Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №761/7602/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 761/7602/25

номер провадження: 22-ц/824/5462/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака Максима Юрійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року у складі судді Притули Н.Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки - ОСОБА_2 , після смерті якого залишилась спадщина - 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , що належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 вересня 2003 року.

Позивачка зазначала, що вона після смерті батька фактично вступила в управління спадковим майном. Батько останні роки хворів та фактично з 2003 року проживав разом з позивачкою.

Вказувала, що постановою від 20 грудня 2024 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що неможливо встановити факт прийняття нею спадщини, так як спадкоємець та спадкодавець були зареєстровані за різними адресами і заява про прийняття спадщини не була подана протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця.

З урахуванням наведеного, позивачка ОСОБА_1 просила:

встановити факт її постійного спільного проживання разом з батьком ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 2003 року по день смерті останнього, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті її батька ОСОБА_2 , а саме: 1/5 частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лисак М.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що необхідність звернення до суду з позовом зумовлена тим, що строк встановлений законом для прийняття спадщини позивачкою був пропущений більш ніж на десять років. У зв`язку з цим позивачка фактично позбавлена можливості реалізувати своє спадкове право у позасудовому порядку, оскільки нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину саме через пропуск шестимісячного строку та неможливість документально підтвердити факт своєчасного прийняття спадщини.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про передчасність позову є необґрунтованим, оскільки саме тривалий пропуск строку та пов`язана з ним відмова нотаріуса створили ситуацію, що потребує судового вирішення. Без ухвалення судового рішення позивачка фактично позбавлена можливості отримати свідоцтво про право на спадщину та реалізувати своє конституційне право на мирне володіння майном.

Відповідач Київська міська рада не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

Сторони у справі повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 06 липня 2026 року на 12 год 00 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Лисак М.Ю. та відповідач Київська міська рада повідомлялись судом шляхом направлення 10 червня 2026 року судових повісток до Електронного кабінету кожного із них, і ці повістки того ж дня були доставлені їм, що підтверджується звітами про направлення вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.138-140).

Позивачка ОСОБА_1 повідомлялась судом шляхом направлення судової повістки на наявну в матеріалах справи адресу її місця проживання: АДРЕСА_3 . 23 червня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду повернувся конверт із судовою повісткою, направленою ОСОБА_1 на її поштову адресу, з відміткою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.138, 141).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (ч.5 ст.130 ЦПК України).

За таких обставин сторони у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Крім того, 22 червня 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника Київської міської ради - Кременької О.Л., в якій вона просить розгляд справи здійснити без участі представника відповідача (а.с.142).

Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку учасників справи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

З копії свідоцтва про смерть вбачається, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Установлено, що квартира, яка розташована у АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках кожному, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 25 вересня 2003 року (а.с.11).

Отже матеріалами справи підтверджено, що 1/5 частина квартири АДРЕСА_1 належить до спадкової маси.

17 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Гребінківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька ОСОБА_2 .

У справі відсутні докази, що протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 його інші спадкоємці також звертались із заявами про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Гребінківської державної нотаріальної контори Герасименко Л.Ю. від 20 грудня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на належне майно після смерті ОСОБА_2 , оскільки вчинення такої дії суперечить законодавству України, зокрема неможливо встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 , оскільки на день смерті спадкодавця ОСОБА_2 вона не була зареєстрована разом з ним і заяву про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк вона до нотаріальної контори або приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини не подавала (а.с.13-14).

Допитані у суді першої інстанції свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили факт проживання спадкодавця ОСОБА_2 разом із донькою ОСОБА_1 орієнтовно з 1999 року до дня його смерті.

Відповідно до положень ст.ст. 1216, 1217 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК Українидо складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини особисто.

Згідно зі ст.1261 ЦК України (перша черга спадкоємців) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі №759/19779/18 (провадження № 61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Положення ч.ч.1-4 ст.1268, ч.1 ст.1269, ч.1 ст.1270 ЦК України вказують на те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Оскільки ст.1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, то умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі, житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з ч.1 ст.1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Колегія суддів, проаналізувавши предмет спору та характер спірних правовідносин, приходить до висновку, що у даному випадку інші співвласники квартири АДРЕСА_1 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) мають бути залучені до участі у справі як співвідповідачі, оскільки разом із позивачкою ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_2 вони володіли квартирою у рівних частках.

Зазначені співвласники могли фактично прийняти спадщину після смерті ОСОБА_2 , зокрема шляхом постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, подальшого користування належною йому часткою квартири, утримання спірного майна, сплати комунальних платежів та вчинення інших дій, які свідчать про вступ у володіння або управління спадковим майном.

У зв`язку із цим суд мав з`ясувати чи належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до кола спадкоємців ОСОБА_2 та чи не набули вони спадкових прав унаслідок фактичного прийняття спадщини.

Отже рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на належну ОСОБА_6 1/5 частину квартири може безпосередньо стосуватися прав та законних інтересів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , а тому розгляд справи без їх залучення не забезпечує повного встановлення складу спадкоємців і обставин прийняття спадщини.

Київська міська рада може бути єдиним самостійним відповідачем лише після підтвердження відсутності інших спадкоємців, неприйняття ними спадщини, їх усунення від права на спадкування або відмови від її прийняття, тобто за наявності передбачених законом підстав для переходу спадкового майна у власність територіальної громади як відумерлої спадщини.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно з ч.ч.1, 3, 4 ст.51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зроблено правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (ч.1 та 2 ст.11 ЦПК України 2004 року). Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 3 ч.2 ст.119 ЦПК України 2004 року). Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ч.2 ст.30 ЦПК України 2004 року). Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України 2004 року).

Аналогічні положення передбачені і у чинному ЦПК України.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Як зазначалося вище, у цій справі існують обставини, що зумовлюють обов`язкову участь співвласників квартири АДРЕСА_1 ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) як співвідповідачів.

Тому колегія суддів приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на належну ОСОБА_6 1/5 частину квартири в порядку спадкування не можуть бути розглянуті та вирішені по суті без залучення зазначених осіб до участі у справі як співвідповідачів. Лише за належного суб`єктного складу учасників справи суд має можливість надати оцінку обґрунтованості заявлених вимог та вирішити питання про наявність підстав для їх задоволення, а без залучення належних співвідповідачів вирішення спору по суті є неможливим.

Схожого по суті правового висновку щодо можливості вирішення справи по суті позовних вимог лише за наявності належного складу відповідачів дійшов Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20).

Разом з тим, у суду апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду справи відсутня можливість залучити до участі у справі співвідповідачів, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених ст.367 ЦПК України.

Отже, враховуючи, що у даній справі наявні обставини обов`язкової участі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як співвідповідачів, яких не залучено до участі у справі, то колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були наявні підстави для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний суб`єктний склад, а не за наслідками розгляду спору по суті.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни оскаржуваного рішення шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Тому апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака М.Ю. підлягає задоволенню частково.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисака Максима Юрійовича задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: