Рішення від 22 липня 2026 р. у справі №910/627/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.07.2026Справа № 910/627/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/627/26

за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області;

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт";

про стягнення 20 286,14 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області звернулась з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" безпідставно отримані кошти в сумі 20 286,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період дії договору № 635-23ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду від 01.12.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" надавались послуги технічного нагляду, за результатами яких складались акти приймання наданих послуг, що стали підставою для здійснення оплати позивачем, разом з тим, за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: неправильно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу "вартості будівельних робіт" включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати). Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області зазначає, що база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем, та за висновками Державної аудиторської служби України, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 20 286,14 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

12.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву.

16.02.2026 до господарського суду від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області надійшла відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" на позовну заяву.

24.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" до господарського суду надійшли заперечення на відповідь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на відзив.

10.03.2026 до господарського суду надійшло клопотання від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області, в якому позивач просить суд залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору на стороні позивача – Державну аудиторську службу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у задоволенні клопотання Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача відмовлено повністю.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2023 року між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі — позивач, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Модуль-експерт" (далі — відповідач, Виконавець) укладено Договір № 635-23ТН про надання послуг зі здійснення технічного нагляду (далі — договір), відповідно до п. 1.1. якого, Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується здійснювати технічний нагляд (надалі - «Роботи») за виконанням будівельних робіт на будівництві об`єкта: «Капітальний ремонт багатоквартирного житлового будинку по вул. Центральна, 369-А в смт Бородянка Бучанського району Київської області» (далі по тексту – «Об`єкт»).

Згідно п. 1.2. договору, роботи із здійснення технічного нагляду за будівництвом Об`єкта виконуються у відповідності з Порядком здійснення технічного нагляду під час будівництва об`єктів архітектури, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903 «Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури» та з врахуванням умов цього договору.

Як передбачено п. 1.4 договору, вартість робіт та порядок їх визначення здійснюються відповідно до Кошторисних норм України “Настанова з визначення вартості будівництва”, затвердженої наказом Мінрегіону № 281 (далі — Настанова № 281), яка є невід`ємною частиною договору.

Згідно п 3.1. договору, загальна вартість робіт з технічного нагляду становить: 500 000,00 грн (П`ятсот тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ: 83 333,33 грн. Вартість робіт може бути змінена відповідно до фактичних розрахунків відповідно до п. 5.1 Договору.

За умовами п. 5.1 договору, приймання і передача робіт з технічного нагляду за цим Договором оформлюються Актом виконаних робіт (надалі - Акт) згідно додатку № 43 Кошторисних норм України «Настанова з визначення вартості будівництва», затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 281 від 01.11.2021 «Про затвердження кошторисних норм України у будівництві».

Цей Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє по « 31» грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе Сторонами зобов`язань по даному Договору (п. 6.1. договору).

Як вбачається з Додатку № 3 «План фінансування», та Додатку № 2 «Календарний план» сторони визначили загальну вартість послуг у сумі 500 000, 00 грн. в тому числі ПДВ 83 333, 33 грн. Зазначена вартість була розрахована від повної кошторисної вартості об`єкта будівництва.

Позивач вказує, що у період дії договору відповідачем надавались послуги технічного нагляду, за результатами яких складались акти приймання наданих послуг, що стали підставою для здійснення оплати, однак, за результатами ревізії, проведеної Державною аудиторською службою України щодо окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду, база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена на 20 286,14 грн, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вказані кошти, як безпідставно набуті.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що матеріалами справи підтверджується, що послуги з технічного нагляду надавалися відповідачем у межах договору систематично, а їх результати приймалися позивачем шляхом підписання актів приймання наданих послуг без будь-яких зауважень щодо обсягу, вартості або методики розрахунку. Підписуючи договір та додатки до нього, позивач, як професійний замовник, погодив методику розрахунку та включення всіх складових вартості будівельно-монтажних робіт до бази нарахування винагороди за здійснення технічного нагляду. Чинне законодавство та умови договору не передбачають права Замовника в односторонньому порядку змінювати базу нарахування після того, як послуги були надані, прийняті та оплачені. До моменту звернення до суду позивач жодного разу не заявляв відповідачу претензій щодо якості, обсягу, вартості чи методики нарахування вартості послуг з технічного нагляду.

Крім того, відповідач зауважує, що висновки органів державного фінансового контролю не є належною правовою підставою для стягнення коштів у договірних правовідносинах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною четвертою статті 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ст. 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а у разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру. Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові. Результат роботи в межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Згідно із ст. 858 Цивільного кодексу України, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника: 1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; 2) пропорційного зменшення ціни роботи; 3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов`язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе. Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків.

При цьому ст. 853 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо замовник не зробить заяви щодо невідповідності виконаної роботи умовам договору, відступів у виконанні роботи, інших недоліків під час прийняття робіт, він втрачає право у подальшому посилатись на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу адміністративних витрат, інших витрат, які включені до акту, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також те, що на виконання вказаних вище положень та умов договору позивач оглянув та прийняв за актом приймання виконаних робіт, який підписаний та скріплений печатками сторін без будь-яких зауважень і застережень, надані відповідачем послуги зі здійснення технічного нагляду, обумовлені означеним договором, а відтак позивач погодився як з якістю таких робіт, вартістю так і з їх кількістю, адміністративними витратами та іншими витратами.

Мотивована відмова від приймання наданих послуг з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Водночас обсяг виконаних робіт погоджений сторонами та їх вартість повністю оплачена позивачем.

В подальшому, Державною аудиторською службою України на виконання пункту 8.3 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на III квартал 2025 року ревізійною групою під керівництвом заступника директора департаменту - начальника відділу Левчук Л.М. проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року.

За результатами якої складено Акт № 001700-21/60 від 28.10.2025 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 по 30 червня 2025 року та встановлено, що при визначенні вартості послуг технічного нагляду: не вірно визначалась база розрахунку вартості послуг; до складу “вартості будівельних робіт” включались витрати, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати).

Позивач, посилаючись на пункт 6.1. Настанови з визначення вартості будівництва, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України 01 листопада 2021 року № 281 (далі - Настанови № 281), якою передбачено, що взаєморозрахунки за обсяги виконаних робіт проводяться за період, встановлений в договорі (щомісячно, за етап тощо) зазначив наступне. При визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи по об`єкту будівництва застосовуються первинні облікові документи “Акт приймання виконаних будівельних робіт” (форма № КБ-2в) і “Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати” (форма № КБ-3), які наведено у додатку 36 та додатку 37 цієї Настанови, та при твердій договірній ціні за укрупненими показниками вартості - “Звіт про виконання робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період (місяць/рік)”, “Підсумковий звіт про вартість виконаних робіт за контрактом на об`єкті будівництва за період” та “Акт здавання-приймання виконаних будівельних робіт”, які наведено у додатках 38, 39 та 40 цієї Настанови.

У вартості виконаних робіт враховуються прямі витрати, загальновиробничі витрати, кошти на зведення і розбирання тимчасових будівель і споруд, кошти на виконання будівельних робіт у зимовий (літній) період, інші супутні витрати (на відрядження, перевезення працівників, доплати працівникам у зв`язку з втратою часу в дорозі тощо), а також прибуток, адміністративні витрати, кошти на покриття ризиків, на покриття додаткових витрат, пов`язаних з інфляційними процесами, податки, збори, обов`язкові платежі, встановлені законодавством і не враховані складовими вартості будівництва, податок на додану вартість. У разі застосування твердої договірної ціни за укрупненими показниками вартості при визначенні вартості виконаних обсягів робіт і проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи пункти 6.4 – 6.15 цієї Настанови не застосовуються.

Зазначивши, що до актів, для розрахунку крім вартості будівельних робіт за сумою витрат за частинами I - IV, частково було прийнято окремі витрати за частинами V - IX акту форми КБ-2в. Звернувши увагу, що відповідно до додатку 36 Настанови № 281, до складу будівельних робіт належать виключно витрати, відображені у частинах I–IV форми КБ-2в: прямі витрати; загальновиробничі витрати; кошти на тимчасові будівлі та споруди; кошти на виконання робіт у зимовий (літній) період.

Вважаючи, що база для визначення вартості послуг технічного нагляду була завищена, що призвело до переплати позивачем, та за висновками Державної аудиторської служби України, внаслідок неправомірного включення до бази розрахунку витрат, які не є будівельними роботами, відповідач безпідставно отримав кошти в сумі 20 662,40 грн.

Втім, перевірка фактично наданих послуг, їх якості та відповідності умовам договору покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

Державною аудиторською службою України надіслано позивачу вимогу щодо усунення порушення та зобов`язано Службу усунути порушення та вжити заходів щодо повернення надмірно сплачених сум, та здійснення її перерахування до державного бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання виконаних робіт був підписаний позивачем та відповідачем без зауважень та заперечень.

Отже, враховуючи те, що позивач прийняв надані відповідачем послуги, слід констатувати, що позивач погодився як з якістю таких робіт, так і з їх кількістю.

Мотивована відмова від приймання наданих відповідачем послуг з боку позивача в матеріалах справи відсутня. Отже, умови договору сторони виконали повністю і зауважень одна до одної з цього приводу у них не було. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

А тому, умови договору зі сторони відповідача були виконані і зауважень у позивача з цього приводу у них не було.

Позиція позивача зводиться до оспорювання витрат, які не відносяться до будівельних робіт, а саме витрати з частин V–IX форми КБ-2в (адміністративні витрати, прибуток, ризики, інші витрати) та ґрунтується виключно на ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача.

Положеннями ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що умови, викладені в договорі були визначені та погоджені сторонами. Договір містить умови про предмет, ціну та строк його дії (умови, що є обов`язковими), та інші умови, жодна з яких не суперечить чинному законодавству.

При цьому, як зазначалося вище, сторони не заперечують, що зобов`язання за договором виконані відповідно до умов укладеного між ними договору, у зв`язку з чим факт виконання договору, прийняття даних робіт та їх повна оплата свідчать про відсутність порушення господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Частиною 2 цієї статті визначено, що припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, враховуючи приписи зазначених норм права, а також договірний характер правовідносин сторін, за наявності умов договору щодо вартості робіт, висновки Державної аудиторської служби України господарської діяльності позивача не можуть змінювати умов договору, які відповідно до наведених вимог норм права є обов`язковими, оскільки недійсними не визнавалися.

Відповідно такі висновки перевірки не можуть змінювати і правовідносин сторін щодо ціни договору, вони не можуть встановлювати інші, ніж, визначені умовами договору, умови зобов`язання порівняно із договірними.

Суд відзначає, що акт № 001700-21/60 від 28.10.2025 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області за період з 01 січня 2024 по 30 червня 2025 року, складений Державною аудиторською службою України, є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень позивача та містить лише думку органу, який його склав. Зазначений акт планової ревізії не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені в ньому висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто звіт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Акт ревізії - це документ про результати проведеної перевірки (аудиту), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки саме позивача, а не відповідача, а тому може нести негативні наслідки саме для позивача. Акти ревізії та документальних перевірок не мають обов`язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.

Крім того, акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки, як вже зазначалося, є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

За умови існування між сторонами договірних правовідносин виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть його змінювати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №922/2310/17 та у постанові Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №922/59/19.

Верховний Суд України у постанові від 10 вересня 2013 року у справі №21-237а13 зазначив, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічні висновки наведені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/3816/19 від 07.12.2021.

Крім того, акт ревізії не може встановлювати обов`язкових правил для сторін за господарсько-правовим договором. А тому посилання позивача на акт Державної аудиторської служби України є необґрунтованим, оскільки позивачем не доведено існування розбіжностей між вартістю виконаних робіт, зазначених у договорі, з вартістю виконаних робіт, які були передбачені актом приймання наданих послуг зі здійснення технічного нагляду.

Слід також зазначити, що позивачем у судовому порядку не порушувалося питання про визнання недійсним договору (повністю чи в частині) з підстав порушення законодавства при визначенні ціни роботи, тобто не спростовано у встановленому порядку презумпцію правомірності договору.

Верховний Суд у постанові від 14.05.2024 у справі № 910/8652/23 зазначив, що акти КБ-2в та довідки КБ-3 є належними доказами погодженого сторонами обсягу та вартості виконаних робіт і є підставою для проведення взаєморозрахунків між сторонами.

Підписання позивачем первинних документів без зауважень підтверджує, що замовник визнав факт надання послуг; їх обсяг; їх вартість за відповідний звітний період; правильність проведених розрахунків на момент прийняття; відсутність претензій до якості та змісту відповідних документів.

Заявлені до стягнення кошти у розмірі 20 286,40 грн позивач кваліфікував як безпідставно отримані відповідачем.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна та не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження майна за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) завдання шкоди у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зазначеної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Як зазначалося вище, згідно з частиною 1, пунктом 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків належать, зокрема, договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

За частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі - гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2021 р. у справі № 927/491/19, від 20.05.2021 р. у справі № 905/1751/19.

Як вже було зазначено вище, надання послуг відповідачем здійснювалось згідно умов укладеного договору. З огляду на зазначене, до даних відносин не можуть бути застосовані приписи ст. 1212 ЦК України.

Також і Вимога Державної аудиторської служби України не може вважатись підставою виникнення господарсько-правового зобов`язання відповідача повернути сплачені позивачем кошти, оскільки така вимога є по суті повідомленням контролюючого органу про необхідність суб`єкту господарської діяльності усунути виявленні таким органом порушення та недоліки зазначені в акті ревізії фінансово-господарської діяльності.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Як наслідок, перевірка фактичного обсягу витрат робочого часу, які включені до акту, покладається на особу, що приймає роботи з боку замовника, під час підписання актів.

З огляду на викладене, матеріали справи свідчать про те, що позивач погодився з наданими відповідачем послугами зі здійснення технічного нагляду та оплатив їх вартість в повному обсязі у відповідності до умов договору.

Оскільки, грошові кошти у розмірі 20 286,40 грн були набуті відповідачем у межах та на підставі виконання ним договірних зобов`язань, за результатами підписання сторонами без будь-яких зауважень та заперечень акту приймання виконаних робіт, у свою чергу, позивачем не доведено належними доказами обставин того, що спірна сума коштів була отримана відповідачем без достатньої правової підстави або така підстава наразі відпала.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії”, № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії”, №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко