій справі за первісним позовом додаткових угод (за рахунок яких грошових коштів здійснювалось їх фінансування), що було необхідним у силу того, що відповідач наполягав, що КП "Міський водоканал" не є розпорядником бюджетних коштів, не реєструвало в органі казначейства бюджетне зобов`язання за спірним договором, а здійснило оплату електричної енергії за свої особисті, а не державні кошти, тобто доводив, що КП "Міський водоканал" не є особою, якій згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за наслідками визнання недійсними спірних додаткових угод підлягають поверненню сплачені за ними спірні грошові кошти як безпідставно набуті.

51. Виснуючи про те, що КП "Міський водоканал" як особа, яка самостійно провадить господарську діяльність в рамках отриманого фінансування та власних надходжень від господарської діяльності, та як сторона спірного договору є належним позивачем у даній справі, чим, серед іншого, обумовлено залишення без змін ухвалених по суті спору рішень судів у цій справі, Верховний Суд наведене також залишив поза увагою, хоча скаржник за змістом касаційної скарги наголошував, що :

(1) суди не врахували відповідь Державної казначейської служби України про те, що за спірним договором не було зареєстровано бюджетного зобов`язання, а також платіжну інструкцію, за якою оплата здійснювалася з рахунку, відкритого в Акціонерному банку "Укргазбанк", а не через казначейський рахунок, які є ключовими для встановлення однієї з центральних фактичних обставин у цій справі, а саме стосовно того, чи був спірний договір виконаний за рахунок коштів місцевого бюджету, чи за рахунок коштів самого комунального підприємства як окремого суб`єкта господарювання.

Без дослідження цих доказів суди не могли належно встановити: - чи дійсно позивач виступає у цій справі як особа, яка захищає публічний інтерес, пов`язаний із бюджетними коштами; - чи є релевантним перенесення на цю справу висновків про контроль за використанням коштів бюджету; - чи можна кваліфікувати спір як такий, що стосується саме коштів місцевого бюджету;

(2) суди не врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, яка зауважила, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона в зобов`язальних правовідносинах, а також визнала належним інтерес органу місцевого самоврядування саме тому, що йшлося про законність та ефективність використання коштів обласного бюджету, король за використанням яких здійснював відповідний орган місцевого самоврядування.

Зі справи №905/1907/21 випливає не універсальний висновок про будь-який спір за участю комунального суб`єкта, а необхідність чіткого розмежування: чи йдеться про витрачання бюджетних коштів, що перебувають під контролем ради, чи про звичайні договірні розрахунки сторони зобов`язання.

У цій справі позов подало саме комунальне підприємство, а не міська рада, з огляду на що суди мали окремо встановити, чи були спірні платежі саме коштами місцевого бюджету чи коштами самого підприємства, проте не зробили цього, а тому не вправі були автоматично ототожнювати інтерес підприємства як сторони договору з інтересом територіальної громади щодо законного витрачання коштів бюджету.

52. Тоді як Суд за змістом своєї постанови обмежився лише відхиленням доводів відповідача (скаржника) стосовно того, що у цій категорії спорів належним позивачем може бути лише орган місцевого самоврядування (рада) або прокурор як таких, що суперечать дійсному змісту статей 16, 215 ЦК та зводяться до власного суб`єктивного тлумачення норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка передбачає можливість звернення прокурора до суду в інтересах інших осіб, але при цьому не позбавляє права таких осіб на самостійне звернення до суду, що жодним чином не спростовує наведених доводів скаржника, зокрема в частині того, що у цій справі позов подало саме комунальне підприємств, а не міська рада, з огляду на що суди мали окремо встановити, чи були спірні платежі саме коштами місцевого бюджету чи коштами самого підприємства, проте не зробили цього, а тому не вправі були автоматично ототожнювати інтерес підприємства як сторони договору з інтересом територіальної громади щодо законного витрачання коштів бюджету.

53. Вважаю, що за встановлення судами обставин фінансування спірної закупівлі за бюджетні кошти, відповідно, укладення за її наслідками спірних додаткових угод з порушенням Закону про публічні закупівлі, яке призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, визначальним аспектом розгляду цього спору було з`ясування наявності в КП "Міський водоканал" права на звернення до суду з позовом за захистом прав та законних інтересів держави, зокрема, шляхом стягнення (повернення) таких коштів на свою користь, які (нераціонально та неефективно використані бюджетні кошти) у випадку визнання недійсними відповідних додаткових угод підлягають поверненню (стягненню) саме на користь держави, зокрема в особі відповідного органу, тобто на користь відповідного бюджету, а не на користь комунального підприємства - сторони правочину, яка не є особою, яка уособлює державу та яка, уклавши такі додаткові угоди, сама допустила нераціональне та неефективне використання бюджетних коштів, отже є правопорушником і не має права на захист від неправомірних дій іншого порушника.

54. Необхідність повернення нераціонально та неефективно використаних бюджетних коштів саме на користь держави, зокрема, в особі відповідного органу, тобто на користь відповідного бюджету, обумовлено насамперед необхідністю в найбільш ефективний спосіб захистити економічні інтереси держави, зокрема в особі відповідного органу, в тому числі, шляхом відновлення становища, що існувало до порушення, тобто шляхом стягнення (повернення) таких коштів до відповідного бюджету.

55. Наведене узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 зазначила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема, шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Оскільки засновником комунального закладу та власником її майна є територіальна громада в особі обласної ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема, законність та ефективність використання комунальним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Велика Палата Верховного Суду вважала, що саме обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

56. Тоді як стягнення таких коштів (за умови встановлення, що спірна закупівля, відповідно, укладені за її наслідками додаткові угоди, фінансувалися за рахунок бюджетних коштів) на користь позивача (комунального підприємства) не призведе до ефективного захисту інтересів держави на повернення таких бюджетних коштів, адже неможливо відновити права або інтереси держави, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи (КП "Міський водоканал"), яка:

(1) є самостійним суб`єктом господарювання, та не уособлює державу, яка (держава) в силу положень статті 170 ЦК у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні/комунальні підприємства/установи, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень;

(2) хоче усунути допущені порушення, які призвели до нераціонального та неефективного використання таких коштів, за рахунок іншої сторони правочину навіть не шляхом повернення (стягнення) таких неефективно та нераціонально використаних бюджетних коштів до відповідного бюджету, а шляхом їх стягнення на свою користь.

57. Правова позиція щодо неможливості відновити інтереси держави шляхом стягнення бюджетних коштів на користь іншої сторони правочину - комунального підприємства викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 у справі №904/192/22 за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства молоді та спорту України до: 1) Підприємства об`єднання громадян "Всеукраїнський реабілітаційно-відновлювальний спортивний центр Національного комітету спорту інвалідів України", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "ХЕЛГ" про визнання недійсним договору та стягнення коштів, яка (об`єднана палата) з огляду на те, що причиною виникнення спору в цій справі №904/192/22 стало питання неналежного витрачання коштів державного бюджету, головним розпорядником яких є Міністерство молоді та спорту України, зазначила, що:

"34. Проте подання Прокурором в інтересах держави в особі Мінмолодьспорту України позову про стягнення з ТОВ "ХЕЛГ" (відповідача-2) на користь Спортивного центру (відповідача-1) спірної суми коштів, отриманих за договором №05-05-21-01, не призведе до відновлення інтересів держави в особі Міністерства, оскільки ці кошти мали би повертатися Спортивному центру як суб`єкту господарювання, а не в доход держави. Тобто, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору №05-05-21-01 та застосування наслідків недійсності такого правочину в зв`язку з безпідставним застосуванням переговорної процедури, Прокурор по суті намагається захистити Підприємство, хоча не має права вимагати стягнення на користь юридичної особи (Підприємства), яка не уособлює державу, за захистом інтересів якої позивач звернувся з цим позовом до суду, та є за обставинами, наведеними Прокурором, організатором переговорної процедури закупівлі.

35. Застосування наслідків недійсності правочину на користь позивача, який не є стороною оспорюваного договору, наразі неможливе при застосуванні процесуальної конструкції, запропонованої Прокурором, оскільки кошти підлягають стягненню з ТОВ "ХЕЛГ" на користь Підприємства як іншої сторони оспорюваного правочину, і, як наслідок, вказана одностороння реституція не відповідає положенням чинного законодавства, адже для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (Міністерства) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету.

36. Об`єднана палата наголошує, що навіть у випадку визначення Підприємства позивачем, на користь якого на підставі частини 1 статті 216 ЦК України підлягали би стягненню грошові кошти, отримані Товариством за договором №05-05-21-01, задоволення такої вимоги не призвело би до ефективного захисту інтересів держави в особі Мінмолодьспорту України, адже неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому кошти на користь юридичної особи (Спортивного центру), яка є самостійним суб`єктом господарювання, не уособлює державу.

Схожі висновки щодо застосування норм статті 45 ГПК України та частини 1 статті 216 ЦК України в подібних правовідносинах у сфері публічних закупівель викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2022 у справах №904/193/22 та №904/180/22 (між тими самими сторонами).".

58. Про те, що інтереси держави у випадку нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, яке відбулось внаслідок укладення договорів та додаткових угод до них з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, не можливо відновити шляхом стягнення бюджетних коштів на користь іншої сторони правочину - комунального підприємства, зокрема, за поданим ним позовом, свідчить стала судова практика щодо розгляду спорів про визнання недійними укладених за результатами публічних закупівель договорів та/або додаткових угод до них та застосування наслідків недійсності таких правочинів, ініційованих прокурором в інтересах держави, зокрема в особі відповідного органу державної влади (власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного правочину, за рахунок якої здійснюється оплата такого договору; розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами; органу державного фінансового контролю).

59. Так, у постановах від 12.05.2025 у справі №924/524/24, від 12.03.2025 у справі №924/524/24, від 10.09.2025 у справі №910/6131/24, від 04.02.2026 у справі №922/1328/24, від 18.02.2026 у справі №913/95/25, Верховний Суд зазначив, що у категорії спорів щодо визнання недійсними положень договорів, укладених у межах публічних закупівель, звернення прокурора в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та належного виконання договірних зобов`язань відповідно до положень Закону "Про публічні закупівлі".

З огляду на це, представництво прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення:

- в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб`єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб`єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача;

- в інтересах розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами. У такому випадку звернення обґрунтовується тим, що розпорядник коштів має безпосередній контрольний обов`язок щодо цільового та ефективного використання державних або місцевих фінансів, що є предметом відповідного договору. Його функції спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства при здійсненні закупівель та використанні бюджетних коштів, а тому він може бути позивачем у справах, пов`язаних із їх нецільовим використанням;

- в інтересах органу державного фінансового контролю. Відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Державна аудиторська служба України здійснює моніторинг та контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, законністю витрачання коштів та укладення договорів у межах бюджетного фінансування.

Відповідно, звернення прокурора в інтересах такого органу є обґрунтованим, якщо спір стосується порушень, що входять до його компетенції.

У кожному конкретному випадку визначення належного суб`єкта представництва інтересів держави здійснюється з урахуванням специфіки спірних правовідносин, характеру позовних вимог та правового статусу відповідних суб`єктів у сфері публічних закупівель. При цьому таке обґрунтування може засновуватися одночасно на сукупності повноважень відповідного суб`єкта, зокрема його статусу як власника юридичної особи, що є стороною договору, та розпорядника коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування відповідних правочинів.

60. З огляду на наведене, під час розгляду цієї справи судам насамперед належало з`ясувати, за рахунок яких грошових коштів здійснювалось фінансування спірної закупівлі, відповідно, укладених за її наслідками спірних у цій справі додаткових угод, а відтак, чи призвело їх укладення з порушенням Закону про публічні закупівлі до нераціонального та неефективного використання саме бюджетних коштів, адже відповідне безпосередньо обумовлює наявність у КП "Міський водоканал" права, на захист якого останнє подало первісний позов у цій справі, необхідність з`ясування наявності факту його порушення або оспорення і, як наслідок, ухвалення рішення про захист порушеного права або відмову в його захисті.

61. Встановлення таких обставин судам належало здійснити, в тому числі, через дослідження доказів з наданням їм відповідної оцінки, на які (докази) в аспекті наведеного покликався відповідач, стверджуючи, що такі (відповідь Державної казначейської служби України про те, що за спірним договором не було зареєстровано бюджетного зобов`язання, та платіжна інструкція, за якою оплата здійснювалася з рахунку, відкритого в Акціонерному банку "Укргазбанк", а не через казначейський рахунок) є ключовими для встановлення однієї з центральних фактичних обставин у цій справі, а саме стосовно того, чи був спірний договір виконаний за рахунок коштів місцевого бюджету, чи за рахунок коштів самого комунального підприємства як окремого суб`єкта господарювання.

62. Зазначення апеляційним судом, у контексті відхилення відповідних посилань відповідача, про те, що відсутність зареєстрованих бюджетних зобов`язань за спірним договором та здійснення КП "Міський водоканал" оплати електричної енергії за особисті, а не державні кошти, не впливає на можливість КП "Міський водоканал" набувати правового статусу позивача за первісним позовом у цій справі у порядку Закону по публічні закупівлі як сторони договору, може свідчити лише про наявність у КП "Міський водоканал" як сторони правочину права заявляти вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод, проте жодним чином не доводить (за встановлення обставин фінансування спірної закупівлі, відповідно, укладених за її наслідками додаткових угод, за рахунок бюджетних коштів) наявність у КП "Міський водоканал" права звертатись до суду з позовом за захистом прав та законних інтересів держави, зокрема, шляхом стягнення (повернення) на свою користь нераціонально та неефективно використаних бюджетних коштів, яке відбулось внаслідок укладення договорів та/або додаткових угод до них з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель.

63. Наведене також жодним чином не спростовує доводи відповідача, який, стверджуючи, що КП "Міський водоканал" не є розпорядником бюджетних коштів, не реєструвало в органі казначейства бюджетне зобов`язання за спірним договором, а здійснило оплату електричної енергії за свої особисті, а не державні кошти, наполягав, що таке (КП "Міський водоканал") не може посилатись на порушення інтересів держави, а відтак у разі визнання судом договору недійсним, останній має застосувати саме двосторонню реституцію.

64. Без з`ясування наведеного, зокрема, (1) обставин фінансування проведеної закупівлі, відповідно, укладених за її наслідками спірних у цій справі додаткових угод (за рахунок яких грошових коштів здійснювалось їх фінансування) та (2) наявності у позивача за первісним позовом (за встановлення обставин їх фінансування за рахунок бюджетних коштів) права звертатись до суду з позовом за захистом прав та законних інтересів держави, зокрема шляхом стягнення (повернення) таких коштів на свою користь, (3) необхідності застосування у разі визнання судом недійсним договору з урахуванням укладених до нього додаткових угод двосторонньої реституції, вважаю передчасними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання недійсними спірних у цій справі додаткових угод, відповідно, для стягнення з відповідача на користь позивача спірних коштів, зокрема, без застосування двосторонньої реституції.

65. Оскільки допущені судами попередніх інстанції порушення не могли бути усунуті Верховним Судом у силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 ГПК), вважаю, що за результатами розгляду касаційної скарги, остання підлягала задоволенню зі скасуванням ухвалених по суті спору рішень судів та передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а також зі скасуванням додаткового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, ухваленої за результатами перегляду такого, та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, які є похідними від рішень судів, ухвалених по суті спору.

Окрема думка складена відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. Бакуліна