Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №753/22855/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10905/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2026 року місто Київ

справа №753/22855/25

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Таргоній Д.О., Голуб С.А.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026року, ухвалене під головуванням судді Заставенко М.О., повний текст рішення складено 03 лютого 2026 року, у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення виплаченого страхового відшкодування, 3% річних, інфляційних втрат та пені, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь:

суму страхового відшкодування у розмірі 64892 грн;

інфляційні втрати у розмірі 3103,20 грн;

пеню у розмірі 12 65,06 грн;

3% річних у розмірі 1248,06 грн та судові витрати.

В мотивування вимог посилався на те, що 03 жовтня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. НОМЕР_1 та «MITSUBISHI LANCER», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Вказував, що постановою Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року у справі №756/13595/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-212985449.

Зазначав, що ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» на виконання полісу страхування №EP-212985449, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди потерпілому за пошкодження транспортного засобу «MITSUBISHI LANCER», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 64892 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь на підставі пп. «в» пп. 38.1.1. п.38.1. ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплачене страхове відшкодування з урахуванням штрафних санкцій.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року позов ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» суму страхового відшкодування у розмірі 64892 грн, інфляційні втрати у розмірі 3103,20 грн, пеню у розмірі 12765,06 грн, 3% річних у розмірі 1248,06 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7300 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просила рішення скасувати та ухвалити нове яким у задоволенні позовних вимог ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» відмовити в частині стягнення пені, штрафних санкцій, витрат на правову допомогу.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції розглянув справу у порядку спрощеного провадження, чим позбавив можливості відповідача надати відзив, заявити про недоведеність розміру збитків.

Вказувала, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, а Законом України «Про ОСЦПВ» не передбачено нарахування пені на суму регресної вимоги, а тому вважає, що стягнення пені прямо суперечить вимогам ст.549 ЦК України.

Зазначала, що суд першої інстанції задовольнив вимоги щодо 3% річних та інфляційних втрат за період з 29 січня 2025 року по 19 вересня 2025 року, однак у регресних зобов`язаннях прострочення може виникнути лише після отримання боржником вимоги (ст.530 ЦК України).

Посилалася на те, що оскільки відповідач не отримував кореспонденцію від суду та, ймовірно, досудову вимогу нарахування санкцій за вказаний період є передчасним та безпідставним.

Вказувала, що суд першої інстанції стягнув 7300 грн витрат на адвоката, однак дана сума не відповідає критеріям розумності та обсягу наданих послуг, що порушує вимоги ст.141 ЦПК України.

19 травня 2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Вказував на те, що зобов`язання з відшкодування шкоди, у тому числі регресне зобов`язання винуватця ДТП має грошовий характер, і тому до нього підлягають застосуванню ч.2 ст.625 ЦК України у частині нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за несвоєчасну компенсацію. Зазначав, що разом із позовною заявою було надано достатній перелік доказів на підтвердження як вартості послуг адвоката так і сукупності наданих послуг, а тому посилання представника відповідача на нерозумність наданих послуг є бездоказовими.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 жовтня 2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «VOLKSWAGEN PASSAT», д.н.з. НОМЕР_1 та «MITSUBISHI LANCER», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 08 грудня 2023 року у справі №756/13595/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124КУпАП.

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 12 січня 2024 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 рокуу справі №756/13595/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Судами при розгляді справи №756/13595/23 встановлено, що 03 жовтня 2023 року в місті Києві по вулиці Семена Скляренка,5, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Volkswagen Passat», д.н.з. НОМЕР_3 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, порушення мови. Від проходження огляду стан сп`яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 КУпАП.

Відповідно до п.4 ст.82 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номер НОМЕР_1 (після зміни НОМЕР_3 ), станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №EP-212985449.

Позивач, на виконання полісу страхування №EP-212985449, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування з метою відшкодування шкоди потерпілій особі за пошкодження транспортного засобу «MITSUBISHI LANCER», д.н.з. НОМЕР_2 , VIN-код НОМЕР_4 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 64,892 грн, що підтверджується платіжними документами.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Згідно з пп. «в» пп.38.1.1. п.38.1. ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також здійснення виплати страхового відшкодування, ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» отримало право звернутися до відповідача за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі виплаченого страхового відшкодування.

А відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 64892 грн.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що вона не містить доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» відшкодування у розмірі 64892 грн.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом першої інсьанції встановлено, що досудову вимогу відповідачу було направлено 16 січня 2025 року та отримано останнім 24 січня 2025 року.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями ч.2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

За змістом вказаної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.

Таким чином зобов`язання з відшкодування шкоди, у тому числі регресне зобов`язання винуватця ДТП має грошовий характер, а тому до нього підлягають застосуванню ч.2 ст.625 ЦК України у частині нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за несвоєчасну компенсацію.

А відтак доводи апеляційної скарги про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних спростовуються вищезазначеним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій за період з 29 січня 2025 року по 19 вересня 2025 року, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 3103,20 грн, пеню у розмірі 12765,06 грн, 3% річних у розмірі 1248,06 грн.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 7300 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано копії: договору про надання правничої допомоги; розрахунку витрат на правову допомогу; акту прийому-передачі наданих послуг.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Беручи до уваги докази понесення судових витрат та вимоги п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7300 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не був повідомлений про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, чим був позбавлений можливості надати відзив, заявити про недоведеність розміру збитків колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалалх справи міститься рекомендоване повідомлення (а.с.21) з якого вбачається, що ОСОБА_1 16 грудня 2025 року отримав копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, а відтак останній мав можливість подати до суду першої інстанції відзив на позовну заяву та докази на підтвердження своїх заперечень.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, яким суд надав відповідну правову оцінку.

Апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaariv. Finland, № 49684/99, § 2))

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: