Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №922/3252/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року

м. Київ

cправа № 922/3252/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційні скарги особи, яка не брала участі у справі Григор`євої Тетяни Володимирівни та фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Костянтиновича

на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 (у складі колегії суддів: Крестьянінов О.О. (головуючий), Білоусова Я.О., Демідова П.В.)

за позовом Харківської міської ради

до фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Костянтиновича

особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_1

про стягнення 3 481 631,46 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст обставин справи

1.1. Харківська міська рада (надалі - Рада, Позивач) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Костянтиновича (надалі - ФОП Добровольський В.К., Відповідач, Скаржник 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Джосан" (надалі - ТОВ "Джосан") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Профпанель" (надалі - ТОВ "Профпанель") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером загальною площею 2,3974 га, що знаходиться вул. Велика Панасівська, 183 у м. Харкові, у таких розмірах та за такі періоди: з ФОП Добровольського В.К. у сумі 3 481 631,46 грн за період з 29.05.2018 по 28.02.2022; з ТОВ "Джосан" у сумі 77 352,92 грн за період з 07.12.2021 по 28.02.2022; з ТОВ "Профпанель" у сумі 134 866,55 грн за період з 19.03.2021 по 28.02.2022.

1.2. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2025 провадження у справі № 922/3252/25 в частині позовних вимог Ради до ТОВ "Джосан" про стягнення 77352,92 грн та до ТОВ "Профпанель" про стягнення 134866,55 грн закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, а саме, повною сплатою ними заборгованості після відкриття провадження у цій справі.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції розглядав позовні вимоги лише до ФОП Добровольського В.К. про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 3 481 631,46 грн.

1.3. Позовні вимоги в цій частині обґрунтовано тим, що ФОП Добровольський В.К. у період з 29.05.2018 по 28.02.2022 без достатніх правових підстав використовував частину земельної ділянки комунальної власності по вул. Великій Панасівській, 183 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 загальною площею 2,3974 га, на якій розміщено належні на праві власності Відповідачу об`єкти нерухомого майна, внаслідок чого позивачем у спірний період недоотримано дохід до бюджету у вигляді орендної плати в сумі 3 481 631,46 грн.

1.4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ФОП Добровольського В.К. на користь Ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 3 481 631,46 грн за використання земельної ділянки загальною площею 2,3974 га по вул. Великій Панасівській, буд. 183 у м. Харкові з кадастровим номером 6310137200:02:033:0043 за період з 29.05.2018 по 28.02.2022.

1.5. ФОП Добровольський В.К. звернувся з апеляційною скаргою та просив скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25, а провадження у справі закрити.

1.6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 апеляційну скаргу ФОП Добровольського В.К. на рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 залишено без змін.

1.7. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, Скаржниця 1), яка не брала участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 та закрити провадження у справі № 922/3252/25.

1.8. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.03.2026 поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1

1.9. 07.04.2026 надійшла спільна заява Ради та ФОП Добровольського В.К. про затвердження мирової угоди.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25, спільну заяву Ради та ФОП Добровольського В.К. про затвердження мирової угоди у справі № 922/3252/25 залишено без розгляду.

2.2. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ані мотивувальна, ані резолютивна частини рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 не містять висновків щодо прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_1 Водночас заявниця не довела наявності очевидного та безумовного правового зв`язку між оскаржуваним рішенням і її правами, інтересами чи обов`язками.

Суд апеляційної інстанції врахував, що спір у цій справі виник у зв`язку зі здійсненням Відповідачем підприємницької діяльності на земельній ділянці, тоді як питання щодо володіння, користування чи розпорядження спільним майном подружжя в межах цієї справи не вирішувалося. За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 не порушені, а суд першої інстанції не вирішував питання про її права чи обов`язки.

З огляду на наведене колегія суддів на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України закрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25.

Крім того, суд апеляційної інстанції, зважаючи на закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та чинність постанови Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі № 922/3252/25, дійшов висновку про відсутність процесуальних підстав для розгляду поданої заяви про затвердження мирової угоди в межах цього апеляційного провадження.

Одночасно суд зауважив, що сторони згідно зі статтею 330 Господарського процесуального кодексу України не позбавлені права в загальному порядку, зокрема, на підставі статті 192 Господарського процесуального кодексу України на стадії добровільного виконання рішення (до видачі наказу на примусове виконання рішення) звернутися до суду першої інстанції для затвердження мирової угоди або на стадії примусового виконання судового рішення - до державного або приватного виконавця з мировою угодою, який передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 922/3252/25 та передати справу № 922/3252/25 до Східного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду за її апеляційною скаргою.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги Скаржниця 1 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 272 Господарського процесуального кодексу України. На її переконання, зазначена норма передбачає можливість закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо доводи особи, яка подала апеляційну скаргу після завершення апеляційного розгляду справи, вже були розглянуті судом під час попереднього апеляційного перегляду.

ОСОБА_1 стверджує, що суд апеляційної інстанції не врахував відмінності між предметом і підставами її апеляційної скарги та апеляційної скарги Добровольського В.К . Зокрема, предметом її апеляційної скарги насамперед було питання наявності у неї права на апеляційне оскарження як особи, яка не брала участі у справі, проте вважає, що оскаржуваним судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, інтересів та обов`язків. Водночас зазначене питання не було предметом перевірки під час попереднього апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою Добровольського В.К. , який оскаржував рішення як Відповідач у справі та здійснював захист власних прав та інтересів.

Отже, за твердженням Скаржниці 1, вона звернулася з апеляційною скаргою в іншому процесуальному статусі та з інших підстав, а тому наведені нею доводи не могли вважатися такими, що вже були розглянуті судом апеляційної інстанції у розумінні статті 272 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Скаржниця 1 вказує на відсутність належного мотивування висновку Східного апеляційного господарського суду щодо того, чому наведені нею обставини не свідчать про наявність очевидного та безумовного правового зв`язку між оскаржуваним рішенням і її правами та інтересами.

ОСОБА_1 звертає увагу на те, що рішення про стягнення з Добровольського В.К. понад 3 400 000 грн, на її переконання, безпосередньо створює ризик звернення стягнення на майно, набуте подружжям під час шлюбу, щодо якого вона заявляє права співвласника. Саме цією обставиною Скаржниця 1 обґрунтовувала наявність у неї правового інтересу у вирішенні спору та права на апеляційне оскарження судового рішення відповідно до статей 17 і 254 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Ухвалою Суду від 29.06.2026 у справі № 922/3252/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 922/3252/25 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

3.4. Звертаючись з касаційною скаргою, ФОП Добровольський В.К. просить скасувати ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 922/3252/25 та передати справу № 922/3252/25 до Східного апеляційного господарського суду для розгляду заяви Ради та ФОП Добровольського В.К. про затвердження мирової угоди у справі № 922/3252/25.

3.5. В обґрунтування касаційної скарги Скаржник 2 посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 192, 274 Господарського процесуального кодексу України, які, на його переконання, не містять винятків або обмежень щодо можливості затвердження мирової угоди на стадії апеляційного перегляду справи.

За твердженням ФОП Добровольського В.К., у Східного апеляційного господарського суду були відсутні процесуальні перешкоди для розгляду поданої сторонами заяви про затвердження мирової угоди, оскільки апеляційне провадження у справі було відкрито. Водночас наведені судом апеляційної інстанції мотиви відмови у розгляді такої заяви прямо не передбачені положеннями Господарського процесуального кодексу України як підстава для залишення її без розгляду.

3.6. Ухвалою Суду від 18.06.2026 у справі № 922/3252/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Добровольського В.К. на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 922/3252/25 на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

3.7. Ухвалою Суду від 13.07.2026 у справі № 922/3252/25 у задоволенні клопотання особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 та ФОП Добровольського В.К. про зупинення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 відмовлено, у задоволенні клопотання ФОП Добровольського В.К. про зупинення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 29.12.2025 у справі № 922/3252/25 відмовлено.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Суд вважає, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ФОП Добровольського В.К. не підлягають задоволенню з таких підстав.

4.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені Скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

4.3. Виходячи зі змісту оскаржуваної ухвали та доводів касаційних скарг, предметом касаційного перегляду у цій справі є вирішення таких питань:

- чи правильно суд апеляційної інстанції застосував положення пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України та чи свідчать наведені ОСОБА_1 доводи про потенційну можливість звернення стягнення під час виконання ухваленого у цій справі судового рішення на майно, що належить їй та Відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя, про безпосереднє вирішення цим рішенням питання щодо її прав, інтересів та (або) обов`язків, а відтак про наявність у неї права на його апеляційне оскарження;

- чи допускають положення статей 192, 264 та 274 Господарського процесуального кодексу України розгляд і затвердження мирової угоди у разі, якщо апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 цього Кодексу у зв`язку з тим, що оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка подала апеляційну скаргу, та, зокрема, чи є сам по собі факт подання учасниками справи заяви про затвердження мирової угоди достатньою процесуальною підставою для її розгляду до встановлення наявності у суду апеляційної інстанції повноважень на здійснення апеляційного перегляду.

4.4. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

Щодо застосування пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

4.5. Частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

4.6. Згідно з положеннями частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи та особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та/або обов`язків.

4.7. Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її 1) право, 2) інтерес, 3) обов`язок.

Подібні висновки викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 05.11.2020 у справі № 912/837/19, від 20.09.2021 у справі № 910/6681/20, від 18.09.2023 у справі № 914/1334/20, від 04.10.2023 у справі № 910/1005/23, від 16.10.2023 у справі № 914/794/21.

4.8. Суд також бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, відповідно до якої, вирішуючи питання про те, чи є судове рішення таким, що ухвалене про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі, необхідно з`ясувати, чи містить таке рішення висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, а також чи має воно для неї обов`язковий характер.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи можуть міститися як у мотивувальній, так і у резолютивній частині рішення, однак такі висновки мають різне значення, зокрема з огляду на їх обов`язковість. Так, будь-які висновки суду, викладені у мотивувальній частині рішення, яким вирішується приватноправовий спір, не мають для особи, яка не брала участі у справі, зобов`язуючого значення та не є рішенням про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що мотивувальна частина містить мотиви рішення суду - відповіді на питання факту (висновки про встановлені обставини, які мають значення для вирішення справи) і питання права (юридична кваліфікація цих обставин, висновки про наслідки, з якими право пов`язує встановлені обставини). Процесуальний закон не допускає, аби ці висновки були протиставлені особі, яка не брала участі у розгляді справи.

При цьому було визначено, що за положеннями статті 75 Господарського процесуального кодексу України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 Господарського процесуального кодексу України не мають для особи, яка не брала участі у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

Натомість лише резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення є обов`язковим до виконання, а відтак може свідчити про вирішення судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки особи.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що втручання особи, яка не брала участі у справі, в остаточне судове рішення з підстав незгоди з викладеними у ньому судженнями, які не мають щодо неї обов`язкового характеру, є неприпустимим.

4.9. Своєю чергою, суд апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, який подав апеляційну скаргу, та про які конкретно.

У разі, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 921/730/13.

4.10. У цій справі ОСОБА_1 , обґрунтовуючи наявність у неї права на апеляційне оскарження, посилається на те, що під час примусового виконання ухваленого судового рішення стягнення потенційно може бути звернено на майно, яке, за її твердженням, належить їй та Відповідачу на праві спільної сумісної власності подружжя.

4.11. Суд зазначає, резолютивна частина оскаржуваного судового рішення не містить жодних висновків чи приписів щодо прав, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_1 , зокрема щодо належності їй будь-якого майна на праві спільної сумісної чи особистої приватної власності.

4.12. При цьому наведені доводи не стосуються змісту оскаржуваного судового рішення та безпосередньо визначених ним правових наслідків, а ґрунтуються виключно на припущеннях щодо можливого порядку його виконання у майбутньому.

Так, оскаржуване судове рішення не містить висновків щодо належності ОСОБА_1 або Відповідачу конкретного майна, не визначає правового режиму такого майна чи розміру часток подружжя у праві спільної сумісної власності, не передбачає звернення стягнення безпосередньо на майно або частку, належну ОСОБА_1 , не покладає на неї будь-яких обов`язків, а також не змінює і не припиняє належних їй прав.

При цьому питання щодо належності певного майна одному або обом із подружжя, визначення їхніх часток у праві спільної сумісної власності, а також наявності правових підстав для звернення стягнення на таке майно не були предметом розгляду та вирішення у цій справі.

4.13. За змістом частини шостої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 335 Господарського процесуального кодексу України, питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця.

У разі виникнення відповідного спору питання щодо належності майна, визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, та допустимості звернення стягнення на таке майно підлягають вирішенню у встановленому законом порядку на стадії виконання судового рішення або в межах окремого позовного провадження. У такому провадженні ОСОБА_1 не позбавлена можливості доводити належність їй відповідних майнових прав, висловлювати заперечення щодо визначення частки боржника у спільному майні та заперечувати проти звернення стягнення на майно або його частину, які належать їй.

Особливості вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, при застосуванні статті 335 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Верховного Суду від 20.06.2025 у справі № 914/1663/23.

4.14. Отже, сама лише ймовірність того, що в майбутньому під час виконання судового рішення стягнення може бути звернено на майно, яке ОСОБА_1 вважає об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, є припущенням щодо можливого розвитку виконавчих правовідносин.

Такий імовірний та опосередкований вплив виконання судового рішення на майнову сферу ОСОБА_1 не є тотожним безпосередньому вирішенню судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, а тому не свідчить про наявність у неї права на апеляційне оскарження цього рішення.

4.15. За змістом пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

4.16. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а, отже, немає і суб`єкта апеляційного оскарження. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 28.08.2023 у справі № 910/15967/21, від 14.09.2023 у справі № 910/17544/20.

4.17. З огляду на наведене Суд погоджується з висновком Східного апеляційного господарського суду про те, що доводи ОСОБА_1 щодо порушення рішенням суду першої інстанції її прав та інтересів не підтверджують наявності передбачених законом підстав для розгляду поданої нею апеляційної скарги, оскільки цим рішенням питання про її права, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Отже, між ОСОБА_1 та спірними правовідносинами відсутній безпосередній правовий зв`язок, у зв`язку із чим вона не є належним суб`єктом апеляційного оскарження, а суд апеляційної інстанції обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

4.18. У відповідному аспекті касаційного оскарження Скаржниця 1 помилково посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 272 Господарського процесуального кодексу України, оскільки висновок про неможливість розгляду її апеляційної скарги по суті ґрунтувався не на застосуванні зазначеної норми, а на встановленні передбачених пунктом 3 частини першої статті 264 цього Кодексу підстав для закриття апеляційного провадження.

Щодо застосування положень статей 192, 264 та 274 Господарського процесуального кодексу України.

4.19. Згідно зі статтею 192 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/661/20).

4.20. Відповідно до статті 274 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 191, 192 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

4.21. Разом з тим Суд ураховує, що спільну заяву сторін про затвердження мирової угоди було подано в межах апеляційного провадження, відкритого за апеляційною скаргою ОСОБА_1 як особи, яка не брала участі у справі та стверджувала, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас саме по собі відкриття апеляційного провадження за скаргою особи, яка не брала участі у справі, не є свідченням остаточного визнання за нею права на апеляційне оскарження, а лише створює процесуальну можливість для перевірки наявності передбачених законом передумов для подальшого перегляду оскаржуваного рішення по суті. Такий перегляд можливий лише за умови встановлення судом апеляційної інстанції, що суд першої інстанції безпосередньо вирішив питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника.

4.22. Зазначений підхід викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 920/691/18, у якій зазначено, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов`язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 Господарського процесуального кодексу України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов`язки заявника апеляційної скарги.

У зазначеній постанові Верховний Суд погодився з можливістю розгляду заяви позивачів про відмову від позову саме після того, як суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням суду першої інстанції було вирішено питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а отже, підтвердив наявність процесуальних передумов для здійснення апеляційного перегляду.

Отже, наведений об`єднаною палатою підхід передбачає у такій ситуації певну послідовність процесуальних дій: передусім суд апеляційної інстанції повинен установити наявність у незалученої до участі у справі особи права на апеляційне оскарження і лише після цього вирішувати заяви учасників справи з процесуальних питань, які можуть мати наслідком зміну результатів вирішення спору.

4.23. У цій справі заяву про затвердження мирової угоди подано на стадії, коли суд апеляційної інстанції ще не встановив наявності передбачених процесуальним законом передумов для перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 по суті. За таких обставин самі по собі відкриття апеляційного провадження та подання в його межах заяви про затвердження мирової угоди не усували необхідності першочергового з`ясування того, чи є ОСОБА_1 належним суб`єктом апеляційного оскарження, тобто чи вирішено оскаржуваним судовим рішенням питання про її права, інтереси та (або) обов`язки.

4.24. Оскільки за результатами відповідної перевірки суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням суду першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 не вирішувалося, апеляційне провадження за її скаргою підлягало закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України. Відтак після встановлення відсутності у ОСОБА_1 права на апеляційне оскарження у суду апеляційної інстанції не виникло процесуальних підстав для переходу до розгляду заяви про затвердження мирової угоди, оскільки саме по собі подання такої заяви не наділяє суд повноваженнями здійснювати апеляційний перегляд за відсутності належного суб`єкта апеляційного оскарження.

4.25. Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, з огляду на закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та набрання законної сили постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.02.2026 у справі № 922/3252/25, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність процесуальних підстав для розгляду заяви про затвердження мирової угоди в межах цього апеляційного провадження.

Водночас суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що наведене не позбавляє сторони права врегулювати спір шляхом укладення мирової угоди в іншому передбаченому процесуальним законом порядку. Зокрема, відповідно до частини першої статті 330 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

4.26. З огляду на викладене Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень процесуального законодавства під час постановлення оскаржуваної ухвали, тоді як наведені у касаційних скаргах аргументи не спростовують висновків цього суду та є необґрунтованими.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.4. Оскільки наведені Скаржниками підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційних скарг відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржників.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_1 та фізичної особи-підприємця Добровольського Володимира Костянтиновича залишити без задоволення.

2. Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 922/3252/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко