Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №380/8239/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 22 липня 2026 р.

Справа: №380/8239/25

Суддя: Бруновська Надія Володимирівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Карп`як О.О.

23 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/8239/25 пров. № А/857/30632/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 380/8239/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

28.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 03.03.2025р. №3683/7 про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";

- зобов`язати призначити з 10 липня 2024 року пенсію за вислугу років згідно п."а" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням пільгової вислуги, яка становить яка становить 24 роки 10 місяців 01 день.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.04.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Наказом Львівської виправної колонії Управління Державної Пенітенціарної Служби України у Львівській області (№48) №79О/С/ВП-16 від 01.12.2016р., ОСОБА_1 звільнено зі служби в запас через хворобу 05.12.2016р.

З 06.12.2016р. Головне Управлення Пенсійного фонду України у Львівській області призначив позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.

З розрахунку вислуги років для призначення пенсії, на момент звільнення видно, що вислуга років ОСОБА_1 по лінії Державної кримінально виконавчої служби України в календарному обчисленні становить 19 років 00 місяців 02 дні, а у пільговому обчисленні - 24 роки 10 місяців 01 день.

10.07.2024р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років за п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262.

Пенсійний орган 16.04.2025р. листом повідомив про відмову у призначенні пенсії мотивуючи тим, що згідно наказу розрахунку вислуги років, що є в матеріалах пенсійної справи позивача, вислуга років на день звільнення позивача зі служби (05.12.2016р.) становила 19 років 00 місяців 02 дні, а тому, підстав для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262 немає.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 380/16657/24, яке набрало законної сили, суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.07.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII.

Крім того, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII та прийняти рішення відповідно до п.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30.01.2007р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

ч.4 ст.78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У вказаному рішенні суд зазначив, що позивач, дотримав всіх визначених законом умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. Оскільки вислуга років позивача у пільговому обчисленні на день звільнення становить 24 роки 10 місяців 01 день, тому враховуючи правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.03.2021р. у справі № 805/3923/18-а та від 14.04.2021р. у справі №480/4241/18, ОСОБА_1 відповідно до п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ набув право на призначення пенсії за вислугою років.

03.03.2025р. на виконання зазначеного судового рішення пенсійний орган виніс рішення від №3683/7 про відмову позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

ч.2 ст.3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Водночас у п.5 рішення № 8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон №2262-ХІІ).

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

ст.2 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

В ст.18 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», видно, що пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства

ст.1 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Згідно п.«а» ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах у пунктах б-д, ж статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

ч.4 ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено, що при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до ст.17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" Кабінет Міністрів України постановою № 393 від 17.07.1992р., затвердив Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Постанова № 393).

На підставі системного аналізу зазначених положень Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" колегія суддів зазначає, що при обчисленні вислуги років необхідної для призначення пенсії відповідно до п.»а» ч.1 ст.12 необхідно керуватися Постановою №393.

п.1 Постанови №393 встановлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, особам, зазначеним у пункті "ж" статті 12 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу.

З розрахунку вислуги років для призначення пенсії, видно, що на момент звільнення, вислуга років позивача по лінії Державної кримінально виконавчої служби України в календарному обчисленні становить 19 років 00 місяців 02 дні, а у пільговому обчисленні - 24 роки 10 місяців 01 день.

З 06.12.2016р. Головне Управлення Пенсійного фонду України у Львівській області призначив позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.

Однак, позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до п. "б" ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Колегія суддів звертає увагу на те, що на виконання зазначеного судового рішення пенсійний орган виніс рішення від 03.03.2025р. №3683/7 про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" ОСОБА_1 , зазначивши що підстави для переведення з пенсії по інвалідності на пенсії за вислугу років відповідно до п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262 відсутні у зв`язку з відсутністю календарної вислуги.

Матеріали справи свідчать, що станом на день звільнення вислуга років позивача становить: у календарному обчисленні: 19 років 00 місяців 02 дні, у пільговому обчисленні: 24 роки 10 місяців 01 день.

З цього приводу суд зазначає, що Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ, зокрема пункт «а» ст.12 визначає мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення пенсії за вислугою років за цим Законом та для позивача він складає 22 календарних роки та 6 місяців і більше.

Проте, положеннями ст.17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ та п.п. «в» п.3 Постанови № 393 передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні, а покликання пенсійного органу на необхідність врахування виключно календарної вислуги років є необґрунтованими та суперечать зазначеним вище положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та Постанови № 393.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.06.2018р. у справі №750/9775/16-а.

Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що аналіз норм Закону № 2262-XII у взаємозв`язку з нормами постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992р. № 393 дає підстави для висновку, що визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат. Основним актом, на підставі якого здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов`язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку період часу. Така можливість передбачена постановою № 393.

З урахуванням викладеного Верховний Суд у вказаному рішенні зазначив, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.

Верховний Суд у своїх постановах від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 10 липня 2019 року у справі № 1840/3347/18, від 22 серпня 2019 року у справі №295/7220/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі №360/1432/19 та від 27 березня 2020 року у справі №569/727/17, від 23 червня 2020 року у справі №750/10827/16-а, від 20 січня 2021 року у справі №620/509/19 викладав висновок про те, що задля отримання права на призначення пенсії обов`язковою умовою є наявність саме календарної вислуги років у мінімально визначеному законом розмірі. До цієї вислуги зарахування стажу роботи у пільговому обчисленні законом не передбачено.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Вказана позиція також підтримана у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2025 року у справі № 380/16657/24 суд визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 10.07.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно п.«а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII.

Крім того, суд зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.07.2024р. про призначення пенсії за вислугу років згідно з п.«а» ч.1 ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992р. №2262-XII та прийняти рішення відповідно до п.17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 3-1 від 30.01.2007р., з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У вказаному рішенні суд зазначив, що позивач, дотримав всіх визначених законом умов для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ. Оскільки вислуга років позивача у пільговому обчисленні на день звільнення становить 24 роки 10 місяців 01 день, ОСОБА_1 відповідно до п. «а» ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№2262-ХІІ набув право на призначення пенсії за вислугою років.

Колегія суддів вказує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року № 5-р/2018).

Конституційний Суд України звертав увагу на те, що законодавець, змінюючи відносини у сфері пенсійного забезпечення з метою удосконалення соціальної політики держави шляхом перерозподілу суспільного доходу, не може убезпечити людину від зміни умов її соціального забезпечення. Зміни у цій сфері мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019).

Застосовуючи ці загальні підходи в контексті обставин справи, суд зазначає, що зміст правовідносин, зокрема, прав та обов`язків особи, не може змінюватися зі зміною законодавчих норм, а тому до спірних правовідносин слід застосовувати порядок обчислення вислуги років для визначення права позивача на пенсію відповідно до Порядку № 393, чинного на день звільнення позивача зі служби.

На час звільнення позивача зі служби діяла редакція Порядку № 393, яка передбачала пільгове зарахування вислуги років.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27 березня 2024 року справа № 160/888/23, від 15 квітня 2024 року справа № 140/11144/23, від 10 червня 2024 року справа № 260/4588/23.

Визначення у Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і відповідати правилу, закріпленому в ч.5 ст.17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ календарна вислуга це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

Однак, передбачені ст.17-1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Постанови № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. Таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, що висловлена в постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

Також суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 200/4951/22, серед іншого, дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 у редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2023 року у справі № 560/9478/22.

Суд зауважує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2025 року у справі № 640/13694/22 визнано протиправними та нечинними: пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; підпункт 1 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393"; пункт 7 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393".

Колегія суддів вважає, що оскільки ОСОБА_1 за своєю останньою посадою та характером служби відповідає критеріям, визначеним Законами та підзаконними нормативними актами, що дає право на врахуванні вислуги років у пільговому обчисленні оскільки на дату звільнення мав вислугу років 26 років 11 місяців 24 дні, а тому набув право на призначення пенсії за вислугу років на підставі років п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб"№ 2262-ХІІ.

У відповідності до п. п. 6, 17, 18 Постанови Правління ПФУ № 3-1 від 30.01.2007р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», днем звернення за призначенням пенсії є день подання до відповідного органу, що призначає пенсії, письмової заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою - дати їх відправлення.

У разі, якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого структурного підрозділу) роз`яснюється, які документи необхідно надати додатково. При поданні документів до закінчення тримісячного терміну з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів поштою.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви з необхідними для призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії або про відмову в призначенні, переведенні з одного виду пенсії на інший та відновленні раніше призначеної пенсії.

Рішення щодо призначення, переведення з одного виду пенсії на інший та відновлення раніше призначеної пенсії оформляється розпорядженням органу, що призначає пенсії.

ст.50 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" передбачено, що пенсії відповідно до цього Закону призначаються: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пунктів «а», «в» ст.12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення, а членам сімей зазначених осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, а також пенсіонерів з їх числа - з дня смерті годувальника, але не раніше того дня, по який йому сплачено грошове забезпечення або пенсію, крім випадків призначення їм пенсій з більш пізніх строків. Особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які визнані особами з інвалідністю до закінчення трьох місяців з дня звільнення їх зі служби внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства, пенсія призначається з наступного дня після звільнення їх зі служби, але не раніше того дня, по який їм сплачено грошове забезпечення.

Пенсія за минулий час при несвоєчасному зверненні призначається з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

В ст.51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" видно, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі № 380/8239/25- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель

Оригінал: reyestr.court.gov.ua