Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №381/5059/13-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 381/5059/13-ц

номер провадження: 22-ц/824/9220/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стащука Володимира Анатолійовича на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2026 року у складі судді Анапріюк С.П., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Бородянського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії державного виконавця Бородянського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Бородянський ВДВС), державного виконавця Хмільницького відділу державної виконавчої служби у Хмільницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Хмільницький ВДВС), у якій просив визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Бородянського ВДВС Бут М.А. про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 від 23 жовтня 2014 року.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Бородянського ВДВС, державного виконавця Хмільницького ВДВС - повернуто без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга подана без додержання вимог ч.3 ст. 448 ЦПК України, оскільки не містить відомостей про дату, коли скаржник дізнався про порушення свого права. Крім того, суд зазначив, що зі змісту скарги вбачається обізнаність ОСОБА_1 щодо постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 23 жовтня 2014 року щонайменше станом на 02 травня 2025 року та 11 лютого 2026 року, однак скаргу подано до суду з пропуском установленого законом десятиденного строку, а наведене прохання про його поновлення не обґрунтоване поважними причинами та не підтверджене належними доказами.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Стащук В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на те, оскаржувана ухвала суду не відповідає обставинам справи, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 у скарзі просив поновити йому пропущений строк для звернення до суду, тобто таке клопотання мало місце. Залишаючи без розгляду скаргу, суд першої інстанції відокремив наявність у скарзі клопотання про поновлення пропущеного строку з наявністю поважних причин пропуску строку. Вказує, що Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі №904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. Тобто питання про поновлення строку на подання скарги заявник порушував.

Скаржник вважає, що разом зі скаргою клопотання про поновлення строку заявником не було допущено пропуск строку на звернення зі скаргою, передбаченого п. «а» ч.1 ст.449 ЦПК України, 11 лютого 2026 року було отримано відповідь ВДВС про винесення постанови про відкриття провадження НОМЕР_1 від 23 жовтня 2014 року та про його зміст, а 23 лютого 2026 року (21 та 22 лютого вихідні дні) було подано скаргу, тобто в межах строку на звернення зі скаргою. Однак суд першої інстанції на дані обставини увагу не звернув.

Вказує, що аналіз норм права дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено право особи на оскарження дій чи рішень органу виконавчої служби у 10-денний строк саме з моменту, коли така особа дізналася про порушення своїх прав діями або бездіяльністю посадових осіб органу виконавчої служби (приватним виконавцем), за винятком випадків оскарження постанови виконавця про відкладення провадження виконавчих дій.

Хмільницький ВДВС подав письмові пояснення, в яких зазначає, що виконавче провадження було прийнято до виконання у встановленому законом порядку після його передачі з Бородянського ВДВС, сторонам направлено відповідні постанови та розрахунок заборгованості. Вказує, що державними виконавцями систематично здійснювалися заходи примусового виконання рішення суду, зокрема проводилися перерахунки заборгованості зі сплати аліментів і штрафу з урахуванням судового рішення, платежів та наданих боржником документів, направлялися запити до компетентних органів щодо встановлення доходів, місця роботи та майна боржника, виявлялося належне йому майно, зверталося стягнення на грошові кошти, а стягнуті суми перераховувалися стягувачу. Також зазначає, що копія скарги на дії державного виконавця до відділу не надходила, у зв`язку з чим відділ не мав можливості надати свої заперечення під час її розгляду судом першої інстанції. З огляду на викладене Хмільницький ВДВС просить розглянути справу за відсутності його представника, а скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Бородянський ВДВС не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 30 червня 2026 року на 10 год 15 хв., завчасно, в установленому законом порядку. Проте у судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Стащук В.А., Бородянський ВДВС та Хмільницький ВДВС, кожний окремо, 18 травня 2026 року отримали судову повістку про виклик до суду у судове засідання до «Елеронного кабінету», що підтверджується звітами про підтвердження отримання адресатами вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.89-92).

ОСОБА_1 був повідомлений про час і місце судового засідання, отримавши 22 травня 2026 року судову повістку на наявну в матеріалах справи адресу його місця проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується розпискою на зворотному повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с.89, 93).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

У відповідності до ч.5 ст.130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Крім того, повідомлення про дату, час і місце розгляду справи було розміщено на офіційному сайті Київського апеляційного суду та перебувало у вільному доступі.

Також колегія суддів враховує, що Хмільницький ВДВС у свої письмових поясненнях просить розглянути справу за відсутності його представника.

Згідно з положеннями пунктів 2, 4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин учасники справи вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Тому зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи письмові пояснення Хмельницького ВДВС, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У частинах 1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд.

За змістом п.9 ч.1 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року в справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з п.1 ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Статтею 449 ЦПК України встановлено строк для звернення зі скаргою, зокрема скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

За змістом ст.81 ЦПК України обов`язок доказування поважності причин пропуску процесуальних строків та подача заяви про їх поновлення покладається на зацікавлену сторону.

При зверненні до суду зі скаргою на дії державного виконавця саме на скаржника покладається обов`язок доведення наявності обставин, які унеможливили його звернення з такою скаргою у строк, встановлений законом.

Відповідно до ст.122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі ст.123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 448 ЦПК України, скарга повинна містити дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Згідно з ч.5 ст.448 ЦПК України суд, встановивши, що скаргу подано без додержання вимог частин третьої та/або четвертої цієї статті, повертає її скаржнику без розгляду протягом чотирьох днів після її надходження до суду.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями п.«а» ч.1 ст.449 ЦПК України, ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 143/950/19 (провадження № 61-21057св19), від 28 грудня 2020 року в справі № 501/3532/18 (провадження № 61-14723св19), від 03 лютого 2021 року в справі № 2-1441/10 (провадження № 61-17257св20).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що подана представником ОСОБА_1 - адвокатом Стащуком В.А. скарга не містила відомостей про дату, коли скаржник дізнався про порушення своїх прав, що прямо передбачено п.7 ч.3 ст. 448 ЦПК України.

Водночас зі змісту самої скарги та доданих до неї матеріалів убачається, що 02 травня 2025 року скаржник звертався до Бородянського ВДВС із заявою про передачу виконавчого документа до Хмільницького ВДВС, а 11 лютого 2026 року представник скаржника отримав відповідь на адвокатський запит про відмову у скасуванні постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 23 жовтня 2014 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що щонайменше станом на 02 травня 2025 року та 11 лютого 2026 року скаржнику вже було відомо про існування, прийняття та зміст оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження.

Отже, ураховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для повернення скарги ОСОБА_1 без розгляду, оскільки скарга не відповідала вимогам п.7 ч.3 ст.448 ЦПК України, так як була подана без належного зазначення дати, коли скаржник дізнався про порушення свого права, а наведені у справі обставини свідчать про його обізнаність щодо існування та змісту оскаржуваної постанови щонайменше станом на 02 травня 2025 року та 11 лютого 2026 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що десятиденний строк на звернення до суду слід обчислювати з 11 лютого 2026 року - дати отримання відповіді ВДВС на адвокатський запит, а тому скарга була подана своєчасно, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 449 ЦПК України перебіг такого строку пов`язується не з отриманням будь-якої відповіді органу державної виконавчої служби, а з моментом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Матеріалами справи підтверджується, що про існування постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 23 жовтня 2014 року та її зміст скаржнику було відомо щонайменше з 02 травня 2025 року, коли він звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про передачу виконавчого документа до іншого відділу ДВС. Отже, відповідь від 11 лютого 2026 року лише підтверджувала вже відому скаржнику інформацію та сама по собі не породжувала нового процесуального строку на оскарження постанови.

При цьому колегія суддів враховує що прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ) виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Тому у наведених обставинах повернення скарги ОСОБА_1 без розгляду є передбаченим законом процесуальним наслідком недодержання вимог процесуального законодавства, має легітимну мету забезпечення правової визначеності та належної процесуальної дисципліни, а тому не може розцінюватися як порушення права скаржника на доступ до суду в розумінні п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, суддею додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст.268, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стащука Володимира Анатолійовича залишити без задоволення.

Ухвалу судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: