Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: про приватну власність, з них
Дата: 21 липня 2026 р.
Справа: №910/7753/25
Суддя: Зуєв В.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7753/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився
відповідача - Дерев`янко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства "Спецтехноекспорт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 (у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Михальської Ю.Б., Коробенка Г.П.)
за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання неправомірною передачі-приймання автомобілів, витребування майна, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (надалі - Підприємство, Позивач, Скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - Військова частина, Відповідач), в якому просило:
- визнати неправомірною передачу-приймання автомобілів: Subaru Outback, д.н. НОМЕР_2 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_3 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_4 (надалі - Автомобілі) від Підприємства до Військової частини, яке мало місце 28.02.2022;
- витребувати з чужого незаконного володіння у Військової частини на користь Підприємства Автомобілі;
- зобов`язати командування Військової частини здійснити належне оформлення вилучених автомобілів відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення про військово-транспортний обов`язок, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1921 (надалі - Положення), шляхом направлення звернення до ІНФОРМАЦІЯ_1 для оформлення часткового наряда та акта приймання транспортних засобів та техніки.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані транспортні засоби були передані Відповідачу на підставі наказу Підприємства № 17-П/22 від 27.02.2022 "Про передачу службових транспортних засобів Підприємства", який було видано з порушенням пункту 4.6 Статуту останнього, за яким у підприємства відсутнє право безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених Законом. Також, за доводами Позивача, спірні автомобілі були оформлені та вилучені з порушенням Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/7753/25 позов задоволено частково, зобов`язано Військову частину здійснити належне оформлення вилучених Автомобілів шляхом направлення звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення часткового наряду та Акту приймання транспортних засобів та техніки, в іншій частині позову відмовлено.
2.2. Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання неправомірною передачі-приймання спірних автомобілів, місцевий господарський суд виходив із того, що обраний Позивачем спосіб захисту не спрямований на реальне поновлення його порушеного права, самостійно не усуває наслідків вибуття майна з володіння Позивача та не забезпечує відновлення його фактичного володіння транспортними засобами, якого він, за власними твердженнями, був позбавлений неправомірно.
Відмова у задоволенні вимоги про витребування транспортних засобів із чужого незаконного володіння Військової частини обґрунтована тим, що спірні автомобілі були передані Відповідачу за волевиявленням самого Позивача. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування віндикаційного способу захисту та витребування майна від Відповідача, якого суд визнав добросовісним набувачем.
Задовольняючи позов у частині вимоги про зобов`язання Відповідача вчинити дії щодо належного оформлення передачі транспортних засобів, суд першої інстанції виходив із того, що спірні автомобілі були передані Позивачем Відповідачу на виконання військово-транспортного обов`язку, передбаченого Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положенням, однак без дотримання встановленого цими нормативно-правовими актами порядку документального оформлення такої передачі.
Дослідивши наявний у матеріалах справи акт передачі-приймання матеріальних цінностей від 28.02.2022 без номера, місцевий господарський суд установив, що зазначений документ за формою та змістом не відповідає за змістом акту приймання-передачі транспортних засобів і техніки, форму якого наведено у додатку 4 до Положення про військово-транспортний обов`язок.
Обраний Позивачем спосіб захисту в частині зобов`язання Відповідача вчинити дії щодо належного оформлення передачі транспортних засобів суд першої інстанції визнав належним та ефективним, оскільки, за висновком суду, оформлення передбачених законодавством документів забезпечить Позивачу можливість у подальшому реалізувати право на повернення спірних автомобілів після оголошення демобілізації.
2.3. У суді апеляційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/7753/25 переглядалося виключно в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Військової частини здійснити належне оформлення передачі Автомобілів шляхом направлення звернення до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оформлення часткового наряду та акта приймання-передачі транспортних засобів і техніки.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/7753/25 у зазначеній частині скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
2.4. Під час апеляційного перегляду суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення, однак без дотримання встановленого цими нормативно-правовими актами порядку документального оформлення такої передачі.
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки статтею 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та приписами Положення визначено послідовність дій уповноважених органів і посадових осіб щодо оформлення часткового наряду, які мають передувати складанню та підписанню акта приймання-передачі транспортних засобів.
Крім того, відповідно до пункту 27 Положення такий акт підписується представниками підприємства, територіального центру комплектування та соціальної підтримки і військової частини, а тому обов`язок щодо його оформлення не покладається виключно на командира військової частини.
З огляду на це апеляційний господарський суд визнав безпідставною вимогу Підприємства про зобов`язання Військової частини звернутися до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення часткового наряду й акта приймання-передачі транспортних засобів і техніки.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначену постанову, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог залишити в силі.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 16 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо її застосування, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, відповідно до яких обраний спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати реальне поновлення порушеного права або усунення стану правової невизначеності.
Крім того, Скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 4, 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", а також статей 6, 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у правовідносинах, пов`язаних із фактичною передачею державним підприємством транспортних засобів військовому формуванню для забезпечення оборони держави у перші дні широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації, за умов фактичної передачі майна, його подальшого використання військовим формуванням та відсутності належного документального оформлення такої передачі.
За твердженням Скаржника, предметом цього спору є не встановлення самого факту передачі транспортних засобів, а визначення правових наслідків такої передачі та можливості судового захисту права державного підприємства на належне документальне оформлення відповідних правовідносин.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незастосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" виключно з огляду на відсутність окремого документа, оформленого як рішення про вилучення майна, не надавши при цьому належної правової оцінки сукупності доказів, які, на його переконання, підтверджують передачу транспортних засобів на виконання вимог військового командування.
Зокрема, Скаржник посилається на наявні у матеріалах справи звернення Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України, наказ Державного концерну "Укроборонпром" від 24.02.2022 № 107, наказ Державного підприємства Державної госпрозрахункової зовнішньоторговельної фірми "Спецтехноекспорт" та акт передачі-приймання транспортних засобів від 28.02.2022.
На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи можуть зазначені документи у своїй сукупності підтверджувати реалізацію рішення військового командування з урахуванням виняткових обставин перших днів широкомасштабного збройного вторгнення.
Також Скаржник стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 6, 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки фактична передача транспортних засобів була здійснена на виконання вимог військового командування з метою забезпечення потреб оборони держави.
У зв`язку із цим Скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", а обраний ним спосіб захисту у вигляді зобов`язання належним чином оформити акт приймання-передачі майна є належним та ефективним, оскільки усуває правову невизначеність щодо підстав і характеру передачі транспортних засобів, забезпечує документальне підтвердження відповідних правовідносин та створює передумови для подальшого захисту майнових прав Позивача.
3.3. Ухвалою Суду від 29.06.2026 у справі № 910/7753/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі № 910/7753/25 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та призначено справу до розгляду.
3.4. 15.07.2026 від Військової частини надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому Відповідач зазначає про необґрунтованість її доводів та просить залишити оскаржувану постанову без змін.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. Відповідно до пункту 1.1 Статуту Підприємство є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності на підставі спільного наказу Міністерства України у справах науки і технологій та Державної компанії "Укрспецекспорт" від 25.06.1998 № 40 "Про створення Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" та перебуває у сфері управління Міністерства оборони України (надалі - Міноборони).
4.2. За положеннями пункту 4.1 Статуту, майно Підприємства є державною власністю і закріплюється на праві господарського відання.
4.3. Відповідно до пункту 4.6 Статуту, Підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом.
4.4. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилини 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався указами Президента та наразі триває.
4.5. Згідно з наказом Державного концерну "Укроборонпром" № 107 від 24.02.2022 "Про невідкладні заходи, пов`язані із військовою агресією російської федерації проти України" керівників державних підприємств - учасників Концерну зобов`язано передати у встановленому порядку до Збройних Сил України готову продукцію військового призначення, продукцію військового призначення на завершальних стадіях виробництва, дослідні зразки такої продукції, озброєння, боєприпаси.
4.6. 27.02.2022 наказом Підприємства від 27.02.2022 № 17-П/22 погоджено передачу у тимчасове користування транспортних засобів для потреб ДК "Укроборонпром", НГУ, СБУ, ГУР МО України та ЗСУ.
4.7. 27.02.2022 до Позивача звернувся командувач Сил територіальної оборони ЗСУ (в/ч НОМЕР_1 ), (вих. № 760/9/1411 від 27.02.2022) з проханням передати три автомобілі у безкоштовне користування.
4.8. 28.02.2022 за Актом передачі-приймання матеріальних цінностей б/н, складеним та підписаним між ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" (сторона-1) в особі ОСОБА_1 та Командуванням Сил територіальної оборони ЗСУ (сторона-2) в особі старшого офіцера моніторингу Крупи Е.І. стороною-1 передано, а стороною-2 прийнято три транспортні засоби, а саме: Subaru Outback, д.н. НОМЕР_2 (Vin-код: НОМЕР_5 ), Subaru Outback, д.н. НОМЕР_3 (Vin-код: НОМЕР_6 ), Subaru Outback, д.н. НОМЕР_4 (Vin-код: НОМЕР_7 ), як продукцію військового призначення.
При цьому в зазначеному Акті міститься посилання на наказ Підприємства № 107 від 24.02.2022 "Про невідкладні заходи, пов`язані із військовою агресією російської федерації проти України", Закони України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", "Про правовий режим воєнного стану", "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану", Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану".
4.9. 17.10.2023 Підприємство звернулось до Військової частини з листом № 31.67/1494/8272-23, в якому просило провести інвентаризацію необоротних активів, прийнятих у тимчасове безкоштовне користування, а саме транспортних засобів: Subaru Outback, д.н. НОМЕР_2 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_3 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_4 , та її результати відобразити в інвентаризаційному описі необоротних активів, другий примірник якого повернути заявнику протягом 15 днів з дати отримання запиту.
4.10. 23.11.2023 у відповідь на вказаний запит листом № 760/4/31387 ВЧ НОМЕР_1 повідомила Позивача, що Військова частина отримала та поставила на облік три автотранспортні засоби, а саме: Subaru Outback, д.н. НОМЕР_3 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_4 , Subaru Outback, д.н. НОМЕР_2 . Також, у відповіді повідомлено, що автомобіль Subaru Outback, д.н. НОМЕР_2 згідно з нарядом командира Військової частини НОМЕР_8 від 30.05.2022 № 977 переданий до іншої Військової частини, яка не підпорядковується Командуванню Сил територіальної оборони ЗСУ.
4.11. 13.11.2024 Підприємство звернулося до Військової частини з листом № 31.51/1537/10478-24, в якому просило повідомити на підставі якого нормативного акта передані спірні автотранспортні засоби, надати документи, які підтверджують їх місцезнаходження та у разі відсутності у подальшій потребі повернути Підприємству.
4.12. 03.12.2024 Позивачем отримано на вищевказаний лист відповідь від Відповідача, у якому Військова частина зазначила, що передача трьох одиниць транспортних засобів марки Subaru Outback здійснена на підставі Акта передачі-приймання матеріальних цінностей б/н від 28.02.2022, шляхом вилучення відповідно до Закону України № 4765-VІ від 17.05.2012 "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Крім того, Відповідачем наголошено, що відповідно пункту 2 частини першої статті 1 зазначеного Закону, вилучення майна полягає у позбавленні державних підприємств, державних господарських об`єднань права господарського відання або оперативного управління індивідуально визначеним державним майном з метою його передачі для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану та його дія поширюється на суб`єктів підприємництва державної форми власності, до яких належить Підприємство.
Також, Відповідач у листі вказав, що передача транспортних засобів походила від Підприємства, тобто суть господарської операції, яка відбулася полягає лише у добровільній зміні власника майна, а останнє залишилось у державній власності. У листі зазначено, що господарська операція про передачу транспортних засобів від Підприємства до Командування Сил територіальної оборони ЗСУ підтверджена відповідним актом, у якому ідентифіковано суб`єктів господарської операції, її суть і дату вчинення, що підтверджує вилучення майна відповідно до зазначеного Закону.
4.13. 26.02.2025 Підприємство звернулося до Відповідача з листом № 31.51/1537/1487-25, в якому на підставі рекомендацій Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України запропонувало Відповідачу оформити вилучені три транспортні засоби відповідно до вимог чинного законодавства та у разі неможливості такого оформлення наполягало на поверненні цих транспортних засобів з безоплатного користування.
4.14. 25.03.2025 Військова частина у відповідь на звернення Підприємства листом № 760/33/9902 повідомила останнього про те, що передачу трьох одиниць транспортних засобів марки Subaru Outback від ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" здійснено добровільно, згідно з наказом ДК "Укроборонпром" від 24.02.2022 № 107 "Про невідкладні заходи, пов`язані із військовою агресією російської федерації проти України" та Актом передачі-приймання матеріальних цінностей б/н/ від 28.02.2022.
Крім того, у відповіді зазначено, що відповідно до пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах" обліку підлягає все військове майно незалежно від його призначення та джерел надходження та відповідно до даної постанови вищевказані транспортні засоби поставлені на військовий облік. У зв`язку з наведеним, оформлення вилучених трьох транспортних засобів від Підприємства до Сил територіальної оборони ЗСУ є неможливим.
4.15. 29.04.2025 Підприємство направило Відповідачу претензію за № 31.68/1542/3296-26, в якій запропонувало останньому вирішити питання щодо оформлення передачі вищевказаних автомобілів відповідно до Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення, шляхом направлення звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення Часткового наряду та акта приймання транспортних засобів та техніки. Однак, вказана претензія була залишена Відповідачем без відповіді та задоволення.
Вважаючи, що спірні транспортні засоби були передані Відповідачу всупереч положенням Статуту позивача та не були оформлені згідно з положеннями Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення, Підприємство звернулося до господарського суду з даним позовом.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом касаційного перегляду є постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026, ухвалена за результатами перегляду рішення Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 у справі № 910/7753/25 виключно в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання Військової частини здійснити належне оформлення передачі спірних автомобілів шляхом звернення до ІНФОРМАЦІЯ_3 для оформлення часткового наряду й акта приймання-передачі транспортних засобів і техніки.
5.4. Виходячи зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та меж доводів касаційної скарги, предмет касаційного перегляду у цій справі зводиться до перевірки правильності застосування судом апеляційної інстанції статті 16 Цивільного кодексу України у контексті спірних правовідносин, що виникли у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, а також до вирішення питання про наявність або відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану " та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію " до правовідносин, у яких майно фактично передано військовому формуванню для забезпечення потреб оборони держави, однак така передача не була належним чином документально оформлена.
5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
5.6. Суд апеляційної інстанції, оцінюючи матеріали справи в контексті дотримання сторонами встановленого порядку оформлення передачі транспортних засобів, погоджуючись з позицією суду першої інстанції, дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення. При цьому суд виходив із того, що матеріали справи не містять окремого рішення військового командування про примусове відчуження або вилучення спірного майна. У зв`язку із цим суд апеляційної інстанції здійснив оцінку дотримання процедури передання транспортних засобів саме в контексті положень Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та вказаного Положення.
5.7. Суд погоджується з таким висновком, оскільки у спірному випадку транспортні засоби передавався саме на виконання вимоги про їх надання у безоплатне користування за відсутності рішення військового командування про вилучення цього майна. Фактично суть спірних правовідносин полягала у тимчасовому переданні майна у користування в порядку виконання військово-транспортного обов`язку, а не його вилученні, правовідносини щодо яких регулюються положеннями Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
5.8. Натомість наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди Скаржника з установленими судами обставинами та наданою ними оцінкою доказів, а також до вимоги здійснити їх повторну оцінку і встановити, що наявні у справі докази підтверджують прийняття рішення саме про примусове відчуження спірного майна. Водночас установлення інших обставин справи та переоцінка доказів виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.9. З огляду на викладене Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недотримання встановленої Положенням про військово-транспортний обов`язок процедури оформлення передачі спірних транспортних засобів. Зокрема, така передача не була здійснена на підставі розпорядження компетентної місцевої державної адміністрації, прийнятого за поданням відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки; Підприємству не було вручено часткового наряду, який конкретизував би покладене на нього завдання з передачі транспортного засобу; акт приймання-передачі не був складений за встановленою Положенням формою у трьох примірниках та не був підписаний усіма визначеними цим Положенням особами - уповноваженим представником Підприємства, представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки і командиром військової частини або їх уповноваженими представниками. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, в акті не було належним чином зафіксовано технічний стан, комплектність, залишкову балансову вартість та інші ідентифікаційні характеристики транспортних засобів.
5.10. Щодо необхідності формування висновку в контексті спірних правовідносин Суд зазначає таке.
5.11. За приписами пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
5.12. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд виходить із того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
5.13. Водночас колегія суддів звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
5.14. Суд ураховує, що предметом апеляційного перегляду, а відповідно й касаційного перегляду цієї справи, є судові рішення виключно в частині вимог про необхідність оформлення передачі спірного майна відповідним актом згідно з вимогами законодавства. Водночас відмову у задоволенні позовної вимоги про повернення спірного майна Скаржник в апеляційному порядку не оскаржував, а тому судові рішення у цій частині не є предметом касаційного перегляду.
Наведені Скаржником положення Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положення обов`язок визначають зокрема правові підстави, умови та процедуру передачі майна військовим формуванням.
Натомість у межах цього касаційного провадження Суд перевіряє правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо можливості покладення на Відповідача обов`язку після фактичної передачі майна оформити відповідний акт та, відповідно, ефективності обраного Позивачем способу захисту.
У зв`язку з цим Суд не вбачає підстав для формування окремого правового висновку щодо застосування наведених положень законодавства до спірних правовідносин, оскільки зміст зазначених норм не врегульовує питання правових наслідків фактичної передачі майна у разі недотримання встановленої процедури такої передачі та її належного документального оформлення.
5.15. З приводу можливості задоволення такої вимоги як належного способу захисту Суд зазначає таке.
5.16. У наведених Скаржником постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15- ц та від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу.
5.17. Суд зазначає, що, як стверджує сам Позивач, заявлена ним вимога спрямована на належне документальне оформлення обставин передачі транспортного засобу з метою забезпечення можливості подальшого захисту своїх майнових прав.
5.18. У практиці Верховного Суду сформовано послідовний підхід, відповідно до якого вимога про зобов`язання скласти, надати або переоформити акт, який лише документально фіксує певні обставини, не є належним та ефективним способом захисту, оскільки сама собою не приводить до поновлення порушеного права чи задоволення відповідного майнового інтересу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 виклала правову позицію, відповідно до якої вимога позивача про зобов`язання надати акт не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.
Так, у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/15990/23 наголошено з приводу способу захисту у вигляді зобов`язання надати новий акт, що він зводиться до зобов`язання відповідача оформити первинний документ, що не є ефективним. Предметом позову не може бути встановлення обставини, зокрема, обов`язок оформлення документів, які є доказами в справі. Акти приймання-передачі підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову.
5.19. Отже, вимога про зобов`язання Відповідача скласти акт щодо передачі спірних транспортних засобів спрямована виключно на створення документа, який у подальшому може бути використаний Позивачем як доказ. Задоволення такої вимоги не забезпечить самостійно повернення майна, відшкодування завданої йому шкоди чи компенсацію його вартості, а тому не призведе до безпосереднього та ефективного поновлення майнових прав Позивача.
Втім неналежне документальне оформлення передачі транспортного засобу саме по собі не позбавляє Позивача права на безпосередній захист відповідного майнового інтересу.
Так, частиною третьою статті 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" передбачено, що безоплатне залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій під час мобілізації здійснюється на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації, а повернення транспортного засобу має бути здійснене протягом 30 календарних днів з моменту її оголошення.
Наведені приписи конкретизовано у пунктах 30- 35 Положення. Зокрема, пунктом 30 цього Положення визначено обов`язок відповідної військової частини повернути транспортний засіб протягом 30 календарних днів з дати оголошення демобілізації через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який здійснив його залучення, а пунктом 31 передбачено право керівника підприємства звернутися до такого центру із заявою про повернення майна. Пунктами 33- 35 Положення встановлено обов`язок забезпечити технічне обслуговування транспортного засобу, визначити у разі потреби обсяг завданої йому шкоди та оформити його повернення відповідним актом.
Крім того, у разі пошкодження, знищення або втрати транспортного засобу Позивач не позбавлений можливості захищати свої права шляхом заявлення вимог про відшкодування завданої майнової шкоди. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України до реальних збитків належать, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, необхідні для відновлення порушеного права. За змістом статті 1166 цього Кодексу майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Пункти 34 і 35 Положення також передбачають визначення обсягу шкоди, завданої транспортному засобу внаслідок його залучення під час мобілізації, суб`єктом оціночної діяльності або судовим експертом та долучення відповідного висновку чи звіту про оцінку до акта про повернення майна. У разі знищення транспортного засобу пунктом 41 Положення передбачено відшкодування власнику майнової шкоди, визначеної за результатами незалежної оцінки, а пунктом 43 встановлено, що спори, пов`язані з компенсацією та відшкодуванням такої шкоди, вирішуються в судовому порядку.
5.20. Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно звернув увагу на те, що відповідний акт не може бути складений одноособово Відповідачем, оскільки встановлена законодавством процедура передбачає його оформлення також за участю представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Отже, заявлена Позивачем вимога фактично спрямована на покладення на Відповідача обов`язку вчинити дії, виконання яких залежить від участі інших осіб, які не є відповідачами у цій справі.
5.21. Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно врахував, що задоволення заявленої вимоги фактично мало б наслідком ретроспективне оформлення передачі транспортного засобу актом, який відповідно до встановленої процедури мав складатися безпосередньо в момент такої передачі та за участю всіх визначених законодавством осіб. Складення цього акта після спливу значного часу не здатне усунути допущене порушення процедури, оскільки не забезпечує достовірного встановлення та фіксації обставин, які мали бути засвідчені саме під час передачі майна, зокрема його комплектності, технічного стану та фактичної участі уповноважених осіб. Отже, ретроспективне оформлення такого документа лише створювало б доказ щодо події, яка вже відбулася, однак не відновлювало б порушеного права Позивача та не забезпечувало б досягнення мети встановленої законодавством процедури.
5.22. Водночас, як встановлено судами, матеріали справи свідчать про наявність документа, складеного під час фактичної передачі транспортних засобів, у якому зафіксовано сам факт вибуття майна з користування Підприємства та його передання Військовій частині в тимчасове безоплатне користування. Такий документ у сукупності з іншими наявними у справі доказами є достатнім для підтвердження обставин передачі спірного майна, визначення особи, якій воно було передане, та правової мети такої передачі.
Відтак відсутність акта, оформленого за формою, передбаченою Положенням, сама собою не перешкоджає Позивачу надалі захищати свої майнові права шляхом заявлення вимог пов`язаних з поверненням транспортного засобу, відшкодування шкоди, завданої внаслідок його пошкодження, знищення або втрати, чи компенсацію вартості такого майна в порядку, визначеному Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Положенням.
5.23. Вказаним підтверджується необґрунтованість доводів Скаржника, заявлених у відповідному контексті на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 у справі № 910/7753/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua