Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №755/7711/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Київ

Справа № 755/7711/25

Провадження №22-ц/824/9337/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Хасанової А.Р.

сторони: позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 20 лютого 2026 року, ухваленого у складі судді Хромової О.О.,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив зобов`язати відповідача спростувати недостовірні відомості, які були поширені нею у скарзі до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 12 грудня 2024 року щодо адвоката ОСОБА_1, шляхом письмового повідомлення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області про неправдивість наступної інформації:

1)«адвокат ОСОБА_1 не полінувався написати і подзвонити експерту ( ОСОБА_3 ) особисто, вимагаючи відізвати свій Висновок, погрожуючи при цьому скаргами до контролюючого органу - Мінюсту України»;

2)«З метою дискредитації поданих ОСОБА_2 доказів у цивільних справах № 753/7590/24 та № 755/19347/23 адвокат ОСОБА_1 вирішив створити фейкові докази та ініціювати кримінальну справу проти неї. Для цього на свій же адвокатський запит ним (адвокатом ОСОБА_1) була створена і роздрукована на принтері відповідь і надана на підпис ОСОБА_4 ».

На обґрунтування позову зазначив, що позивач здійснює адвокатську діяльність, починаючи з 2023 року надає правничу допомогу ОСОБА_5 у цивільних справах № 755/19347/23 та № 753/7590/24 про поділ об`єктів спільної сумісної власності між колишнім подружжям ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , які перебувають у провадженні Дніпровського районного суду міста Києва та Дарницького районного суду міста Києва.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 надала до суду копію висновку від 05 квітня 2024 року № 05-04/24 про результати проведення судово-економічної експертизи, складеного судовим експертом ОСОБА_3

Крім того, позивач надавав правничу допомогу ОСОБА_5 в ході проведення Дніпровським УП ГУНП у м. Києві дізнання у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12024105040000821 від 30 травня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України.

У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області зі скаргою від 12 грудня 2024 року про нібито вчинення позивачем дисциплінарних порушень, де, серед інших неправдивих та видуманих відомостей щодо нібито неправомірних дій та поведінки позивача, вказала таку інформацію: «адвокат ОСОБА_1 не просто надіслав адвокатський запит щодо питань і даних, які і так були розкриті у Висновку, але й не полінувався написати і подзвонити експерту особисто, вимагаючи відізвати свій Висновок, погрожуючи при цьому скаргами до контролюючого органу - Мінюсту України. Інформація отримана позивачем безпосередньо від ОСОБА_6 ».

Таким чином, відповідач фактично прямо звинуватила позивача у здійсненні незаконного тиску на експерта ОСОБА_7 у зв`язку із її професійною діяльністю, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 386 КК України. Однак, позивач вказані обставини заперечує.

Крім того, ОСОБА_2 у своїй скарзі до КДКА зазначила: «З метою дискредитації поданих мною доказів у цивільних справах № 753/7590/24 та № 755/19347/23 адвокат ОСОБА_1 вирішив створити фейкові докази та ініціювати кримінальну справу проти мене. Для цього на свій же адвокатський запит ним була створена і роздрукована на принтері відповідь і надана на підпис ОСОБА_4 . ...»

Дана інформація нібито було взята ОСОБА_2 із письмового пояснення ОСОБА_8 на ім`я дізнавача ОСОБА_9 від 30 вересня 2024 року.

Отже, ОСОБА_2 навмисно поширила стверджувальні факти про те, що позивач, діючи як адвокат, умисно, маючи за мету незаконно притягнути її до кримінальної відповідальності, вирішив сфальсифікувати певні докази проти відповідача. На виконання свого наміру нібито склав і роздрукував на власному друкувальному пристрою відповідь від імені ОСОБА_10 на свій же адвокатський запит, яку особисто надав їй для підпису 05 квітня 2024 року.

Таким чином, ОСОБА_2 фактично прямо звинуватила позивача у підробленні документів та фальсифікації доказів з метою безпідставного притягнення її до кримінальної відповідальності, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 358 КК України. Водночас, позивач вказані обставини заперечує.

Рішенням КДКА Київської області від 01 квітня 2025 року було відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за скаргою ОСОБА_2 , як необґрунтованою.

Неправдива інформація, викладена відповідачем у скарзі, фактично була поширена серед необмеженого кола співробітників КДКА та членів її дисциплінарної палати. Відповідач, подавши необґрунтовану скаргу із неправдивою інформацію, діючи умисно, намагалася здійснити психологічний тиск на позивача з метою примушення відмовитися від надання правничої допомоги ОСОБА_5 . Відтак, поширені ОСОБА_2 відомості явно є недостовірними і такими, що порочать честь, гідність та ділову репутацію позивача. Крім того, відповідач, поширивши недостовірну інформацію, завдала значної шкоди моральному здоров`ю позивача. Відновлення попереднього стану потребувало багато зусиль та часу.

З огляду на положення статті 24 Конституції України, статей 201, 297, 299, 302 ЦК України позов просив задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати, що складаються із витрат на оплату судового збору.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відмовлено.

Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, ухвалено із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 адвокат Солдаткін О.С. заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначивши, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийняте з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

В судове засідання сторони не з`явилися.

ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без його участі.

ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду заяву про розгляд справи без її участі.

За таких обставин, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 12 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області зі скаргою на адвоката ОСОБА_1, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 24 жовтня 2002 року № 2129/10, у якій зазначила, що при представництві ОСОБА_5 ОСОБА_1 проводив і проводить тиск на скаржника, інших осіб, які можуть її знати чи працювати з нею, розповсюджує неправдиву інформацію та взагалі приймає безпосередню участь у переховуванні ОСОБА_5 , як дезертира.

Скарга містить посилання на сім окремих епізодів.

У епізоді № 1 скаржник зазначила: «17 січня 2024 року відбулась особиста очна зустріч між нею, ОСОБА_11 , її представником адвокатом, її колишнім чоловіком ОСОБА_12 та його представником - адвокатом ОСОБА_1 під час якої планувалось вирішити питання поділу спільного майна подружжя. Однак зустріч мала вид ультиматуму і погрози ОСОБА_13 скаржнику адже він мені дав перелік майна і вимагав віддати майно сказавши наступне: « ОСОБА_14 ( ОСОБА_15 ) планує скласти заповіт на третю особу і я з вами, ОСОБА_16 , буду судиться до вашої смерті». Натякаючи, на думку скаржника, на те, що вигодонабувачем за заповітом є саме він - ОСОБА_17 . Питання: Чи може адвокат погрожувати опоненту свого клієнта і чи не плутає він свою роль у позасудовому врегулюванню та судовому процесі?

У епізоді № 2 скаржник зазначила: «В цивільних справах № 753/7590/24 та № 755/19347/23 скаржником було додано як доказ експертний висновок судово-економічної експертизи судового експерта ОСОБА_3 Ознайомившись з Висновком експерта, адвокат ОСОБА_1 не просто надіслав адвокатський запит щодо питань і даних, які і так були розкриті у Висновку, але й не полінувався написати і подзвонити експерту особисто, вимагаючи відізвати свій висновок, погрожуючи при цьому скаргами до контролюючого органу - Мінюсту України. Інформація отримана мною безпосередньо від ОСОБА_6 . Питання: Хіба може адвокат здійснювати тиск на судового експерта і погрожувати йому? На мою думку, під час розгляду справи у суді експерту можназадати всі питання, що цікавлять сторін, а особисті погрози це не погрози!».

У епізоді № 3 скаржник зазначила: «З метою дискредитації поданих мною доказів у цивільних справах справи № 753/7590/24 та № 755/19347/23 адвокат ОСОБА_1 вирішив створити фейкові докази та ініціювати кримінальну справу проти мене. Для цього на свій же адвокатський запит ним була створена і роздрукована на принтері відповідь і надана на підпис ОСОБА_4 . На сьогоднішній день ОСОБА_18 є пенсіонеркою, давно не працює (більше 8 років) та станом на 05 квітня 2024 року (дату підпису відповіді адвокату ОСОБА_1) мала травму ноги і не виходила з дому. Також слід зауважити, що ОСОБА_18 принтера вдома не має, і відповідно скласти і роздрукувати надану відповідь адвокату не могла. Ба більше відповідь ОСОБА_29 адвокату ОСОБА_19 і має ту ж саму дату, що і дата отримання нею адвокатського запиту. У подальшому, а саме 20 травня 2024 року ОСОБА_18 відізвала свій підпис на відповіді адвокату заявою та відіслала нотаріальні копії мені, ОСОБА_20 і в Дніпровський і Дарницький суди, але ОСОБА_19 не зважаючи на це наполегливо надавав відповідь від 05 квітня 2024 року як доказ до цивільних справ № 753/7590/24 та № 755/19347/23. Також ОСОБА_21 30 травня 2024 року подав заяву до Дніпровської поліції м. Києва із фейковими доказами на підставі якого було зареєстровано ЄРДС 12024105040000821. А адвокат замість того, щоб зупинити свого клієнта від брехливої заяви, подання фейкових доказів та брехливих свідчень, навпаки почав всім писати і розказувати. що я злочинниця. Наведена мною інформація взята із письмового пояснення ОСОБА_8 на ім?я дізнавача ОСОБА_9 від 30.09.2024 р. Претензія: Чи має право адвокат самостійно створювати відповідь на свій же запит. користуючись станом здоров?я і відсутністю інформації у людини? Чи може адвокат усно чи письмово повідомляти третім сторонам про кримінальне правопорушення скоєне нібито мною?»

У епізоді № 4 скаржник зазначила: «27 травня 2024 року ОСОБА_12 подав на ім?я директора ТОВ «Аудиторська компанія «Дівайс Груп» - ОСОБА_22 заяву, що мала у собі наклеп на мене як аудитора і як особистість, яка мала вимогу надати інформацію щодо сімейного майна і певних документів моєї підприємницької діяльності. Мало того, що директор аудиторської компанії зовсім не володіє такою інформацією і не знала, що відповідати на Лист, і на це б можна було взагалі не зважати, але адвокат ОСОБА_1 телефоном звернувся до ОСОБА_22 і вимагав надати інформацію про мене та якось на мене вплинути (як саме не відомо). Більше того аналогічну заяву вони надіслали до ДУ ОСНАД. Тому я вимушена була звернутися до суду із позовом про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди (справа № 2/755/7015/24). Претензія: Якщо ображений колишній чоловік подає невідповідне звернення керівнику підприємства (не за адресою і не по темі), хіба може адвокат в ультимативному порядку вимагати від директора підприємства повпливати на співробітника в питаннях цивільної справи про поділ спільного майна та визнання майна особистим (справи № 753/7590/24 та № 755/19347/23)?»

У епізоді № 5 скаржник зазначила: « ОСОБА_17 почав представляти інтереси ОСОБА_23 (код ІНН НОМЕР_1 ) з 2022 року (справа про розірвання шлюбу № 753/15709/22), укладаючи з ним нові і нові договори, але 07 травня 2023 року ОСОБА_5 самовільно залишив місце служби ВЧ НОМЕР_2 . При чому 93 бригада як раз дислокувалась під Авдіївкою, тобто ОСОБА_15 залишив місце служби на лінії зіткнення і почав переховуватись. Щодо його проступку ДБР м. Краматорська зареєструвало кримінальне правопорушення (запис ЄРДС №:42023052210000639 ч. 4 ст. 408 ст.408 ККУ «дезертирство по змові і зі зброєю»), але це не завалило ОСОБА_24 і далі продовжувати укладати з ОСОБА_12 нові і нові договори. Це легко видно із дат ордерів ОСОБА_25 на надання правничої допомоги, що датуються починаючи з 01 листопада 2022 року по 03 серпня 2024 року уже коли по ОСОБА_15 було зареєстроване кримінальне правопорушенні і внесене у ЄРДС. Додатково повідомляю, що на сьогоднішній день за даними Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону розслідування справи ОСОБА_5 закінчено і скеровано до суду, а за даними Управління військової служби та правопорядку ОСОБА_5 знаходиться у розшуку. Претензія: Чи не суперечить така співпраця з етичними вимогами? Чи може ОСОБА_17 уже є співучасником дезертира?».

У епізоді № 6 скаржник зазначила: « ОСОБА_17 як представник ОСОБА_23 постійно маніпулює його статусом військовослужбовця, не повідомляючи при цьому, що ОСОБА_5 є дезертиром (№ 42023052210000639). Так у справі про розірвання шлюбу (№ 753/1789/23) ні ОСОБА_19 , ні ОСОБА_15 не були присутніми на жодному засіданні і оскаржували заочне рішення посилаючись на службу ОСОБА_15 в ЗСУ. При чому, із доказів ОСОБА_19 надавав копію першого аркушу військового квитка. І це вже у період 2024 року, коли ОСОБА_15 був дезертиром. У справі № 753/5452/24 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини інваліда ОСОБА_17 також повідомляє про службу ОСОБА_15 в ЗСУ через подання першого аркушу військового квитка, і це вже в 2024 році, знаючи, що ОСОБА_21 не служить, спілкується і зустрічається з ним і за даними Військової частини НОМЕР_2 служба ОСОБА_15 призупинена у зв?язку із дезертирство з поля бою. У справах же про поділ спільної сумісної власності подружжя справи № 753/1789/23 та № 753/7590/24 ОСОБА_19 уже ніяким чином не згадував про службу ОСОБА_15 в ЗСУ. І навіть на засіданні 20.08.2024 р. у Дніпровському суді (справа №753/1789/23) повідомив судді, що ОСОБА_15 не служить. Претензія: А так можна? Тут клієнт служить в ЗСУ, а тут не служить? З цим можна гратися? Суддям мало роботи, і тому їх потрібно «водити за носа»?».

У епізоді № 7 скаржник зазначила: «Також слід звернути увагу на оплату послуг адвоката. Справа у тому, що до Київського апеляційного суду у справі № 753/5452/24 як доказ були подані дані з електронного кабінету платника податків ОСОБА_23 , де чітко видно, що доходів, які підлягали б оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб ОСОБА_21 не має. І у відзиві на позов також стверджується, що ОСОБА_21 не має доходів. Також ОСОБА_21 з 2019 року є ФОП (фізична особа-підприємець), але як видно із відповіді ДПІ Дніпровського району у справі м. Києва ОСОБА_20 як ФОП за період 2021-2023 р.р. доходів від підприємницької діяльності не задекларував. Претензія: То виходить адвокат ОСОБА_1 є зацікавленою особою в судових процесах раз працює задарма?».

Також скаржник зазначила, що є аудитором за фахом і в своїй роботі постійно стикається із фаховими юристами і адвокатами, поважає їх і цінує і розуміє, що означає ділова репутація і етика, але жодного разу у своїй практиці не зустрічала адвокатів чи юристів накшталт ОСОБА_13 . На її думку, він своєю поведінкою і своїми діями дискредитує адвокатів і адвокатуру загалом.

До матеріалів справи також долучено копію заяви ОСОБА_26 від 30 вересня 2024 року до дізнавача відділу дізнання Дніпровського управління поліції Національної поліції міста Києва ОСОБА_9 про долучення до матеріалів досудового слідства ЄРДС 12024105040000821 інформації та документів.

З копії рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Київської області від 26 березня 2025 року № 97/2025 встановлено, що у порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_1 відмовлено за відсутності в діях адвоката ознак дисциплінарного проступку.

Членами комісії зазначено, що з доводів та доказів, долучених до скарги, слід стверджувати відсутність ознак дисциплінарних проступків з боку адвоката ОСОБА_1

Щодо змісту скарги та викладених скаржником фактів члени Дисциплінарної палати КДКА зазначили таке.

З приводу першого епізоду про який зазначала скаржник, зокрема, про погрози з боку адвоката ОСОБА_1, варто зазначити, що будь-які погрози з боку адвоката до свого опонента у справі чи іншого учасника правовідносин, які склалися у адвоката у зв?язку із здійснення ним адвокатської діяльності с неприпустимим явищем, яке суперечить принципам, які закріплені у Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правилах адвокатської стики. Проте варто зазначити, що відповідно до пункту

7 Положення про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність обов?язок доказування вини адвоката у вчиненні дисциплінарного проступку покладається на особу, яка ініціює дисциплінарне провадження стосовно адвоката. Звинувачення адвоката не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини адвоката тлумачаться на його користь. Скаржник не падала достатніх та належних доказів, які б підтверджували описані нею обставини у цій частині скарги.

Наступна частина скарги стосується неналежної поведінки адвоката у правовідносинах із судовим експертом ОСОБА_3 , зокрема, погроз останній. Серед долучених до скарги матеріалів відсутні докази, які б підтверджували тезу скаржника про вимогу адвоката відізвати Висновок експерта. Натомість вказані матеріали, зокрема Додаток 1 та Додаток 2, свідчать про те, що адвокат повідомив експерта про намір оскаржити її дії у передбаченому Законом порядку, що є безумовним правом клієнта, інтереси якого адвокат представляє. Такі дії адвоката не можуть розцінюватися як погрози.

З приводу частини скарги, у якій скаржник зазначає, що адвокат сфабрикував кримінальне правопорушення, варто зазначити таке. Дo cкaprи не долучено доказів, які б підтверджували надання адвокатом відповіді на свій же адвокатський запит. Натомість, з долучених додатків випливає, що ОСОБА_18 було надано відповідь на адвокатський запит, про що свідчить проставлений нею підпис на цій відповіді. Варто зауважити, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади. орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом. Відтак, відповідь на адвокатський запит може бути надана в день його отримання. Згодом цей підпис було відізвано шляхом складання відповідної нотаріальної заяви. У заяві вказано, що ця відповідь на адвокатський запит у готовому вигляді була надана ОСОБА_27 клієнтом адвоката ОСОБА_1, а не самим адвокатом. 3 долучених матеріалів неможливо зробити висновок чи було відомо адвокату про такі дії його клієнта. Заява ОСОБА_10 дізнавачу відділу дізнання Дніпровського управління поліції Національної поліції міста Києва стосується дій клієнта адвоката ОСОБА_1, а не адвоката.

Щодо частини скарги, яка стосується наклепу на скаржника зазначено, що скаржником не надано доказів, які б підтверджували неправомірну вимогу адвоката ОСОБА_1 до ОСОБА_28 надати інформацію про скаржника.

Щодо частини скарги, де йдеться про етичність співпраці адвоката та клієнта зазначено, що заборона ототожнення адвоката з клієнтом є однією із гарантій адвокатської діяльності, яка закріплена пунктом 16 частини першої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відтак, відповідно до пункту 15 частини першої статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у медіа, якщо при цьому не порушуються професійні обов`язки адвоката.

Щодо частини скарги, яка стосується твердження про маніпуляцію статусом військовослужбовця вказано, що скаржник не надала доказів, які б підтверджували наведені нею у цій частині скарги обставини.

Частина скарги, яка стосується порядку оплати послуг адвоката не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката. Зазначені у ній відомості стосуються фінансового стану клієнта адвоката, що у свою чергу не має жодного відношення до здійснення адвокатської діяльності адвокатом ОСОБА_1

З огляду на вказане Дисциплінарна палата КДКА Київської області дійшла висновку, що в діях адвоката ОСОБА_25 відсутні ознаки дисциплінарних проступків, які передбачені пунктами 3, 5 частини другої статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність, а саме порушення правил адвокатської етики та невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків.

Відомостей про оскарження вказаного рішення у порядку статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» матеріали справи не містять, судом не встановлено.

18 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про усунення порушень прав та законних інтересів, у якій просив ОСОБА_2 невідкладно повідомити у письмовому вигляді КДКА у Київській області про недостовірність викладених у скарзі від 12 грудня 2024 року відомостей.

22 квітня 2025 року ОСОБА_2 у відповідь на заяву ОСОБА_1 від 18 квітня 2025 року зазначила, що у законний спосіб звернулася до КДКА у Київській області зі скаргою від 12 грудня 2024 року, як то передбачено Положенням про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність. Скарга містила інформацію, якою вона володіла особисто та отриману від третіх осіб. Скаргу подано виключно до КДКА в Київській області, до адвокатського об`єднання, до існуючих чи потенційних клієнтів не була подана, інформацію не наведено в жодному ЗМІ. Згідно відповіді КДКА у Київській області від 01 квітня 2025 року № 785 дисциплінарну справу не порушено, не застосовано санкцій чи стягнень, ділова репутація не постраждала. У задоволенні вимоги від 18 квітня 2025 року відмовила.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією

і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в апеляційній скарзі Київський апеляційний суд враховує таке.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь

і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Відповідно до статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 200 ЦК України).

Згідно із статями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 (далі - постанова Пленуму), юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації (пункт 9 постанови Пленуму).

У пункті 15 постанови Пленуму зазначено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Обов`язок доведення факту поширення інформації відповідачем покладається на позивача (пункт 18 постанови Пленуму).

Професійна діяльність адвоката в Україні, регламентується Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Як зазначено у статті 23 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Таким чином, розгляд питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності віднесено до повноважень дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії.

Конституційний Суд України у рішенні від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 зазначив, що відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).

Питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України «Про звернення громадян» (393/96-ВР), який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг.

Згідно із частиною п`ятою статті 55 Конституції України (254к/96-ВР) «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань», а статтею 4 Закону України «Про звернення громадян» (393/96-ВР) передбачено підстави, які дають громадянам право оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) у сфері управлінської діяльності, у тому числі органів державної податкової служби та їх посадових осіб, що, зокрема, встановлено Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (509-12 ).

З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, що містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами. Тому такі звернення за змістом частини першої статті 7 Цивільного кодексу (1540-06) не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Хоча ці висновки Конституційного Суду стосуються статті 7 ЦК Української РСР, вони також підлягають застосуванню і щодо положень чинного Цивільного кодексу України (пункт 37 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Сірик проти України» від 30 червня 2011 року).

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2019 року по справі 680/195/17 зазначив, що, у разі, якщо особа звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, та в якій міститься та чи інша інформація, проте яка в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою права, передбаченого частиною першою статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а не поширення недостовірної інформації.

За схожих обставин, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначена скарга ОСОБА_2 є зверненням до уповноважених законом органів, які відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наділені повноваженнями вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів, а тому скарга відповідача до Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури не може розцінюватися як поширення неправдивих відомостей стосовно позивача.

Зі змісту зазначеної скарги убачається, що її зміст та висловлювання, на які посилається позивач, як на недостовірну інформацію, є оціночними судженнями відповідача, базують на суб`єктивному сприйнятті певних обставин та висловлювань інших осіб, та, водночас, критичною оцінкою певних фактів та діяльності позивача як адвоката.

Слід також врахувати, що скаргу відповідача до Дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури було розглянуто та надано оцінку її доводам і винесено відповідне рішення. Доводи скарги є доволі різкими, але в силу зазначених норм закону та статусу адвоката, який здійснюючи професійну діяльність з надання правничої допомоги та має бути готовим до певного рівня критики від інших учасників судового процесу, не можуть розцінюватися як поширення неправдивих відомостей відносно позивача, оскільки вони безпосередньо стосуються його професійної діяльності, і оцінку цим доводам було надано відповідними дисциплінарними органами.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2019 року по справі № 756/15954/16-ц.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Таким чином, під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з`ясував обставин справи, надав правову оцінку доводам і запереченням сторін та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з дотриманням норм процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору та фактично зводяться до незгоди позивача із ухваленим судом рішенням та невірним тлумаченням норм закону.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Крім того, Київський апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на наступне.

Апелянт у апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним у частині стягнення витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що справа є малозначною, представник відповідача діяв як фізична особа, а не як адвокат, довіреність не підтверджує його статус як адвоката, відсутній договір про надання правничої допомоги, а оплата здійснена на рахунок фізичної особи-підприємця.

Про те колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, представник відповідача Солдаткін О.С. долучав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджує його статус адвоката. Сам по собі факт зазначення у довіреності лише анкетних даних особи або отримання оплати на рахунок фізичної особи-підприємця не змінює правової природи наданих послуг адвоката.

У Рішенні № 98 «Про затвердження роз`яснення щодо підстав для здійснення адвокатської діяльності» від 15 жовтня 2020 року Рада адвокатів України розглянула звернення Головного управління ДПС у м. Києві та надала роз`яснення щодо діяльності адвоката, зареєстрованого як фізична особа-підприємець. Законом визначені одні і ті ж документи, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги - договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, що також не залежать від обраної адвокатом організаційно - правової форми адвокатської діяльності, за виключенням лише, ким видано ордер адвокатом, адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням (частина 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Фізична особа, яка має статус адвоката та бажає здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, однак всупереч вимогам ПК України не стала на облік у контролюючих органах як самозайнята особа, але при цьому зареєстрована як фізична особа-підприємець, має право бути захисником у розумінні статті 45 Кримінального процесуального кодексу України чи здійснювати представництво іншої особи в суді як адвокат, виключно уклавши договір з клієнтом як адвокат відповідно до вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Необґрунтованими є доводи ОСОБА_1 про відсутність у матеріалах справи договору про надання правничої допомоги.

Так, як установлено установлено судом першої інстанції, акт приймання-передачі наданих послуг складений саме до договору про надання правничої допомоги, а у платіжному документі прямо зазначено, що оплата здійснена за відповідним договором.

Отже, факт існування договірних відносин між адвокатом та клієнтом підтверджується належними та допустимими доказами.

Посилання ОСОБА_1 на те, що оплата здійснена на рахунок фізичної особипідприємця, також не впливає на правову природу спірних правовідносин, оскільки суд першої інстанції вірно зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд не досліджує питання оподаткування доходів адвоката чи особливості його господарської діяльності. Вирішальним є те, що оплата здійснена за надання правничої допомоги адвокатом, що підтверджено матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від

20 лютого 2026 року - без змін, оскільки підстав для його скасування немає.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна