Постанова від 05 липня 2026 р. у справі №760/17894/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 760/17894/24

номер провадження: 22-ц/824/10333/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ненади Олега Анатолійовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року у складі судді Козак І.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 08 листопада 2014 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 липня 2019 року у справі №760/4108/19 було розірвано.

Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .

Згідно з рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі №760/4111/19 частково задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 грн 00 коп., щомісячно починаючи з 11 лютого 2019 року і до досягнення ним повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначав, що син ОСОБА_4 до 01 червня 2021 року періодично проживав спільно із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

За місцем спільного проживання сина та колишньої дружини були часті конфлікти та сварки, через що ним спільно із його сином ОСОБА_4 було прийнято рішення, що із 01 червня 2021 року він буде спільно проживати разом із батьком та бабою ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача. На підтвердження цього позивачем надано: довідки про місце реєстрації ОСОБА_4 та ОСОБА_2 спільно із копією договору купівлі-продажу на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; акт обстеження умов проживання, складений головним спеціалістом відділу з питань захисту прав дітей служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації від 29 травня 2024 року, в якому зазначено, що ОСОБА_4 створено батьком ОСОБА_2 належні умови проживання, стосунки в сім`ї теплі, родинні та дружні, а також вказано, що ОСОБА_4 спільно проживає із батьком протягом трьох років та з цього часу повністю перебуває на його утриманні. Зі слів ОСОБА_4 , йому подобається проживати з батьком, а мати ображала його та била, тому і надалі він бажає проживати з батьком; характеристику ОСОБА_4 , видану в.о. директора спеціалізованої школи №54 міста Києва, відповідно до якої батько ОСОБА_2 бере активну участь в освітньому процесі сина, протягом 2023-2004 навчального року ОСОБА_4 проживав з батьком, який дбав про його фізичне та психічне здоров`я, створював належні умови для розвитку здібностей сина. Мати ОСОБА_1 не часто цікавилася успіхами сина, але за потреби завжди допомагала у вирішенні нагальних питань. Остання не брала участі в заходах, спрямованих на поліпшення організації освітнього процесу та не здійснювала забезпечення умов для здобуття сином повної загальної середньої освіти.

На підставі наведеного ОСОБА_2 просив:

припинити стягнення аліментів відповідно до рішення Солом`янського районного суду від 07 червня 2019 року (справа №760/4111/19) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , встановивши момент припинення з 01 червня 2021 року;

зобов`язати ОСОБА_1 повернути безпідставно отримані аліментні кошти у сумі 72 000 грн 00 коп. шляхом перерахування на банківський рахунок дитини, який зазначено у позовній заяві.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено.

Припинено стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягнуто відповідно до рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року (справа №760/4111/19).

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти в період з 01 червня 2021 року по 01 червня 2024 року у розмірі 72 000 грн 00 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ненада О.А. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що допитані у суді свідки не підтвердили, що дитина переїхала від матері до батька та почала з ним постійно проживати з 01 червня 2021 року, тобто з дати, з якої суд першої інстанції стягнув з відповідачки грошові кошти, як безпідставно набуті. Більше того, не існує двох ідентичних показів свідків у даній справі, всі вони суперечать одне одному. Жодних інших доказів на підтвердження того, що позивач постійно проживає з сином з 01 червня 2021 року не надано.

Зазначає, що обґрунтовуючи свої вимоги позивач наводить як доказ акт обстеження умов проживання Служби у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 29 травня 2024 року, у якому вказано, що протягом трьох років батько (позивач) проживає разом з сином.

Вказує, що суд не взяв до уваги, що період проживання батька з сином (три роки) вказувався працівником служби зі слів батька (зацікавленої особи), про що зазначено у самому акті. Більше того, дана інформація суперечить показам усіх свідків, допитаних у суді, а також позиції самого позивача, що син переїхав до нього на постійне проживання з 01 червня 2021 року, та іншим доказам у справі, які суд взагалі не дослідив та не дав їм правову оцінку у оскаржуваному рішенні. Так, до матеріалів справи відповідачкою було долучено акт обстеження умов проживання Служби у справах дітей та сім`ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області від 31 березня 2025 року, у якому вказано, що у квартирі АДРЕСА_1 проживають та мають постійне місце реєстрації ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_7 (донька). Тобто матеріали судової справи містять два протилежні за своїм змістом документи органів державної виконавчої влади, які містять інформацію, що є фундаментом для прийняття законного рішення у справі, а суд один з цих документів прийняв як доказ, а інший проігнорував.

Також вказує, що відповідно до довідки Чернівецької міської ради від 04 березня 2026 року у період з 09 квітня 2022 року по 10 січня 2023 року ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_4 (син), ОСОБА_7 (донька), перебували на обліку як ВПО в Чернівецькій міській територіальній громаді за фактичним місцем проживанням: АДРЕСА_3 , а саме, за той період, за який з відповідачки суд стягнув кошти.

Представник позивача - адвокат Білоус В.О. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Вказує, що посилання скаржника на довідку ВПО не підтверджує фактичного проживання дитини разом із матір`ю. Зауважує, що вказаний документ не долучався до суду першої інстанції та на даний час не доведено поважних причин щодо неможливості його залучення для дослідження, а тому вважає його недопустимим. Дитина фактично у місті Чернівці не проживала, а перебувала разом із батьком, що свідчить про повну підробку відомостей у довідці, з метою уникнення відповідальності згідно рішення першої інстанції. Вказує, що скаржником не надано доказів навчання дитини у Чернівцях, медичних документів, доказів постійного проживання; участі матері у повсякденному житті дитини. Натомість у матеріалах справи міститься значний обсяг доказів проживання дитини разом із батьком у місті Києві, що викликає необхідність у перевірці обставин видачі довідки шляхом скерування окремих адвокатських запитів, відповіді по яким буде додатково долучено до справи. Також вказує, що суд першої інстанції правильно застосував положення ст.ст.179, 180, 181 СК України та ст.ст. 1212, 1215 ЦК України. Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі №686/18140/21 зазначив, що припинення стягнення аліментів є правомірним у випадку, коли дитина фактично проживає з іншим із батьків, який її утримує. Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідачка безпідставно отримувала аліменти у період, коли дитина фактично проживала разом із батьком та повністю ним утримувалась.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення в частині припинення стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що його син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 червня 2021 року фактично проживає разом із батьком, який самостійно забезпечує його утримання, виховання, навчання та належні побутові умови. За таких обставин, подальше стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 , яка разом із дитиною не проживає, суд визнав безпідставним.

Ухвалюючи рішення в частині стягненняз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 72 000 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив із того, що в період з 01 червня 2021 року по 01 червня 2024 року відповідачка отримувала аліменти, хоча дитина проживала з батьком і перебувала на його утриманні. Тому суд дійшов висновку про визнання цих коштів безпідставно набутими на підставі ст.ст.1212, 1215 ЦК України.

Проте в повному обсязі з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, виходячи такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими докази, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, та ч.ч. 7-8 ст. 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

У відповідності до ч.ч. 1-2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ст.ст.150,180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

За змістом ч.ч.1-3 ст.181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Під цільовим призначенням, при цьому, потрібно розуміти витрати спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року по справі №686/18140/21, дійшов висновку, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Отже, відповідно до положень СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що малолітній син сторін ОСОБА_4 з 01 червня 2021 року фактично проживає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , а з початку повномасштабної збройної агресії рф у 2022 році проживає з ним безперервно.

Так, допитаний судом першої інстанції ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пояснив, що проживає з батьком добровільно та будь-якого тиску щодо вибору його місця проживання не зазнає.

Факт проживання дитини разом із батьком, а також її повного матеріального забезпечення ОСОБА_2 підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Крім показань свідків, судом першої інстанції досліджено акт обстеження умов проживання від 29 травня 2024 року, складений головним спеціалістом відділу з питань захисту прав дітей Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації Лихацькою О.В., яким підтверджено, що ОСОБА_2 створив належні житлово-побутові умови для проживання, виховання та розвитку малолітнього ОСОБА_4 , який фактично проживає разом із батьком.

Також судом досліджено характеристику спеціалізованої школи № 64 міста Києва за 2023/2024 навчальний рік, відповідно до якої ОСОБА_2 бере активну участь в освітньому процесі сина, забезпечує належні умови для його навчання, фізичного та психічного розвитку, тоді як відповідачка лише епізодично цікавилася успіхами дитини та не брала участі у забезпеченні умов для здобуття нею освіти.

Крім того, судом досліджено характеристику ліцею № 64 міста Києва від 11 лютого 2025 року, яка підтверджує, що ОСОБА_4 має високий рівень навчальних досягнень, належний фізичний та психоемоційний розвиток, є дисциплінованим, організованим і соціально адаптованим учнем, що свідчить про створення батьком належних умов для його виховання та розвитку.

Наведені письмові докази є взаємоузгодженими між собою та в сукупності з іншими доказами у справі підтверджують фактичне проживання малолітнього ОСОБА_4 разом із батьком, його повне матеріальне утримання позивачем і належне виконання останнім своїх батьківських обов`язків.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він постійно проживає з сином з 01 червня 2021 року, а допитані у суді свідки також не підтвердили, що дитина переїхала від матері до батька та почала з ним постійно проживати з 01 червня 2021 року, є необґрунтованими, оскільки не спростовують вказаних вище обставин, яким судом дана належна правова оцінка.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність подальшого стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , оскільки встановлені у справі обставини свідчать, що малолітній ОСОБА_4 фактично та постійно проживає разом із батьком, який самостійно забезпечує його утримання, виховання, навчання та належні умови для розвитку.

За таких обставин збереження обов`язку ОСОБА_2 зі сплати аліментів на користь матері дитини не відповідає фактичним сімейним правовідносинам і суперечить цільовому призначенню аліментів. Відтак колегія суддів вважає обґрунтованим припинення їх стягнення з моменту фактичної зміни обставин, тобто з часу, коли дитина почала постійно проживати з батьком і перебувати на його повному утриманні.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині припинення стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , оскільки встановлені у справі обставини підтверджують, що малолітній ОСОБА_4 фактично та постійно проживає разом із батьком і перебуває на його повному утриманні, а тому подальше стягнення аліментів на користь матері дитини не відповідало б фактичним сімейним правовідносинам сторін, найкращим інтересам дитини та цільовому призначенню аліментів, визначеному статтями 179-181 СК України. З огляду на істотну зміну обставин після ухвалення рішення про стягнення періодичних платежів, відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України наявні правові підстави для звільнення позивача від їх подальшої сплати, у зв`язку із чим рішення суду в цій частині є законним, обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із оскаржуваним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз наведеної норми права свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, який наразі є незмінним.

Зважаючи на те, що грошові кошти в розмірі 72 000 грн 00 коп. були одержані ОСОБА_1 у період з 01 червня 2021 року до 01 червня 2024 року як аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_4 на виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 червня 2019 року у справі № 760/4111/19, тобто за наявності належної правової підстави, а матеріали справи не містять достовірних доказів недобросовісності ОСОБА_1 під час одержання цих коштів, правові підстави для стягнення з неї на користь ОСОБА_2 72 000 грн 00 коп. як безпідставно набутих коштів відсутні.

Аналогічного висновку в подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 382/1728/18 (провадження № 61-9514св19).

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище положень закону та встановлених обставин справи, належним чином не врахував, унаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 72 000 грн 00 коп. як безпідставно набутих коштів.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Тому апеляційна скарга представникаОСОБА_1 - адвоката Ненади О.А. підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання та розгляд позовної заяви ОСОБА_2 сплатив судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. (а.с.32, т.1).

Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів та ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог про припинення стягнення аліментів, що становить 1 211 грн 20 коп.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ненади Олега Анатолійовича - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, а також в частині стягнення судового збору - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - відмовити.

Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: