Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №363/5837/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи №363/5837/25 Головуючий у суді першої інстанції - Рукас О.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11869/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Швець Анастасією Олегівною на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позов обґрунтовано тим, що 09 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) зареєстровано шлюб, про що Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис № 276.

У шлюбі у сторін народилась дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка вказувала, що стосунки між нею та відповідачем не склались, сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть, спільного бюджету не мають, фактичних сімейних відносин не підтримують.

Посилаючись на те, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе та суперечить її інтересам, позивачка просила суд розірвати шлюб, зареєстрований 09 вересні 2017 року Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області актовий запис № 276, між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року позов задоволено.

Розірвано шлюб, зареєстрований 09 вересні 2017 року Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області актовий запис № 276, між громадянами України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції дійшов висновку про фактичний розпад сім`ї та неможливість подальшого спільного життя подружжя, однак такі висновки є передчасними та не повною мірою відповідають фактичним обставинам справи.

Вважає, що покладення на нього усіх судових витрат є несправедливим та таким, що не відповідає засадам цивільного судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця ОСОБА_2 адвокат Михайлик С.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд апеляційної інстанції визнав за можливе, розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 09 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 ) зареєстровано шлюб, про що Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис № 276, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).

Під час перебування у шлюбі у сторін народилась дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9).

У суді першої інстанції встановлено, що сторони мають різні погляди на шлюб та сім`ю. Сторони не ведуть спільного господарства та не підтримують сімейно-шлюбних стосунків.

Згідно з частинами 3, 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 та ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу, у частині 1 якої визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Аналізуючи норми діючого законодавства, слід дійти висновку, що суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо, тому суд апеляційної інстанції вважає висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявність підстав для розірвання шлюбу правомірними, оскільки подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Окрім зазначеного, слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Оскільки, відповідно до ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. З урахуванням того, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, тому відповідно відмова в розірванні шлюбу була б примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

За таких обставин, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки примушування позивача до шлюбних відносин суперечить нормам цивільного законодавства України.

Суд першої інстанції урахував висновок про застосування норми статті 111 СК України, викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 у справі № 456/848/16, відповідно до якого за змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року провадження у справі було зупинено та надано сторонам строк для примирення тривалістю три місяці, а саме до 20 лютого 2026 року.

Однак, примирення між сторонами не відбулося, позивачка наполягала на розірванні шлюбу.

Справа перебувала на розгляді у суді першої інстанції з 02 жовтня 2025 року по 15 квітня 2026 року, провадження у справі зупинялося за клопотанням відповідача. Однак, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції примирення між сторонами не відбулося. У апеляційного суду відсутні підстави вважати, що сторони примирились і на час апеляційного перегляду справи.

Отже, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Швець Анастасією Олегівною залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 23 липня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома