Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №760/28255/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 760/28255/23 Головуючий у суді першої інстанції - Аксьонова Н.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7974/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Сербіною Людмилою Володимирівною на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Коломієць Тетяною Олександрівною на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року про відмову ухвалити додаткове рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 26 травня 2023 року у м. Києві по вул. Грінченка, 8, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції руху та безпечної швидкості руху, що призвело до зіткнення з транспортним засобом Dacia Duster д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_3 тілесні ушкодження.

Транспортний засіб Dacia Duster д.н.з. НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року у справі №760/15046/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Відповідно до висновку експерта № 112 від 25.07.2023, вартість відновлювального ремонту складає 299 445,13 грн, а матеріальний збиток спричинений власнику складає 201 411,70 грн.

Витрати надання послуг експерта становлять 6400,00 грн, що підтверджується копією договору про виконання робіт від 12.06.2023 року, рахунком-фактурою № 72, актом виконаних робіт від 21.07.2023 року та квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН311.

Крім цього, відповідно до акту виконаних робіт № ФШ00000130 та квитанції №0000004413 від 21.07.2023, позивач також понесла витрати у розмірі 2599,38 грн у зв`язку з необхідністю стоянки пошкодженого автомобіля DACIA DUSTER ( НОМЕР_2 ) та проведення його експертизи на станції техобслуговування.

Страховою компанією здійснено страхове відшкодування у розмірі 127 450 грн. Отже, з урахуванням страхового відшкодування, розмір шкоди, який не сплачено відповідачем складає 73 961,70 грн.

Внаслідок постійного нервового перенапруження та страждань позивачці було завдано моральної через пошкодження майна та нанесення шкоди життю та здоров`ю її сина - ОСОБА_3 , який став потерпілим внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (справа № 760/15046/23).

Таким чином, враховуючи витрати на послуги експерта, витрати у зв`язку з необхідністю стоянки пошкодженого автомобіля та проведення його експертизи на станції техобслуговування, суму непокритої частини шкоди, до стягнення з відповідача підлягає матеріальна шкода у розмірі 82 961,08 грн та моральна шкода у розмірі 100 000,00 грн.

Посилаючись на те, що заподіяні матеріальні збитки та моральну шкоду на момент звернення до суду з даним позовом не відшкодовані, позивачка просила суд стягнути з відповідача на свою користь майнову шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 73961,70 грн, моральну шкоду в розмірі 100000 грн, витрати на проведення експертизи у розмірі 6400 грн, витрати на стоянку пошкодженого автомобіля та проведення його експертизи на станції техобслуговування у розмірі 2599,38 грн, та судові витрати.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 73 961,70 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6400 грн в рахунок відшкодування понесених позивачкою судових витрат на оплату експертизи.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення за заявою представника позивачки ОСОБА_2 .

Не погодившись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок експерта № 112 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Dacia Duster № НОМЕР_2 , складений 25.07.2023 судовим експертом Петрушанко В.Ф. не є належним та допустимим доказом щодо розміру матеріального збитку.

Вказує, що у копії Висновку експерта № 112 від 25.07.2023, що долучений як додаток до позовної заяви, відсутні дані про обізнаність експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст. 384 Кримінального кодексу України, а також те, що він складений для подання до суду.

Зазначає, що в порушення норм процесуального права судом долучено до матеріалів справи так звану «нову редакцію» висновку експерта № 112 від 25.07.2025 року, в якому на 1 сторінці в Вступній частині вже вказано, що згідно ст. 384 КК України експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Крім того, суд безпідставно включив до суми відшкодування податок на додану вартість (ПДВ), незважаючи на те, що позивачем не надано жодного доказу (акту виконаних робіт, квитанцій, платіжних доручень) на підтвердження факту проведення ремонту на СТО - платника ПДВ.

Позивачка ОСОБА_2 , в свою чергу, подала апеляційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення про стягнення витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі зазначає, що у позовній заяві від 27.11.2023, позивачка, надаючи орієнтовний розрахунок судових витрат у розділі 6, зазначила, що вона може понести й інші судові витрати пов`язані з розглядом цивільної справи, конкретний розмір яких на разі встановити неможливо, а отже, більш точний розрахунок суми судових витрат буде надано до суду пізніше.

Стверджує, що формування у повному обсязі витрат на правничу допомогу у даній справі відбулося вже після ухвалення рішення у справі, оскільки через тривалий час її розгляду та постійну зміну в сторону збільшення обсягу робіт, надати чітку суму судових витрат на правову допомогу не вбачалося за можливе. Тому, більш точний розрахунок, як і зазначала позивачка у позові - надається суду у строки визначені ч. 8 ст. 141 ЦПК України - протягом п`яти днів з дати ухвалення рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представниця ОСОБА_2 адвокат Коломієць Т.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки представниця ОСОБА_1 адвокат Сербіна Л.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що підстави для скасування ухвали відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь відповідач ОСОБА_1 та його представниця адвокат Сербіна Л.В., які підтримали свою апеляційну скаргу, просили задовольнити її з викладених підстав, проти апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечили. Представниця позивачки ОСОБА_2 адвокат Коломієць Т.О. у судовому засіданні підтримала свою апеляційну скаргу, апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 26 травня 2023 року у м. Києві по вул. Грінченка, 8, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції руху та безпечної швидкості руху, що призвело до зіткнення з транспортним засобом Dacia Duster д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті ДТП обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій ОСОБА_3 тілесні ушкодження.

Транспортний засіб Dacia Duster д.н.з. НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

Постановою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року у справі №760/15046/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Згідно з положеннями ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Також встановлено, що на момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Volkswagen Golf д.н.з. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «СГ «ТАС» за полісом №ЕР209801261 від 30.06.2022 року, строк дії договору з 15 липня 2022 року по 14 липня 2023 року включно. Вказаним договором передбачено розмір страхової суми на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну - в розмірі 130 000 грн, за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - в розмірі 260 000 грн, розмір франшизи встановлено в сумі 2500 грн.

01 листопада 2023 року ПрАТ «СК «ТАС» здійснило виплату позивачці ОСОБА_2 страхового відшкодування за договором №ЕР 209801261 від 30 червня 2022 року у сумі 127 450 грн.

Відповідно до висновку експерта №112 від 25 липня 2023 року по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Dacia Duster реєстраційний НОМЕР_2 , складеним судовим експертом ОСОБА_4 матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля Dacia Duster д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, на дату оцінки складає 201 411,70 грн.

За частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів. До них належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 1 Закону України «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону № 85/96-ВР. До них згідно з пунктом 9 частини 1 статті 7 віднесено страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у цій сфері регламентує Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ( далі Закон № 1961-IV).

Відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витратина евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зробила висновок, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).

За частиною другою статті 22 ЦК збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме ОСОБА_1 , як особа, винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ОСОБА_2 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічні за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

Сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача та отримання позивачкою від страховика суми страхового відшкодування у межах ліміту відповідальності. Предметом спору є недостатність суми страхового відшкодування.

Розраховуючи розмір збитку, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вартість майнового збитку, завданого позивачці пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_1 перевищує виплачений їй розмір страхового відшкодування.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що із відповідача як винної особи, на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу сумі 201 411,70 грн) та отриманим страховим відшкодуванням (127 450 грн), що становить 73 961,70 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що висновок експерта №112 від 25 липня 2023 року не є належним та допустимим доказом по справі.

Так, відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною 7 ст.102 ЦПК України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Як вбачається з оригіналу висновку експерта №112 від 25 липня 2023 року згідно ч.7 ст.102 ЦПК України та ст.384 КК України експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Згідно листа судового експерта Петрушанка В.Ф., адресованого адвокату Коломієць Т.О. на її адвокатський запис №40 від 06.03.2024 року, експерт направив висновок експерта №112 по дослідженню з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу Dacia Duster реєстраційний НОМЕР_2 від 25.07.2023 року, а також просив враховувати його у поточній редакції. Крім того, експерт зазначив, що такий висновок складених для подання в суд на відшкодування, під час його складання він був попереджений про відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку згідно ч.7 ст.102 ЦПК України та ст.384 КК України.

Тому безпідставними доводи відповідача про відсутність у висновку експерта попередження про кримінальну відповідальність суд не приймає до уваги та вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Наданий позивачкою висновок експерта відповідає вимогам закону та підзаконних нормативно-правових актів. Будь-яких належних та допустимих доказів на його спростування відповідачем не надано.

Відповідачем також не доведено необґрунтованості чи суперечності вказаного висновку іншим матеріалам справи та не спростовано викладених у ньому обставин. Власних звітів про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди чи експертних висновків відповідачі суду не надав.

За таких обставин у суду відсутні підстави сумніватися у достовірності розрахованого судовим експертом ОСОБА_4 розміру збитку.

Також слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постанові № 643/10751/16-ц від 23.11.2020.

Безпідставними є також доводи апелянта, що суд включив до суми відшкодування податок на додану вартість, оскільки, як видно зі змісту експертного висновку, розмір збитку розраховано без ПДВ.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо відмови ухвалити додаткове рішення.

Так, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 грудня 2025 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 73961,70 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6400 грн в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат на оплату експертизи.

10 грудня 2025 року представниця позивачки ОСОБА_2 - адвокат Коломієць Т.О. подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31 800 грн.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, суд першої інстанції зауважив, що вказівку у ч.8 ст.141 ЦПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти, що подання такої заяви можливе на будь-якій стадії розгляду справи по суті, але до переходу до стадії ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи. Подання такої заяви необхідне для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати.

Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст.270 ЦПК України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, а також документи, які підтверджують понесені витрати, представниця позивача - адвокат Коломієць Т.О. подала до суду 10 грудня 2025 року, тобто протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду після того, як суд ухвалив рішення у справі.

Однак, із заявою про те, що докази понесених витрат на правничу допомогу будуть подані позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, як це передбачено ч.8 ст.141 ЦПК України, позивачка та її представниця до суду до ухвалення рішення по суті заявлених вимогне звертались, документів, які б підтверджували понесені витрати на правничу допомогу до суду не подавали.

У позовній заяві зазначено, що позивачка може понести й інші судові витрати пов`язані з розглядом цивільної справи, конкретний розмір яких на разі встановити неможливо, а отже більш точний розрахунок суми судових витрат буде подано до суду пізніше.

Посиланням на це твердження обґрунтована і апеляційна скарга ОСОБА_2 .

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така вказівка у позовній заяві не свідчить про подання позивачкою заяви в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.

Так, пункт 6 позовної заяви містить посилання на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору як особа з інвалідністю ІІ групи та посилання на те, що позивачка може понести й інші судові витрати пов`язані з розглядом цивільної справи. Однак, позовна заява не містить ані конкретизації виду витрат, які має понести позивачка, ані орієнтовного розрахунку їх розміру.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить висновку, що рішення та ухвала суду є законними і обґрунтованими, підстави для їх скасуванні відсутні.

Керуючись статтями 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року та ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 23 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 23 липня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома