Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №300/1611/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/1611/25 пров. № А/857/41020/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року (головуючий суддя Главач І.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Івано-Франківськ, у справі №300/1611/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

10 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області про відмову в призначенні пенсії від 12.02.2025 № 092750012282; зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наступні періоди роботи: страхового стажу в російській федерації з 14.04.2006 по 16.06.2008, з 16.06.2008 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 30.06.2012, з 15.07.2013 по 30.09.2014, з 13.11.2014 по 15.01.2015, з 17.06.2016 по 10.03.2017, з 12.07.2017 по 25.08.2017, з 24.11.2014 по 04.05.2018; за Списком № 2: з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 23.02.1999, з 26.04.2000 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 29.03.2001, з 30.03.2001 по 11.04.2006, з 16.06.2008 по 17.03.2009 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 05.02.2025.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.02.2025 № 092750012282 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи на території російської федерації: з 14.04.2006 по 16.06.2008, з 16.06.2008 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 30.06.2012, з 15.07.2013 по 30.09.2014, з 13.11.2014 по 15.01.2015, з 17.06.2016 по 10.03.2017, з 12.07.2017 по 25.08.2017, з 24.11.2017 по 04.05.2018; та на території України: з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 03.02.1998, з 04.02.1998 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 02.04.2001, з 03.04.2001 по 11.04.2006, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 05.02.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і вихід України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» і набрання чинності Законом № 2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи на території рф до страхового стажу. Крім того суд зазначив, що відповідно до даних трудової книжки позивача та вкладиша до трудової книжки, ОСОБА_1 протягом всіх аналізованих в цьому рішенні періодів роботи на території рф та території України працював на посадах «бурильника» та «помічника бурильника». Проте, відповідач належним чином не з`ясував, чи не підпадає посада позивача, на якій він перебував з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 03.02.1998, з 04.02.1998 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 02.04.2001, з 03.04.2001 по 11.04.2006 та з 14.04.2006 по 16.06.2008, з 16.06.2008 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 30.06.2012, з 15.07.2013 по 30.09.2014, з 13.11.2014 по 15.01.2015, з 17.06.2016 по 10.03.2017, з 12.07.2017 по 25.08.2017, з 24.11.2017 по 04.05.2018 під таку, що визначена списком № 2 і період роботи на якій дає право на пільговий стаж. При цьому суд зазначив, що оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення пенсії позивача, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи на території російської федерації: з 14.04.2006 по 16.06.2008, з 16.06.2008 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 30.06.2012, з 15.07.2013 по 30.09.2014, з 13.11.2014 по 15.01.2015, з 17.06.2016 по 10.03.2017, з 12.07.2017 по 25.08.2017, з 24.11.2017 по 04.05.2018; та на території України: з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 03.02.1998, з 04.02.1998 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 02.04.2001, з 03.04.2001 по 11.04.2006 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 05.02.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 скасувати та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивує тим, що правомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий та пільговий стаж, встановлений ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує на те, що атестація робочого місяця обов`язково потрібна для зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 21.08.1992, як передбачено Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442. Підстави для зарахування позивачу до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоди роботи згідно довідки, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах № 01-265 від 28.11.2024р відсутні, оскільки відсутні переліки професій і посад, які дають право на пільгову пенсію до наказів про результати атестації робочих місць.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до сервісного центру № 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою від 05.02.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 6-9).

За принципом екстериторіальності пенсійним органом, який розглядав заяву позивача, визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області № 092750012282 від 12.02.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. До пільгового страхового стажу не зараховано жодний період роботи, зазначений у трудовій книжці позивача.

Вважаючи вказану відмову протиправною, з метою зобов`язання зарахування всіх періодів роботи до страхового стажу та призначення пільгової пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, регламентуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI від 28.12.2007 року (далі - Закон № 1058-VI).

Частиною 1 статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з ч. 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частинами 1, 2, 3, 4 статті 24 Закону №1058-VI передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.

До 01.01.2014 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).

Відповідно до ст.62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), у відповідності п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-VI від 28.12.2007 року (далі - Закон № 1058-VI) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

В силу положень п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.

Як убачається з матеріалів справи, записами №№ 3-9 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 підтверджується наявність стажу роботи на території України в періоди з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 03.02.1998, з 04.02.1998 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 02.04.2001, з 03.04.2001 по 11.04.2006 (а.с. 15-17).

Також дані періоди роботи підтверджуються довідкою про підтвердження наявного трудового стажу № 01-265 від 28.11.2024 виданою Калуською нафтогазорозвідувальною експедицією, в якій зазначені додаткові відомості: Атестація робочих місць, витяги з наказів №32 від 24.02.1994, №42 від 26.04.2000, №127 від 27.07.2004 «Про результати атестації робочих місць за умовами праці», довідкою про заробітну плату для обчислення пенсії № 28 від 28.11.2024 виданою Калуською нафтогазорозвідувальною експедицією, наказом Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння № 58-к від 30.03.2001, наказом Калуської нафтогазорозвідувальної експедиції глибокого буріння № 52/к від 02.04.1990, наказом (розпорядженням) про переведення на іншу роботу № 42/к від 04.02.1993 (а.с. 14, 28-32).

Разом з тим, у своєму рішенні № 092750012282 від 12.02.2025 ГУ ПФУ в Рівненській області зазначає, що даний період роботи не може бути зараховано до пільгового стажу роботи позивача, оскільки відсутні відомості про наказ про проведення атестації робочих місць. У наданій позивачем формі РС-право вищевказані періоди зараховано до страхового стажу на загальних підставах, а не як пільговий стаж роботи (а.с. 13).

Щодо цих доводів відповідача апеляційний суд зазначає таке.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (надалі, також – Порядок № 383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, як зазначено вище, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Проте, відповідач покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі), зокрема, як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 520/15025/16-а, в якій, з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачала підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до даних трудової книжки позивача та вкладиша до трудової книжки, ОСОБА_1 протягом всіх аналізованих в цьому рішенні періодів роботи на території рф та території України працював на посадах «бурильника» та «помічника бурильника».

Належність тієї чи іншої посади до переліку таких, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах визначається відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України.

Посада «бурильники експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ» передбачена пунктом 1. Буріння розділу ХІІ «Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю» Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 р. Даній посаді присвоєний код 2130100а-11297, на який посилається Калуська нафтогазова експедиція у виданій позивачу довідці про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії № 01-265 від 28.11.2024.

Посада «бурильники експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ» передбачена пунктом 1. Буріння розділу ХІІ «Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю» Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 р.

Посада «бурильники експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту і газ» передбачена пунктом 1. Буріння розділу ХІІ «Буріння, видобування та переробка нафти, газу та газового конденсату, переробка вугілля і сланцю» Списку № 2, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 24.06.2016 р.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідач належним чином не з`ясував, чи не підпадає посада позивача, на якій він перебував з 15.11.1989 по 31.01.1993, з 01.02.1993 по 03.02.1998, з 04.02.1998 по 29.11.2000, з 30.11.2000 по 02.04.2001, з 03.04.2001 по 11.04.2006 та з 14.04.2006 по 16.06.2008, з 16.06.2008 по 17.03.2009, з 08.08.2011 по 30.06.2012, з 15.07.2013 по 30.09.2014, з 13.11.2014 по 15.01.2015, з 17.06.2016 по 10.03.2017, з 12.07.2017 по 25.08.2017, з 24.11.2017 по 04.05.2018 під таку, що визначена списком № 2 і період роботи на якій дає право на пільговий стаж.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб-підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Отже, пенсійний орган має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача чи для отримання відповідних наказів про атестацію робочих місць, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів його роботи.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 12.02.2025 № 092750012282 є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за списком №2, що має наслідком, як це правильно констатовано судом першої інстанції, таке скасувати та позов задовольнити частково шляхом повторного розгляду заяви позивача.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України, таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі №300/1611/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний