Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №369/15592/24 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Київ

справа № 369/15592/24

провадження № 22-ц/824/8456/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач -ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року, ухвалене у складі судді Фінагеєвої І.О., -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання та встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

Позов обґрунтовано тим, що 12 серпня 2011 року між сторонами було укладено шлюб, про що 12 серпня 2011 року складено відповідний актовий запис №2080.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі народився син - ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 13 вересня 2012 року Виконавчим комітетом Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №26).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 1 березня 2024 року шлюб між сторонами розірвано. Під час розірвання шлюбу питання місця проживання дитини не вирішувалося.

У зв`язку з початком повномасштабного вторгнення на територію України військ РФ і ситуацією в Київській області та припиненням шлюбних відносин з відповідачем на початку грудня 2023 року, позивач з сином переїхав у місто Івано-Франківськ, де проживає і досі за адресою: АДРЕСА_1 . Дану квартиру він орендує на підставі договорів оренди житлового приміщення від 10 січня 2024 року та 10 липня 2024 року. В договорах оренди зазначено, що разом з Орендарем (тобто з позивачем) буде проживати одна особа, а саме син - ОСОБА_3 .

Зазначав, що після переїзду до міста Івано-Франківська, фактично з 4 грудня 2023 року по даний час, дитина проживає з ним та перебуває на його повному фінансовому утриманні. До суду за стягненням аліментів з відповідача він не звертався та жодним чином не перешкоджає останній у спілкуванні з дитиною, при бажанні сина він має можливість проводити час з матір`ю у разі її приїзду (відповідач проживає в Київській області).

Також зазначив, що після зміни місця проживання, влаштував дитину у ліцей № 18 Івано-Франківської міської ради, де він зараз навчається в 6-Е класі. Даний факт підтверджується довідкою Ліцею № 18 № 347 від 19 червня 2024 року.

Позивач просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року відмолено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про визначення місця проживання та встановлення факту самостійного утримання та виховання дитини.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні судового рішення порушено норми матеріального права, оскільки не надано належної оцінки тому факту, що дитина проживає разом з батьком більше двох років у м. Івано-Франківськ та перебуває виключно на його фінансовому утриманні та забезпеченні. Позивач бере активну участь у вихованні дитини, слідкує за станом здоров`я, створив дитині необхідні умови для гармонійного та повноцінного розвитку, також бере активну участь у його навчальному процесі.

Зазначив, що судом першої інстанції не було вирішеного його клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції, що позбавило позивача надати пояснення. Суд не заслухав думку дитини з приводу того, з ким він бажає проживати.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити та рішення суду першої інстанції скасувати.

В судове засіданні не з`явилась відповідачка ОСОБА_2 , повідомлена про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, конверт з відміткою «адресат відсутній» повернувся до суду.Причин своєї неявки відповідачка суду не повідомила.

За таких обставин колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з`явилися, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Судом установлено, що 12 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб, про що 12 серпня 2011 року зроблено відповідний актовий запис №2080.

Від шлюбу сторони мають дитину - сина ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13 вересня 2012 року Виконавчим комітетом Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис №26.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 березня 2024 року у справі № 369/21769/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.

Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 10 січня 2024 року та 10 липня 2024 року ОСОБА_1 орендував квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , де разом з ним відповідно до договорів проживає син - ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки, №347 від 19 червня 2024 року, виданої директором ліцею №18 Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 дійсно навчається в ліцеї №18 Івано-Франківської міської ради у 6-Е класі.

Довідкою Ліцею №18 Івано-Франківської міської ради № 417 від 01 серпня 2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 , батько учня ОСОБА_5 , приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, спілкується із вчителями, класним керівником. Постійно підтримує зв`язок зі школою. Бере участь у батьківських зборах. Часто забирає сина зі школи до дому. ОСОБА_2 , мати ОСОБА_6 , жодного разу не відвідувала батьківські збори, не цікавилась навчанням сина та його поведінкою в ліцеї, з класним керівником не спілкується.

Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №1 Івано-Франківської області від 01 серпня 2024 року , наданою на запит адвоката, вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , звертався за медичною допомогою в структурний підрозділ «Дитяча лікарня» на АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 був у супроводі батька ОСОБА_1 .

Матеріалами справи встановлено, що станом на день розгляду справи позивач та відповідач проживають окремо, кожен веде самостійне життя, що не заперечувалось сторонами.

Також на момент розгляду справи дитина - ОСОБА_3 проживає з батьком.

Разом з тим, відповідач у своїй заяві повідомила суду, що жодних перешкод у спілкуванні з дитиною її колишній чоловік - ОСОБА_1 не здійснює, при можливості вона має безперешкодний доступ у спілкуванні з дитиною, як реально, так і в телефонному режимі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що докази на підтвердження обставин, за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання малолітнього сина суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому у суду були відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

Крім того суд зазначив, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалено лише якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, тобто за наявності між ними такого спору. В ході судового розгляду відсутні підстави вважати порушеним, невизнаним чи оспорюваним право позивача, яке підлягає судовому захисту, оскільки, спору щодо визначення місця проживання дитини немає.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з урахуванням наступного.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Визначена частиною 1 статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Нормою статті 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначив, що тісно пов`язаний з сином, опікується його благополуччям, забезпечує його всім необхідним, фінансово забезпечує та утримує дитину, має можливість дистанційно працювати та приділяти необхідний час гармонійному розвитку дитини, мати у свою чергу не приділяє належної турботи дитині, дитина бажає проживати з батьком, оскільки він створив для нього необхідні умови проживання.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне позивачу для зміни реєстрації місця проживання та перебування дитини, безперешкодного виїзду дитини за кордон.

Установлено, що позивач разом з сином проживають у м. Івано - Франківськ.

Відповідно до довідки №347 від 19 червня 2024 року, виданої директором ліцею №18 Івано-Франківської міської ради, ОСОБА_3 навчається в ліцеї №18 Івано-Франківської міської ради у 6-Е класі.

Довідкою Ліцею №18 Івано-Франківської міської ради № 417 від 01 серпня 2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 , батько учня ОСОБА_5 , приділяє належну увагу навчанню та вихованню дитини, спілкується із вчителями, класним керівником. Постійно підтримує зв`язок зі школою. Бере участь у батьківських зборах. Часто забирає сина зі школи до дому. ОСОБА_2 , мати ОСОБА_6 , жодного разу не відвідувала батьківські збори, не цікавилась навчанням сина та його поведінкою в ліцеї, з класним керівником не спілкується.

Також сторонами не заперечується, що станом на час розгляду справи позивач та відповідач проживають окремо, кожен веде самостійне життя.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

На час розгляду справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виповнилось 13 років.

Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Мати дитини відповідачка ОСОБА_2 надала до суду першої інстанції письмові пояснення, в яких повідомила суду, що жодних перешкод у спілкуванні з дитиною її колишній чоловік - ОСОБА_1 не здійснює, при можливості вона має безперешкодний доступ у спілкуванні з дитиною, як реально, так і в телефонному режимі. Також зазначила, що постійно проживає в іншій області та повністю підтримує вимогу колишнього чоловіка щодо визначення місця проживання їхнього сина з батьком. Позовні вимоги підтримала у повному обсязі (а.с. 63-65).

Також у матеріалах справи міститься висновок Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 17 жовтня 2025 року № 1136 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому вказано, що виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради вважає за доцільне відмовити ОСОБА_1 у визначенні місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю спору між батьками.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Отже, як правильно дійшов висновку суд першої інстанції, надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.

Саме по собі проживання матері окремо та проживання неповнолітнього сина разом з батьком не може розцінюватися, як самостійне виховання та утримання дитини її батьком без участі матері.

З матеріалів справи не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір дитини позбавлена фактичної змоги виконувати свої батьківські обов`язки. Навпаки, з наданих матір`ю пояснень вбачається відсутність спору між батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо місця його проживання та участі кожного з батьків в його вихованні та утриманні. Відповідачка ОСОБА_2 визнала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Судом під час розгляду справи не встановлено, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини. Так, у поясненнях мати зазначила, що на даний проживає у Київській області, доглядаючи за своїми батьками та є безробітною, а тому не може фінансово приймати участь у житті дитини, однак мати не припинила спілкування з дитиною, позивач не здійснює жодних перешкод ні матері, ні дитині у спілкуванні чи доступі до дитини.

Причиною переїзду батька із сином до іншого міста стали воєнні дії на території України, зокрема і у Київській області, де вони разом із сином проживали до початку грудня 2023 року.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог.

Крім того, позивач вказав, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини необхідне позивачу для зміни реєстрації місця проживання та перебування дитини та безперешкодного виїзду дитини за кордон. Проте, судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується те, що мати чинить перешкоди щодо вказаних дій.

Проживання матері окремо не може бути підставою для встановлення факту як самостійного виховання дитини батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні сина ОСОБА_3 , так і визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки відповідачка погоджується та підтримує те, що син проживає та знаходиться на утриманні позивача, відповідно відсутній спір між батьками з приводу місця проживання спільної дитини.

Також позивач в апеляційній скарзі зазначив, що судом першої інстанції не було вирішеного його клопотання про участь у засіданні в режимі відеоконференції, що позбавило позивача надати пояснення. Суд не заслухав думку дитини з приводу того, з ким він бажає проживати. Так дійсно, у матеріалах справи відсутній процесуальний документ суду щодо вирішення клопотання позивача зареєстровано під номером 19018 та 42112 про участь у засіданні в режимі відеоконференції, проте зазначене не може бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог з наведених вище підстав. Позивач не був позбавлений можливості надати суду інші пояснення та докази, крім тих, які долучені ним до позовної заяви, справа слухалась судом першої інстанції майже рік (15 січня 2025 року ухвала про відкриття провадження, 22 січня 2026 року - дата оскаржуваного рішення), пояснення дитини носять інформаційний характер для суду. Крім того, на день ухвалення рішення судом дитині виповнилось 13 років і 4 місяці, тобто до 14 - річчя (віку з якого дитина може сама обирати місце свого проживання) залишалось декілька місяців, а тому на суд не покладено імперативного обов`язку заслуховувати думку дитини, оскільки суди в будь - якій справі діють в найкращих її інтересах. При цьому, судом враховано, що спір щодо місця проживання дитини фактично між його батьками відсутній.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складна 23 липня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус