Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №755/23784/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 755/23784/25

номер провадження: 22-ц/824/9829/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року у складі судді Галаган В.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що 10 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції між сторонами зареєстровано шлюб, від якого вони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що сімейне життя з відповідачем у неї не склалось через відсутність порозуміння, розходження поглядів на сімейні відносини, сімейні обов`язки з ведення спільного господарства. Вказувала, що вони зовсім різні люди і не тільки за характерами, але й за інтересами та поглядами на життя, практично не розуміють один одного, не підтримують шлюбно-сімейних відносин, спільного господарства не ведуть. Вважала спільне сімейне життя з відповідачем є неможливим

З урахуванням наведеного ОСОБА_2 просила розірвати шлюб між нею та ОСОБА_4 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції від 10 липня 2010 року, актовий запис № 820.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції від 10 липня 2010 року, актовий запис № 820 - розірвано.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач до суду надавав заяву про надання терміну для примирення, що свідчить про наявність наміру зберегти сім`ю, у якій було зазначено обґрунтування необхідності надання сторонам часу для відновлення сімейних відносин, зокрема з огляду на наявність спільних неповнолітніх дітей, тривалість шлюбу, а також відсутність безумовних та незворотних обставин, які б свідчили про остаточний розпад сім`ї. Відповідач наголошував, що конфлікт між сторонами має тимчасовий характер, а також висловлював готовність до примирення, відновлення спільного проживання та належного виконання сімейних обов`язків. Незважаючи на це, суд першої інстанції формально відмовив у задоволенні вказаного клопотання, обґрунтувавши це виключно відсутністю відповідної позиції позивача, що не відповідає вимогам сімейного законодавства.

Посилається на те, що закон не ставить надання строку для примирення у залежність від згоди позивача, а сама наявність двох неповнолітніх дітей вимагає особливої уваги до збереження сім`ї. Отже, у даному випадку суд першої інстанції фактично проігнорував обов`язок сприяти примиренню сторін, безпідставно пов`язав можливість надання строку для примирення з позицією позивача, а також не дослідив реальну можливість збереження сім`ї.

Вказує, що судом першої інстанції розглянуто справу у спрощеному позовному провадженні та без виклику сторін. Водночас відповідач заявляв клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Проте судом було відмовлено у задоволенні цього клопотання без належної мотивації та обґрунтування. Однак, дана справа стосується сімейних правовідносин та інтересів дітей. Тому в цьому випадку суду першої інстанції було необхідно з`ясувати фактичні взаємини сторін, причини розірвання шлюбу, а відтак вважає, що без безпосереднього допиту сторін це є неможливим.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов висновку про фактичний розпад сім`ї та неможливість збереження шлюбу, однак такі висновки є передчасними та не ґрунтуються на повному і всебічному дослідженні обставин справи. Зокрема, у даному випадку судом: не з`ясовано дійсні причини конфлікту між сторонами, їх характер, тривалість та можливість усунення; не встановлено фактичні взаємини подружжя, у тому числі обставини припинення спільного проживання, ведення (або неведення) спільного господарства; не перевірено можливість примирення сторін, попри наявність відповідного клопотання відповідача; не надано належної оцінки позиції відповідача, який заперечував проти розірвання шлюбу та висловлював намір зберегти сім`ю; не досліджено вплив розірвання шлюбу на інтереси неповнолітніх дітей.

Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Маслякова Т.О. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Вказує, позивачка скористалася своїм законним правом на припинення шлюбних відносин та наполягає на розірванні шлюбу. За таких обставин сам факт незгоди відповідача з розірванням шлюбу не може бути підставою для його збереження всупереч волі одного з подружжя. Вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться лише до суб`єктивної незгоди відповідача з рішенням суду та не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 06 липня 2026 року на 10 год 40 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились.

Позивачка ОСОБА_2 і її представник - адвокат Мяслякова Т.О. та відповідач ОСОБА_1 повідомлялися судом шляхом направлення 18 травня 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.91-94).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 10 липня 2010 року зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, що підтверджено свідоцтвом про шлюб, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції від 10 липня 2010 року, актовий запис № 820.

Від шлюбу сторони у справі мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 18 грудня 2010 року, актовий запис № 2469; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено свідоцтвом про народження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 08 грудня 2015 року, актовий запис № 2713 (а.с. 9, 10).

Установлено, що шлюбні відносини між позивачкою та відповідачем фактично припинені.

Враховуючи позицію позивачки, суд дійшов висновку, що відновлення подружніх відносин та збереження сім`ї неможливо.

Відповідно до ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з ч.1 ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3 та 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч.2 ст.36 СК України шлюб не може бути підставою для надання особі пільг чи переваг, а також для обмеження її прав та свобод, які встановлені Конституцією України.

Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань (ст.51 СК України).

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст.110 цього Кодексу.

Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Відповідно до вимог ст.ст. 111, 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно в процесі розгляду конкретної справи. У справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців (ч.7 ст.240 ЦПК України).

Отже надання додаткового строку для примирення, як і тривалість такого строку (але не більше шести місяців), є виключно правом суду, а не його обов`язком.

Крім того судом встановлено, що після звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом про розірвання шлюбу у листопаді 2025 року і по день розгляду справи в судовому засіданні (03 березня 2026 року) сторони у справі мали достатньо часу для вирішення питання щодо примирення, проте примирення між сторонами не досягнуто.

Позивачка не змінила свою позицію про наполягання на розірванні шлюбу з відповідачем, що виключає необхідність застосування судом інституту примирення згідно зі ст.111 СК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вказана норма ст.111 СК України щодо примирення є диспозитивною, оскільки суд має вживати заходів щодо примирення подружжя лише у тому випадку, якщо це не буде суперечити моральним засадам суспільства. Тобто у випадку виявлення обставин або фактів під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення. Така правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 605/434/18.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не надав сторонам строку для примирення, оскільки надання такого строку є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на послідовну позицію позивачки щодо неможливості продовження шлюбних відносин, фактичне припинення сімейного життя та відсутність примирення протягом тривалого часу колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоцільність надання подружжю строку для примирення.

Також судом першої інстанції встановлено, що фактичні обставини щодо взаємин подружжя свідчать про те, що розлад в сім`ї має не тимчасовий характер та шлюбні відносини між позивачем та відповідачкою фактично припинені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Маслякова Т.О. підтвердила незмінність позиції позивачки щодо неможливості відновлення шлюбних відносин і збереження сім`ї. Зокрема, зазначила, що взаєморозуміння між подружжям втрачено, а подальше збереження шлюбу всупереч волі позивачки суперечитиме її інтересам та праву на вільне припинення шлюбних відносин.

Колегія суддів враховує, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/7035/18 (провадження №61-1658св20).

Отже, установивши, що між сторонами шлюбні стосунки фактично припинились, шлюб між сторонами носить формальний характер, причини розпаду сім`ї, на які посилається позивачка, є поважними, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про розірвання шлюбу між сторонами, повно встановив обставини справи та фактичні взаємини подружжя, причини розірвання шлюбу, у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його розірвання.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що конфлікт між сторонами має тимчасовий характер і відповідач готовий до примирення, відновлення спільного проживання та належного виконання сімейних обов`язків, то вони не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до норм СК України та практики Верховного Суду, шлюб є добровільним союзом, і бажання лише однієї сторони зберегти подружні відносини за наявності стійкого розладу та небажання іншої сторони продовжувати шлюбні стосунки, не може слугувати підставою для примусового збереження шлюбу.

Посилання відповідача на можливість збереження сім`ї суперечать встановленим у справі обставинам, з яких вбачається, що позивачка і при апеляційному розгляді справи наполягає на розлученні, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч.6 ст.7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї.

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частина 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Відповідно до ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, а за ч.2 ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Тобто, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у ст.16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов`язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.

За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги, про те, що судом першої інстанції незаконного було розглянуто справу у спрощеному позовному провадженні та без виклику сторін, незважаючи на те, відповідач заявляв клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, не заслуговують на увагу з таких підстав.

Так, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі (а.с.27-29).

Як убачається із змісту ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року судом при визначенні порядку розгляду справи ураховано предмет її розгляду, який не належить до переліку справ, що підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (ч.4 ст.274 ЦПК України), відноситься до категорії малозначних справ, яку за правилами ст.ст. 19, 274, 279 ЦПК України доцільно розглянути у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику сторін, роз`яснивши учасникам судового розгляду їх процесуальні права відповідно до ст. 274 ЦПК України.

08 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_1 подав досуду письмове клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження, мотивуючи його необхідністю повного та всебічного вирішення справи з огляду на те, що позовна заява має для нього суттєве значення (а.с.50-51).

Позивачка ОСОБА_2 не надала суду клопотання про зміну встановленого судом порядку розгляду справи.

Водночас у позові ОСОБА_2 просила розгляд справи провести саме в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Згідно з ч.7 ст.279 ЦПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У відповідності до ч.ч. 4, 6 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (ч.2 ст.274 ЦПК України)

Оскільки справа про розірвання шлюбу відповідно до положень ст.ст.19, 274 ЦПК України належить до категорії малозначних справ і може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, а наведені відповідачем доводи не свідчили про таку складність спору чи необхідність учинення додаткових процесуальних дій, які б зумовлювали перехід до загального позовного провадження, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для зміни порядку розгляду справи, у зв`язку з чим ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року клопотання ОСОБА_1 обґрунтовано залишено без задоволення (а.с. 55-57).

Тому колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: