Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №753/7946/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 753/7946/25

номер провадження: 22-ц/824/4413/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 листопада 2025 року у складі судді Лужецької О.Р., у справі за позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (далі - КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що позивач належним чином виконав перед відповідачами, які проживають у квартирі АДРЕСА_1 своє зобов`язання щодо надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Проте відповідачі, будучи споживачами вказаних послуг за даною адресою, неналежним чином здійснюють їх оплату, у зв`язку із чим виникла заборгованість за надані житлово-комунальні послуги.

З урахуванням наведеного, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» просило стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 46 612 грн 77 коп., суму інфляційних нарахувань в розмірі 15 306 грн 46 коп., 3% річних в розмірі 4 186 грн 69 коп.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року позовну заяву КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в розмірі 46 612 грн 77 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 15 306 грн 46 коп., 3% річних в розмірі 4 186 грн 69 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» судові витрати по справі у вигляді судового збору в сумі 1 009 грн 33 коп., з кожного.

Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 листопада 2025 року стягнуто солідарно, в тому числі, з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в розмірі 46 612 грн 77 коп., інфляційні нарахування в розмірі 15 306 грн 46 коп., 3% річних в розмірі 4 186 грн 69 коп.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у розмірі 16 524 грн 79 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 3 042 грн 44 коп. 3% річних в розмірі 780 грн 73 коп. Також ОСОБА_1 просить стягнути з позивача на свою користь понесені ним витрати на правову допомогу (адвоката) у розмірі 4 000 грн 00 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 4 542 грн 00 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відомості про ОСОБА_4 та ОСОБА_2 позивачем вказано невірно. ОСОБА_4 , 1964 року народження, померла 2013 року, а ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Щодо скаржника ОСОБА_1 рішення прийняте не було.

Вказує, що позивач заявив вимоги про оплату комунальних послуг за період з 01 травня 2015 року по 28 лютого 2025 року. За цей же період позивачем були нараховані інфляційні збитки та 3% річних (ст.625 ЦК України). Тобто, позивач заявив вимоги поза межами строку позовної давності, у зв`язку з чим просить застосувати строк позовної давності.

Також скаржник наводить свій розрахунок заборгованості, в якому вказує, що: загальна сума боргу за три роки в період з 21 лютого 2022 року по 21 лютого 2025 року складає 16 524 грн 79 коп.; індекс інфляції за три роки в період з 21 лютого 2022 року по 21 лютого 2025 року складає 3 042 грн 44 коп.; 3% річних за три роки в період з 21 лютого 2022 року по 21 лютого 2025 року складає 780 грн 73 коп.

Зазначає, що розмір боргу у сумі 20 347 грн 96 коп. він визнає.

Позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилаючись на карантин та надзвичайний стан позивач вказує, що у разі застосування судом строків позовної давності її перебіг слід вести з 12 березня 2017 року. Також вказує, що наведений скаржником розрахунок заборгованості складений не правильно, оскільки відповідач неправильно визначив дати, з яких здійснюються нарахування. Крім того вказує, що враховуючи неправильне застосування скаржником строків позовної давності, безпідставне донарахування інфляційних втрат та 3% річних у період дії мораторію, а також здійснення розрахунку способом, який не має належного правового та методологічного обґрунтування і не відповідає встановленим правилам розрахунку, а також неправильно вказано адресу скаржника, вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп.

Відповідач ОСОБА_3 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати, в тому числі, на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що позивач забезпечував надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_2 , де відповідачі були споживачами таких послуг, однак у період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2025 року належним чином їх не оплачували, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 46 612 грн 77 коп. При цьому суд врахував, що відповідачі не подали відзиву, не надали доказів своєчасної та повної оплати послуг або відсутності боргу, а наданий позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат у сумі 15 306 грн 46 коп. та трьох відсотків річних у сумі 4 186 грн 69 коп., був перевірений судом і визнаний обґрунтованим. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів зазначених сум.

Ухвалюючи додаткове рішення від 04 листопада 2025 року у даній справі про солідарне стягнення, у тому числі, з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» заборгованості з оплати послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, суд першої інстанції виходив із того, що під час ухвалення рішення суду від 26 серпня 2025 року судом не було вирішено одну із заявлених позовних вимог, а саме, питання про солідарне стягнення заборгованості із відповідача ОСОБА_1 , який є співвласником квартири АДРЕСА_1 та власником особового рахунку за цією адресою. Суд першої інстанції встановив, що КП забезпечувало надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відповідачі, зокрема ОСОБА_1 , належним чином їх не оплачували, унаслідок чого за період з 01 березня 2015 року по 28 лютого 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 46 612 грн 77 коп. Оскільки ОСОБА_1 не надав належних доказів своєчасної та повної оплати послуг або відсутності боргу, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення з метою усунення неповноти основного рішення та стягнення зазначених сум солідарно, у тому числі з ОСОБА_1 .

Однакз рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року та додатковим рішенням цього ж суду від 04 листопада 2025 року погодитись не можна, з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дарницького районного суду міста Києва 06 травня 2025 року було відкрито провадження у даній справі за позовом КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

У справі встановлено, що відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , виданим 29 березня 2025 року Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві (а.с.43, т.1).

Також встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_2 , виданим 15 січня 2013 року Дарницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві (а.с.23 - зворот, т.2).

Тобто відповідач ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_4 померли до відкриття провадження у справі.

Згідно з п.7 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Аналіз вказаної норми процесуального права свідчить про те, що правонаступників у справу можна залучити тільки у випадку, коли смерть особи сталася вже після набуття нею статусу сторони у справі, тобто після відкриття провадження у справі.

Відповідно до ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У ст.26 ЦК України визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки.

Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб (ч.1. ст.42 ЦПК України).

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (ст.46 ЦПК України).

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч.1 ст.47 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18) зроблено висновок, що «Аналіз вказаних норм процесуального права, а також положень частин першої, другої, четвертої статті 25, частини першої статті 26 ЦК України та частини другої статті 48 чинного ЦПК України, дозволяє дійти висновку про те, що на момент звернення із позовом до суду відповідач у справі повинен мати цивільну процесуальну правосуб`єктність. В іншому випадку провадження у справі не може бути відкрито, а відкрите - підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 чинного ЦПК України, пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року). При цьому норма статті 205 ЦПК України 2004 року (статті 255 чинного ЦПК України) є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України (пунктами 1-7 статті 205 ЦПК України 2004 року), незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі. На такі дії суду не впливає те, що у справі беруть участь відповідачі-спадкоємці, які на час розгляду справи мають цивільну процесуальну правосуб`єктність і не заявляли клопотання про закриття провадження у справі».

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до відкриття провадження у даній справі, колегія суддів приходить до висновку, що на час вирішення судом першої інстанції питання про відкриття провадження у справі зазначені особи вже не мали цивільної та цивільної процесуальної правоздатності, а отже не могли бути відповідачами у справі.

Проте суд першої інстанції належним чином не перевірив відомості щодо сторін у справі, не з`ясував питання наявності у відповідачів (кожного окремо) процесуальної правосуб`єктності та помилково розглянув позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до осіб, цивільна правоздатність яких припинилася у зв`язку зі смертю.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з істотним порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що в силу приписів ст.376 ЦПК Україниє підставою для скасування рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року.

При цьому колегія суддів враховує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

За таких обставин оскаржуване рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 листопада 2025 року не можуть бути залишені в силі та підлягають скасуванню.

За змістом ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 померли до відкриття провадження у справі, то вони з огляду на положення ст.ст. 46, 47 ЦПК України не могли мати цивільної процесуальної правоздатності та набути статусу відповідачів у справі, а тому позовні вимоги до них не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

У зв`язку з цим, відповідно до п.1 ч.1 ст.255 та ч.1 ст.377 ЦПК України провадження у справі в частині позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості підлягає закриттю.

Вирішуючи позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі встановлено, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» створено на виконання рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» в Дарницькому районі.

Відповідно до Розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 33 від 30 січня 2015 «Про закріплення за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» за Керуючою компанією на праві господарського відання було закріплено об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, зокрема передано будинок АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира АДРЕСА_3 .

Керуюча компанія відповідно до статуту затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06 січня 2015 року №2, здійснює господарську діяльність із утримання, обслуговування, експлуатації житлового та нежитлового фонду комунальної власності Дарницького району міста Києва, що переданий на баланс підприємства, а також здійснення контролю за додержанням встановленого порядку використання жилих і інших приміщень житлового фонду та виконання громадянами Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що відповідно до договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 рокуквартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі, а тому не підлягають доказуванню в силу приписів ч.1 ст.82 ЦПК України.

Згідно з ч.1 ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст.10 ЖК України встановлено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію, а ст. 66 ЖК України передбачено, що плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартири.

Відповідно до ст.151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, а ст. 68 ЖК України на власників квартир покладається обов`язок своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги (ст. 67 ЖК України визначено).

Таким чином, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , як співвласники квартири АДРЕСА_1 , є споживачами житлово-комунальних послуг, що надаються позивачем за вказаною адресою, а тому на них покладається обов`язок утримання належного їм майна та своєчасної оплати отриманих житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (тут і надалі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-ІV передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (див. постанову Верховного Суду у постанові від 10 грудня 2018 року у справі за № 638/11034/15).

Послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій надаються КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до квартири АДРЕСА_1 , співвласниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на підставі договору про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, який оприлюднено у газеті «Хрещатик» від 14 липня 2015 року № 99 (4695), є договором приєднання відповідно до ст.634 ЦК України та вважається акцептованим споживачами, які в установленому порядку не надали заперечень щодо його умов.

Відповідно до п.3-1 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, встановлений та затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869, в редакції до 03 квітня 2019 року (далі - Порядок № 869), який визначає механізм формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій і поширюється на суб`єктів господарювання всіх форм власності, які надають послуги (далі - виконавці), суб`єктів господарювання всіх форм власності, що спеціалізуються на виконанні окремих послуг, на умовах субпідрядних договорів з виконавцями (далі - субпідрядники), органи місцевого самоврядування, власників, орендарів житлових будинків (гуртожитків), власників (наймачів) квартир (житлових приміщень у гуртожитках), власників нежитлових приміщень у житлових будинках (гуртожитках).

Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 24 січня 2006 року «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08 жовтня 1992 року № 572», власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов`язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов`язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належним чином не сплачували за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, у зв`язку з чим відповідно до наданого КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» розрахунку, за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обліковується заборгованість за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій у розмірі 46 612 грн 77 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 306 грн 46 коп. та три відсотки річних у розмірі 4 186 грн 69 коп., що разом становить 66 105 грн 92 коп. (а.с.5-6, т.1)

Вказаний розрахунок містить відомості про періоди нарахувань, застосовані тарифи та розмір заборгованості, скріплений печаткою підприємства і підписом директора, а його правильність у математичному розумінні відповідачами належними та допустимими доказами не спростована.

Отже, з огляду на солідарний обов`язок ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як співвласників квартири і споживачів житлово-комунальних послуг, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» як кредитор має право вимагати виконання обов`язку з оплати наданих послуг як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Враховуючи встановлений факт неналежного виконання відповідачами грошового зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованості за надані послуги, а також передбачених ч.2 ст.625 ЦК України компенсаційних нарахувань у вигляді інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Колегія суддів не приймає до уваги заявлене в апеляційній скарзі ОСОБА_1 клопотання про застосування строку позовної давності у суді апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони.

Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Разом з тим, створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Лише той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (див. постанову Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №317/3698/15-ц; постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц).

З матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви та ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, які направлялися судом на адресу реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) рекомендованим листом з повідомленням про вручення, повернуто на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.27,т.1).

Вказана адреса як єдиного офіційно зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 зазначена і в апеляційній скарзі.

Згідно з п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Тобто повернення судової кореспонденції, яка була направлена за адресою місця проживання ОСОБА_1 , що зареєстрована у встановленому законом порядку, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», вважається належним врученням судового повідомлення (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7181св22).

За таких обставин апеляційний суд не має правових підстав для застосування позовної давності, оскільки відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи в суді першої інстанції та мав реальну можливість заявити про її застосування саме на цій стадії процесу.

Водночас колегія суддів враховує, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» звернулось до суду з даним позовом 21 квітня 2025 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Надалі, з метою удосконалення норм ГПК України, ЦПК України, КАС України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», в якому зокрема зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Отже, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають відповідні строки, у тому числі передбачені положеннями статті 257 ЦК України. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а згідно з ч.3 ст.264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як убачається з наданого КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» розрахунку заборгованості, у червні та серпні 2018 року в рахунок оплати послуг з утримання будинку і прибудинкової території було здійснено платежі по 50 грн 00 коп. кожний, у вересні 2018 року - 30 грн 00 коп., у січні 2019 року - 50 грн 00 коп., у квітні 2019 року - 10 грн 00 коп., у червні 2019 року - 50 грн 00 коп., у серпні 2019 року - 20 грн 00 коп., у листопаді 2019 року - 20 грн 00 коп., у грудні 2019 року - 00 грн 86 коп., а у лютому 2020 року - 58 грн 45 коп.

Таким чином, позовна давність для пред`явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до суду у квітні 2025 року не спливла, оскільки її перебіг спочатку переривався здійсненням відповідачами часткових оплат заборгованості за житлово-комунальні послуги, які свідчили про визнання боргу, а з 12 березня 2020 року був продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, який тривав до 30 червня 2023 року. Після припинення карантину перебіг позовної давності був продовжений на строк дії воєнного стану в Україні (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 383/1645/23 (провадження № 61-12645св24)).

Отже, звернувшись до суду з позовом у квітні 2025 року, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» не пропустило строк позовної давності, оскільки його перебіг спочатку був перерваний частковим виконанням відповідачами грошового зобов`язання, а в подальшому продовжений на період дії карантину та воєнного стану, у зв`язку з чим на момент пред`явлення позову цей строк не сплив.

Разом з тим колегія суддів враховує, що згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.

Як вбачається з наданого КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» розрахунку, позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України нараховано три відсотки річних та інфляційні втрати, зокрема за період з 21 лютого 2022 року по 20 березня 2022 року у розмірі 67 грн 91 коп. та 1 327 грн 88 коп. відповідно, а також за період з 21 березня 2022 року по 20 квітня 2022 року у розмірі 76 грн 36 коп. та 929 грн 01 коп. відповідно.

Оскільки такі нарахування здійснено в період дії воєнного стану всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206, зазначені суми підлягають виключенню із загального розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

З урахуванням установлених обставин та наведених вище норм права позовні вимоги КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підлягають задоволенню частково шляхом солідарного стягнення з них заборгованості в загальному розмірі 63 704 грн 76 коп., з яких: 46 612 грн 77 коп. - основний борг, 13 049 грн 57 коп. - інфляційні втрати та 4 042 грн 42 коп. - три відсотки річних.

У задоволенні решти позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 слід відмовити за їх безпідставністю.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» сплатило судовий збір у розмірі 3 028 грн 00 коп. (а.с.16, т.1).

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва», то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають стягненню з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених вимог у рівних частинах по 1 459 грн 00 коп. з кожного.

Що стосується прохання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про стягнення з позивача на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 4 000 грн 00 коп. та судового збору у розмірі 4 542 грн 00 коп., то воно не підлягає задоволенню, оскільки у даній справі судом апеляційної інстанції ухвалено постанову фактично на користь позивача, а тому відсутні правові підстави для покладення на позивача понесених відповідачем ОСОБА_1 судових витрат.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 377, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 серпня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 04 листопада 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Провадження у справі в частині позовних вимог комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - закрити.

Позовні вимоги комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (код ЄДРПОУ 39604270, місцезнаходження: місто Київ, вул. Харківське шосе, 148-А) заборгованість у загальному розмірі 63 704 (шістдесят три тисячі сімсот чотири) грн 76 коп. з яких: заборгованість по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій - 46 612 грн 77 коп., інфляційні нарахування - 13 049 грн 57 коп., 3 % річних - 4 042 грн 42 коп.

У задоволенні решти позовних вимог комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 ) на користь комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (код ЄДРПОУ 39604270, місцезнаходження: місто Київ, вул. Харківське шосе, 148-А) судовий збір у розмірі по 1 459 (одна тисяча чотириста п`ятдесят дев`ять) грн 00 коп. - з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: