Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №608/1271/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 608/1271/26 пров. № А/857/32282/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року (головуючий-суддя Яковець Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Чортків у справі №608/1271/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

19 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що під час винесення постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 19.04.2026 посадова особа відповідача діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а сама постанова відповідає вимогам ст. 251, 278, 279, 280, 283 КУпАП, є правомірною та відсутні підстави для її скасування.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року скасувати та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 19 квітня 2026 року тимчасово виконуючий обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 виніс постанову № 2504 в справі про адміністративне правопорушення, наклавши на ОСОБА_1 штраф у розмірі 1700 гривень. В постанові зазначено, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У постанові вказано, що 04.02.2026 року громадянину ОСОБА_1 відповідно до п.30.2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» направлена повістка № 6555568 засобами поштового зв`язку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.00 год. 20.02.2026 року для уточнення даних. ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначеній справі (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав. Водночас апелянт зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не долучено опис вкладення, та повідомлення про вручення рекомендованого листа з якого можна було встановити про наявність/відсутність на листі позначка «повістка ІНФОРМАЦІЯ_2 », відмітки працівника об`єкта поштового зв`язку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку та який не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника. Тому, просить визнати вищевказану постанову протиправною та її скасувати.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 19 квітня 2026 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_3 винесено постанову про адміністративне правопорушення № 2504, з якої убачається, що 19 квітня 2026 року біля 17 год. 12 хв. громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , житель АДРЕСА_1 , доставлений органами НПУ до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з перебуванням у розшуку за порушення правил військового обліку, а саме неприбуття по повістці. 04.02.2026 року громадянину ОСОБА_1 відповідно до п. 30-2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» направлена повістка № 6555568 засобами поштового зв`язку для прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.00 год. 20.02.2026 року для уточнення даних. ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з`явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав. Таким чином, ОСОБА_1 20.02.2026 року здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період та порушив вимоги абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи, що громадянин ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У резолютивній частині постанови зазначено: визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні правопорушення ч. 3 ст. 210 КУпАП. та накласти на нього штраф в сумі 17 000 гривень.

Вважаючи вказану постанову такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Так, згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

На виконання вимог частини 10 статті 1 Закону № 2232-XII громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Водночас правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 2 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі - Положення № 352) оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 1 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

На виконання пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та Служби зовнішньої розвідки): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

Отже, саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки законодавцем покладено обов`язок здійснювати заходи оповіщення та призову громадян.

Водночас, військовозобов`язані чи резервісти повинні прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про поважність причин не прибуття за повісткою.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Так, ч. 1 статті 210 КУпАП визначено, що порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах - тягнуть за собою накладення штрафу від п`яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 210-1 КУпАП, зокрема ч.1 передбачено відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як це встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для прийняття оспорюваного рішення стало неприбуття позивача, як військовозобов`язаного належним чином повідомленого про необхідність прибуття до територіального центру комплектування о 14:00 год 20.02.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення облікових даних.

Як це убачається з матеріалів справи, постановою по справі про адміністративне правопорушення № №2504 від 19.04.2026, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн у зв`язку з порушенням ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Проте суд апеляційної інстанції зауважує, що у вказаній постанові наявні розбіжності, оскільки у межах однієї постанови наведено дві різні правові кваліфікації адміністративного правопорушення. Так, в описовій частині постанови зазначено, що відповідні дії (бездіяльність) особи кваліфіковано за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, тоді як у резолютивній частині постанови зазначено про притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210 КУпАП.

Слід зауважити, що кваліфікація дій особи за частиною третьою статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період. Водночас частина третя статті 210 КУпАП, передбачає відповідальність за вчинення в особливий період дій, передбачених частиною першою статті 210 КУпАП, тобто за порушення правил військового обліку.

Так, згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Відповідно до статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Так, відповідачем до матеріалів справи долучено повістку № 6555568 без дати складання, без зазначення прізвища особи що її склала та підпису такої, така повістка не сформована за допомогою ЄДР призовників, військовозобов`язаних та резервістів, оскільки не містить унікального електронного ідентифікатора у вигляді OR-код, як це передбачено п.30-1 Постанови №560, отже така не була сформована у відповідності до вимог закону.

Суд апеляційної інстанції враховує також аргументи апелянта щодо того, що відповідачем не зазначено про реєстрацію такої повістки: чи то в ЄДР призовників, військовозобов`язаних та резервістів чи то в Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток.

Відповідач для підтвердження правомірності своїх дій долучив до матеріалів справи докази надіслання вищезгаданої повістки про виклик позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 14.00 год. 20.02.2026 року для уточнення даних за відомою відповідачем адресою місця проживання: АДРЕСА_3 . Також долучено фіскальний чек АТ Укрпошта від 12.02.2026 року та копію поштового конверта.

Водночас, згідно до п. 82 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі- Постанова №270), рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Досліджуючи долучені ІНФОРМАЦІЯ_3 докази оповіщення позивача про виклик для уточнення даних, суд апеляційної інстанції зазначає, відповідачем долучено фіскальний чек АТ Укрпошта, як доказ надсилання повістки, водночас такий чек не дозволяє суду встановити вміст скерованого адресату поштового відправлення та правильність заповнення адреси, що в свою чергу не може розцінюватись судом як дотримання вимог законодавства в частині виконання обов`язку належного інформування військовозобов`язаного про прибуття в ТЦК. Окрім того суд апеляційної інстанції зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не долучено опис вкладення, та повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Слід зауважити, що на долученій до матеріалів справи копії листа про надсилання повістки відсутня позначка «повістка ІНФОРМАЦІЯ_2 », відсутня відмітка працівника об`єкта поштового зв`язку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Доказів того, що уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_2 при винесені оскаржуваної постанови зажадали доказів виконання обов`язку вкладення до абонентської скриньки, що закріплена за адресою позивача повідомлення, на якому зазначена дата такого повідомлення для відліку трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку про те, що адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК» матеріали справи не містять.

Також, відповідач перед прийняттям оскаржуваної постанови не встановив особу працівника об`єкта поштового зв`язку, яка відповідальна за вручення повістки позивачу зща місцем проживання, прізвище якої повинно бути зазначено в Довідці форми ф-20, для встановлення самого факту доведення виконання працівником установи зв`язку його обов`язку згідно п.82 Постанови №270.

Зазначені обставини залишились поза увагою суб`єкта владних повноважень, який вирішував питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Такі обставини залишили поза межами оцінки і суду першої інстанції.

Оскільки позивач заперечує факт належного поінформування його щодо прибуття до ТЦК, а відповідач належними та допустимими доказами такий факт перед судом не довів, а відтак відсутні підстави вважати про порушення позивачем як військовозобов`язаним правил військового обліку, що і визначає склад адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Водночас слід вказати, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.

Відповідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, в супереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, суб`єкти владних повноважень у цій справі, який виніс оскаржувану постанову не виконав обов`язок доказування правомірності оскаржуваної постанови. Оскільки, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, не надав жодних доказів на підставі яких винесено оскаржувану постанову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини, судова практика якого в силу приписів статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки відповідач не довів дотримання ним порядку притягнення особи до відповідальності, зокрема як за відсутністю в матеріалах справи доказів належного формування повістки, якою належно сповіщено про прибуття до ТЦК у визначений день та годину, а відтак відсутні правові підстави для визнання позивача таким, що скоїв адміністративне правопорушення, що має наслідком оскаржувану постанову №2504 від 19.04.2026 скасувати як таку, що не відповідає вимогам КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрити.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Отже, судовий збір, який підлягав сплаті за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у справах щодо накладення адміністративного стягнення стягується з суб`єкта владних повноважень на користь позивача.

Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 12 травня 2026 року у справі № 608/1271/26 скасувати та позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову №2504 від 19.04.2026 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп. відповідно до платіжної інструкції №0529920036 від 29.04.2026 та за подання апеляційної скарги у розмірі 998 грн (дев`ятсот дев`яносто вісім) грн 40 коп. відповідно до платіжної інструкції №052910117 від 29.05.2026.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний